Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №380/6873/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6873/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у відмові ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. гривень на підставі п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національної гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі п.4 Постанови КМУ від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національної гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , був призваний на військову службу під час воєнного стану 16.03.2022 у віці 21 року, займав посади рядового складу і брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій сукупною тривалістю понад шість місяців, що, на його переконання, підтверджується довідкою командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2025 №232, посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 29.06.2023, а також бойовими розпорядженнями і витягами із журналу бойових дій, отриманими від відповідача. Вказав, що 18.11.2025 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової винагороди, проте відповіді не отримав і виплату йому не нараховано. Зазначив, що з протоколу засідання перевірочної комісії Військової частини НОМЕР_1 йому стало відомо про відмову у виплаті з мотивів відсутності документів, які підтверджують безпосередню участь у бойових діях. Уважаючи таку бездіяльність протиправною, просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування заперечень на позов представником Військової частини НОМЕР_1 було зазначено, що визначальною умовою для отримання винагороди за Постановою №153 є встановлення факту безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою. Відповідач наголосив, що довідка від 04.07.2025 №232 містить інформацію про участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, проте не є документом, що підтверджує безпосередню участь у бойових діях для цілей виплати винагороди, а наведене в ній формулювання є загальним визначенням щодо осіб, які відповідно до п.19 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мають право на статус учасника бойових дій. Послався на положення ст.1 Закону України «Про оборону України» та на Бойовий статут механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних Сил України, вказавши, що всебічне забезпечення бою включає бойове, морально-психологічне, технічне, тилове та медичне забезпечення, а тому виконання позивачем функціональних обов`язків за посадою свідчить про його участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а не про безпосередню участь у бойових діях. Стосовно наданих суду витягів із журналів бойових дій та бойових розпоряджень за 08.10.2022 та за 07.07.2023 відповідач зазначив, що такі підтверджують факт перебування позивача в районах ведення бойових дій, проте не містять інформації про те, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях, і не розкривають інформацію про наявність фактів бойових зіткнень з противником, у яких брав участь позивач. Відповідач не заперечив того, що позивач брав участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, проте вказав, що Постановою №153 виплату винагороди передбачено виключно за участь у бойових діях.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що відповідач не виконав у повному обсязі вимоги ухвали суду від 14.04.2026 і не надав усіх витребуваних документів, розпорядником яких він є, а неподання витребуваних доказів не може тлумачитися на його користь. Позивач вказав, що доводи відповідача ґрунтуються на надмірно звуженому тлумаченні поняття «бойові дії», тоді як за ст.1 Закону України «Про оборону України» бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння). Зазначив, що згідно з витягами із журналу бойових дій позивач виконував обов`язки номера обслуги міномета мінометного відділення мінометного взводу, тобто входив до складу бойового підрозділу, який безпосередньо забезпечував виконання бойових завдань із застосуванням штатного озброєння. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відмовлено у залученні Міністерства оборони України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та п.6 ухвали зобов`язано відповідача подати суду довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, яка є додатком до Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд.

Оскільки вимоги п.6 ухвали від 14.04.2026 відповідач не виконав і про неможливість подання витребуваного документа суд не повідомив, ухвалою суду від 16.07.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію зазначеної довідки з наданням її до суду протягом семи днів з дня отримання ухвали.

23.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про виконання ухвали суду, в якій Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що не може надати засвідчену копію довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин у зв`язку з тим, що відсутні підтверджуючі документи для видачі такої довідки, а саме бойові розпорядження та витяги з журналів ведення бойових дій про їх виконання, а також вказала, що ОСОБА_1 не приймав безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України та витягом з реєстру територіальної громади від 17.11.2025 №2025/017138658.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_3 позивача 16.03.2022 визнано придатним до військової служби та призвано на військову службу під час мобілізації, після чого він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 29.06.2023 Військовою частиною НОМЕР_4 , позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, з посиланням на п.19 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно з довідкою командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2025 №232, виданою за формою 12 (додаток 28 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України), солдат ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, забезпеченні їх проведення, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, здійснюючи заходи із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, Миколаївської міської територіальної громади, Харківській області, Курилівської сільської об`єднаної територіальної громади та Сумській області, Миколаївської селищної територіальної громади, у періоди із 05.05.2022 по 30.12.2022, із 13.01.2023 по 28.05.2023, із 12.06.2023 по 31.07.2023, із 15.08.2023 по 15.09.2023, із 03.10.2023 по 06.11.2023, із 21.11.2023 по 06.12.2023, із 21.10.2024 по 25.12.2024 та із 14.01.2025 по 18.01.2025.

18.11.2025 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до п.4 Постанови №153. У заяві позивач вказав, що проходив військову службу у частині НОМЕР_1 за посадою водія-електрика зенітно-кулеметного відділення зенітно-кулеметного взводу зенітної батареї, був мобілізований 16.03.2022, на момент початку проходження військової служби йому виповнився 21 рік, його звання - солдат, а строк його безпосередньої участі становить 14 місяців. Відповіді на цю заяву позивачу не надано, що відповідачем не заперечується.

Службовим листом від 20.02.2026 №1480/2/8/3561 командир Військової частини НОМЕР_1 повідомив адвоката Шатову Ю.В. про розгляд адвокатського запиту від 10.02.2026, поданого в інтересах ОСОБА_1 , та скерував бойові розпорядження командира і витяги із журналів бойових дій.

Відомості про позивача містять два з наданих відповідачем бойових документів. Так, бойовим розпорядженням окремої бригади територіальної оборони від 08.10.2022 №514/ТрО з метою організації роботи ППУ НОМЕР_5 обр ТрО відряджено в н.п.Піски-Радьківські групу, до складу якої включено стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти солдата ОСОБА_1 ; термін виконання завдання визначено з 08.10.2022 до особливого розпорядження. Виконання цього завдання відображено у витягу із журналу бойових дій №24т по ЖОЖ №32 від 27.09.2022 за 08.10.2022, у якому зазначено, що підрозділи частини продовжують виконувати бойові завдання у визначеній смузі, з посиланням на бойове розпорядження від 08.10.2022 №514/ТрО.

Бойовим розпорядженням командира окремої бригади територіальної оборони від 07.07.2023 №584/ТрО командиру мінометної батареї наказано створити загальновійськовий резерв командира № НОМЕР_6 силами військовослужбовців мінометної батареї, до переліку яких за №27 включено солдата ОСОБА_2 за посадою номера обслуги міномета мінометного відділення мінометного взводу; командиру резерву поставлено завдання провести рекогносцирування в районах очікування та на рубежах розгортання, район зосередження мати ОСОБА_3 , рубежі розгортання - у районах оборони з районом очікування Піщане, а також забезпечити маскування особового складу і техніки. Виконання цього завдання відображено у витягу із журналу бойових дій №31т по ЖОЖ №32 від 06.07.2023 за 07.07.2023 з посиланням на бойове розпорядження від 07.07.2023 №584/ТрО.

Долучені до цих же матеріалів бойові розпорядження від 04.03.2023 №232/ТрО і від 31.01.2023 №106/ТрО та витяги із журналу бойових дій за 04.03.2023 і за 31.01.2023 відомостей про позивача не містять і стосуються іншого військовослужбовця, а тому не є доказами у цій справі.

Протоколом засідання внутрішньо перевірочної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2026, затвердженим командиром військової частини, розглянуто питання відповідності наданих пакетів документів військовослужбовців солдатського, сержантського та офіцерського складу Військової частини НОМЕР_1 , які мають право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, вимогам Постанови №153. Згідно з п.7 цього протоколу за результатами розгляду пакета документів солдата ОСОБА_1 прийнято висновок «Відмовлено» з приміткою «Відсутні документи, які підтверджують безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій» та з результатом голосування «ПРОТИ».

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати йому одноразової грошової винагороди відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн, звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч.1, 3 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України; військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу і проходження військової служби.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153), п.2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу.

Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025.

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до п.4 Постанови №153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

За приписами ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння).

З метою реалізації п.4 Постанови №153 Міністр оборони України видав окреме доручення від 26.09.2025 №5601/уд (далі - Рішення №5601/уд), яким затверджено форми довідок, що підтверджують право на отримання виплати згідно з п.4 Постанови №153, та деталізовано процедуру отримання такої виплати. Рішенням №5601/уд, зокрема, визначено, що підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

У зв`язку з виданням Рішення №5601/уд Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України направлено для керівництва роз`яснення з окремих питань щодо умов виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у вигляді питань-відповідей.

Згідно з відповіддю №19 цього роз`яснення під безпосередньою участю у бойових діях слід розуміти перебування у районах ведення бойових дій та виконання бойових або спеціальних завдань, визначених бойовими статутами, настановами, доктринами; завдання з фортифікації, наведення переправ, охорони критичної інфраструктури можуть вважатися такими, що виконуються у рамках участі в бойових діях, якщо вони проводяться у районі бойових дій і відповідають військовим нормативним документам.

Відповідно до відповіді №20 ключовим критерієм є факт виконання бойового (спеціального) завдання у визначеному районі незалежно від його характеру - бойового чи забезпечувального.

За відповіддю №2 цього ж роз`яснення періоди безпосередньої участі у бойових діях підтверджуються виключно на основі визначеного переліку документів, таких як бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів тощо, а довідка, зазначена в додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, містить інформацію про участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, проте не є документом, що підтверджує безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для цілей виплати винагороди згідно з Постановою №153.

Згідно з відповіддю №13 виплата винагороди військовослужбовцям, які після 13.02.2025 були звільнені з військової служби, виключені зі списків особового складу і не отримали належної їм винагороди, проводиться шляхом внесення змін до наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу.

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є право позивача на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн, передбаченої п.4 Постанови №153.

Виходячи зі змісту наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, слідує висновок, що абз.2 п.4 Постанови №153 пов`язує право на отримання винагороди у розмірі 1 млн грн із сукупністю таких юридичних фактів: належність військовослужбовця до осіб рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань або правоохоронних органів спеціального призначення; вік до 25 років на момент прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану; проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153; безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025; відсутність випадків притягнення до відповідальності, визначених абз.5 п.4 Постанови №153. При цьому розмір виплати залежить від тривалості безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025, а у випадках, передбачених абз.4 п.4 Постанови №153, винагорода виплачується в повному обсязі незалежно від такої тривалості.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належить до осіб рядового складу Збройних Сил України (солдат), був призваний на військову службу під час мобілізації 16.03.2022, тобто під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у віці 21 року. Отже, позивач відповідає критеріям абз.2 п.4 Постанови №153 у частині складу військовослужбовців та віку на момент призову. Ці обставини відповідачем не заперечуються.

Відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, дворазове або більше притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення чи до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, строк дії стягнень за які не закінчився, матеріали справи не містять; на такі обставини відповідач не посилається ані у відзиві, ані у протоколі засідання перевірочної комісії від 24.02.2026. Відтак, підстав для застосування абз.5 п.4 Постанови №153 суд не встановив.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 і станом на 13.02.2025, оскільки за довідкою від 04.07.2025 №232 останній період його участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, охоплює 14.01.2025 - 18.01.2025.

Таким чином, спір між сторонами зводиться виключно до питання про те, чи брав позивач безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій і якою є сукупна тривалість такої участі станом на 13.02.2025.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що безпосередня участь у бойових діях підтверджується лише за наявності фактів бойових зіткнень з противником, а виконання військовослужбовцем функціональних обов`язків за посадою в межах всебічного забезпечення бою такою участю не є. Суд вказує, що ані Постанова №153, ані Рішення №5601/уд не пов`язують безпосередню участь у бойових діях із фактом бойового зіткнення з противником. Навпаки, за відповідями №19 та №20 роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України під безпосередньою участю у бойових діях слід розуміти перебування у районах ведення бойових дій та виконання бойових або спеціальних завдань, визначених бойовими статутами, настановами, доктринами, а ключовим критерієм є факт виконання бойового (спеціального) завдання у визначеному районі незалежно від його характеру - бойового чи забезпечувального. Наведене тлумачення узгоджується і зі змістом ст.1 Закону України «Про оборону України», яка визначає бойові дії як форму застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань. Відтак, звужене тлумачення відповідачем поняття безпосередньої участі у бойових діях суперечить як положенням Постанови №153, так і роз`ясненням самого Міністерства оборони України.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що довідка командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2025 №232 не є документом, який підтверджує тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях для цілей виплати винагороди. Ця довідка видана за формою 12 (додаток 28 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України) і за своїм змістом засвідчує участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що є підставою для набуття статусу учасника бойових дій відповідно до п.19 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначені у ній періоди, як роз`яснено у відповіді №2 роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, включають як періоди безпосередньої участі у бойових діях, так і інші періоди, за які виплата винагороди не передбачена, а тому не можуть бути покладені в основу обчислення тривалості безпосередньої участі. З тих самих мотивів наявність у позивача посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.06.2023 підтверджує його статус як учасника бойових дій, проте самостійно не встановлює тривалості безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025.

Водночас суд звертає увагу на те, що відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті винагороди з мотивів відсутності документів, які підтверджують безпосередню участь у бойових діях, залишив поза увагою власні бойові документи. Так, бойовим розпорядженням від 08.10.2022 №514/ТрО позивача поіменно включено до складу групи, відрядженої в н.п.Піски-Радьківські з метою організації роботи ППУ НОМЕР_5 обр ТрО, із визначенням терміну виконання завдання з 08.10.2022 до особливого розпорядження, а бойовим розпорядженням від 07.07.2023 №584/ТрО позивача поіменно включено до складу загальновійськового резерву командира бригади № НОМЕР_6 за посадою номера обслуги міномета мінометного відділення мінометного взводу з визначенням району зосередження та рубежів розгортання. Виконання обох бойових розпоряджень зафіксовано у витягах із журналу бойових дій за 08.10.2022 та за 07.07.2023 відповідно. Наведені документи належать до першої та другої з груп документів, визначених Рішенням №5601/уд для підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.

За таких обставин твердження, викладене відповідачем у заяві від 23.07.2026 про виконання ухвали суду, про те, що довідка про безпосередню участь позивача у бойових діях не може бути видана у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів, а саме бойових розпоряджень та витягів з журналів ведення бойових дій про їх виконання, спростовується наявними у справі доказами, які надані самим відповідачем.

Суд вважає за необхідне зазначити, що аналогічний за змістом підхід до документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях сформульований Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі №560/13108/23, в якій касаційний суд вказав, що документальним підтвердженням такої участі слугують бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість, рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, а також що окремі рішення, прийняті Міністром оборони України для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, мають належне юридичне підґрунтя. Подібний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №560/3159/23 та від 21.03.2024 у справі №560/3141/23. У постанові від 30.09.2025 у справі №560/13111/23 Верховний Суд також виходив із того, що на час участі військовослужбовця у бойових діях бойові накази були чинними, а тому у нього виникло право на нарахування і виплату відповідної винагороди. Хоча наведені висновки сформульовані у справах щодо додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, вони є релевантними для спірних правовідносин, оскільки стосуються тотожного за змістом питання документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях на підставі окремих рішень Міністра оборони України.

Крім того, у постанові від 22.01.2025 у справі №520/16481/23 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, вказав на необхідність з`ясування того, які саме завдання та заходи виконував військовослужбовець упродовж спірного періоду, та констатував недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи. Керуючись цим підходом, суд вжив передбачених ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України заходів для з`ясування обставин справи, витребувавши ухвалами від 14.04.2026 та від 16.07.2026 у відповідача довідку про безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, яка є додатком до Рішення №5601/уд, проте цей документ відповідачем суду не надано.

Дослідивши надані докази, наведені міркування, оцінюючи їх в сукупності, судом враховується, що наявні у справі бойові розпорядження та витяги із журналу бойових дій підтверджують залучення позивача до виконання бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, проте не дозволяють установити сукупну тривалість такої участі станом на 13.02.2025. Бойове розпорядження від 08.10.2022 №514/ТрО визначає термін виконання завдання з 08.10.2022 до особливого розпорядження, при цьому саме особливе розпорядження про припинення виконання завдання суду не надано; у бойовому розпорядженні від 07.07.2023 №584/ТрО термін виконання завдання не наведений. Витяги із журналу бойових дій складені станом на конкретні дати - 08.10.2022 та 07.07.2023 - і відомостей про подальший перебіг виконання завдань не містять.

Суд не вбачає достатніх підстав для висновку про те, що сукупна тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 становить не менше шести місяців. Зазначені позивачем у заяві від 18.11.2025 чотирнадцять місяців безпосередньої участі жодним доказом не підтверджені та є розрахунком самого позивача, здійсненим на підставі довідки від 04.07.2025 №232, яка, як установлено вище, підтверджує участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а не безпосередню участь у бойових діях. Відтак, правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу винагороду у розмірі 1 млн грн на підставі абз.2 п.4 Постанови №153 не встановлено.

Не встановлено судом і підстав для застосування абз.4 п.4 Постанови №153, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у позивача захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або його перебування та звільнення з полону, і на такі обставини позивач не посилається.

Разом з тим, суд вважає, що установлена неможливість обчислити тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях зумовлена не відсутністю такої участі, а бездіяльністю самого відповідача. Обов`язок з організації належного документування участі військовослужбовців у бойових діях та з оформлення довідки за формою, наведеною у Рішенні №5601/уд, покладено на командира військової частини, а не на військовослужбовця. Позивач, який на час звернення із заявою від 18.11.2025 уже не перебував на військовій службі, об`єктивно позбавлений можливості самостійно зібрати бойові документи, що зберігаються у військовій частині і мають обмежений доступ. Перевірочна комісія Військової частини НОМЕР_1 на засіданні 24.02.2026 обмежилася констатацією відсутності документів, які підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях, хоча щонайменше з 20.02.2026, тобто до дати засідання комісії, у розпорядженні частини перебували бойові розпорядження від 08.10.2022 №514/ТрО і від 07.07.2023 №584/ТрО та витяги із журналу бойових дій за 08.10.2022 і за 07.07.2023 з відомостями про позивача, які частина того ж дня скерувала його представнику. Заходів до отримання рапортів (донесень) командирів підрозділів, до перевірки наказів про вибуття та прибуття позивача для виконання завдань, а також до направлення запитів до інших військових частин і галузевого архіву, як це передбачено відповіддю №6 роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України та як це було зроблено комісією стосовно інших військовослужбовців, зазначених у тому ж протоколі, відповідач не вжив.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд приходить висновку про те, що рішення внутрішньо перевірочної комісії Військової частини НОМЕР_1 , оформлене п.7 протоколу засідання від 24.02.2026, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_1 , яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди, є протиправним і підлягає скасуванню.

Водночас підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу винагороду у розмірі 1 млн грн суд не встановив, оскільки визначена абз.2 п.4 Постанови №153 умова щодо шестимісячної тривалості безпосередньої участі у бойових діях матеріалами справи не підтверджена, а підстав для застосування абз.4 п.4 Постанови №153 немає.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що встановлення переліку та тривалості періодів безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях і оформлення відповідної довідки за формою, наведеною у Рішенні №5601/уд, віднесено до повноважень командира військової частини, який здійснює це на підставі бойових документів, що перебувають у його розпорядженні. Суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень і самостійно встановлювати кількість днів безпосередньої участі позивача у бойових діях за відсутності повного обсягу бойових документів.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути заяву позивача від 18.11.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, у тому числі шляхом установлення на підставі всіх наявних бойових документів сукупної тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на 13.02.2025 та вирішення питання про нарахування і виплату винагороди у розмірі, визначеному п.4 Постанови №153.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення внутрішньо перевірочної комісії Військової частини НОМЕР_1 , оформлене п.7 протоколу засідання від 24.02.2026, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_1 , яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_8 ) від 18.11.2025 про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.