Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №460/4760/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 серпня 2026 року м. Рівне№460/4760/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі іменується – Відповідач), в якому Позивач просить суд: визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 за результатами розгляду рапорту поданого 20.02.2026 у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за мамою – ОСОБА_2 , що є особою з інвалідністю другої групи; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з лав ЗСУ солдата ОСОБА_1 .

Стислий виклад позиції Позивача та заперечень Відповідача.

Позивач зазначає, що подав Командиру 3 монтажної роти Рапорт від 20.02.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини – мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи. Командир Військової частини НОМЕР_1 усно відмовив у задоволенні рапорта про звільнення з військової служби; письмової відповіді не надано; підставою відмови є наявність в матері Позивача - ОСОБА_2 внуків, які можуть здійснювати за нею догляд. Така відмова є протиправною та підлягає скасуванню. Просив задовольнити позов повністю.

Відповідач зазначає, що командир окремого батальйону, яким є Військова частина НОМЕР_1 не може приймати рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби. Для цього командир окремого батальйону подає рапорт військовослужбовця до командира бригади, а саме НОМЕР_2 , який приймає кадрове рішення. Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 10.02.2026 встановлено наявність у ОСОБА_1 брата, ОСОБА_3 , 1970 р.н. При цьому, вказаним вище актом не встановлено наявність у брата, ОСОБА_3 , потреби постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідно до повідомлення командира військової частини НОМЕР_3 від 11.03.2026 № 1046/2656, сержанта ОСОБА_3 було звільнено відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 24.02.2026 № 57. Таким чином, ОСОБА_3 , є особою 1 ступеня спорідненості та не потребує постійного догляду, а отже може здійснювати догляд за спільною матір`ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є особою з інвалідністю другої групи та потребує спільного догляду. Таким чином, до військової частини не було подано передбачених чинним законодавством документів, що підтверджують право старшого солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 56 від 23.02.2026 року старшого солдата ОСОБА_1 було направлено до військової НОМЕР_4 на 48 днів з 23.02.2026 по 11.04.2026 для проходження навчання за програмою БЗВП. Зважаючи на той факт, що ОСОБА_1 був вибув у відрядження, у військової частини НОМЕР_1 не було об`єктивної можливості вручити йому відповідь на його рапорт. Разом з тим, адвокатом Білоконь Р.А. було направлено до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит № 140-АЗ-2026 від 17.03.2026 (вх. № 983 від 19.03.2026) щодо результату розгляду рапорту. Листом № 544 від 23.03.2026 року адвоката Білоконь Р.А. було поінформовано про результати розгляду рапорта ОСОБА_1 . Вказаний лист був відправлений поштовим відправленням 3567000341313 та вручено одержувачем 31.03.2026. тому Позивач та його представник вводять суд в оману. Просив відмовити Позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 23.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та з`ясувавши всі обставини, які мають правове значення для вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 подав Командиру 3 монтажної роти Рапорт від 20.02.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини – мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи (а.с. 46).

Позивач зазначає, що Командир Військової частини НОМЕР_1 усно відмовив у задоволенні рапорта про звільнення з військової служби; письмової відповіді не надано; підставою відмови є наявність в матері Позивача - ОСОБА_2 внуків, які можуть здійснювати за нею догляд.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

За приписами частини другої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (частина третя статті 2 Закону № 2232-XII).

За приписами підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

«необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (зареєстровано в Міністерстві

юстиції України 19 травня 2009 р. за № 438/16454) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Інструкція №170).

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170, при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

З матеріалів справи слідує, що до Рапорта про звільнення з військової служби від 20.02.2026 Позивач додав, зокрема:

Свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , яке підтверджує той факт, що Позивач є сином ОСОБА_2 (а.с. 15);

Довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 14.08.2023 про встановлення ОСОБА_2 інвалідності II групи – довічно (а.с. 22);

Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 07.05.2025, в якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував висновок, згідно з яким для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які при цьому реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), така особа є відсутньою у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII.

У постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25 Верховний Суд зазначив, що сама по собі юридична наявність члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення військовослужбовця, а у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи належить перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, і такий акт має бути належним чином досліджений.

Суд зазначає, що Позивач у позовній заяві зазначив, що Командир Військової частини НОМЕР_1 усно відмовив у задоволенні рапорта про звільнення з військової служби; письмової відповіді не надано; підставою відмови є наявність в матері Позивача - ОСОБА_2 внуків, які можуть здійснювати за нею догляд.

Суд повністю відхиляє такі доводи Позивача та зазначає наступне.

Старший солдат ОСОБА_1 подав рапорт та додані до нього документи про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту “г” (за сімейними обставинами - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Військова частина НОМЕР_1 структурно визначається як окремий батальйон в структурі бригади, якою є А2755.

Відповідно до статті 225 Положення про проходження військової служби звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Таким чином, командир окремого батальйону, яким є Військова частина НОМЕР_1 не може приймати рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби. Для цього командир окремого батальйону подає рапорт військовослужбовця до командира бригади, а саме НОМЕР_2 , який приймає кадрове рішення.

Зазначене вище повністю спростовує доводи Позивач про те, що Командир Військової частини НОМЕР_1 усно відмовив у задоволенні рапорта про звільнення з військової служби.

Суд зазначає, що розгляд даного спору з точки зору оцінки підстав для відмови у звільненні Позивача з військової служби (як зазначає Позивач у позовній заяві) – «підставою відмови є наявність в матері Позивача - ОСОБА_2 внуків, які можуть здійснювати за нею догляд», не може здійснюватися взагалі, оскільки надання оцінки підставам відмови у звільненні з військової служби можливе виключно за наявності відповідного письмового рішення за результатами розгляду рапорта про звільнення.

При цьому, Позивач не повідомив суд про усі обставини, які йому відомі та які мають значення для правильного вирішення спору по суті.

Як встановлено судом, 27.02.2026 після розгляду Рапорта від 20.02.2026 та доданих документів останній разом із супровідним листом № 381 був направлений до Військової частини НОМЕР_2 , в підпорядкуванні якої перебуває Військова частина НОМЕР_1 , для прийняття кадрового рішення по суті рапорту.

13.03.2026 від Військової частини НОМЕР_2 засобами СЕДО надійшла відповідь №661/1276, відповідно до якої Рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 20.02.2026 про звільнення з військової служби в запас було повернуто без реалізації у зв`язку з ознаками подання завідомо неправдивої інформації для прийняття рішення про звільнення посадовими особами Військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 10.02.2026, встановлено наявність у нього брата - ОСОБА_3 , який, згідно довідки Військової частини НОМЕР_3 від 28.01.2026, перебуває на військовій службі.

Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 10.02.2026 встановлено наявність у ОСОБА_1 брата - ОСОБА_3 , 1970 р.н.

При цьому, вказаним вище актом не встановлено наявність у брата - ОСОБА_3 , потреби постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З метою актуалізації інформації щодо членів сім`ї старшого солдата ОСОБА_1 був зроблений запит від Командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2026 № 661/1219 до Командира Військової частини НОМЕР_3 для уточнення чи проходить на даний час у Військовій частині НОМЕР_3 військову службу ОСОБА_3 .

Відповідно до повідомлення Командира Військової частини НОМЕР_3 від 11.03.2026 №1046/2656, сержанта ОСОБА_3 було звільнено відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 24.02.2026 № 57.

Таким чином, ОСОБА_3 , є особою 1 ступеня спорідненості та не потребує постійного догляду, а отже може здійснювати догляд за спільною матір`ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є особою з інвалідністю другої групи та потребує догляду.

Таким чином, до військової частини не було подано передбачених чинним законодавством документів, що підтверджують право старшого солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Суд також зазначає, що Позивач, посилається у позовній заяві, яка подана до суду 18.03.2026, на той факт, що його рідний брат - ОСОБА_3 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , а отже не може здійснювати догляд за їх матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є особою з інвалідністю II групи.

Разом з цим, сержанта ОСОБА_3 було звільнено з військової служби відповідно до наказу Командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 24.02.2026 № 57.

Отже, правових підстав для звільнення Позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини – мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, не було.

Щодо питання розгляду Рапорта від 20.02.2026, суд зазначає таке.

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 №531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559 (далі - Порядок №531).

Згідно пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.

За змістом пунктів 1 - 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Як зазначалося вище, Військова частина НОМЕР_1 структурно визначається як окремий батальйон в структурі бригади, якою є А2755. Командир окремого батальйону, яким є Військова частина НОМЕР_1 не може приймати рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби. Для цього командир окремого батальйону подає рапорт військовослужбовця до командира бригади, а саме НОМЕР_2 , який приймає кадрове рішення.

Тобто, Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 не приймав рішення про відмову у задоволенні Рапорта від 20.02.2026, як стверджує Позивач, та не міг приймати таке рішення.

При цьому, судом установлено, що Позивач був повідомлений про те, що Рапорт від 20.02.2026 був надісланий Відповідачем до Військової частини НОМЕР_2 для прийняття кадрового рішення.

Судом установлено, що відповідно до витягу з наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 № 56 від 23.02.2026 старшого солдата ОСОБА_1 було направлено до Військової частини НОМЕР_6 на 48 днів з 23.02.2026 по 11.04.2026 для проходження навчання за програмою БЗВП.

Зважаючи на той факт, що ОСОБА_1 був вибув у відрядження, у Військової частини НОМЕР_1 не було об`єктивної можливості вручити йому відповідь на його рапорт.

Разом з тим, адвокатом Білоконь Р.А. було направлено до Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит № 140-АЗ-2026 від 17.03.2026 (вх. № 983 від 19.03.2026) щодо результату розгляду рапорту.

Листом № 544 від 23.03.2026 адвоката Білоконь Р.А. було поінформовано про результати розгляду рапорта ОСОБА_1 .

Вказаний лист був надісланий поштовим відправленням 3567000341313 та вручено одержувачу - 31.03.2026.

Суд зазначає, що відповідно до прохальної частини позову Позивач просить суд визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 за результатами розгляду рапорту поданого 20.02.2026 у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за мамою – ОСОБА_2 , що є особою з інвалідністю другої групи.

Зважаючи на установлені судом обставини, які підтверджуються належними і допустимими доказами, підстави для задоволення такої позовної вимоги відсутні, оскільки: (1) Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 не приймала жодної відмови у задоволенні Рапорта Позивача від 20.02.2026; (2) Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 не уповноважена приймати такі кадрові рішення; (3) жодних доказів наявності «усної» відмови Командира Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні Рапорта від 20.02.2026 немає; (4) «усна» відмова Командира Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні Рапорта від 20.02.2026 не може бути предметом оцінки, оскільки підстави для «усної» відмови у задоволенні рапорта Позивач визначив самостійно (не підтверджуються жодними доказами) – «підставою відмови є наявність в матері Позивача - ОСОБА_2 внуків, які можуть здійснювати за нею догляд»; (5) правових підстав для звільнення Позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини – мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, не було, оскільки брат Позивача - ОСОБА_3 , є особою 1 ступеня спорідненості та не потребує постійного догляду, а отже може здійснювати догляд за спільною матір`ю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є особою з інвалідністю другої групи та потребує догляду.

Тому, заявлена позовна вимога про визнання протиправною відмови командира Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 за результатами розгляду рапорту поданого 20.02.2026 у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за мамою – ОСОБА_2 , що є особою з інвалідністю другої групи, не підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення з лав ЗСУ солдата ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України, похідна позовна вимога – вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

За правилами частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Зважаючи на попередній висновок суду про правомірність дій Відповідача у спірних відносинах, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення похідної позовної вимоги зобов`язального характеру.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем у повній мірі доведено правомірність своєї поведінки у спірних відносинах в порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинення певних дій – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 13 серпня 2026 року

Суддя К.М. Недашківська