Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №160/17199/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17199/26

(суддя Кучугурна Н.В., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 про повернення позовної заяви у справі №160/17199/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18 червня 2026 року звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_1 урахування індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , яка була нарахована йому при звільненні з військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку та виплаті при звільненні з військової служби ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки 207 днів без урахування при їх обчисленні в складі грошового забезпечення винагороди за період безпосередньої участі в бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їхнім сім`ям під час дії воєнного стану» у

розмірі до 100 тисяч гривень;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 207 днів з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у розмірі до 100 тисяч гривень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Зазначена ухвала мотивована тим, що у наданому до суду ордері відсутній такий обов`язковий реквізит, як конкретна назва суду, в якому надається правова допомога, такий документ не може вважатися юридично значимим для цілей підтвердження повноважень адвоката Князь Інни Іванівни на представництво інтересів ОСОБА_1 в Дніпропетровському окружному адміністративному суді. З цих підстав, суд першої інстанції виснував, що позовну заяву підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що висновки у Постанові Верховного Суду від 16.08.2022 у справі № 910/13397/21 свідчать, що позивачем дотримано вимоги Положення про ордер від 12.04.2019 та порядок ведення реєстру ордерів, оскільки вказівка в ордері у графі "Назва органу, в якому надається правова допомога" про те, що правова допомога надається в судах першої та апеляційної інстанції, є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси у зазначених судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм процесуального права, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною сьомою статті 160 КАС України визначено, що якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.

Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно із частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

При цьому, документи, що підтверджують повноваження представників, визначені статтею 59 КАС України.

У відповідності до частини 4 стаття 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076-VI).

За приписами статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Отже, ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що адміністративний позов від імені ОСОБА_1 поданий до суду за допомогою системи «Електронний суд» адвокатом Князь Інною Іванівною на підтвердження повноважень якої було надано ордер ВТ №1061723 від 16.04.2025р., із зазначенням органу, у якому надається правова допомога, зокрема, «у військовій частині, Міністерстві оборони України, суді першої та апеляційної інстанцій».

Разом з тим, суд першої інстанції, перевіряючи на відповідність поданої позовної заяви вимогам 160 КАС України взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18 відповідно до якої якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Втім, на думку колегії суддів обрані і застосовані судом першої інстанції заходи та спосіб з`ясування повноважень адвоката є хибними, невиправданими й такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на підтвердження повноважень на представництво інтересів позивача у суді першої інстанції адвокат Князь Інна Іванівна подала документ, який передбачений частиною четвертою статті 59 КАС України, а саме - ордер від 16.04.2025 серії ВТ №1061723, який відповідає вимогам чинного законодавства України, так як містить вказівку, що він виданий на представництво інтересів у «військовій частині, Міністерстві оборони України, суді першої та апеляційної інстанцій», а тому у суду першої інстанції не було підстав вважати, що позовну заяву у цій справі подано особою, яка не має права його підписувати.

При цьому, слід звернути увагу на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 826/17175/18 в якій зазначено, що:

- під назвою органу розуміють як безпосередньо назву конкретного органу, так і назву групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, «судові органи», «органи державної влади», «органи місцевого самоврядування», «органи досудового слідства», «правоохоронні органи» тощо);

- зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі;

- вимога судів зазначати в ордері найменування конкретного суду є надмірно формалізованою і створює невиправдані перешкоди для звернення до суду.

Подібна за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2020 року у справі №460/1726/19, від 22 квітня 2021 року у справі №280/2788/20, від 08 лютого 2023 року у справі №640/30856/21, від 17 серпня 2023 року у справі №600/4282/22-а, від 15 травня 2024 року у справі №520/14924/23 та інших.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) вказала, що положення Конвенції вимагають уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що повернення в цьому випадку апеляційної скарги позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України є проявом правового формалізму з боку суду при вирішенні питання відповідності позовної заяви вимогам закону, який обмежує право особи на розгляд її справи судом.

Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.

При цьому, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.

Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 320, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 про повернення позовної заяви у справі №160/17199/26 – скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов