Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №302/1007/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1007/26

Провадження № 2/302/625/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Бобонич Н. М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рішко Сергій Іванович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначає, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який на даний час знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі – спадковий будинок), був побудований у 1965 році та належав її батькові – ОСОБА_2 . Оскільки будинок був збудований до реєстрації шлюбу між батьками позивачки, сторона позивача вважає, що він належав спадкодавцю на праві особистої власності.

Мати позивачки – ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

01 березня 2016 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Буковецької сільської ради та зареєстрований у реєстрі за № 4, відповідно до якого заповів належне йому майно своїй дочці – ОСОБА_1 .

У подальшому, 20 квітня 2016 року, ОСОБА_2 склав інший заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Дунаєвим Ю. М. та зареєстрований у реєстрі за № 455, яким розпорядився належною йому земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на користь іншої особи. За твердженням позивачки, в іншій частині заповіт від 01 березня 2016 року № 4 залишився чинним.

Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина на належне йому майно, до складу якої, за твердженням позивачки, входить і спадковий будинок.

На день смерті ОСОБА_2 постійно проживав у будинку АДРЕСА_1 . Разом із ним за цією адресою проживали та були зареєстровані позивачка ОСОБА_1 та члени її сім`ї.

Позивачка зазначає, що спадщину після смерті батька прийняла як спадкоємець за заповітом шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

09 січня 2018 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області було заведено спадкову справу № 01-2018 після смерті ОСОБА_2 , зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 61836537.

Позивачка вказує, що відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 15 липня 2026 року № 85994564 заповіт ОСОБА_2 від 01 березня 2016 року № 4 є чинним.

22 липня 2026 року представник позивачки звернувся до державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвої О. І. із заявою про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадковий будинок.

За результатами розгляду заяви нотаріусом встановлено, що позивачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Крім позивачки та іншого спадкоємця за заповітом від 20 квітня 2016 року № 455, інші особи із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття у встановлений законом строк не зверталися.

Разом з тим постановою державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвої О. І. від 22 липня 2026 року № 161/02-31 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадковий будинок у зв`язку з відсутністю у спадковій справі та у спадкоємця правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно, а також відсутністю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про зареєстроване право власності на нього.

Позивачка посилається на те, що відповідно до виписки з погосподарської книги № 135, виданої 04 травня 2026 року старостою села Буковець, за даними погосподарського обліку ОСОБА_2 був власником спадкового будинку, який побудований орієнтовно у 1965 році. Свідоцтво про право власності на вказаний будинок сільською радою не видавалося. Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,25 га в урочищі «Біля хати», яка перебувала у користуванні ОСОБА_2 .

Крім того, згідно з довідкою КП «Міжгірське БТІ» Міжгірської селищної ради від 31 березня 2026 року № 80 станом на 31 грудня 2012 року право власності на спадковий будинок зареєстровано не було.

Відповідно до технічного паспорта на будинок садибного типу, виготовленого 02 січня 2025 року ФОП ОСОБА_4 та зареєстрованого в Реєстрі будівельної діяльності за № ТІ01:6047-9823-8418-6574, спадковий будинок побудований у 1965 році та має загальну площу 86,90 кв. м.

Посилаючись на те, що спадковий будинок належав її батькові, вона прийняла спадщину після його смерті за заповітом, однак через відсутність правовстановлюючих документів не має можливості оформити спадкові права у нотаріальному порядку, позивачка просить визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 30 липня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивачки – адвокат Рішко С. І. – подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, у якій зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. Додаткових заяв і клопотань сторона позивача не заявляла.

Від Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява про розгляд справи без участі представника відповідача, у якій зазначено, що відповідач визнає позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

З огляду на неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого судового засідання, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76–81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання та продовжує судовий розгляд.

Оскільки визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а заявлені позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття визнання позову та ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.

Судом установлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого відкрилася спадщина на належне йому майно, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дочкою спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про її народження. Після укладення шлюбу 28 вересня 1991 року вона змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

З довідки старости села Буковець від 22 листопада 2024 року № 298 вбачається, що на день смерті ОСОБА_2 був постійно зареєстрований та проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 , а разом із ним були зареєстровані та проживали його дочка ОСОБА_1 , зять ОСОБА_7 , а також онуки.

01 березня 2016 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Буковецької сільської ради за реєстровим № 4, відповідно до якого заповів усе належне йому майно своїй дочці ОСОБА_1 .

Із інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що після смерті спадкодавця зареєстровано спадкову справу № 01/2018, заведену Міжгірською державною нотаріальною конторою. Також із зазначеної довідки встановлено, що щодо спадкодавця були зареєстровані декілька заповітів, у тому числі заповіт від 01 березня 2016 року за реєстровим № 4 та заповіт від 20 квітня 2016 року за реєстровим № 455, посвідчений приватним нотаріусом.

Як убачається з постанови державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори від 22 липня 2026 року № 161/02-31, позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на цей об`єкт нерухомості та відсутністю відомостей про зареєстроване право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд враховує, що заповітом від 20 квітня 2016 року ОСОБА_2 розпорядився лише належною йому земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на користь іншої особи. Відтак цей заповіт не суперечить заповіту від 01 березня 2016 року в частині розпорядження спірним житловим будинком, а тому останній у цій частині зберіг свою чинність.

Водночас із виписки з погосподарської книги № 135 від 04 травня 2026 року встановлено, що власником зазначеного житлового будинку значився ОСОБА_2 . Будинок орієнтовно побудований у 1965 році та розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, при цьому свідоцтво про право власності на нього сільською радою не видавалося.

Згідно з довідкою КП «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» від 31 березня 2026 року № 80 станом на 31 грудня 2012 року право власності на вказаний житловий будинок не було зареєстроване.

Технічним паспортом на житловий будинок підтверджується існування об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок є одноповерховим, садибного типу, з господарськими будівлями та спорудами, 1965 року забудови, його загальна площа становить 86,90 кв. м, житлова площа – 38,27 кв. м.

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 22 липня 2026 року загальна площа житлового будинку становить 86,90 кв. м, житлова площа – 38,27 кв. м, а його оціночна вартість визначена у розмірі 1 984 308,21 грн.

Сукупність досліджених судом доказів підтверджує, що спірний житловий будинок перебував у володінні та користуванні ОСОБА_2 , значився за ним за даними погосподарського обліку, а тому суд вважає доведеним факт належності цього майна спадкодавцю.

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею та незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності становлять права володіння, користування та розпорядження майном. При цьому місце проживання власника чи місцезнаходження майна не впливають на зміст права власності (стаття 317 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, а позбавлення права власності чи обмеження у його здійсненні допускається лише у випадках і порядку, визначених законом.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який посвідчує право власності.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був збудований орієнтовно у 1965 році, фактично належав ОСОБА_2 та перебував у його володінні й користуванні до дня смерті. При цьому право власності на зазначений будинок за життя спадкодавця у встановленому законом порядку оформлено та зареєстровано не було, що підтверджується випискою з погосподарської книги, довідкою КП «Міжгірське бюро технічної інвентаризації», технічним паспортом на житловий будинок та іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Після смерті ОСОБА_2 його дочка – ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею за заповітом від 01 березня 2016 року, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час її відкриття.

Разом із тим постановою державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори від 22 липня 2026 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно та відсутністю державної реєстрації права власності на нього.

Суд враховує, що відсутність державної реєстрації права власності чи правовстановлюючих документів сама по собі не свідчить про відсутність права власності у спадкодавця та не позбавляє спадкоємця права на судовий захист шляхом звернення з позовом про визнання права власності в порядку спадкування.

Із наданих суду доказів убачається, що спірний житловий будинок фактично існує, його технічні характеристики визначені технічним паспортом, він був збудований та використовувався спадкодавцем, а належність будинку ОСОБА_2 підтверджується сукупністю досліджених письмових доказів, зокрема випискою з погосподарської книги, довідкою органу місцевого самоврядування, довідкою КП «Міжгірське бюро технічної інвентаризації», технічним паспортом та іншими матеріалами справи.

При цьому матеріали справи не містять доказів існування спору між спадкоємцями щодо належності спірного майна, а також не встановлено обставин, які б свідчили про наявність інших осіб, права яких можуть бути порушені задоволенням позову.

Враховуючи неможливість оформлення позивачкою спадкових прав у нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючих документів на спадковий житловий будинок, а також те, що визнання права власності у судовому порядку є належним та ефективним способом захисту її порушеного права, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 3, 10–13, 19, 76–81, 89, 200, 206, 258, 259, 263–265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Визнання позову Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області – прийняти.

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рішко Сергій Іванович, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.