Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №200/9093/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року справа №200/9093/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/9093/25 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, з урахуванням уточнень, про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.09.2025 № 134150011685 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за вислугу відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” із зарахуванням до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 по 31.08.2025, періоду навчання згідно диплому серії НОМЕР_1 , починаючи з 01.09.2025; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” із зарахуванням до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 по 31.08.2025, періоду навчання згідно диплому серії НОМЕР_1 , починаючи з 01.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 01.09.2025 звернулася до відповідача 1 за призначенням пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”. Проте відповідач 2, розглянувши її заяву, прийняв рішення від 08.09.2025 №134150011685 про відмову в призначені пенсії за вислугу років, оскільки стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 р. складає – 23 роки 01 місяць 11 днів. Крім того, до спеціального стажу позивачки не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 . Спірне рішення відповідача 2 вважає протиправним, просила задовольнити позов.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/9093/25 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.09.2025 року №134150011685 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 01.09.2025 року, зарахувавши до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” періоду роботи з 11.10.2017 по 31.07.2025 року та прийняти вмотивоване рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, із зазначенням періодів, які не були зараховані до страхового стажу позивачки та підстав їх не зарахування. В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , та є особою, що претендує на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII “Про пенсійне забезпечення”.

Відповідач 1 – Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та відповідач 2 – Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є суб`єктами владних повноважень, органами виконавчої влади, основним завданням яких, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7, 8 пункту 4 Положення).

01.09.2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Суд встановив на підставі диплому серії НОМЕР_1 від 27.06.1995 року, виданого Львівським державним університетом ім. І. Франка, що ОСОБА_2 закінчила вказаний навчальний заклад за спеціальністю історія України. Рішенням державної екзаменаційної комісії від 27 червня 1995 року присвоєно кваліфікацію спеціаліста викладача історії.

Відповідно до додатку до диплома спеціаліста № НОМЕР_1 від 27 червня 1995 року, ОСОБА_2 в 1990 році вступила до Львівського державного університету імені Івана Франка і в 1995 році закінчила повний курс названого університету за спеціальністю історія України.

Суд встановив на підставі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 25 травня 1995 року, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб 25.05.1995 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис №5. Після укладення шлюбу дружині присвоєне прізвище ОСОБА_4 .

Крім того, суд встановив на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.09.1994 року, що ОСОБА_1 працювала у Ремезівцівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів у період з 01.09.1994 по 29.08.2025 року, а саме:

- на підставі наказу №547 від 11.08.1994 року призначена вчителем історії;

- на підставі наказу №575 від 11.09.2000 року переведена на посаду заступника директора школи;

- на підставі наказу №1067 від 13.12.2004 року переведена на посаду вчителя історії;

- на підставі наказу №40-к/тр від 26.08.2025 року звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

08.09.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення № 134150011685 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Вік заявниці - 51 рік 9 місяців. Необхідний спеціальний стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років, відповідно до п. “е” ст.55 Закону №1758 становить 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Страховий стаж особи становить - 34 роки 11 місяців 1 день. Спеціальний стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 становить - 23 роки 1 місяць 11 днів, що є недостанім. За доданими документами до страхового стажу та стажу за вислугу років враховано всі періоди. За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявниці в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до Пункту 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017.

Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , наданого відповідачем, до страхового стажу зараховано період навчання з 01.09.1990 по 31.08.1994 року, періоди роботи з 01.09.1994 по 31.07.2025 року. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.2025 по 29.08.2025 року. До спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, зараховано період з 01.09.1994 по 10.10.2017 року, водночас, не зараховано період навчання та період роботи, починаючи з 11.10.2017 року.

Спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII “Про пенсійне забезпечення” через незарахування певних періодів навчання та роботи до страхового та спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).

Згідно із пунктом 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV (в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017) особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Пунктом 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту “е” статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі Закон №911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: зокрема, з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців.

Проте, 04.06.2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а” статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Починаючи з 05.06.2019 року положення пункту “е” статті 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що трудова книжка позивачки містить чіткі записи про періоди працевлаштування позивача, з відповідними відтисками печаток установ, в яких працювала позивач; доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо цих періодів роботи відповідач суду не надав.

Згідно із Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі – Перелік № 909), до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у дошкільних навчальних закладах, на таких посадах директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи

Приписами частини другої статті 53 Закону України “Про вищу освіту” від 01.07.2014 № 1556-VII (далі – Закон № 1556-VII) визначено, що педагогічні працівники – це особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.

У Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, посада вихователя відноситься до посад педагогічних працівників.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі № 240/24/21 вказав, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Суд зазначає, що відповідач при вирішенні питання щодо наявності у позивачки права на пенсію за вислугу років не врахував норми пункту “е” статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, а відтак періоди роботи позивачки з 11.10.2017 по 31.07.2025 на посаді вчителя історії мають бути зараховані до спеціального стажу.

Стосовно періоду роботи з 01.08.2025 по 29.08.2025 року суд зазначає таке.

Спірне рішення містить інформацію про те, що до страхового стажу та стажу за вислугу років враховано всі періоди.

При вирішені цього спору суд керується частиною другою статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Критерій “прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України” - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.

“На підставі” означає, що суб`єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій “прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії” - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Водночас, суд встановив на підставі розрахунку стажу ОСОБА_1 , що період роботи з 01.08.2025 по 29.08.2025 року не зараховано до її страхового стажу, підстав такого не зарахування відповідач 2 у спірному рішенні з обґрунтуванням, яких саме документів в підтвердження стажу не надано позивачкою, що свідчить про недотримання відповідачем 2 принципів обґрунтованості та добросовісності при прийнятті рішення суб`єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення, оскільки суду з тексту такого рішення неможливо визначити, з яких саме підстав період роботи з 01.08.2025 по 29.08.2025 року не включено до страхового стажу.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання зарахувати до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 30.08.2025 по 31.08.2025 року, суд встановив вище, що позивачку звільнено з посади у Ремезівцівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів за власним бажанням 29.08.2025 року.

Враховуючи положення ст. 2 КАС України, судовому захисту підлягають тільки порушені права.

Таким чином, права позивачки в цій частині не порушені, отже задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання зарахувати до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду навчання згідно диплому серії НОМЕР_1 , суд зазначає таке.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту “д” частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

У вказаній правовій нормі Закону №1788-XII, йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Водночас, зміст поняття “загальний трудовий стаж” є ширшим, ніж поняття “страховий стаж”, оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 19 статті 62 Закону України “Про вищу освіту” особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на зарахування до страхового стажу відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” періодів навчання на денній формі здобуття освіти у закладах вищої освіти, аспірантурі, інтернатурі, резидентурі, за умови сплати страхових внесків.

Таким чином, вищезазначеними правовими нормами передбачена можливість зарахування періоду навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах до загального стажу та до страхового стажу. В той час, як зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачка не погоджується із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування періоду її навчання з 01.09.1990 по 27.06.1995 у Львівському державному університеті імені Івана Франка до спеціального стажу, тобто до вислуги років, яка враховується при призначення пенсії відповідно до пунктом “е” статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Суд зазначає, що згідно з положеннями пенсійного законодавства України, під спеціальним стажем необхідно розуміти період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов`язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Отже, вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Правовими нормами частини 1 статті 38 Закону України від 10.02.1998 року №103/98-ВР “Про професійну (професійно-технічну) освіту” передбачено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Суд зазначає, що в період навчання позивачки у Львівському державному університеті імені Івана Франка (з 01.09.1990 по 27.06.1995) правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII “Про народну освіту”.

Відповідно до положень статті 5 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII “Про народну освіту” система народної освіти в Українській РСР включала: дошкільне виховання; загальну середню освіту; позашкільне виховання; професійно-технічну освіту; середню спеціальну освіту; вищу освіту.

Статтею 42 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII “Про народну освіту” було передбачено, що професійно-технічні навчальні заклади є основною школою професійно-технічної освіти молоді і формування гідного поповнення робітничого класу. До професійно-технічних навчальних закладів (училищ, професійних шкіл) приймаються громадяни СРСР, які закінчили восьмирічну або середню загальноосвітню школу.

Згідно зі статтею 48 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII “Про народну освіту” особам, які закінчили професійно-технічні навчальні заклади, присвоюється відповідна кваліфікація (розряд, клас, категорія) з професії і видається атестат встановленого зразка, а тим, хто добився особливих успіхів у навчанні при зразковій поведінці, - атестат з відзнакою. Особам, які закінчили середні професійно-технічні училища, видається диплом про присвоєння кваліфікації з професії і здобуття середньої освіти, а тим, хто особливо відзначився, - диплом з відзнакою.

Професійно-технічна освіта мала на меті підготовку кваліфікованих робітників, до яких педагоги не належать в силу самої природи педагогіки та професійно-технічної освіти.

В свою чергу, згідно зі статтею 55 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII “Про народну освіту” вища освіта здійснюється в університетах, інститутах, академіях та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до вищих навчальних закладів.

Таким чином, університети, відповідно до положень Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.06.1974 №2778-VIII “Про народну освіту” віднесені до вищих навчальних закладів, тобто не є закладами професійної (професійно-технічної) освіти.

Аналогічні положення викладені у Законі Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про освіту” (який діяв у період до 28.09.2017 року).

Період навчання ОСОБА_1 у Львівському державному університеті імені Івана Франка є періодом навчання у вищому навчальному закладі, а тому положення частини 1 статті 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР “Про професійну (професійно-технічну) освіту”, якими передбачено зарахування часу навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, на вказаний період не поширюються.

Таким чином, оскільки позивачка у спірний період часу навчалася не у професійно-технічному навчальному закладі, а можливість зарахування часу навчання до спеціального стажу (стаж роботи за спеціальністю), що дає право на пільги, в тому числі й щодо призначення пенсії за вислугу років, передбачена лише щодо професійно-технічних навчальних закладів, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області правомірно не зарахувало період навчання ОСОБА_1 в Львівському державному університеті імені Івана Франка до її спеціального стажу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №676/5212/17 та від 20.02.2019 року у справі №643/11758/16-а.

Враховуючи положення ст. 2 КАС України, судовому захисту підлягають тільки порушені права.

Таким чином, права позивачки в цій частині не порушені, отже задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити призначення з 01.09.2025 року пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини Рішенням у справі “Круслена” від 24 квітня 1990 року зазначив, що “закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання”.

Відповідно до п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, визначено наступне поняття дискреційних повноважень. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція – це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями – органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями – вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження – це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду саме щодо призначення позивачу пенсії.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років від 01.09.2025 року, зарахувавши до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” періоду роботи з 11.10.2017 по 31.07.2025 року, та прийняти вмотивоване рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, із зазначенням періодів, які не були зараховані до страхового стажу позивачки та підстав їх незарахування.

Водночас, стосовно позовних вимог про зобов`язання здійснити виплату пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”, суд звертає увагу, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Судовим розглядом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що відповідачем 2 взагалі не було призначено позивачці пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”.

Суд звертає увагу, що будь-якого рішення щодо невиплати пенсії відповідачі не приймали. Враховуючи положення ст. 2 КАС України, судовому захисту підлягають тільки порушені права.

При цьому, враховуючи вищезазначені положення Порядку №22-1 виплата пенсії проводиться органом Пенсійного фонду за місцем фактичного проживання особи після передання електронної пенсійної справи за наслідками опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії.

Таким чином, права позивача в цій частині не порушені, отже вимоги позивачки є передчасними, та задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог заявлених до відповідача 1 суд зазначає таке.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Порядок № 22-1).

При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України”, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

З огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід зобов`язати повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за вислугу років від 01.09.2025 року, зарахувавши до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” періоду роботи з 11.10.2017 по 31.07.2025 року, та прийняти вмотивоване рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, із зазначенням періодів, які не були зараховані до страхового стажу позивачки та підстав їх незарахування.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не здійснювало розгляд заяви позивачки, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові підстави зобов`язувати останнього вчиняти дії з метою усунення порушень, вчинених відповідачем 2 при розгляді заяви позивачки про призначення пенсії.

Враховуючи зазначене, у задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, слід відмовити, оскільки відповідачем 1 не було допущено порушення прав позивачки.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За таких обставин, з метою ефективного захисту прав позивачки суд першої інстанції дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, частково їх задовольнивши, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 08.09.2025 року №134150011685 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 01.09.2025 року, зарахувавши до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” періоду роботи з 11.10.2017 по 31.07.2025 року, та прийняти вмотивоване рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, із зазначенням періодів, які не були зараховані до страхового стажу позивачки та підстав їх незарахування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/9093/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі № 200/9093/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв