Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №140/5894/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5894/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів на загальну суму 11 510,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.08.2025 №970-ОС відповідача ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 08.08.2025 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Позивач зазначає, що 17.04.2026 відповідач після закінчення відпустки для лікування не прибув до місця тимчасової дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 . За вказаним фактом проведено службове розслідування, за результатами якого складено висновок від 29.04.2026 №04.3/179/26-СР та видано наказ начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 30.04.2026 №1446-АГ “Про результати службового розслідування”, якими факт неприбуття відповідача до місця служби підтверджено.

Водночас у період відсутності відповідача на військовій службі йому продовжувалося нарахування та виплата грошового забезпечення. Згідно з довідкою фінансово-економічного відділу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 28.04.2026 №514 за час відсутності на військовій службі відповідачу виплачено грошове забезпечення у сумі 11 510,48 грн. Позивач вказує, що документи, які б підтверджували поважність відсутності відповідача на військовій службі, до військової частини не надходили, а тому вважає, що відповідач не мав права на отримання грошового забезпечення за відповідний період.

В обґрунтування позову позивач посилається на положення Закону України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”, Закону України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за №854/32306, Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2017 №468, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за №1011/30879, та Закону України від 03.10.2019 №160-IX “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”.

Також, посилаючись на статті 1212, 1213, 1215 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що виплачене відповідачу за час його відсутності на військовій службі грошове забезпечення є безпідставно набутими коштами. На думку позивача, встановлений службовим розслідуванням факт неприбуття відповідача до місця служби без поважних причин свідчить про його недобросовісність як набувача таких коштів, що є підставою для їх повернення.

Листом від 02.05.2026 №10/8307-26-Вих позивач запропонував відповідачу добровільно відшкодувати завдану державі шкоду, однак кошти останнім не повернуті. З огляду на наведене Військова частина НОМЕР_1 просить стягнути з ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 11 510,48 грн.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду Валюха В.М. від 12.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У зв`язку з відрахуванням з 04.06.2026 судді Валюха В.М. зі штату Волинського окружного адміністративного суду на підставі наказу голови суду від 19.05.2026 №02-07/7/26 та на виконання розпорядження керівника апарату суду від 25.05.2026 №01-87/661/26 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №140/5894/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №140/5894/26 було визначено суддю Стецика Н.В.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду Стецика Н.В. від 27.05.2026 прийнято до провадження дану адміністративну справу.

Копія ухвали від 12.05.2026 про відкриття провадження в адміністративній справі була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місця проживання та вручена йому 02.07.2026, що підтверджується відомостями з офіційного вебсайту АТ “Укрпошта” щодо відстеження поштового відправлення за трек-номером R067185136059.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, причин його неподання суду не повідомив, доказів на спростування обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, та надавши їм оцінку в сукупності, суд встановив такі обставини.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України “По особовому складу” від 09 серпня 2025 року №970-ОС старшого солдата ОСОБА_1 (П-060241), призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 08 серпня 2025 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 після проведення військово-лікарської комісії при КП “Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади” м. Луцька відповідно до постанови ВЛК від 17 березня 2026 року №2026-0316-1603-0727-3 надано відпустку для лікування після поранення строком 30 календарних днів - з 18 березня 2026 року по 17 квітня 2026 року. Відпустку ОСОБА_1 проводив за адресою: АДРЕСА_2 .

З рапорту від 18.04.2026 №22.2/51702/26-Вн убачається, що близько 08 год. 10 хв. 17.04.2026 було встановлено факт неприбуття ОСОБА_1 після закінчення відпустки для лікування до місця тимчасового розташування підрозділу в АДРЕСА_1 .

Станом на 17.04.2026 місцезнаходження відповідача було невідоме, на телефонні дзвінки останній не відповідав.

За вказаним фактом наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 20.04.2026 №1306-АГ “Про призначення службового розслідування” призначено службове розслідування з метою з`ясування причин та обставин неприбуття відповідача з відпустки для лікування.

За результатами проведеного службового розслідування складено висновок від 29 квітня 2026 року №04.3/179/26-СР, відповідно до якого факт неприбуття 17 квітня 2026 року з відпустки для лікування до підрозділу в АДРЕСА_1 старшого солдата ОСОБА_1 підтвердився.

Комісією також встановлено, що на момент завершення службового розслідування ОСОБА_1 до підрозділу не повернувся. Поважних причин неприбуття до місця служби та документів, які підтверджували б законність його подальшої відсутності, встановлено не було.

За результатами службового розслідування комісія дійшла висновку про наявність у діях відповідача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, а між неправомірною поведінкою ОСОБА_1 та її наслідками встановлено прямий причинний зв`язок.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 30 квітня 2026 року №1446-АГ “Про результати службового розслідування” висновки службового розслідування реалізовано та, зокрема, визначено направити відповідні матеріали до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві для прийняття правового рішення.

Пунктом 2 зазначеного наказу за шкоду, завдану державі в результаті неправомірного отримання грошового забезпечення за час відсутності у підрозділі з 17 квітня 2026 року по 30 квітня 2026 року, старшого солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності у сумі 11 510,48 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку фінансово-економічного відділу НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 28 квітня 2026 року №514 за період з 17 квітня 2026 року по 30 квітня 2026 року відповідачу нараховано грошове забезпечення за 14 днів та фактично перераховано на картковий рахунок 11 510,48 грн.

Згідно із цією ж довідкою загальна сума збитку, визначена з урахуванням податків та зборів, становить 16 360,08 грн, у тому числі: 11 510,48 грн - грошове забезпечення, перераховане на картковий рахунок відповідача; 2 103,44 грн - компенсація податку на доходи фізичних осіб; 175,29 грн — військовий збір; 2 570,87 грн - нарахований та сплачений єдиний внесок.

При цьому предметом заявлених позовних вимог є стягнення саме 11 510,48 грн грошового забезпечення, фактично отриманого ОСОБА_1 .

Листом від 02 травня 2026 року №10/8307-26-Вих “Про добровільне відшкодування завданої шкоди” Військова частина НОМЕР_1 запропонувала відповідачу добровільно відшкодувати завдану державі шкоду у сумі 11 510,48 грн та повідомила банківські реквізити для повернення коштів.

Однак доказів добровільного повернення ОСОБА_1 зазначених коштів матеріали справи не містять.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі – Закон №2232-XII).

Приписами частини першої статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІV “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України” дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та військовослужбовці одержують грошове та речове забезпечення за рахунок держави.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі – Інструкція №558).

Відповідно до пункту 2 Інструкції №558, термін “грошове забезпечення” означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

З метою визначення порядку організації та ведення фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28 лютого 2006 року №155 затверджено Інструкцію про організацію фінансового господарства органах Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі – Інструкція №155).

Відповідно до підпункту 28.3. пункту 2 Інструкція №155 визначено, що виплата грошового забезпечення (заробітної плати) особовому складу провадиться у строки, що встановлюються начальниками (командирами) органів Держприкордонслужби за погодженням з місцевими органами Державного казначейства України, а саме: військовослужбовцям - один раз на місяць - у період з 15 по 20 число за поточний місяць.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначені Закон України від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” (далі – Закон №160-ІХ).

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закон №160-ІХ матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

За приписами частин першої, другої статті 3 Закону №160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

За обставин цієї справи, фактично відповідач залишається у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 , однак на момент звернення з позовом він не виконує покладених на нього обов`язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можна було б здійснити утримання. Це створює ситуацію правової прогалини, адже на практиці військова частина позбавлена можливості застосувати передбачений законом внутрішній порядок стягнення. Водночас інтереси держави як власника бюджетних коштів потребують належного та ефективного захисту.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне застосувати механізм аналогії закону, закріплений у частині шостій статті 7 КАС України, який передбачає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У даному випадку найбільш близьким за своєю суттю є положення статті 12 Закону №160-ІХ .

Відповідно до частини першої статті 12 Закону №160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Застосування зазначеної норми за аналогією є обґрунтованим, оскільки відповідач перебуває у схожому правовому становищі: він фактично не виконує військову службу, добровільно кошти не відшкодовує, а отже військова частина змушена звертатися до суду як єдиного органу, уповноваженого вирішити спір та забезпечити захист інтересів держави. Такий підхід відповідає не лише вимогам законодавства, а й основоположним принципам правової визначеності, справедливості та недопустимості безпідставного збагачення за рахунок бюджетних коштів.

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про закінчення 17 квітня 2026 року відпустки для лікування та необхідність прибути до місця проходження військової служби, до підрозділу не прибув, обов`язків військової служби у період з 17 квітня 2026 року по 30 квітня 2026 року не виконував, однак отримав за цей період грошове забезпечення у сумі 11 510,48 грн.

За таких обставин суд вважає, що відповідач не міг не усвідомлювати відсутності у нього правових підстав для отримання грошового забезпечення за час фактичного невиконання обов`язків військової служби, що свідчить про його недобросовісність як набувача цих коштів та, відповідно, виключає застосування передбаченого пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України правила про неповернення безпідставно набутих грошових сум, наданих фізичній особі як засіб до існування.

При цьому наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 30 квітня 2026 року №1446-АГ ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі внаслідок неправомірного отримання грошового забезпечення за час відсутності у підрозділі, у розмірі 11 510,48 грн, який підтверджується відповідною довідкою-розрахунком.

Оскільки відповідач фактично не виконує обов`язків військової служби та не отримує грошового забезпечення, з якого можливо провести утримання завданої шкоди відповідно до статті 10 Закону №160-ІХ, а на пропозицію позивача добровільно відшкодувати зазначену суму кошти не повернув, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення в судовому порядку.

Отже, враховуючи встановлену недобросовісність відповідача при отриманні спірного грошового забезпечення та відсутність підстав для застосування положень статті 1215 ЦК України щодо його неповернення, позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 11 510,48 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки у цій справі задоволено позов суб`єкта владних повноважень, тому судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн згідно із платіжною інструкцією від 05.05.2026 №7135 з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) про стягнення коштів задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 кошти в сумі 11 510,48 грн (одинадцять тисяч п`ятсот десять гривень 48 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н. В. Стецик