Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №639/1684/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

12 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 639/1684/26

провадження № 22-ц/818/3615/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря – Муренченко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та пені за договором позики, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 на ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року, постановлену суддею Борисенко О.О.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якій позивач просить стягнути на його користь з відповідача 117173 доларів США основного боргу та 13545,57 доларів США пені, а всього 130718,57 доларів США, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 12836,00 грн та на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою суду від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання (а.с.41).

13.03.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Іванової О.І. надійшла заява про забезпечення позову, в якій сторона позивача просить: накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 626160863101 нежитлові приміщення № 20, 22, 25, 26, 29, 31 загальною площею 93,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-25», об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 41465463101 нежитлове приміщення 25-го поверху № 11а площею 6,7 кв.м в житловому будинку літ. «А-25», об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30799503 житлове приміщення: 3-х кімнатна квартира розташована: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 162,0, житлова площа (кв.м): 104,3; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34679281 Машиномісце №17 заг.пл. 18,4 кв.м. в підвалі житлового будинку літ. «А-25» об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ; шляхом заборони Відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження зазначеного майна, а також шляхом заборони органам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна до набрання законної сили рішенням суду у справі №639/1684/26.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що між сторонами існує реальний майновий спір щодо повернення 130 718,57 доларів США. Враховуючи, що ціна позову, виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову об`єктивно можливе лише шляхом звернення стягнення на належне відповідачу нерухоме майно, що обумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Продаж майна та ігнорування вимог позивача свідчать про реальний ризик вибуття майна з власності відповідача. Якщо відповідач розпорядиться належним йому на праві власності нерухомим майном та воно буде переоформлено на третіх осіб, позивач не зможе реалізувати виконання рішення суду. Заборона на відчуження майна не позбавляє Відповідача права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежує право розпорядження ним. Накладення арешту на нерухоме майно відповідача не позбавляє його права проживати у квартирі, користуватися майном, володіти майном. Такий захід обмежує лише право відчуження майна та має тимчасовий характер до вирішення спору по суті.

Ухвалою Новобаварського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та пені за договором позики – задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особами вчиняти дії, спрямовані на відчуження майна, а органам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна: нежитлові приміщення № 20, 22, 25, 26, 29, 31 загальною площею 93,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-25», за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 626160863101); нежитлове приміщення 25-го поверху № 11а площею 6,7 кв.м в житловому будинку літ. «А-25», за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 41465463101); трьохкімнатна квартира розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 162,0, житлова площа (кв.м): 104,3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30799503); Машиномісце №17 заг.пл. 18,4 в підвалі житлового будинку літ. «А-25» за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34679281).

Відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Вважає, що вказана ухвала суду першої інстанції є не законною, необґрунтованою, постановлена без дотриманням норм матеріального права, а тому є підстави для її скасування. Зазначає, що він не отримував від ОСОБА_1 грошових коштів та не надавав йому розписок, а отже висунуті до нього вимоги є незаконними. Вказує, що представником позивача не було надано до суду жодних реальних доказів його намірів щодо продажу належного йому майна. Зазначає, що заходи забезпечення позову за своєю правовою природою не можуть призводити до необґрунтованого обмеження прав та інтересів осіб, які не є учасниками даного спору. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Таким чином, вжиття судом першої інстанції заходів створює пряму загрозу протиправного втручання у право власності третіх осіб, що є грубим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право мирно володіти своїм майном.

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд не досліджує спір по суті та не встановлює остаточну обґрунтованість позовних вимог, а перевіряє наявність формальних передумов для застосування відповідних заходів, зокрема: існування спору, характер позовних вимог, їх майновий зміст, а також ризик утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача. Саме тому доводи апелянта про те, що він не отримував грошових коштів, не укладав договір позики та не підписував розписок, не мають правового значення для вирішення питання про забезпечення позову, оскільки стосуються виключно предмета доказування у справі по суті та підлягають дослідженню судом під час розгляду справи, а не на стадії забезпечення позову. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, належним чином встановив наявність обставин, передбачених частиною другою статті 149 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує реальний майновий спір щодо стягнення значної суми грошових коштів, яка за своїм розміром (130718,57 доларів США) об`єктивно зумовлює необхідність звернення стягнення саме на майно відповідача у разі задоволення позову. Окремо слід зазначити, що твердження апелянта про можливе порушення прав третіх осіб є суто декларативними та не підтверджені жодними доказами. Відповідно до статей 76–81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Апелянт не надав жодного доказу існування прав третіх осіб щодо спірного майна, тоді як суд першої інстанції обґрунтовано виходив з офіційних даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують належність цього майна на праві приватної власності саме Відповідачу. Доводи апеляційної скарги Відповідача про безпідставність вжитих заходів забезпечення позову є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам процесуального закону. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, Позивач діяв добросовісно та обґрунтовано, виходячи з наявності реального ризику утруднення або навіть неможливості виконання майбутнього рішення суду, що прямо узгоджується з метою інституту забезпечення позову, визначеною ст. 150 ЦПК України. Такий ризик підтверджується не лише значним розміром заборгованості (117 173 доларів США), тривалим ухиленням Відповідача від виконання грошових зобов`язань та припиненням комунікації з Позивачем, а й наявністю у відкритих джерелах інформації про можливу системність недобросовісної поведінки Відповідача щодо інших осіб.

Також з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , в якій просить ухвалу скасувати у частині заборони відповідачу ОСОБА_2 та будь-яким іншим особами вчиняти дії, спрямовані на відчуження, а органам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо трьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу від 05.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Хаславською К.В., реєстраційний №17.

Зазначає, що судом встановлено, що станом на 11.03.2026 за відповідачем ОСОБА_2 зареєстроване на праві власності певне нерухоме майно, зокрема трьохкімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування від 10.12.2010, проте, вказані висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки зазначена трьохкімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ще у 2014 році була відчужена відповідачем ОСОБА_2 покупцю ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі продажу від 05.01.2014, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином судом вжито заходів забезпечення позову до майна, яке належить не відповідачу, а третій особі. Проте суд першої інстанції мав би обов`язково впевнитися, що майно належить саме відповідачу (або підлягає передачі йому), а не третім особам. Судова практика ВС чітко вказує, що забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав та інтересів саме відповідача. Накладення заборони відчуження на майно особи, яка не є відповідачем у справі, є грубим порушенням процесуального закону та прав третіх осіб.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 – підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що є достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження належного йому на праві власності майна, та заборони органам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного майна відповідача, може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є грошова сума у розмірі 130718,57 доларів США, що станом на 02.03.2026 за офіційним курсом НБУ (1 долар США дорівнює 43,0996 грн) становить 5 633 918,08 грн.

Заявник просить накласти арешт та заборонити відчуження об?єктів нерухомого майна, а саме: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 626160863101 нежитлові приміщення № 20, 22, 25, 26, 29, 31 загальною площею 93,2 кв.м., в житловому будинку літ. «А-25», об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 41465463101 нежитлове приміщення 25-го поверху № 11а площею 6,7 кв.м в житловому будинку літ. «А-25», об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30799503 житлове приміщення: 3-х кімнатна квартира розташована: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 162,0, житлова площа (кв.м): 104,3; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34679281 Машиномісце №17 заг.пл. 18,4 кв.м. в підвалі житлового будинку літ. «А-25» об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , що належать відповідачу на праві власності. Право власності підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, та забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення судув разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чогоє належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 рокуу справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18 (провадження № 61-15167св21).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення грошових коштів на загальну суму 130718,57 доларів США, тобто у даній справі заявлені вимоги майнового характеру.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Невжиття заходів забезпечення позову створює ризик того, що відповідач відчужить належне йому майно третім особам до ухвалення судового рішення по справі.

Зважаючи на те, що позов має майновий характер, між сторонами дійсно виник спір, зокрема, щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в розмірі 130718,57 доларів США, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також обґрунтоване припущення щодо можливості відчуження майна на користь третіх осіб, колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що заборона відчуження майна ніяким чином не обмежує відповідача в праві користування майном, обмеження стосується лише права відчуження даного майна на час розгляду спору судом.

Такий вид забезпечення позову у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмету спору та співмірний із заявленими позивачами вимогами, а невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.

Також колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі№ 910/1040/18.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що негативним наслідком незабезпечення позову є можливість (у тому числі умисно) реалізації належного відповідачу нерухомого майна. Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого рішення суду може бути утруднено або взагалі неможливе у зв`язку з відсутністю у відповідача майна.

Апеляційний суд звертає увагу, що на стадії вирішення питання про забезпечення позову судом не перевіряється обґрунтованість заявлених позовних вимог, а встановлюється лише існування спору та обрання адекватних заходів забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу у законну силу судового рішення у даній справі.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині встановлення заборони відчуження стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 162,0, житлова площа (кв.м): 104,3.

Як вбачається із матеріалів справи, квартира за адресою: АДРЕСА_2 на час постановлення оскаржуваної ухвали належала ОСОБА_3 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягом з Реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності та договором купівлі-продажу від 05.01.2014 року.

Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову в частині заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, тому в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.

Керуючись ст. ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 – задовольнити.

Ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особами вчиняти дії, спрямовані на відчуження майна, а органам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви в цій частині відмовити.

В іншій частині ухвалу Новобаварського районного суду м. Харкова від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий – Н.П. Пилипчук

Судді – О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна