Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №440/12115/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 р. Справа № 440/12115/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2025, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 12.11.25 по справі № 440/12115/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування акту,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , датований 14.08.2025 року та затверджений ТВО Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути Рапорт (заяву) військовослужбовця ОСОБА_1 від 04.08.2025 року про здійснення перевірки його сімейного стану та за її результати надати акт перевірки сімейного стану військовослужбовця з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 440/12115/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування акту відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що ним категорично заперечується наявність у його матері рідної доньки, а також позивач стверджує про відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у своєї матері, які можуть здійснювати постійний догляд за нею, про що позивач повідомляв і відповідача. Вказує, що зі змісту оскаржуваного Акту, в графі «В ході перевірки виявлено» зазначено наступне: У особи, яка потребує постійного догляду наявна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає АДРЕСА_1 , яка не являється інвалідом та не потребує постійного стороннього догляду. Звертає увагу суду, що всупереч вищевказаним нормам законодавства комісією належним чином не підтверджено її родинні зв`язки з особою, яка потребує постійного догляду та до акту не додано жодного документу, на підтвердженя цієї обставини, а саме факту родинних зв`язків.

Крім того, свідоцтвом про народження позивача, з якого вбачається, що ОСОБА_4 доводиться позивачу рідною матір`ю, підтверджується родинний зв`язок між військовослужбовцем, який здійснюватиме постійний догляд та особою, яка потребує постійного догляду, а повним витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 12.07.25 року, з якого вбачається, що позивач є першою та однією дитиною у своєї матері ОСОБА_4 , а також свідоцтвом про смерть батька позивача ОСОБА_5 , підтверджується відсутність у ОСОБА_4 інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

На підставі вищевикладеного позивач вважає вищевказаний акт протиправним та безпідставним, а висновки такими, що не відповідають дійсності. Зазначає, що цей акт порушує право позивача на звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та абзацу 13 п.3 ч.12 цієї статті.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 подав рапорт від 04.08.2025, у якому просив звільнити його з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

18.08.2025 позивач отримав листа від ІНФОРМАЦІЯ_2 , до якого було додано Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 14.08.2025 та затверджений ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 , згідно з якого необхідність здійснення догляду не підтверджено.

Не погоджуючись з указаним актом позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судом не встановлено, а позивачем не доведено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992. Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою цієї статті передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

Водночас пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і наразі триває.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, як «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 233 цього Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 5 Додатку 19 до цієї Інструкції при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

З матеріалів справи слідує, що до рапорту про звільнення з військової служби позивач додав такі документи: завірену копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; завірену копію військового квитка ОСОБА_1 ; завірену копію довідки форми 5 про перебування на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 ; завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; завірену копію витягу № 351/25/2648/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29.04.25 року №251/25/2648/Р ; завірену копію повного витягу з Держ.реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00052365865 від 12.07.25 року; завірену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 .

Комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено обстеження сімейного стану сім`ї військовослужбовця ОСОБА_1 , за результатами якого 14.08.2025 складений відповідний акт.

Відповідно до акта обстеження, у ході перевірки встановлено, що у особи, яка потребує постійного догляду наявна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає АДРЕСА_1 , яка не являється інвалідом та не потребує постійного стороннього догляду.

Відмова у задоволенні рапорту обґрунтована саме даними акту обстеження сімейного стану ОСОБА_1 , з якого вбачається, що у ОСОБА_4 , окрім сина, є донька, яка може і повинна здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю.

Як зазначалося вище, відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або поважні причини, як «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Зі змісту наведеної норми слідує, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24).

Щодо посилань апелянта на те, що він є єдиною особою, спроможною здійснювати постійний догляд за непрацездатною матір`ю ОСОБА_4 , суд зазначає таке.

У матеріалах справи наявні повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актових записів про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які свідчать про те, що вказані особи мають спільних батьків: батька — ОСОБА_5 та матір — ОСОБА_4 .

Крім того, матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають однакову зареєстровану адресу проживання.

Дані обставини беззаперечно вказують на наявність у позивача повнолітньої сестри, яка в силу вимог чинного законодавства має рівний із позивачем обов`язок щодо утримання та догляду за непрацездатною матір`ю.

В силу вимог статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Таке піклування може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

За правилами статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Отже, у ОСОБА_4 , окрім сина, є інші члени сім`ї, а саме: донька ОСОБА_3 , стосовно якої відсутні будь-які відомості, що вона не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю саме з об`єктивних причин.

За таких обставин, посилання військовослужбовця на відсутність інших осіб для здійснення догляду спростовуються дослідженими судом письмовими доказами.

Окрім того, до суду першої інстанції надані довідки Київського національного університету імені Тараса Шевченка №031-27 від 22.08.2025 про те, що ОСОБА_3 працює кухарем 4 розряду з 01.04.2014 року та довідку студмістечка Київського національного університету імені Тараса Шевченка №222 від 01.09.2025 про те, що ОСОБА_6 проживає в гуртожитку №52 к.10 з 01.07.2025 по 30.06.2025

Колегія суддів зазначає, що перебування повнолітньої доньки ОСОБА_4 та сестри позивача в іншому місті України не звільняє її від обов`язку піклуватися про свою матір, проявляти про неї турботу та надавати їй догляд. Крім того, таке перебування не має підтвердження постійності.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази та встановлені судом під час вирішення спору по суті обставини свідчать про відсутність протиправних дій відповідача при складанні Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , датованого 14.08.2025 року та затвердженого ТВО Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_2 , у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині, а також в частині щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця ОСОБА_1 від 04.08.2025 року про здійснення перевірки його сімейного стану та за її результати надати акт перевірки сімейного стану військовослужбовця з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, як похідної вимоги.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази, дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи, обґрунтовано відмовивши у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги з зазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду позивача з правовою оцінкою обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 440/12115/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова