Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №160/12541/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 рокуСправа №160/12541/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), яка полягає у невчиненні дій щодо актуалізації даних ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом встановлення статусу «виключений з військового обліку»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») відомості про те, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) є виключеним з військового обліку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) відобразити вказані зміни у системному продукті «Оберіг-Резерв+», забезпечивши відповідність електронного військово-облікового документа фактичному правовому статусу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з даними військового квитка серії НОМЕР_3 з 13.12.1990 року перебував на військовому обліку військовозобов`язаних рядового складу, а у 2010 році досяг 40-річного віку, тобто граничного віку перебування в запасі, встановленого частиною другою статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на той час. Позивач наполягає, що з настанням цієї обставини він у силу прямої вказівки закону підлягав виключенню з військового обліку, а саме виключення мало бути здійснене відповідачем без участі позивача не пізніше 1 січня 2011 року. Відсутність у військовому квитку відмітки про виключення позивач пов`язує з невиконанням органом ведення обліку покладеного на нього обов`язку та вважає, що ця обставина не змінює його правового статусу.

Позивач також зазначає, що згенерований ним через мобільний застосунок Міністерства оборони України «Резерв+» електронний військово-обліковий документ містить недостовірні відомості, оскільки в категорії обліку відображено статус «військовозобов`язаний». За твердженням позивача, його звернення до відповідача із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку залишено без задоволення, що свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено ведення зазначеного Реєстру та актуалізацію його бази даних. Позивач посилається на приписи статті 58 Конституції України щодо незворотності дії закону в часі, вказуючи, що подальше підвищення граничного віку перебування в запасі не могло відновити статус військовозобов`язаного для особи, яка вже була виключена з військового обліку на законних підставах, а повноваження відповідача щодо внесення відповідних відомостей до Реєстру не є дискреційними.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

30.06.2026 представником позивача подано додаткові пояснення у справі, в яких, крім наведених у позовній заяві доводів, зазначено, що станом на вказану дату відзив та інші документи від відповідача не надходили, а також деталізовано правове обґрунтування щодо обов`язку відповідача як органу ведення Реєстру забезпечити достовірність та актуалізацію його бази даних і щодо відсутності у відповідача свободи розсуду у спірних правовідносинах. Зазначені пояснення прийнято судом та враховано при вирішенні справи.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з даними військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач з 13.12.1990 року перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (нині - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ). Військове звання позивача - солдат, тобто позивач належав до військовозобов`язаних рядового складу.

29.09.2010 позивач досяг 40-річного віку.

Позивачем через офіційний мобільний застосунок Міністерства оборони України «Резерв+» згенеровано електронний військово-обліковий документ, за змістом якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 ; номер у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») № 280420231425037600059, звання - солдат, категорія обліку - «військовозобов`язаний».

З метою приведення відомостей Реєстру у відповідність до свого правового статусу позивач через свого представника - адвоката Дідик А.О. звернувся до відповідача із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.05.2026 № 4/2468 за підписом начальника центру позивача повідомлено про те, що він перебуває на військовому обліку. Зазначений лист отримано позивачем 10.05.2026. Відомості про виключення позивача з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідачем не внесено; станом на час розгляду справи позивач відображається в Реєстрі та в електронному військово-обліковому документі, сформованому в застосунку «Резерв+», як військовозобов`язаний, який перебуває на військовому обліку.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 2232-XII персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Частиною другою статті 28 Закону № 2232-XII у редакції, чинній станом на 2010-2011 роки, було встановлено, що військовозобов`язані, які мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, перебувають у запасі другого розряду до досягнення 40-річного віку. Згідно з частиною четвертою цієї статті граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі. Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 2232-XII у відповідній редакції військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку.

Статтею 37 Закону № 2232-XII визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. До військово-облікового документа громадянина, якого виключено з військового обліку, вносяться дані про таке виключення.

Отже, досягнення громадянином граничного віку перебування в запасі є самостійною та безумовною підставою для виключення його з військового обліку. Закон не пов`язує настання цієї підстави з волевиявленням особи, з її зверненням до органу військового обліку чи з ухваленням таким органом окремого рішення дозвільного характеру: відповідний юридичний факт настає внаслідок самого лише досягнення визначеного законом віку, а дії органу військового обліку з виключення особи з обліку та з внесення відомостей про це до облікових документів мають похідний, обліково-фіксуючий характер.

Наведене узгоджується і з приписами Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487), пунктом 35 якого передбачено, що в разі неприбуття особи, яка досягла граничного віку перебування в запасі, до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виключення з військового обліку таке виключення здійснюється без участі зазначених осіб 1 січня наступного року після року досягнення граничного віку, а пунктом 81 - що особиста присутність громадянина для виключення з військового обліку не є обов`язковою. Згідно з пунктом 79 Порядку № 1487 саме на районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки покладено обов`язок здійснювати виключення громадян з військового обліку та вносити до військово-облікових документів відповідні відмітки (що діяв на час досягнення позивачем 40-річного віку).

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний рядового складу, досяг граничного 40-річного віку перебування в запасі 29.09.2010, а отже, підлягав виключенню з військового обліку, яке за наведеними приписами мало бути здійснене відповідачем без участі позивача не пізніше 1 січня 2011 року.

Подальше підвищення законодавцем граничного віку перебування в запасі не змінює наведеного висновку. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп зазначив, що закріплений статтею 58 Конституції України принцип означає, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і є гарантією стабільності відносин між державою і громадянином, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону. Крім того, відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на це правовий стан позивача, який виник у силу прямої вказівки закону у 2010-2011 роках, не міг бути змінений внесеними згодом змінами до законодавства щодо граничного віку перебування в запасі. Відсутність же у військовому квитку позивача відмітки про виключення з військового обліку є наслідком невиконання відповідачем у минулому покладеного на нього обов`язку і не може погіршувати становище особи чи бути підставою для невизнання її фактичного правового статусу.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначено Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону основними завданнями Реєстру є, зокрема, ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України, а також інформаційне забезпечення громадян України відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Статтею 3 Закону № 1951-VIII визначено, що основними засадами ведення Реєстру є: 1) обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей.

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 2 частини першої статті 9 Закону № 1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, у тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а також звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів, у тому числі на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами. Частиною третьою цієї статті встановлено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки є органом ведення Реєстру, який зобов`язаний забезпечувати ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних, а відомості Реєстру мають бути повними, своєчасними та достовірними, тобто відповідати дійсному правовому статусу особи.

Аналогічні завдання покладено на відповідача і Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, згідно з яким територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку, здійснюють керівництво військовим обліком на відповідній території, забезпечують адміністрування та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 затверджено Порядок оформлення військово-облікового документа (далі - Порядок № 559), пунктом 1 якого передбачено, що військово-обліковий документ видається (створюється) в тому числі громадянам, яких було виключено з військового обліку. Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку № 559 відомості у військово-обліковому документі громадянина, якого було виключено з військового обліку, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Пунктом 4 Порядку № 559 визначено, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру здійснюється за результатами розгляду мотивованої заяви особи із зазначенням підстав, передбачених законодавством, яка подається до органів ведення Реєстру; при цьому така заява може бути подана як у паперовій, так і в електронній формі, а вимоги щодо особистого прибуття громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для внесення змін до Реєстру Порядком № 559 не встановлено.

Із наведеного правового регулювання випливає, що воно не лише допускає, а й прямо вимагає приведення відомостей Реєстру у відповідність до фактичного правового статусу особи, зокрема статусу особи, виключеної з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, а електронний військово-обліковий документ, сформований у застосунку «Резерв+», є похідним від відомостей Реєстру та відображає їх зміст.

Судом встановлено, що позивач у передбачений законом спосіб звернувся до відповідача як до органу ведення Реєстру із заявою про внесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку. Однак відповідач обмежився повідомленням листом від 08.05.2026 № 4/2468 про те, що позивач перебуває на військовому обліку, і жодних дій щодо перевірки відповідності відомостей Реєстру дійсному правовому статусу позивача та щодо їх актуалізації не вчинив. При цьому дата народження позивача, його військове звання та факт досягнення ним граничного віку перебування в запасі є відомостями, які містяться в облікових документах самого відповідача, підтверджені наданими позивачем документами і об`єктивно не потребують додаткового доведення.

У постанові від 17.04.2019 у справі № 342/158/17 Верховний Суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Аналогічний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 15.04.2021 у справі № 9901/104/20, від 01.09.2022 у справі № 990/46/22, від 31.08.2023 у справі № 990/75/23 та від 14.03.2024 у справі № 240/25193/23, в яких наголошено, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування в запасі є саме такою юридично значимою та обов`язковою дією, яка віднесена до компетенції відповідача, була об`єктивно необхідною і реально можливою для виконання, проте фактично не була вчинена. За таких обставин бездіяльність відповідача, яка полягає у невчиненні дій щодо актуалізації даних позивача в Реєстрі шляхом встановлення статусу «виключений з військового обліку», є протиправною, а права позивача на достовірність відомостей про нього в Реєстрі та на підтвердження свого дійсного правового статусу - порушеними.

Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих 11.03.1980, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень; у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Оскільки настання підстави для виключення позивача з військового обліку підтверджено документально і не залежить від розсуду відповідача, у спірних правовідносинах відповідач має єдиний правомірний варіант поведінки - внести до Реєстру відомості про виключення позивача з військового обліку та забезпечити відображення цих відомостей в електронному військово-обліковому документі. Відтак відповідні повноваження відповідача дискреційними не є.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, за якими засіб юридичного захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява № 38722/02). Ефективний засіб правового захисту має забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. За обставин цієї справи таким способом захисту є зобов`язання відповідача внести до Реєстру відомості про виключення позивача з військового обліку та відобразити відповідні зміни у системному продукті «Оберіг-Резерв+», чим буде забезпечено відповідність електронного військово-облікового документа фактичному правовому статусу позивача.

Суд враховує також позицію Європейського суду з прав людини, викладену в пункті 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен аргумент; межі мотивування залежать від характеру спору та обставин справи.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, а так само доказів вчинення дій щодо актуалізації відомостей Реєстру стосовно позивача суду не надав, а отже, покладений на нього частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування не виконав.

За наведених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, який з огляду на повне задоволення позову підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), яка полягає у невчиненні дій щодо актуалізації даних ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом встановлення статусу «виключений з військового обліку».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») відомості про те, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) є виключеним з військового обліку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) відобразити вказані зміни у системному продукті «Оберіг-Резерв+», забезпечивши відповідність електронного військово-облікового документа фактичному правовому статусу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі сплаченого судового збору 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова