Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №588/527/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №588/527/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Огієнко О. О.

Номер провадження 33/816/103/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 липня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., з участю секретаря судового засідання Леоненко К. С., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 588/527/24 за апеляційною скаргою захисника ЗАЛАВСЬКОГО О. В. на постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2024, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

захисника – адвоката Залавського О. В.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 – адвокат ЗАЛАВСЬКИЙ О. В. просить скасувати постанову судді, а провадження в справі закрити у зв?язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактів керування т/з і вживання ОСОБА_2 алкогольних напоїв після ДТП, суд самостійно змінив викладену в протоколі фабулу вчинення правопорушення ОСОБА_2 , в протоколі не вказано технічний відеозапис, яким здійснено відеозапис події, суд не надав оцінку постанові судді Тростянецького районного суду Сумської області від 29.04.2024 відносно ОСОБА_3 за ст. 122-4, 124 КУпАП, викликав і допитав свідків за власною ініціативою та не зупинив провадження в справі у зв?язку з перебуванням ОСОБА_2 на військовій службі.

Постановою судді Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2024 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 34000 грн. із позбавленням права керувати т/з строком на 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 604,60 грн.

Згідно постанови судді, 20.03.2024 о 18:52 у с. Білка по вул. Ткаченка, 11, ОСОБА_2 керував т/з ВАЗ 2106, д. н. з. НОМЕР_1 та після ДТП за його участю вживав алкогольні напої. Від проходження огляду на стан сп?яніння за допомогою газоаналізатора Драгер 6820 або в медичному закладі відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п. 2.10є ПДР.

Вислухавши доводи захисника Залавського О. В., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 283723 від 20.03.2024, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 керував т/з та після вчинення ДТП за його участю вживав алкоголь, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і, окрім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

- відеозаписами події правопорушення з технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовані пояснення ОСОБА_2 про те, що після причетності до ДТП, він вживав алкоголь, від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився;

- показаннями допитаного в суді першої інстанції свідка ОСОБА_4 , який пояснив, що він працює механіком у ДП «Екосервіс». 20.03.2024 о 18 год. Йому зателефонував директор підприємства та повідомив, що потрібно їхати в с. Білка, так як там сталася ДТП за участі їхнього працівника ОСОБА_3 . Вони поїхали в с. Білка, до господарства де проживає ОСОБА_2 . Там вже знаходилися працівники поліції, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . ОСОБА_3 пояснив, що збирав тверді побутові відходи, а ОСОБА_2 попросив забрати гілки з дерев. ОСОБА_3 пояснив йому, що не може цього зробити та поїхав далі. ОСОБА_2 почав наздоганяти трактор на автомобілі та вимагав, щоб ОСОБА_3 забрав гілля та перегородив йому дорогу. ОСОБА_3 ударив автомобіль ОСОБА_2 у заднє крило, так як не встиг загальмувати. ОСОБА_3 злякався та поїхав із села. ОСОБА_2 казав, що автомобіль стояв біля двору, а тракторист зачепив автомобіль та витягнув на середину дороги;

- показаннями допитаного в суді першої інстанції свідка ОСОБА_5 , який пояснив, що він є директором ДП «Екосервіс». Його працівники здійснювали об`їзд по збору сміття. Йому зателефонував вантажник ОСОБА_6 та сказав, що їх зупинила патрульна поліція, забрали тракториста ОСОБА_3 та повезли на місце вчинення ДТП. Він зателефонував механіку підприємства ОСОБА_4 та вони разом поїхали у с. Білка. Коли приїхали на місце, то побачили тракториста ОСОБА_3 та поліцію. Також там був ОСОБА_2 . Автомобіль ВАЗ 2106 стояв поперек дороги із вм`ятиною заднього правого крила. Вони були опитані працівниками поліції на місці. ОСОБА_2 відмовився проходити огляд на місці та їхати у лікарню. ОСОБА_3 пояснював, що злякався за життя, оскільки ОСОБА_2 був неадекватний, кидався на трактор. При ньому ОСОБА_2 не вживав алкогольні напої. Також тракторист пояснював, що коли збирали тверді побутові відходи, то ОСОБА_2 просив забрати гілки. Оскільки ОСОБА_3 відмовився забирати гілки, то ОСОБА_2 сів на автомобіль та перегородив дорогу трактору. ОСОБА_3 не встиг вчасно загальмувати та вдарив у заднє крило автомобіль;

- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_3 , згідно яких він працює в ДП «Екосервіс» трактористом. За вказівкою керівництва о 17:00 він поїхав с. Білка для збирання побутових відходів мешканців села. Близько 18:20 він прибув на вул. Ткаченка та разом із ОСОБА_6 забрали побутове сміття у ОСОБА_2 . Останній захотів, щоб вони забрали гілки дерев, але вони йому відмовили в цьому. Після цього ОСОБА_2 почав їм погрожувати та створювати перешкоди в русі для трактора, яким він керував, за допомогою свого т/з ВАЗ, не давав йому проїхати. Далі ОСОБА_3 об`їхав автомобіль ОСОБА_2 та поїхав. По дорозі його зупинили поліцейські та повідомили, що він вчинив ДТП;

- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_6 , згідно яких 20.03.2024 близько 18 год. він разом з трактористом ОСОБА_3 збирали сміття в с. Білка. Після того як вони забрали сміття по вул. Ткаченка, 111, ОСОБА_2 захотів, щоб вони забрали гілки дерев, але вони йому відмовили в цьому. У зв`язку з цим між ними виникли словесна перепалка, в ході якої ОСОБА_2 на своєму автомобілі ВАЗ почав перекривати дорогу трактору. Далі ОСОБА_3 об`їхав автомобіль ОСОБА_2 та поїхав. По дорозі їх зупинили поліцейські та повідомили, що вони вчинили ДТП.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності та достатності для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цьому доказу.

Диспозиція ч. 4 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та в постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_2 вимог п. 2.10є ПДР, згідно яких у разі причетності до ДТП водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Процедура огляду законодавчо закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Так, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп`яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає обов`язковому огляду на відповідний стан сп`яніння.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного сп`яніння і проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному КМУ, а згідно вимог ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд водія, зокрема на стан сп`яніння, проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп`яніння затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп`яніння в інших закладах забороняється.

Водій т/з, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я, а у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (ч. 6 ст. 266 КУпАП, п. 6, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»).

Відеозаписи події правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певної обставини, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських щодо забезпечення можливості проходження ОСОБА_2 огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку, а із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю ОСОБА_2 мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Ці відеозаписи розкривають повну картину події, яка відбулась 20.03.2024 о 18:52 у с. Білка по вул. Ткаченка, 11, та містять усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді (ст. 280 КУпАП), зокрема: 1) факт керування особою т/з; 2) причетність ОСОБА_2 до ДТП; 3) вимога поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння; 4) відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Саме недотримання ОСОБА_2 вимог п. 2.10є ПДР, а не дії інших осіб, призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 130 КУпАП, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона), конкретний пункт ПДР – 2.10є і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання водієм цього обов`язку – ч. 4 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_2 як учасника дорожнього руху.

Необхідно зауважити, що саме Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3), тому вимога поліцейських до ОСОБА_2 про проходження огляду на стан сп`яніння у передбачений законом спосіб відповідає легітимній меті та завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів того, що ОСОБА_2 вживав алкоголь після ДТП є безпідставними, оскільки з відеозаписів убачається, що після прибуття працівників поліції на місце події у ході з`ясування обставин правопорушення ОСОБА_2 було повідомлено, що він має ознаки алкогольного сп`яніння, чого він заперечував, у зв`язку з чим йому було запропоновано пройти огляд на відповідний стан. У подальшому ОСОБА_2 від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився, мотивуючи це тим, що алкоголь він вживав дома.

Також є необґрунтованими твердження апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_2 не керував т/з, що спростовується як письмовими поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , так і відеозаписами, на яких зафіксовано як ОСОБА_2 повідомляє поліцейським про те, що коли трактор почав розвертатися, то він ( ОСОБА_2 ) «одіпхнув автомобіль та поїхав», «здав назад і поставив автомобіль».

Керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням автомобілем. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху (включаючи дотримання п. 2.10є ПДР) та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), згідно якої «керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа т/з, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння, керувала т/з. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись».

Не спростовують вказаного і посилання в апеляційній скарзі на постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 29.04.2024, згідно якої ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП, а саме на те, що в цій справі він та свідок ОСОБА_6 надали показання, які відрізняються від їх письмових пояснень у справі відносно ОСОБА_2 , що може свідчити про їх неправдивість, оскільки відповідне рішення відносно ОСОБА_3 не має преюдиційного значення в цій справі.

Зокрема, преюдиційність (лат. praejudicialis – те, що стосується попереднього судового рішення) – це прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження й оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Отже, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. При цьому звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, визначеними процесуальним законодавством.

Повертаючись до обставин справи, уповноваженою особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 згідно ст. 251 КУпАП надано належні та допустимі докази, які оцінені судом у загальному порядку за правилами КУпАП та визнані достатніми для ухвалення рішення про винуватість ОСОБА_2 із дотриманням стандарту «поза розумним сумнівом».

Не можуть бути прийнятими до уваги і доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд самостійно змінив викладену в протоколі фабулу вчиненого ОСОБА_2 правопорушення, оскільки викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові судді суду першої інстанції фактичні обставини справи повністю охоплюються приписами як п. 2.10є ПДР, так і диспозицією ч. 4 ст. 130 КУпАП, так як ОСОБА_2 керував т/з та після ДТП за його участю вживав алкоголь до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій не мають права самостійно редагувати викладені в протоколі обставини адміністративного правопорушення, а так само не можуть відшукувати докази на користь «обвинувачення», оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)» (рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення ЄСПЛ від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08).

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення та постанови судді суду першої інстанції убачається, що фактичні обставини, покладені в основу притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, залишилися незмінними, а саме: останній керував т/з, став учасником ДТП та після неї, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння, вживав алкогольні напої. Саме такі дії охоплюються приписами п. 2.10 «є» ПДР та диспозицією ч. 4 ст. 130 КУпАП.

Посилання судді суду першої інстанції на те, що після прибуття працівників поліції ОСОБА_2 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від проходження якого він відмовився, не свідчить про зміну судом фабули (об`єктивної сторони) правопорушення. Зазначені обставини були встановлені судом під час розгляду справи на підставі досліджених доказів та стосуються безпосередньо обставин, за яких було виявлено правопорушення, а також часу та послідовності подій після ДТП.

Більше того, відмова ОСОБА_2 від проходження огляду не є самостійною підставою для притягнення його до відповідальності за ч. 4 ст. 130 КУпАП та не підміняє собою обставину вживання ним алкогольних напоїв після ДТП. Суд навів зазначену обставину в контексті оцінки доказів та перевірки доводів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо факту вживання алкоголю після ДТП.

Таким чином, суддя суду першої інстанції, встановлюючи обставини, що мали місце після ДТП, не змінив фактичних обстави справи та не поставив у провину вчинення іншого адміністративного правопорушення. Наведення в постанові обставини щодо відмови від проходження огляду є результатом оцінки судом доказів, досліджених під час судового розгляду, та не може розцінюватися як зміна фабули адміністративного правопорушення. Встановлення судом додаткових обставин на підставі досліджених доказів саме по собі не означає зміни фабули правопорушення.

На думку апеляційного суду визначальним у цьому випадку є те, що суд не змінив фактичного змісту діяння, за яке ОСОБА_2 притягався до відповідальності, а лише надав правову оцінку всім встановленим під час розгляду справи обставинам у їх сукупності.

З огляду на викладене, зазначення суддею суду першої інстанції у постанові при описі обставин, установлених під час розгляду справи про те, що ОСОБА_2 «від проходження огляду на стан сп?яніння за допомогою газоаналізатора Драгер 6820 або в медичному закладі відмовився в присутності двох свідків», з огляду на вимоги ст. 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, за встановлених вище обставин у даній конкретній справі суттєво не впливає на встановлення фактичних обставин вчинення правопорушення і визнання протоколу неналежним, недостовірним чи недопустимим доказом, не спотворює змісту протоколу та автоматично не створює ситуацію, за якої цей процесуальний документ є недійсним, а зібрані докази – недопустимими, оскільки дійсно встановлено, що ОСОБА_2 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а при вирішенні цього питання необхідно виходити насамперед з істотності порушення прав, законних інтересів і свобод потерпілого та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. При цьому порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення (ч. 1 ст. 251 КУпАП) може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений у порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. У справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати – ст. 254, 255 КУпАП), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).

Крім того, ОСОБА_2 був обізнаний про всі складові правопорушення та не був позбавлений можливості ефективно здійснювати свій захист. Зміст протоколу був доступним і передбачуваним для ОСОБА_2 , що стосувалося його наслідків, виражений із достатньою точністю та давав змогу регулювати свою поведінку таким чином, що це не суперечило б принципу правової визначеності та не є підставою для визнання протоколу неналежним, недостовірним чи недопустимим доказом.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно встановив час вчинення правопорушення – 18:52, 20.03.2024, оскільки телефонний дзвінок на лінію «102» із повідомленням про ДТП зафіксовано о 18:50:45, не можуть бути прийняті до уваги.

Так, із матеріалів справи вбачається, що о 18:50:45 на лінію «102» надійшло повідомлення про ДТП, під час якої трактор із причепом зачепив припаркований автомобіль та залишив місце події. Однак сам по собі час надходження такого повідомлення не є доказом того, що саме о 18:50:45 відбулося закінчення всіх обставин, які утворюють склад правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, та не виключає можливості того, що безпосередньо після ДТП ОСОБА_2 продовжував перебувати на місці події, а обставини, пов`язані з уживанням ним алкогольних напоїв та подальшим проведенням відповідних процесуальних дій, мали місце пізніше.

При цьому необхідно враховувати характер правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, об`єктивна сторона якого полягає не у самому факті ДТП та не у порушенні ПДР, яке спричинило ДТП, а у вживанні водієм після ДТП за його участю алкоголю до проведення уповноваженою особою медичного огляду на стан сп`яніння або до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду. Тому час повідомлення про ДТП та час, коли водієм після ДТП було вчинено дії, що утворюють об`єктивну сторону правопорушення, не є тотожними поняттями.

Відтак саме по собі зазначення у рапорті часу надходження повідомлення на лінію «102» – 18:50:45 не спростовує встановленого судом часу 18:52 як часу, зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення. Зазначена різниця у часі становить менше двох хвилин та сама по собі не свідчить про фізичну неможливість вчинення правопорушення у зазначений у протоколі час, оскільки повідомлення на лінію «102» та фіксація інших обставин події є різними за своїм змістом та призначенням.

Необґрунтованим є також твердження захисту про те, що суд нібито визнав доведеним час вчинення адміністративного правопорушення виключно на підставі запису в протоколі. Відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення є одним із доказів у справі, а відповідно до ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. При цьому час, зазначений у протоколі, не може оцінюватися відірвано від інших установлених судом обставин, зокрема послідовності подій після ДТП, поведінки ОСОБА_2 , прибуття працівників поліції на місце події, пропозиції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння та його відмови від такого огляду. Сукупність зазначених обставин була предметом дослідження суддею суду першої інстанції та оцінювалася ним при встановленні фактичних обставин справи.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично визнав час керування т/з часом вчинення правопорушення. Із самої диспозиції ч. 4 ст. 130 КУпАП убачається, що відповідальність у цьому випадку пов`язана не з моментом керування т/з як таким, а з подальшими діями водія після ДТП за його участю. Тому зазначення в постанові суду часу, місця та факту керування ОСОБА_2 т/з є описом передумов та обставин події, тоді як юридично значущою для кваліфікації за ч. 4 ст. 130 КУпАП є встановлена судом подальша поведінка водія – вживання ним алкогольних напоїв після ДТП та до проведення огляду на стан сп`яніння.

Доводи апеляційної скарги про відсутність відомостей про технічний засіб, на який здійснювалась відеофіксація правопорушення, і як наслідок недопустимість цього доказу, задоволенню не підлягають, оскільки відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що дотримано як поліцейським, так і судом.

Крім того, положення ч. 3 ст. 283 КУпАП (постанова у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити: модель т/з, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення; технічний засіб, яким здійснено фото та відеозапис адміністративного правопорушення) здебільшого стосуються не суду, а органу (посадової особи), який (яка) розглядає справу про адміністративне правопорушення та виносить у ній постанову, тобто коли справа розглядається не в судовому порядку.

Вище наведене підтверджує не лише факт керування водієм ОСОБА_2 т/з, вчинення ним ДТП та вживання ним алкоголю після ДТП, а й дотримання поліцейськими самої процедури відповідного огляду на стан сп`яніння, що повністю відповідає приписам законодавства України про адміністративні правопорушення, які водій т/з зобов`язаний виконувати, так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Суддя суду першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі на підставі ст. 335 КПК, оскільки нормами КУпАП напряму не врегульований порядок зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, у тому числі і у зв`язку з мобілізацією особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, хоч така норма існує у КПК (ст. 335), згідно якої у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.

Вказане положення кримінального процесуального закону орієнтує суд на те, що перебування обвинуваченого на військовій службі за призовом під час мобілізації, унеможливлює проведення судового провадження щодо нього та вимагає зупинення такого провадження з метою максимально мобілізувати ресурси для надання збройної відсічі державі-агресору та забезпечити можливість проходження обвинуваченим військової служби за призовом під час мобілізації.

Разом з тим, таке зупинення судових справ про адміністративні правопорушення може створити загрозу реалізації основних (загальних) засад судочинства, передбачених положеннями Конституції України та ЗУ «Про судоустрій і статус суду», так як недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Крім того, викладення мотивів відмовив у задоволенні вказаного клопотання не окремим судовим рішенням, а в постанові про накладення стягнення не є порушенням вимог процесуального закону, оскільки положення КУпАП не містять імперативної вимоги щодо обов`язкового постановлення окремого судового рішення за результатами розгляду кожного клопотання, заявленого учасником провадження. Сама по собі відсутність окремої ухвали за результатами розгляду клопотання не свідчить про порушення права особи на захист чи про неповноту судового розгляду, якщо суд у постанові навів зрозумілі та достатні мотиви, з яких дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

У даному випадку суддя суду першої інстанції розглянув заявлене клопотання, надав оцінку наведеним у ньому доводам та виклав відповідні мотиви безпосередньо у постанові, якою вирішив справу по суті. Таким чином, особа була не позбавлена можливості заявити відповідне клопотання, воно було предметом судового розгляду, а його відхилення отримало належне мотивування у судовому рішенні.

За таких обставин форма викладення судом мотивів відмови у задоволенні клопотання в окремому судовому рішенні чи безпосередньо у постанові за результатами розгляду справи сама по собі не може свідчити про порушення вимог КУпАП, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи або обмеження процесуальних прав особи.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги захисника про порушення суддею суду першої інстанції загальних принципів судочинства, а саме диспозитивності, змагальності та безсторонності, апеляційний суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Так, відповідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому згідно ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Тобто, зміст та форма провадження в справах про адміністративні правопорушення повинні відповідати основним (загальним) засадам судочинства, передбаченими ст. 129 Конституції України та розділом І ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», до яких, крім іншого, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів тощо.

Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення і покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП), тому при складанні протоколу про адміністративне правопорушення уповноважена особа зобов`язана не лише формально зафіксувати обставини події, а й долучити належні та допустимі докази, які підтверджують викладені у протоколі фактичні дані. До таких обставин, зокрема, належать: подія правопорушення (час, місце, спосіб та інші істотні умови його вчинення), форма вини (умисел або необережність), мотив і мета вчинення правопорушення, якщо вони мають значення для правильної кваліфікації діяння. Зазначені докази повинні бути достатніми для встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, включаючи об`єктивну та суб`єктивну сторони, а також підтверджувати суб`єктність особи, тобто її здатність нести адміністративну відповідальність.

Як було установлено апеляційним судом під час перегляду справи, суддя суду першої інстанції з власної ініціативи викликав і допитав в судовому засіданні як свідків поліцейського СРПП ВП № 1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ОСОБА_7 , який підтвердив суду, що ОСОБА_2 визнав факт вживання алкоголю після ДТП за його участю, а також свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які підтвердили факт керування ОСОБА_2 т/з.

З`ясування певних питань у цій справі є вирішальним, але водночас суд, хоч і має юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, але за власною ініціативою не може здійснювати пошук ключових доказів та використовувати їх у своєму рішенні, оскільки встановлені обставини можуть не тільки підтвердити висунуті аргументи, але і спростувати їх, тобто потенційно вони можуть завдати шкоди становищу особи, а тому, за відсутності звернення заінтересованої особи з проханням встановити певні факти чи зібрати конкретні докази, суд обмежується дослідженням лише тих доказів, які були надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, та особою, щодо якої протокол складений.

У своєму рішенні від 06.02.2025 «Гайдашевський проти України» ЄСПЛ констатував, що «здійснюючи власний пошук доказів та додатково засуджуючи заявника на основі отриманих таким чином доказів, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора і судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду з точки зору об`єктивного критерію. З огляду на їхню природу, обґрунтовані сумніви щодо об`єктивної неупередженості апеляційного суду, як це було виявлено у цій справі, не можуть розглядатися як такі, що відповідають ст. 6 Конвенції».

Вказані обставини залишилися поза увагою судді суду першої інстанції, унаслідок чого були істотно порушені норми КУпАП, що у свою чергу перешкодило ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, тому апеляційний суд вважає за необхідне змінити постанову у зв`язку із порушенням норм процесуального права, виключивши з мотивувальної частини судового рішення посилання на показання вказаних свідків як на докази вини ОСОБА_2 .

В іншій частині постанову судді суду першої інстанції необхідно залишити без змін, оскільки ретельно дослідивши та перевіривши в ході розгляду усі доводи апеляційної скарги, не виходячи за межі зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що надані сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення – ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) і досліджені в судовому засіданні докази, є достатніми у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також дозволяють зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, що ОСОБА_2 керував т/з та після ДТП за його участю вживав алкоголь, а також відмовився пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, оскільки будь-який наявний у справі обґрунтований сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ЗАЛАВСЬКОГО О. В. задовольнити частково.

Постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2024 відносно ОСОБА_8 змінити у зв`язку з порушенням суддею суду першої інстанції норм процесуального права.

Виключити з мотивувальної частини постанови судді Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2024 посилання судді як на докази вини ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 130 КУпАП на показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

В іншій частині постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 24.10.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов