Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №160/22788/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 рокуСправа №160/22788/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

07 серпня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.05.2025 р. №046050019508 про відмову в призначенні пенсії йому за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058, починаючи з 29.12.2023 р. (моменту настання пенсійного віку);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до його страхового стажу період трудової діяльності з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р. згідно довідки, виданої ТОВ «Алген», від 09.06.2003 р. №019 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058, починаючи з 29.12.2023 р. (моменту настання пенсійного віку).

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2024 р. у справі №560/10082/24 зобов`язано Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 31.01.2024 р. про призначення пенсії за віком із врахуванням правових висновків суду. За результатами розгляду заяви позивача, на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2024 р. у справі №560/10082/24, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення від 20.05.2025 р. №046050019508 про відмову в призначенні пенсії, оскільки: період з 03.06.1994 по 09.06.2003 згідно довідки від 09.06.2003 №019, оскільки довідку завірено печаткою без коду і відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; періоди підприємницької діяльності з 01.01.2000 по 31.03.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2001, з 01.07.2001 по 30.09.2001, з 01.11.2003 по 31.12.2003, оскільки перебував на загальній системі оподаткування; періоди підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2005, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивач зазначає, що твердження відповідача щодо того, що відсутні відомості по спеціальному стажу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є неправомірними та безпідставними, оскільки, згідно з абз.1 п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У даному випадку, записи у трудовій книжці позивача відповідачем не оспорюються, а довідка про підтвердження стажу трудової діяльності наявна, а відтак довідка є основним документом, що підтверджує наявність стажу у позивача. У зв`язку з цим, у відповідності до вищезазначеного Порядку, жодного підтвердження наявності спеціального стажу у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не вимагається.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 р. прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, цією ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином посвідчені копії пенсійної справи позивача.

25 вересня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли належним чином посвідчені копії пенсійної справи позивача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 30.01.2024 р. ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до принципу екстериторіального призначення та перерахунку пенсій, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням ПФУ в Хмельницькій області.

Рішенням Головного управління ПФУ в Хмельницькій області від 06.02.2024 р. №046050019508 відмовлено у призначенні пенсії за віком з причин відсутності необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 28 років 4 місяці 14 днів, зазначивши, що до страхового стажу не зараховано: період роботи з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р. згідно з довідкою від 09.06.2003 р. №019, оскільки довідку завірено печаткою без коду. Крім того період роботи не підтверджений індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків); періоди підприємницької діяльності з 28.01.1993 р. по 31.12.2003 р., оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та про сплату внесків до Пенсійного фонду України; періоди підприємницької діяльності з 01.01.2004 р. по 31.01.2006 р., з 01.10.2006 р. по 31.10.2006 р., з 01.01.2007 р. по 17.02.2015 р., оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’ язкового державного соціального страхування.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративнивного суду від 05.11.2024 р. у справі №560/10082/24, позов ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, Головного управління ПФУ в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Хмельницькій області від 06.02.2024 р. № 046050019508 яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV;

- зобов`язано Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.2024 р. про призначення пенсії за віком із врахуванням правових висновків суду.;

- в решті позовних вимог відмовлено;

- вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача, на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.11.2024 р. у справі №560/10082/24, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення від 20.05.2025 р. №046050019508 про відмову в призначенні пенсії, оскільки: період з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р. згідно довідки від 09.06.2003 р. №019, оскільки довідку завірено печаткою без коду і відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; періоди підприємницької діяльності з 01.01.2000 по 31.03.2000, з 01.10.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 30.04.2001, з 01.07.2001 по 30.09.2001, з 01.11.2003 по 31.12.2003, оскільки перебував на загальній системі оподаткування; періоди підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2005, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Незгода позивача із відмовою відповідача зарахувати спірні періоди роботи до загального страхового стажу стала підставою для звернення останньго до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу починаючи з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року за наявністю страхового стажу не менше 27 років.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

За приписами з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.

Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 у період з 15.01.1991 р. по 21.05.1994 р. працював у ТОВ «Алген» на посаді старшого продавця непродовольчої групи.

Відповідно до довідки ТОВ «Алген» від 09.06.2023 р. №019, ОСОБА_1 працював в ТОВ «Алген» 03.06.1994 р. відповідно до наказу №019к від 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р. відповідно до наказу №369к від 09.06.2003 р. на посаді головного механіка.

Вирішуючи питання щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р., суд виходить із такого.

Як установлено судом, у трудовій книжці позивача відсутні записи про його роботу у період з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р. Наявний у трудовій книжці запис про роботу позивача на ТОВ «Алген» у період з 15.01.1991 р. по 21.05.1994 р. підтверджує лише зазначений у ньому період трудової діяльності та сам по собі не підтверджує продовження трудових відносин із цим підприємством після 21.05.1994 р.

На підтвердження спірного періоду позивачем надано довідку ТОВ «Алген» від 09.06.2003 р. №019, в якій зазначено період його роботи з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р.

Суд погоджується з тим, що сама по собі відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про сплату страхових внесків за спірний період не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу, оскільки зазначений період передує запровадженню персоніфікованого обліку.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої за періоди до впровадження персоніфікованого обліку страховий стаж підтверджується документами у порядку, визначеному законодавством, що діяло на відповідний час, а за відсутності відповідних записів у трудовій книжці можуть подаватися інші документи, визначені Порядком №637.

Водночас Верховний Суд у своїй практиці також виходить із того, що відсутність інформації про сплату страхових внесків не може бути самостійною підставою для неврахування періоду роботи, якщо факт трудових відносин підтверджений належними доказами. Зокрема, Верховний Суд послідовно зазначав, що працівник не повинен нести негативні наслідки за невиконання роботодавцем обов`язку щодо сплати страхових внесків. Такий висновок викладено, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а та від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.

Отже, визначальним у цій справі є не факт відсутності в Реєстрі відомостей про сплату страхових внесків, а питання належного документального підтвердження самого факту роботи позивача у спірний період.

Судом встановлено, що єдиним документом, наданим позивачем на підтвердження роботи з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р., є довідка ТОВ «Алген» від 09.06.2003 р. №019. При цьому відповідний запис у трудовій книжці відсутній.

Вказана довідка не містить коду ЄДРПОУ та адреси підприємства.

У зв`язку з цим відповідач після попереднього судового розгляду вжив заходів для перевірки достовірності відомостей, зазначених у довідці, однак провести відповідну перевірку не зміг через відсутність необхідних ідентифікаційних даних підприємства. Як убачається з наданої відповідачем службової записки, для проведення перевірки було запропоновано надати оновлений запит із зазначенням коду ЄДРПОУ та адреси ТОВ «Алген».

На відміну від обставин, встановлених під час первісного розгляду, після прийняття рішення у справі №560/10082/24 відповідач вжив заходів щодо перевірки довідки, однак проведення такої перевірки виявилося неможливим через відсутність у ній коду та адреси підприємства.

Таким чином, на відміну від попереднього розгляду, відповідачем були вжиті заходи, спрямовані на перевірку наданого позивачем документа, однак проведення такої перевірки виявилося неможливим з об`єктивних причин, зумовлених відсутністю у довідці необхідних ідентифікаційних даних підприємства.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV орган Пенсійного фонду має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей. Отже, вжиття відповідачем заходів щодо перевірки довідки відповідає наданим йому законом повноваженням.

Водночас позивачем не надано суду жодних інших документів, які могли б підтвердити його роботу у спірний період, зокрема наказів про прийняття на роботу або звільнення, особових рахунків, відомостей про нарахування заробітної плати, архівних довідок, документів підприємства чи його правонаступника або інших документів, передбачених пунктом 3 Порядку №637.

Верховний Суд також наголошує, що у випадку відсутності відповідних записів у трудовій книжці факт роботи може підтверджуватися іншими документами, однак такі документи мають містити відомості, які дають можливість встановити відповідний період роботи та оцінити їх достовірність.

У цій справі суд не встановлює недостовірності довідки ТОВ «Алген» від 09.06.2003 р. №019, оскільки встановлення такого факту потребувало б відповідної перевірки. Водночас за наявними матеріалами справи її достовірність та обставини її видачі об`єктивно не підтверджені, а можливість проведення такої перевірки відсутня через ненадання необхідних ідентифікаційних даних підприємства.

За відсутності відповідного запису у трудовій книжці, за відсутності будь-яких інших документів на підтвердження спірного періоду та за неможливості перевірити єдиний документ, на який посилається позивач, суд доходить висновку, що наявних у справі доказів недостатньо для достовірного встановлення факту роботи позивача з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р.

Отже, підставою для неврахування спірного періоду є не відсутність відомостей про сплату страхових внесків у Реєстрі, а недоведеність належними та достатніми доказами самого факту трудової діяльності позивача у зазначений період.

За таких обставин оскаржуване рішення відповідача в частині неврахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р. є обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не заявляє самостійної вимоги щодо зарахування до страхового стажу періоду здійснення ним підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування. Водночас зазначений період був предметом оцінки відповідача та безпосередньо врахований при прийнятті оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким визначено страховий стаж позивача.

Відтак, з огляду на предмет спору, суд при перевірці правомірності оскаржуваного рішення не може залишити поза увагою правові та фактичні підстави, з яких відповідач виходив при визначенні страхового стажу позивача, у тому числі щодо зазначеного періоду. Дослідження судом таких обставин не є виходом за межі позовних вимог, оскільки спрямоване на перевірку законності оскаржуваного рішення в цілому.

Таким чином, у разі встановлення протиправності рішення відповідача суд має надати оцінку всім істотним обставинам та підставам, покладеним в його основу, у тому числі правильності врахування відповідачем відповідного періоду підприємницької діяльності при визначенні страхового стажу позивача.

При цьому суд не вирішує питання про зарахування зазначеного періоду до страхового стажу як самостійну позовну вимогу, оскільки такої вимоги позивачем не заявлено, а лише перевіряє обґрунтованість його врахування відповідачем при визначенні загальної тривалості страхового стажу в оскаржуваному рішенні.

Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з приписами ст. 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, серед іншого, 1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру; 2) фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.

Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску); 2) проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно; 3) перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно; 4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 5) перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р по 31 грудня 2003 р зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р по 31 грудня 2017 р за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Проте, Постановою Кабінету Міністрів України № 1058 від 27.09.2022 внесено зміни в пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 та викладено його в такій редакції:

4. Періоди роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, зараховуються до стажу роботи за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ, інших документів про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

З огляду на таке правове регулювання, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:

- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;

- до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків;

- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтверджені довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина третя статті 20 Законом № 1058-IV).

Обов`язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Як зазначалось судом раніше, до страхового стажу зараховуються періоди здійснення підприємницької діяльності:

до 01 травня 1993 року - час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;

з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування;

з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року - періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).

Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою ОК-5).

Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01 липня 2000 року, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців датою проведення реєстрації ОСОБА_1 як ФОП є 28.01.1993 р.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.03.2024 р. №5831/6/04-36-24-13-13, ОСОБА_1 , знаходився на обліку Амур-Нижньодніпровській державній податковій інспекції ГУ ДПС у Дніпропетровській області як суб?єкт підприємницької діяльності з 28.01.1993 р. по 18.02.2015 р. Згідно з наявною інформацією ОСОБА_1 здійснював діяльність:

- з 01.01.2000 по 31.03.2000, 01.10.2000 по 31.12.2000, 01.01.2001 по 30.04.2001, 01.07.2001 по 30.09.2001, 01.11.2003 по 31.12.2003 на загальній системі оподаткування.

- з 01.04.2000 по 30.09.2000, 01.05.2001 по 30.06.2001, 01.10.2001 по 31.10.2001, 01.01.2004 по 31.12.2005 зі сплатою фіксованої ставки податку з доходів фізичних осіб (фіксований патент).

Водночас, лист ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 12.03.2024 р. №5831/6/04-36-24-13-13 свідчать про сплату позивачем податків та авансових платежів, а не страхових внесків у спірному періоді.

Натомість, жодних доказів на підтвердження сплати позивачем як фізичною особою-підприємцем страхових внесків у спірний період матеріали справи не містять, що має наслідком відсутність у відповідача підстав для зарахування означеного періоду підприємницької діяльності позивача до страхового стажу та, відповідно, обґрунтованих висновків ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про непідтвердження факту сплати страхових внесків за цей період.

Отже, позивачем не підтверджено факту сплати страхових внесків для цілей зарахування спірного періоду до страхового стажу.

Висновки суду відповідають правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Аналогічна правова позиція висловлена також в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі № 414/1864/16-а, від 06.08.2024 у справі 580/7175/21).

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до пенсійного органу із заявою про зарахування трудового стажу подавши докази сплати ним страхових внесків за вказаний період.

Судом встановлено, що відповідно до інформації Головного управління ДПС у Дніпропетровській області позивач здійснював підприємницьку діяльність, зокрема, у періоди з 01.04.2000 по 30.09.2000, з 01.05.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001, а також з 01.01.2004 по 31.12.2005 - зі сплатою фіксованої ставки податку з доходів фізичних осіб (фіксований патент).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження такої системи - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

При цьому законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року, передбачалася можливість підтвердження періодів підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, у тому числі із застосуванням фіксованого податку, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян або відповідними документами про здійснення такої діяльності.

Отже, періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності з 01.04.2000 по 30.09.2000, з 01.05.2001 по 30.06.2001 та з 01.10.2001 по 31.10.2001, які припадають на період до 01 січня 2004 року та щодо яких органом ДПС підтверджено застосування позивачем фіксованого податку, підлягають врахуванню при визначенні страхового стажу позивача.

Водночас період з 01.01.2004 по 31.12.2005 припадає на час після набрання чинності Законом України №1058-IV. З цього часу страховий стаж визначається, зокрема, за даними персоніфікованого обліку та з урахуванням сплачених страхових внесків. Сам факт сплати фізичною особою фіксованого податку не може ототожнюватися з підтвердженням сплати страхових внесків за відповідний період. ПФУ також зазначає, що підприємницька діяльність після 01 січня 2004 року зараховується до страхового стажу за відповідними відомостями про сплату страхових внесків.

При цьому з матеріалів справи не вбачається наявності відомостей з Реєстру застрахованих осіб, документів про сплату страхових внесків або інших належних доказів, які б підтверджували сплату позивачем страхових внесків за період з 01.01.2004 по 31.12.2005. Надана інформація органу ДПС лише підтверджує застосування позивачем фіксованої ставки податку та не містить відомостей про сплату страхових внесків за вказаний період.

За таких обставин відсутні правові підстави для зарахування періоду з 01.01.2004 по 31.12.2005 до страхового стажу позивача виключно на підставі наданої інформації органу ДПС.

Відтак, при визначенні страхового стажу позивача підлягають врахуванню періоди його підприємницької діяльності на умовах сплати фіксованого податку, що припадають на період до 01 січня 2004 року, тоді як період з 01.01.2004 по 31.12.2005 за відсутності доказів сплати страхових внесків зарахуванню не підлягає.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

У межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону №1058-IV пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Таким чином, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, оскільки неврахування періоду з 03.06.1994 р. по 09.06.2003 р. до страхового стажу позивача є обґрунтованим, то оскаржуване рішення в цій частині прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому є правомірним.

Враховуючи, що вимога позивача про призначення пенсії безпосередньо пов`язана з визначенням наявного у нього страхового стажу, а судом не встановлено правових підстав для зарахування спірного періоду, підстави для висновку про набуття позивачем необхідного страхового стажу та, відповідно, для зобов`язання відповідача призначити пенсію відсутні.

Отже, вимога позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію також є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко