Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №560/21536/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/21536/25

РІШЕННЯ

іменем України

11 серпня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, що полягає у неприйнятті рішення за заявою № 373-Т від 07.07.2025, та порушенні встановленого законодавством строку прийняття відповідного рішення про виділення громадянину ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельну ділянку – частку (пай) №270, площею 1,3718 га, з кадастровим номером 6821582500:02:005:0053 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту с. Гришки, Вовковинецької селищної ради на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2025 №576 та сертифікату на право на земельну частку пай серія ХМ № 0218251 від 06.02.1997.

2. Зобов`язати Вовковинецьку селищну раду Хмельницького району Хмельницької області прийняти рішення про виділення громадянину ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельну ділянку – частку (пай) №270, площею 1,3718 га, з кадастровим номером 6821582500:02:005:0053 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту с. Гришки, Вовковинецької селищної ради на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2025 року №576 та сертифікату на право на земельну частку пай серія ХМ № 0218251 від 06.02.1997 за його заявою від 07.07.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу належить земельна частка (пай) площею 3,0 умовних кадастрових гектари, що належали померлій ОСОБА_2 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0218251, виданого 06.02.1997 Деражнянською районною державною адміністрацією Хмельницької області, згідно з рішенням від 30.12.1996 №412.

Зазначає, що 07.07.2025 звернувся до Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області із заявою про виділення та передачу у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 1,3718 га з кадастровим номером 6821582500:02:005:0053 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2025 та сертифіката на право на земельну частку (пай) серії №0218251 від 06.02.1997. Однак рішення за результатом розгляду вищевказаної заяви не прийнято, хоча відповідне питання було включено до порядку денного 48 та 49 сесії 8 скликання Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області.

Стверджує, що мотивами неприйняття відповідного рішення є недостатня кількість голосів депутатів.

Позивач звертає увагу на лист відповідача №2445 від 11.11.2025, яким його повідомлено, що за результатом розгляду заяви № 373-Т від 07.07.2025 рішення не прийнято, оскільки пропозиція не набрала необхідної кількості голосів депутатів.

Таким чином вказує, що у цьому випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Ухвалою суду від 19.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2025, зареєстрованого в реєстрі за №576, та витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі ОСОБА_1 успадкував право на земельну частку (пай), яке перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» (Хмельницька область, Хмельницький (колишній Деражнянський) район, село Гришки), розміром 3,0 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало спадкодавцю ( ОСОБА_2 ) на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0218251, виданого 06.02.1997 Деражнянською районною державною адміністрацією Хмельницької області, згідно рішення Деражнянської районної державної адміністрації №412 від 30.12.1996 та зареєстрованого 12.03.1997 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №247.

Позивач 07.07.2025 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив виділити земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою передачі у власність, що розташована за межами населеного пункту с. Гришки Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2025.

Додатками до вказаної заяви зазначено, зокрема, копію паспорта та ідентифікаційного коду, свідоцтво про право на спадщину за законом, викопіювання (графічний матеріал), копію сертифіката.

На підставі поданої заяви було підготовлено проект рішення «Про виділення земельної частки (паю) громадянину ОСОБА_1 » №00-48/2025.

Згідно зі списком депутатів Вовковинецької селищної ради 8 скликання, які брали участь у пленарному засіданні 48 сесії 8 скликання 27.08.2025, «за» проголосувало 11 осіб, «проти» – 0, «утримався» – 0, «не голосував» – 1, рішення – не прийнято.

Також на підставі поданої заяви було підготовлено проект рішення «Про виділення земельної частки (паю) громадянину ОСОБА_1 » №00-49/2025.

Згідно зі списком депутатів Вовковинецької селищної ради 8 скликання, які брали участь у пленарному засіданні 49 сесії 8 скликання 07.11.2025, «за» проголосувало 10 осіб, «проти» – 0, «утримався» – 1, «не голосував» – 1, рішення – не прийнято.

Листом від 11.11.2025 відповідач повідомив позивача, що його заява від 07.07.2025 зареєстрована за №373-Т та внесена для розгляду на пленарному засіданні сорок дев`ятої сесії восьмого скликання Вовковинецької селищної ради 07 листопада 2025 року. Також у листі зазначено, що за результатами поіменного голосування рішення з даного питання не було прийнято, оскільки пропозиція не набрала необхідної більшості голосів депутатів, частина депутатів утрималася від голосування, пояснень щодо причин утримання під час пленарного засідання не було.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

26.04.2003 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 03.04.2003 №675-IV, яким п. 8 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено абзацами, згідно з якими члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.

Приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема, Указ Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ №720/95), п. 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (п. 2 Указу №720/95).

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації (п. п. 5, 6 Указу №720/95).

З вищенаведеного вище слідує, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом п. 8 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначено Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 №899-IV (далі - Закон №899-IV).

Статтею 1 Закону №899-IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

За приписами ст. 2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до ст. 3 Закону №899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно із ст. 5 Закону №899-IV сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Законом України від 10.07.2018 №2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набрав чинності 01.01.2019, внесено зміни, зокрема до ст. 5 Закону №899-IV, за змістом якої повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) були надані лише сільським, селищним, міським радам.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону №899-IV встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР).

Положеннями ст. 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР питання з приводу земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Частинами 1, 5 ст. 46 Закону №280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Стаття 59 Закону №280/97-ВР передбачає, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, системний аналіз наведених вище правових норм, в контексті встановлених судом обставин цієї справи, дає підстави для висновку, що позивач, який володіє правом на земельну частку (пай), має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості), подавши до селищної ради відповідну заяву, до якої необхідно додати сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. За результатом розгляду заяви про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) селищна рада, реалізуючи надані їй законом повноваження, приймає рішення щодо виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості), що є підставою для звернення до землевпорядної організації та укладення договору на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), отримання заявником Витягу з Державного земельного кадастру та здійснення ним реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

При цьому вирішення заяви позивача про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) відповідач мав провести у спосіб, встановлений Законом №280/97-ВР, тобто на пленарному засіданні ради із прийняттям відповідного рішення, оскільки саме такий порядок та спосіб прийняття рішень з питань регулювання земельних відносин передбачений законодавством.

Як встановлено судом, заява позивача від 07.07.2025 про виділення у натурі (на місцевості) земельної ділянки не була розглянута з прийняттям відповідного рішення.

Отже, з урахуванням встановлених обставин цієї справи, суд дійшов висновку про те, що має місце протиправна бездіяльність Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, яка будучи наділена відповідними повноваженнями, жодного акта ради у формі рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.07.2025 про виділення у натурі (на місцевості) земельної ділянки не прийняла.

Верховний Суд у постанові від 24.11.2022 у справі №9901/480/19 зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень – це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у неприйнятті рішення за заявою позивача від 07.07.2025.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки – частки (паю) №270, площею 1,3718 га, з кадастровим номером 6821582500:02:005:0053 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, суд зазначає наступне.

У постановах від 12.11.2024 у справі №420/8736/23, від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив у його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення про виділення в натурі (на місцевості) земельну ділянку – частку (пай), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не прийме його, розглянувши заяву повторно.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, як встановлено судом, відповідач рішення за заявою позивача на пленарному засіданні ради не прийняв, а обмежився листом, яким повідомив про неприйняття рішення.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача розглянути заяву щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки №270 площею 1,3718 га з кадастровим номером 6821582500:02:005:0053 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2025 року та сертифіката на право на земельну частку (пай) серії №0218251 від 06.02.1997 року із прийняттям відповідного рішення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказану норму, сплачений позивачем судовий збір слід присудити на його користь у розмірі 1937,92 грн.

Також суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, умовою відшкодування стороні понесених витрат на правничу допомогу адвоката відповідно до приписів ст.134 та ст.137 КАС України є встановлення їх розміру згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак позивачем не надано договору про надання правничої допомоги, документів, підтверджуючих факт оплати позивачем наданих послуг, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт).

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують здійснення оплати витрат на професійну правничу допомогу, підстави для розподілу таких витрат відсутні.

Водночас, у разі дотримання вимог, визначених статтями 134 та 139 КАС України, позивач не позбавлений права звернутись до суду із клопотанням про присудження на його користь витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 07.07.2025.

Зобов`язати Вовковинецьку селищну раду Хмельницького району Хмельницької області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.07.2025 про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки №270 площею 1,3718 га з кадастровим номером 6821582500:02:005:0053 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту с. Гришки, Вовковинецької селищної ради, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2025 року №576 та сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ № 0218251 від 06.02.1997 та за наслідками її розгляду прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) грн. 92 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Вовковинецької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 11 серпня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Вовковинецька селищна рада Хмельницького району Хмельницької області (вул. Миру, 24, с-ще Вовковинці, Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,32223 , код ЄДРПОУ - 04406222)

Головуючий суддя Д.А. Божук