Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №340/1382/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1382/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (надалі – відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 виплату та перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Вказує, що відповідач протиправно розраховував його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018, тобто з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — постанова №704) та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення.

Вважає бездіяльність відповідача щодо нарахування грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 протиправною.

З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

На обґрунтування заперечень зазначає, що за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у повному розмірі.

Вказує, що згідно з положеннями Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Скасування рішенням суду пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 року №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу позивача. При цьому, після 01.03.2018 грошове забезпечення військовослужбовців не підвищувалося, тому підстави для проведення його перерахунку відсутні.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

16.03.2026 ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження), витребувано у відповідача докази по справі.

Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №862/2351 від 19.03.2026 (а.с. 38).

17.12.2025 позивач через свого представника звернувся до відповідача із запитом про надання інформації щодо врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року для обрахунку грошового забезпечення та проведення його перерахунку за період з січня 2020 року по травень 2023 року.

Листом №862/311 від 08.01.2026 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн, а підстави для проведення будь-яких перерахунків відсутні (а.с. 15-21).

Відповідно до відомостей з карток особового рахунку військовослужбовця за 2020-2023 роки вбачається, що відповідач здійснював обчислення та нарахування грошового забезпечення позивачу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що становить 1762,00 грн (а.с. 22-25).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Закону України №2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Отже, з набранням чинності Постановою №704 змінено розміри грошового забезпечення військовослужбовців.

Станом на час прийняття Постанови №704 пунктами 2 та 4 було визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

З 24.02.2018 набула чинності Постанова №103, пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)” передбачено використання “розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року”.

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким вносились зміни до Постанов КМУ, що додаються, зокрема пункту 4 Постанови №704.

Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, оскільки пункт 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік” та Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 та 2023 відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постанови № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечать нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік” та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №420/6572/22, від 22.03.2024 у справі №380/10075/21, від 28.03.2024 у справі №160/8290/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначено, що станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1921,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" визначено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684,00 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Водночас згідно карток особового рахунку військовослужбовця за 2020-2023 роки військова частина НОМЕР_1 здійснювала обчислення та нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

У наступному Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (надалі - Постанова №481).

Пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Пунктом 2 вказаної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:

“ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”

Установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (п. 3 Постанови №481).

Зазначена постанова набрала чинності з 20.05.2023.

Таким чином, з урахуванням змін, внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.

З наведеного слідує, що з 20.05.2023 (дата набрання чинності Постановою №481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців є сталою та становить 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Однак, згідно із частиною 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Крім цього, постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 та відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування пункту 2 постанови №481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови №704. Суд виходив з того, що помилковими є твердження, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі.

Отже, пункт 2 Постанови №481 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови №704 є чинним і не втрачав чинності протягом усього періоду з 20.05.2023, тому позовні вимоги до відповідача за 20.05.2023 задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги, що у періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 розрахунковою величиною, що застосовується для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, є встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в той час коли відповідачем застосований встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум у розмірі 1762,00 грн, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення, за такі періоди.

Водночас, слід зазначити, що додаткові види грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, за особливості проходження служби, доплати, підвищення, премії) розраховуються у відсотках від розміру посадового окладу. Таким чином, внаслідок неправильного розрахунку посадового окладу відповідачі неправильно нарахували і розміри додаткових видів грошового забезпечення, які були виплачені позивачу.

При цьому, оскільки спірні правовідносини стосуються правильності визначення розміру грошового забезпечення позивача, суд не надає окремої правової оцінки порядку обчислення кожного з видів виплат, які є похідними від розміру грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Позивач у позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення і похідних від нього виплат у належному розмірі. Водночас зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник у зв`язку із незгодою позивача із визначеним відповідачем розміром посадового окладу та окладу за військовим званням, які застосовувалися при нарахуванні грошового забезпечення, а також із розміром виплат, обчислення яких залежить від розміру такого грошового забезпечення. Відтак предметом спору у справі фактично є правомірність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними саме дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу за вказаний період грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені позивачу у цей період, із застосуванням зазначеного показника та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Стосовно дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, суд зазначає наступне.

Згідно довідки №862/2351 від 19.03.2026 ОСОБА_1 по даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а отже є діючим військовослужбовцем.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 N 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Станом на дату розгляду справи норми частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнана неконституційною, а тому не може застосовуватись судом. Відтак підстави стверджувати про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом відсутні.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі — КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які фактично були нараховані та виплачені йому у цей період, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК