Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №420/4703/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4703/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині не ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити певні дії щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 , у відповідності п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на весь час мобілізаційних заходів в Україні до закінчення дії воєнного стану оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 07 листопада 2025 року позивач заву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_3 через ЦНАП Одеської міської ради.

На переконання позивача, він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В подальшому, як вказано у позові, позивач отримав повідомлення комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 в частині відмови щодо відстрочки позивачу від призову під час мобілізації на особливий період на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», посилаючись, що батько позивача має доньку ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , та послався на протокол №45 від 11 листопада 2025 року засідання комісії, яким ухвалено відповідне рішення.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням щодо відмови у наданні відстрочки, вказує, що його сестра ОСОБА_2 - 1986 року народження від початку військової агресії російської федерації – 24 лютого 2022 року, рятуючи своє життя від ракетних обстрілів, залишила територію України і мешкає наразі з 2022 року у Державі Данія (місто Копенгаген) та перебуває під юридичним захистом Королівства Данії і отримала додатковий субсидіарний захист, в жовтні 2025 року оскільки в України та в місті Одесі існує серйозна небезпека через війну.

На переконання позивача, особи, які не проживають в Україні та є відсутніми біля особи з інвалідністю, не відносяться до числа працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до Закону утримувати особу з інвалідністю.

Стислий виклад заперечень відповідача.

У відзиві на позов, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 , 07 листопада 2025 року, звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради з заявою на одержання відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі п. 13 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Представник відповідача зазначає, що 11 листопада 2025 позивач отримав повідомлення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. В повідомленні від 11.11.25 р., яке було надіслано позивачу, міститься причина відмови, а саме:

1.Батько має доньку ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ), яка відповідно до законодавства повинна утримувати своїх батьків.

2.Відповідно до підпункту14 пункту 1 Додатка 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (із змінами),позивач ОСОБА_3 не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідач вважає, що позовні вимоги в частині визнання бездіяльності є помилковими, оскільки відповідачем було здійснено всі дії, передбачені законом. Заява позивача від 07.11.2025 року була прийнята, належним чином зареєстрована, розглянута компетентним органом — комісією з питань надання відстрочки, та за результатами такого розгляду прийнято рішення, оформлене протоколом №45 від 11.11.2025 року. Позивача було повідомлено про результати розгляду.

Заперечуючи проти доводів позовної заяви, представник відповідача зауважує, що батько позивача має іншу повнолітню доньку — ОСОБА_2 , яка є працездатною особою. Сам факт її існування як повнолітньої дитини виключає право позивача на відстрочку. Закон не містить жодних винятків щодо врахування місця проживання такої особи, її перебування за кордоном чи фактичного здійснення догляду. Доводи позивача щодо перебування сестри за межами України не впливають на можливість застосування норми права та не враховуються при вирішенні питання про надання відстрочки. Закон не ставить обов`язок утримання у залежність від місця перебування особи, а тому такі доводи є спробою розширювального тлумачення норми, що прямо суперечить її змісту.

На переконання представника відповідача, посилання позивача на Закон України «Про зайнятість населення» є помилковим, оскільки цей нормативний акт не регулює правовідносини у сфері мобілізації та не може застосовуватись до визначення кола осіб, зобов`язаних утримувати членів сім`ї у контексті ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Спеціальний закон має пріоритет над загальним.

Стислий виклад відповіді на відзив.

У відповіді на відзив представник позивача звернув увагу на відсутність документів, що підтверджують повноваження представника відповідача.

Окрім іншого, заперечуючи проти доводів відзиву, представник позивача зазначає, що пункт 13 частини 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язує відсутність права на відстрочку не з абстрактним фактом наявності інших родичів, а з наявністю інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати особу з інвалідністю. Тобто, на думку представника позивача, законодавець застосував не формальний критерій «наявність родича», а змішаний юридичний критерій:

така особа має бути працездатною;

така особа має бути зобов`язаною відповідно до Закону утримувати;

така особа повинна реально входити до кола осіб, які можуть забезпечувати відповідне утримання.

На переконання представника позивача, представник відповідача помилково ототожнив поняття «наявність доньки» з поняттям «наявність іншої працездатної особи, зобов`язаної утримувати», чого Закон не передбачає.

Представник позивача вважає, що, представник відповідача, посилаючись на наявність «іншої працездатної особи» мав довести не лише біологічний чи реєстраційний факт споріднення, а й наявність реальної, а не уявної альтернативи утримання батька позивача. Цього з боку відповідача у відзиві по справі не було зроблено.

Інші доводи, наведені у відповіді на відзив, є аналогічними тим, що зазначені у позовній заяві.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 25.02.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів про доплату судового збору.

Суд ухвалою від 03.03.2026 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у ІНФОРМАЦІЯ_1 :

інформацію щодо перебування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на обліку із зазначенням відомостей, зокрема, але не виключно: дата взяття на облік військовозобов`язаних осіб, дата проходження ВЛК, відомості щодо наявності підстав для виключення з обліку, надання відстрочки (з документальним підтвердженням таких підстав);

копію заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 07.11.2025 щодо надання відстрочки з додатками, з вхідним номером та докази розгляду заяви ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

рішення та протокол №45 від 11 листопада 2025 року комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а також документи, на підставі яких прийнято вказане рішення з нормативно-правовим обґрунтуванням.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини у справі.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією військово-облікового документа №060920220640383800045 від 31.07.2024

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.05.1998, позивач є сином ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ №807315 від 11.08.2016, ОСОБА_4 є особою з другою групою інвалідності.

Суд встановив, що 07.11.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 через Центр надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Матеріалами справи підтверджено, що, за результатом розгляду заяви позивача та доданих ним документів, комісією з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації Київського району міста Одеси прийнято рішення, яке оформлене протоколом №45 від 11.11.2025, яким відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки позивач має сестру, яка відповідно до законодавства повинна утримувати своїх батьків.

В подальшому, на адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено повідомлення від 14.11.2025 №12923, в якому вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_7 розглянуто заяву позивача та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В означеному повідомленні вказано, що, за результатами розгляду, протоколом від 11 листопада 2025 року № 45 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.

Причини відмови:

1. Батько має доньку ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ), яка відповідно до законодавства повинна утримувати своїх батьків.

2. Відповідно до підпункту 13 пункту 1 додатка 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (із змінами), позивач не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині ненадання ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади мобілізаційної підготовки і мобілізації в Україні визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на цій підставі виникає за наявності сукупності таких умов:

військовозобов`язаний має одного з батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи;

відсутні інші особи, які одночасно не є військовозобов`язаними і відповідно до закону зобов`язані утримувати таку особу з інвалідністю.

При цьому законодавець визначив вичерпний перелік обставин, за наявності яких формально зобов`язана утримувати особа не враховується для цілей застосування цієї норми, а саме: якщо така особа сама є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту) або відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. Проживання такої особи за межами України до цього переліку законодавцем не віднесено.

Судом встановлено і сторонами не заперечується, що батько позивача, ОСОБА_4 , є особою з другою групою інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ №807315 від 11.08.2016.

Водночас судом також встановлено, що батько позивача має повнолітню доньку – рідну сестру позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

ОСОБА_2 є повнолітньою, працездатною за віком особою; доказів того, що вона є особою з інвалідністю, потребує постійного стороннього догляду, перебуває під арештом чи відбуває покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі, матеріали справи не містять, і на такі обставини жодна зі сторін не посилалася. Так само матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 є військовозобов`язаною особою; за загальним правилом жінки не перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, якщо інше прямо не передбачено законодавством, а доказів протилежного суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що сестра позивача підпадає під визначення іншої особи, яка не є військовозобов`язаною та відповідно до закону зобов`язана утримувати свого батька – особу з інвалідністю, у розумінні пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, і жодного з винятків, визначених цією нормою, судом не встановлено.

Оцінюючи довід позивача про те, що його сестра з лютого 2022 року постійно проживає у Королівстві Данія (м. Копенгаген), рятуючись від воєнних дій, та з жовтня 2025 року має статус особи під додатковим субсидіарним захистом, у зв`язку з чим, на переконання позивача, вона не повинна враховуватися як особа, зобов`язана утримувати батька, суд зазначає таке.

Обов`язок повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків, передбачений статтею 202 Сімейного кодексу України, за своєю правовою природою є майновим обов`язком, який полягає у наданні матеріальної допомоги і не потребує обов`язкової особистої присутності зобов`язаної особи поруч з особою, яку утримують. На відміну від обов`язку здійснювати постійний догляд, що вимагає фізичної спроможності особи безпосередньо надавати сторонню допомогу, обов`язок з утримання може виконуватися особою незалежно від місця її проживання, зокрема шляхом переказу коштів чи в інший спосіб матеріальної підтримки. Сам собою факт проживання ОСОБА_2 за межами України не припиняє її обов`язку, передбаченого статтею 202 Сімейного кодексу України, і не свідчить про об`єктивну неможливість його виконання.

Крім того, суд враховує, що пункт 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII містить власний, вичерпний перелік обставин, за наявності яких формально зобов`язана особа не враховується для цілей застосування цієї норми, і проживання за кордоном до такого переліку не віднесено. Оскільки зазначена норма встановлює виняток із загального конституційного обов`язку громадянина проходити військову службу за призовом під час мобілізації, вона є спеціальною і підлягає застосуванню в межах, чітко визначених законодавцем, без розширювального тлумачення. Розширення вичерпного переліку винятків шляхом віднесення до нього обставини проживання особи за кордоном означало б підміну судом волі законодавця. Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.11.2024 у справі №340/2502/23, за яким норми Сімейного кодексу України щодо обов`язку утримання не можуть розширювати чи звужувати зміст спеціальної норми законодавства про мобілізацію, яка встановлює чіткі та вичерпні умови.

Щодо посилання позивача на Закон України «Про зайнятість населення», суд погоджується з доводами відповідача про те, що цей нормативно-правовий акт не регулює спірні правовідносини і не визначає кола осіб, зобов`язаних утримувати непрацездатних батьків для цілей застосування законодавства про мобілізацію, оскільки таке коло визначається спеціальними нормами Закону №3543-XII та Сімейного кодексу України. Закон України «Про зайнятість населення» регламентує інші правовідносини, а саме визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття. При цьому наведене значення терміну працездатної особи – як особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності, стосується лише його значення, яке вживається саме в цьому Законі.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце, коли покладений на нього обов`язок вчинити передбачені законодавством дії не виконано у встановлені строки. Матеріалами справи підтверджено, що заява позивача від 07.11.2025 була прийнята, зареєстрована та розглянута уповноваженим колегіальним органом – комісією з визначення військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, Київського району міста Одеси, за результатами розгляду якої прийнято рішення, оформлене протоколом №45 від 11.11.2025, а позивача повідомлено про результати розгляду повідомленням від 14.11.2025 №12923. Отже, відповідач вчинив усі передбачені законодавством дії щодо розгляду заяви позивача у встановленому порядку, у зв`язку з чим підстави для висновку про протиправну бездіяльність відповідача відсутні.

Оскільки судом встановлено, що позивач не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, а відповідач правомірно відмовив у наданні такої відстрочки та не допустив протиправної бездіяльності, відсутні також підстави для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо надання позивачу такої відстрочки.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивачем не доведено наявності сукупності умов, необхідних для визнання протиправною бездіяльності відповідача та для зобов`язання останнього вчинити дії щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 9, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії –відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.