Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №302/1006/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1006/26

Провадження № 2/302/624/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Бобонич Н. Г.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рішко Сергій Іванович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначає, що її батько ОСОБА_2 був онуком ОСОБА_3 , 1922 року народження, яка за життя була членом колгоспу ім. Кірова села Нижній Студений Міжгірського району Закарпатської області.

Після реорганізації колгоспу ім. Кірова у колективне сільськогосподарське підприємство «Бескид» за ОСОБА_3 на підставі рішення Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області від 07 квітня 1997 року № 197 було визнано право на земельну частку (пай) у землях колективної власності КСП «Бескид» розміром 0,71 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

На підтвердження зазначеного права 09 квітня 1997 року ОСОБА_3 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 010067, зареєстрований 13 лютого 1999 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 496.

24 березня 1999 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Нижньостуденівської сільської ради та зареєстрований у реєстрі за № 16, відповідно до якого заповіла все належне їй майно своєму онуку – ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . За твердженням позивачки, її батько ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті бабусі за заповітом шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном відповідно до статті 549 ЦК УРСР.

На підтвердження фактичного прийняття спадщини позивачка посилається, зокрема, на те, що ОСОБА_2 проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 , який входив до складу спадкового майна ОСОБА_3 , а також володів оригіналом сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 010067.

Крім того, рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2011 року у справі № 2-103/2011, яке набрало законної сили 22 березня 2011 року, за ОСОБА_2 було визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

08 квітня 2011 року право власності ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок було зареєстровано КП «Міжгірське БТІ» Міжгірської районної ради, про що видано витяг про державну реєстрацію прав № 29595538.

Разом з тим за життя ОСОБА_2 свої спадкові права на земельну частку (пай), посвідчену сертифікатом серії ЗК № 010067, належним чином не оформив.

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Позивачка вказує, що 14 грудня 2021 року у межах установленого законом строку звернулася до Міжгірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, на підставі якої було заведено спадкову справу № 124/2021, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 68847128.

Заповіту ОСОБА_2 не залишив, у зв`язку з чим спадкування після його смерті здійснюється за законом.

Мати позивачки – ОСОБА_4 – подала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті чоловіка на користь позивачки.

17 лютого 2023 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори позивачці було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , а цього ж дня проведено державну реєстрацію її права власності на зазначене нерухоме майно.

20 травня 2026 року позивачка звернулася до державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії НОМЕР_1 .

Однак постановою державного нотаріуса від 20 травня 2026 року № 118/02-31 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначене майно. Підставою для відмови стало те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, а також наявні розбіжності у відомостях щодо фактичного проживання ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

При цьому позивачка посилається на те, що факт прийняття її батьком спадщини після смерті ОСОБА_3 підтверджується не лише фактичним володінням спадковим майном та оригіналом сертифіката на право на земельну частку (пай), а й рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2011 року, яким за ним уже було визнано право власності на інше майно зі складу тієї самої спадщини.

У зв`язку з неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку позивачка просить визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) у майні колективного сільськогосподарського підприємства «Бескид» села Нижній Студений Міжгірського (на даний час – Хустського) району Закарпатської області площею 0,71 умовних кадастрових гектари, посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 010067, виданим 09 квітня 1997 року на підставі рішення Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області від 07 квітня 1997 року № 197 та зареєстрованим 13 лютого 1999 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 496.

Ухвалою суду від 30 липня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивачки – адвокат Рішко С. І. – подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. Додаткових заяв чи клопотань стороною позивача не заявлено.

Від Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у якій зазначено, що відповідач визнає позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

З огляду на неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого судового засідання, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76–81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання та продовжує судовий розгляд.

Оскільки визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а заявлені позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття визнання позову та ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження та смерть.

ОСОБА_3 була бабою ОСОБА_2 та прабабою позивачки та на підставі рішення Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області від 07 квітня 1997 року №197 набула право на земельну частку (пай) у землях колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства «Бескид» села Нижній Студений Міжгірського району Закарпатської області розміром 0,71 умовних кадастрових гектарів, що посвідчувалося сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЗК №010067, виданим 09 квітня 1997 року та зареєстрованим у Книзі реєстрації сертифікатів за № 496.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 посвідчила заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своєму онуку ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла. Як убачається з інформаційних довідок зі Спадкового реєстру, зазначений заповіт є чинним, спадкова справа після її смерті не заводилася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2011 року у справі № 2-103/2011 за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 . На підставі зазначеного рішення 08 квітня 2011 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, у визначених законом випадках не підлягають повторному доказуванню. Частиною п`ятою цієї статті передбачено право особи, яка не брала участі у справі, спростовувати встановлені таким рішенням обставини.

При цьому рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2011 року та здійснена на його підставі державна реєстрація права власності підтверджують, що ОСОБА_2 набув спадкові права після смерті ОСОБА_3 та оформив право власності на частину майна, що входило до складу цієї спадщини.

Враховуючи положення статті 549 ЦК УРСР, за якими прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном поширювалося на спадщину в цілому, суд доходить висновку, що прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 охоплювало все належне їй спадкове майно, у тому числі право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії НОМЕР_1 .

Судом також установлено, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина. У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до Міжгірської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за якою була заведена спадкова справа №124/2021. Заповіт після смерті ОСОБА_2 відсутній, а його дружина ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини на користь доньки – ОСОБА_1 .

17 лютого 2023 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Попович Галині Михайлівні видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, який належав її батькові, а цього ж дня за нею зареєстровано право власності на зазначене нерухоме майно.

20 травня 2026 року позивачка звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), однак постановою державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори від 20 травня 2026 року №118/02-31 у вчиненні зазначеної нотаріальної дії їй було відмовлено. Підставою для відмови зазначено відсутність належних доказів прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3 та незаведення спадкової справи після смерті останньої.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд виходить із того, що факт прийняття ОСОБА_2 спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 підтверджується рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2011 року у справі № 2-103/2011, яке набрало законної сили та на підставі якого за ним було визнано і в подальшому зареєстровано право власності на житловий будинок, що входив до складу тієї самої спадщини. Отже, суд вважає доведеним, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 у порядку, передбаченому законодавством, чинним на час відкриття спадщини.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього Кодексу застосовуються лише щодо тих прав і обов`язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , до правовідносин щодо її прийняття підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини – останнє постійне місце його проживання.

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин мав право заповісти все належне йому майно або його частину одній чи кільком особам.

Згідно з пунктом 1 статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини. При цьому фактичний вступ у володіння хоча б частиною спадкового майна означає прийняття всієї спадщини незалежно від її складу та місця знаходження.

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 693/692/18 (провадження № 61-1264св20) зазначено, що прийняття спадщини за правилами статті 549 ЦК УРСР може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами, які свідчать про фактичний вступ спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Судом установлено, що після смерті ОСОБА_3 її онук ОСОБА_2 прийняв спадщину за заповітом. Такий висновок підтверджується не лише рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2011 року, яким за ним визнано право власності на спадковий житловий будинок у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а й подальшою державною реєстрацією за ним права власності на цей будинок.

Таким чином, прийняття ОСОБА_2 спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 поширювалося на все належне їй спадкове майно, у тому числі на право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії НОМЕР_1 . Та обставина, що за життя ОСОБА_2 не оформив свої спадкові права на зазначену земельну частку (пай), не свідчить про припинення чи втрату успадкованого ним права.

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина, до складу якої входило, зокрема, право на земельну частку (пай), успадковане ним після смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від спадкодавця до спадкоємців, а до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві на момент відкриття спадщини права та обов`язки, які не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України діти спадкодавця належать до спадкоємців першої черги за законом.

Відповідно до статей 1268, 1269, 1270 ЦК України позивачка у встановлений законом шестимісячний строк подала заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька, а дружина спадкодавця відмовилася від прийняття спадщини на її користь. Отже, ОСОБА_1 належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Разом із тим постановою державного нотаріуса від 20 травня 2026 року позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) виключно з підстав непідтвердження прийняття її батьком спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Однак наведена підстава спростовується дослідженими судом доказами, зокрема рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2011 року та документами про державну реєстрацію права власності, які підтверджують, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 . Тому право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії НОМЕР_1 , увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 та підлягає переходу до його спадкоємиці – ОСОБА_1 .

Враховуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позивачка позбавлена можливості оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, а тому визнання за нею права на земельну частку (пай) у судовому порядку є належним та ефективним способом захисту її порушеного права. Позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 3, 10–13, 19, 76–82, 89, 200, 206, 258, 259, 263–265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Визнання позову Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області – прийняти.

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рішко Сергій Іванович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , право на земельну частку (пай) у майні колективного сільськогосподарського підприємства «Бескид» села Нижній Студений Міжгірського (на даний час – Хустського) району Закарпатської області розміром 0,71 умовних кадастрових гектари, посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 010067, виданим 09 квітня 1997 року на підставі рішення Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області від 07 квітня 1997 року № 197 та зареєстрованим 13 лютого 1999 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 496, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, передбачених законом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.