Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №200/10431/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року справа №200/10431/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Токаревої Ганни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року по справі №200/10431/25 (суддя І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої п. 4 Постанови № 153 від 11.02.2025 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, передбаченою п. 4 Постанови № 153 від 11.02.2025 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025, оскільки, на думку суду, позивачем не доведено факт отримання поранення саме під час безпосередньої участі у бойових діях у зв`язку із захистом Вітчизни.

Судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки довідці Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.01.2026 №25/35/10/1-143 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Згідно з цією довідкою встановлено, що позивач безпосередньо брав участь у бойових діях, а також зазначено особливі обставини щодо стану здоров`я, а саме: контузія, підтверджена актом №298/24 від 11.04.2024, отримана під час захисту Вітчизни.

Представник позивача вважає, що наведеною довідкою відповідачем фактично підтверджено наявність у позивача поранення (контузії), отриманого під час захисту Вітчизни.

Відповідно до частини першої ст.78 КАС України обставини, які визнаються сторонами у справі, не потребують доказування.

Також судом першої інстанції не було належним чином досліджено акт №298/24 від 11.04.2024 про нещасний випадок (у тому числі поранення). Зі змісту зазначеного акту вбачається, що 06.05.2023 під час виконання бойового завдання на південній околиці населеного пункту Кузьмин Луганської області противником було здійснено мінометний обстріл позицій українських військовослужбовців, унаслідок чого позивач отримав вибухову травму, а саме струс головного мозку. Вказані обставини свідчать про отримання травми саме внаслідок бойового впливу противника під час виконання бойового завдання.

Окрім того, судом не було належним чином досліджено медичні документи, надані позивачем, зокрема довідки за формою №100, які підтверджують факт отримання позивачем вибухової травми та проходження лікування у медичних закладах у зв`язку з отриманим пораненням.

Представник позивача наголошує на тому, що позивач безпосередньо брав участь у бойових діях; отримав контузію (вибухову травму) внаслідок мінометного обстрілу противника; зазначене поранення підтверджено актом службового розслідування №298/24 та довідкою військової частини №25/35/10/1-143, а тому відповідає умовам, визначеним п. 4 Постанови №153, для отримання одноразової грошової винагороди у повному обсязі.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 28.04.2021 позивача було призвано на строкову військову службу до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 28.04.2021 № 98.

З 11.04.2022 позивач почав проходити військову службу за контрактом, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.04.2022 № 95. Станом на дату прийняття судового рішення позивач продовжував проходити військову службу за контрактом.

11.09.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом про нарахування та виплату грошової винагороди в розмірі одного мільйону гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» у зв`язку із отриманим пораненням при виконанні бойових завдань.

Згідно витягу з протоколу № 3 засідання комісії з виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період дії воєнного стану від 28.10.2025 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди передбаченої Постановою № 153 від 11.02.2025 у зв`язку із тим, що строк безпосередньої участі у заходах оборони за сукупністю становить менше шести місяців на дату набрання чинності Постанови № 153 від 11.02.2025.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон№ 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частин 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» ( набрала чинності 13.02.2025) (далі - Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок).

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Згідно витягу з протоколу № 3 засідання комісії з виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період дії воєнного стану від 28.10.2025 позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153 від 11.02.2025 у зв`язку із тим, що строк безпосередньої участі у заходах оборони за сукупністю становить менше шести місяців на дату набрання чинності Постанови № 153 від 11.02.2025.

Представник позивача наголошує на тому, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову, оскільки позивач відповідає умовам, визначеним пунктом 4 Постанови №153 для отримання одноразової грошової винагороди у повному обсязі, оскільки останній безпосередньо брав участь у бойових діях; отримав контузію (вибухову травму) внаслідок мінометного обстрілу противника; зазначене поранення підтверджено актом службового розслідування №298/24 та довідкою військової частини №25/35/10/1-143.

Проте, з такими доводами представника позивача не погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Як вже встановлено вище, у відповідності до вимог пункту 4 Постанови №153 винагорода виплачується в повному обсязі, зокрема, військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Як вбачається з протоколу № 3, рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги було прийнято за результатами розгляду, зокрема, наступних матеріалів : витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2022 № 195 та від 28.04.2021 № 98, довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України від 21.10. 2025 № 5956, копія акту форми Н-1 від 11.04.2024 №298/24, копії акту форми Н-5, витяг з ЖБД №124.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України від 21.10. 2025 № 5956 позивач з 24.02.2022 по 28.04.2022, з 05.05.2022 по 12.05.2022, з 21.05.2022 по 04.06.2022 , з 06.01.2023 по 11.01.2023, з 17.01.2023 по 29.01.2023, з 20.02.2023 пo 22.02.2023, з 01.05.2023 пo 06.05.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Отже, у позивача була відсутня передбачена пунктом 4 Постанови № 153 умова щодо безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців.

На виконання ухвали суду першої інстанції відповідачем було надано довідку від 16.01.2026 № 25/35/10/1-143 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, якою також підтверджено, що позивач у період з 24.02.2022 по 28.04.2022, з 05.05.2022 по 12.05.2022, з 21.05.2022 по 04.06.2022 , з 06.01.2023 по 11.01.2023, з 17.01.2023 по 29.01.2023, з 20.02.2023 пo 22.02.2023, з 01.05.2023 пo 06.05.2023 дійсно брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових дій). Всього брав безпосередню участь в бойових діях 109 днів.

Щодо твердження представника позивача про те, що позивач має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень у зв`язку із наявністю поранення, одержаного під час захисту Вітчизни, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже встановлено вище, рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги було прийнято за результатами розгляду, зокрема, копії акту форми Н-1 від 11.04.2024 №298/24, копії акту форми Н-5, витяг з ЖБД №124.

Згідно Акту форми Н-5 від 11.04.2024 спеціального розслідування групового нещасного випадку, який стався 06.05.2023 року під час виконання бойового завдання на пiвденній околиці населеного пункту Кузьміне Луганської областi з трьома військовослужбовцями, нещасний випадок (поранення) у т.ч. із солдатом ОСОБА_1 , стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків. За результатами розслідування складається Акт за формою Н-1.

З акту форми Н-1 від 11.04.2024 № 298/24 вбачається, що 06.05.2023 року приблизно о 00 годин 20 хвилин під час виконання бойового завдання на пiвденній околиці населеного пункту Кузьміне Луганської областi, противником був завданий мiнометний обстрiл по позиціям перебування захисників України, внаслідок чого солдат ОСОБА_1 отримав вибухову травму.

Відповідно до висновку: нещасний випадок(поранення) із солдатом ОСОБА_1 стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків.

Отже, з наданих документів вбачається, що нещасний випадок стався з позивачем «в період проходження служби при виконанні службових обов`язків», однак відсутні відомості про те, що поранення отримано під час безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій у зв`язку із захистом Вітчизни.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що із системного аналізу пункту 4 Постанови № 153 убачається, що обов`язковою умовою для виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень є не отримання поранення під час проходження військової служби, а саме отримання його під час безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій та у зв`язку із захистом Вітчизни.

Поняття «в період проходження служби при виконанні службових обов`язків» не є тотожним поняттю «безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій під час захисту Вітчизни» у розумінні Постанови № 153, яка пов`язує право на виплату винагороди саме з пораненням, одержаним під час безпосередньої участі у бойових діях та у зв`язку із захистом Вітчизни.

Надані позивачем медичні документи, а саме виписка зі стаціонарного хворого № 1005 від 16.05.2023, медична картка форми № 100 також не підтверджують отримання позивачем поранення під час безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій та у зв`язку із захистом Вітчизни.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову.

Доводи представника позивача про те, судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки довідці Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.01.2026 №25/35/10/1-143 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки на дату прийняття спірного рішення 28.10.2025 наведеної довідки не існувало. Відтак, судом першої інстанції правомірно не було прийнято цю довідку в якості належного доказу по справі.

Колегія суддів також звертає увагу на відсутність доказів прийняття відповідачем рішення за наслідками складання цієї довідки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Токаревої Ганни Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року по справі №200/10431/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року по справі №200/10431/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко