Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №340/7510/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/7510/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення (заробітна плата) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за серпень 2025 року та по теперішній час;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення (заробітна плата) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за серпень 2025 року та по теперішній час.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика радіостанції радіозв`язку роти зв`язку тилового командного пункту польового вузла зв`язку.

Позивач зазначає, що до серпня 2025 року йому регулярно виплачувалося грошове забезпечення. Останню виплату у сумі 6936,97 грн, яка, за твердженням позивача, є грошовим забезпеченням за липень 2025 року, зараховано на його банківський рахунок 15 серпня 2025 року. Починаючи із серпня 2025 року грошове забезпечення не виплачується.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує гарантії, встановлені статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти задоволення позовних вимог.

Відповідач зазначив, що грошове забезпечення позивачу виплачувалося регулярно, а останню виплату за липень 2025 року здійснено 15 серпня 2025 року у сумі 6936,97 грн.

Водночас з 13 вересня 2025 року позивач самовільно залишив межі тимчасового базового розташування Військової частини НОМЕР_1 без дозволу командування та поважних причин.

Факт відсутності позивача за місцем проходження військової служби зафіксовано рапортом за вхідним №23932 від 15 вересня 2025 року та довідкою-доповіддю №1736/9437 від 13 вересня 2025 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 вересня 2025 року №1740 позивача визнано таким, що з 13 вересня 2025 року самовільно залишив місце служби, та призупинено виплату йому грошового забезпечення.

Матеріали щодо самовільного залишення позивачем військової частини направлено до Державного бюро розслідувань.

Відповідач також зазначив, що доказів повернення позивача до місця проходження військової служби або наявності поважних причин його відсутності не встановлено, а наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 вересня 2025 року №1740 є чинним.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, встановивши фактичні обставини справи та перевіривши їх у сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою – четвертою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, який відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі – Порядок №260).

Згідно з пунктом 7 розділу I Порядку №260 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці.

Пунктом 8 розділу I Порядку №260 передбачено, що щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються у поточному місяці за минулий.

Відповідно до пункту 14 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене у меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Разом із тим пунктом 15 розділу I Порядку №260 встановлено спеціальні правила щодо випадків, у яких виплата грошового забезпечення не здійснюється або призупиняється.

Зокрема, грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, правовою підставою для призупинення виплати грошового забезпечення є встановлений факт самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, а процесуальною формою реалізації такого призупинення є наказ командира військової частини.

Підставою для невиплати грошового забезпечення у такому випадку є не застосування до військовослужбовця дисциплінарного чи кримінального покарання, а його фактична відсутність на службі без поважних причин та видання командиром відповідного наказу.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2026 року у справі №160/19666/23 дійшов висновку, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини або місця служби є самостійною правовою підставою для застосування різних за своєю правовою природою і тривалістю механізмів обмеження грошових виплат військовослужбовцю.

Пункт 15 розділу I, пункт 5 розділу XVI та положення розділу XXXIV Порядку №260 визначають факт самовільного залишення військової частини або місця служби як юридичний факт, достатній для призупинення виплати основного грошового забезпечення, невиплати премії та додаткової винагороди.

Зазначені норми не пов`язують можливість призупинення відповідних виплат із попереднім внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань або набранням законної сили обвинувальним вироком суду.

Верховний Суд наголосив, що призупинення проходження військової служби відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та призупинення виплати грошового забезпечення відповідно до пункту 15 розділу I Порядку №260 є різними за своєю правовою природою процедурами.

Тому обставина внесення або невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань сама по собі не впливає на правомірність призупинення виплати грошового забезпечення на підставі пункту 15 розділу I Порядку №260.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 13 вересня 2025 року відсутній за місцем проходження військової служби.

Факт його відсутності зафіксовано рапортом за вхідним №23932 від 15 вересня 2025 року та довідкою-доповіддю №1736/9437 від 13 вересня 2025 року.

На підставі зазначених документів командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 16 вересня 2025 року №1740 про призупинення виплати позивачу грошового забезпечення з 13 вересня 2025 року у зв`язку із самовільним залишенням місця служби.

Вказаний наказ у судовому порядку позивачем не оскаржувався, не скасований та є чинним.

У межах цієї справи позивач не заявляє вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 вересня 2025 року №1740, не заперечує встановлених цим наказом обставин належними доказами та не надає документів, які підтверджували б поважність причин його відсутності.

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №420/6259/23 зазначив, що при вирішенні спору щодо виплати грошового забезпечення необхідно враховувати чинність наказу командира військової частини про результати службового розслідування, відсутність відомостей про його оскарження та підтвердження цим наказом факту відсутності військовослужбовця без поважних причин.

Неоскарження наказу №1740 саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку доведення правомірності призупинення виплат. Однак у цій справі чинність наказу поєднується з рапортом, довідкою-доповіддю та відсутністю будь-яких доказів, які б спростовували встановлений командуванням факт самовільного залишення місця служби.

Задоволення вимоги про зобов`язання відповідача виплачувати позивачу грошове забезпечення за період дії наказу №1740 фактично означало б усунення правових наслідків чинного індивідуального акта без вирішення питання про його правомірність та без його скасування.

Підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд не встановив, оскільки матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача, яке вимагало б застосування такого виняткового процесуального механізму.

Щодо вимог позивача в частині грошового забезпечення за серпень 2025 року суд зазначає таке.

Відповідач не заперечує, що остання виплата, здійснена 15 серпня 2025 року у сумі 6936,97 грн, стосувалася грошового забезпечення за липень 2025 року.

Разом із тим відповідно до пункту 8 розділу I Порядку №260 щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за серпень 2025 року підлягали виплаті у вересні 2025 року.

Порядок №260 не встановлює конкретного календарного дня місяця, до якого військова частина зобов`язана провести таку виплату.

Позивач не надав доказів того, що встановлена у Військовій частині НОМЕР_1 дата виплати грошового забезпечення за серпень 2025 року настала до 13 вересня 2025 року або що до цієї дати відповідач прострочив виконання обов`язку з його виплати.

Натомість з 13 вересня 2025 року виплату всіх видів грошового забезпечення позивачу призупинено наказом командира військової частини.

У постанові від 28 листопада 2024 року у справі №420/19827/23 Верховний Суд погодився з правомірністю тимчасового призупинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, право на яке виникло за місяць, що передував черговому самовільному залишенню військової частини, якщо на час проведення виплати військовослужбовець перебував у стані самовільного залишення військової частини.

Верховний Суд виходив із того, що у такому випадку військова частина не заперечує саме право військовослужбовця на відповідну виплату за попередній період, однак тимчасово призупиняє її проведення до повернення військовослужбовця.

Отже, право позивача на належні йому складові грошового забезпечення за фактично прослужений до 13 вересня 2025 року період не припиняється, однак їх фактична виплата може бути призупинена до його повернення до місця служби.

Доказів повернення позивача до Військової частини НОМЕР_1 , видання наказу про його повернення із самовільного залишення або поновлення виплати грошового забезпечення матеріали справи не містять.

За таких обставин відсутні підстави стверджувати, що на час звернення до суду відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виплати грошового забезпечення за серпень 2025 року.

Отже, вимога про визнання протиправним саме ненарахування грошового забезпечення є недоведеною.

Питання щодо виплати позивачу належних сум за серпень 2025 року та за період з 01 по 12 вересня 2025 року може виникнути після його повернення до місця служби та поновлення виплати грошового забезпечення. Відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права звернутися за виплатою таких сум після припинення обставин, які стали підставою для призупинення виплат.

Водночас на час розгляду цієї справи вимога про зобов`язання відповідача здійснити відповідну виплату є передчасною та не відповідає чинному правовому режиму призупинення грошового забезпечення.

Стосовно щомісячної премії суд ураховує, що відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу без поважних причин – за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Оскільки самовільне залишення місця служби відбулося 13 вересня 2025 року, щомісячна премія за вересень 2025 року виплаті позивачу не підлягає.

Згідно з пунктом 15 розділу XXXIV Порядку №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини або місця служби, – за місяць, у якому здійснено порушення, за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.

Тому підстави для виплати позивачу додаткової винагороди за вересень 2025 року та наступний період самовільного залишення військової частини також відсутні.

Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 не змінює наведених висновків.

Позивач не заявив окремої позовної вимоги щодо нарахування та виплати збільшеної до 100000 грн додаткової винагороди, не визначив конкретного періоду, за який вважає таку винагороду невиплаченою, та не надав доказів отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, перебування на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Крім того, спеціальні положення пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260 прямо виключають виплату додаткової винагороди за місяць, у якому військовослужбовець самовільно залишив місце служби, та за весь період такого залишення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною другою цієї статті у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач надав документи, які підтверджують відсутність позивача за місцем проходження військової служби, видання наказу про призупинення виплати грошового забезпечення та наявність визначеної пунктом 15 розділу I Порядку №260 правової підстави для такого призупинення.

Позивач не надав доказів, які б підтверджували його перебування на службі після 13 вересня 2025 року, наявність дозволу командування на залишення місця служби, перебування на належним чином оформленому лікуванні або існування інших поважних причин відсутності.

Отже, відповідач виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності призупинення виплати грошового забезпечення, тоді як доводи позивача ґрунтуються виключно на відсутності надходжень на банківський рахунок та не спростовують установлених судом обставин.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу грошового забезпечення за спірний період відсутня, оскільки виплата призупинена на підставі чинного наказу командира військової частини та відповідно до пункту 15 розділу I Порядку №260.

Вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення є похідною від вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а тому також не підлягає задоволенню.

Підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72– 77, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА