Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №332/681/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 13.08.2026 Справа № 332/681/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/681/26 Головуючий у І інстанції: Яцун О.С.

Провадження № 22-ц/807/1564/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Іванісова Володимира Сергійовича – на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.06.2024 ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту № 1686386, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 9100,00 грн.

16.07.2025 ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» уклали договір факторингу № 1607-25, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором. Загальний розмір заборгованості становить 43338,33 грн.

Посилаючись на означені обставини, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства суму боргу в розмірі 43338,33 грн, з яких 7658,11 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу, 31130,22 грн – сума заборгованості за відсотками, 4550,00 грн – сума заборгованості за пенею, та понесені судові витрати у вигляді судового збору.

Рішенням від 29 квітня 2026 року Заводський районний суд м. Запоріжжя позов задовольнив частково.

Стягнув зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 1686386 від 29.06.2024 в розмірі 38788,33 грн та судовий збір в розмірі 2382,85 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Іванісова В.С. – через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2026 року в частині задоволених вимог, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1686386 від 29.06.2024 в розмірі 38788,33 грн та судового збору в розмірі 2382,85 відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не довіві факту укладення відповідачем спірного кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять належних доказів його електронної ідентифікації та підписання договору саме відповідачем одноразовим ідентифікатором. Крім того, апелянт вказує на відсутність належних та допустимих доказів фактичного перерахування кредитних коштів відповідачу та зарахування їх на належний йому рахунок.

Посилається також на недоведеність заявленого позивачем розміру заборгованості, зазначаючи, що наданий розрахунок не підтверджує виникнення у відповідача відповідного грошового зобов`язання. При цьому апелянт наводить положення цивільного законодавства, законодавства у сфері електронної комерції, платіжних послуг та електронної ідентифікації, а також загальні положення процесуального законодавства щодо доказування та оцінки доказів.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» заперечує проти доводів відповідача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту, який підписаний відповідачем електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора, що свідчить про належне волевиявлення останнього та погодження умов кредитування. Факт отримання відповідачем кредитних коштів суд підтвердив, зокрема, випискою по рахунку, наданою АБ «Укргазбанк», листом банку щодо належності відповідачу рахунку, зазначеного у договорі, та розрахунком заборгованості, з якого також вбачається подальше погашення відповідачем тіла кредиту та процентів. Перевіривши розрахунок заборгованості, суд зменшив розмір процентів, що підлягають стягненню, та відмовив у стягненні штрафу (пені).

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 29.06.2024 між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 1686386, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 9100,00 грн строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1,50% на день (а.с. 6-8).

Відповідачем також підписані Таблиця обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 8) та Паспорт споживчого кредиту, в якому також узгоджені всі умови кредитування (а.с. 8-зворот 9).

Кредитний договір та всі невід`ємні додатки до нього підписані електронним підписом відповідача.

16.07.2025 між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»укладено Договір факторингу № 1607-25, у відповідності до якого ТОВ "ФК "ЄАПБ" зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно з п. 1.2. Договору Факторингу, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру(ів) Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру(ів) Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Реєстру Боржників за кредитними договорами, укладеними між Позичальником та ТОВ «Слон Кредит» – Додатку № 1 до Договору Факторингу № 1607-25 від 16.07.2025, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набув права грошової вимоги до Відповідача в сумі 43338,33 грн, з яких: 7658,11 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 31130,22 грн – сума заборгованості за відсотками; 4550,00 грн – сума заборгованості за пенею.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» згідно свідоцтва серії ФК № 183 від 27.12.2007 є фінансовою установою, а тому має право на здійснення факторингу, який відповідно до п. 11 ч. 1ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вважається фінансовою послугою.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Частинами 1 та 2 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За встановленими у цій справі обставинами, кредитний договір між відповідачем та фінансовою установою, правонаступником якої є позивач, укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті фінансових установ подано заявки на отримання кредиту від імені ОСОБА_1 та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого установи надіслали особі, яка звернулася за отриманням кредиту за допомогою засобів зв`язку (номер телефону або електронна пошта) одноразові ідентифікатори, які і було використано для підтвердження підписання кредитних договорів.

Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Оскаржуючи рішення щодо часткового задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів та сплати заборгованості в повному обсязі, не спростував надані позивачем розрахунки заборгованості, а також не надав свого розрахунку заборгованості, який би містив інший розмір заборгованості.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за кредитним договором № 1686386 від 29.06.2024.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не підписував цей договір спростовуються матеріалами справи, зокрема, самим договором, який містить електронний підпис позичальника, виконаний за допомогою одноразового ідентифікатора у формі алфавітно-цифрової послідовності, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів. Суд першої інстанції при вирішенні цього питання не обмежився дослідженням кредитного договору, а врахував виписку по рахунку, надану АБ «Укргазбанк» на запит суду, а також лист банку, яким підтверджено належність відповідачу рахунку, зазначеного у пункті 2.1 кредитного договору. Зазначені докази у сукупності з розрахунком заборгованості підтверджують зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та подальший рух коштів.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідач після отримання кредиту здійснював погашення заборгованості як за тілом кредиту, так і за процентами. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували зазначені судом обставини, не наведено й доказів того, що відповідні платежі здійснювалися відповідачем за іншим зобов`язанням або що рахунок, на який були зараховані кредитні кошти, йому не належить. Отже, висновок суду першої інстанції про отримання відповідачем кредитних коштів ґрунтується на належній оцінці доказів у їх сукупності, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять і скаржник не надав суду доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору, його окремих пунктів. Ні кредитний договір, ні договір факторингу недійсними не визнавались.

Таким чином, договір про надання кредитних коштів підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами цього правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між фінансовими установами та відповідачем не був б укладений. Сторони договору досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Враховуючи встановлені судом обставини та досліджені докази, колегія суддів доходить висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором відступлення прав вимоги.

Всупереч умов укладеного договору, зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів у строки і на умовах, передбачених договором, відповідач належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначеного розміру процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до умов кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,50 % на день та застосовується в межах строку кредитування, визначеного договором, тривалістю 360 днів. При цьому суд першої інстанції, правильно застосувавши положення пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», визначив розмір процентів з урахуванням установлених законом обмежень денної процентної ставки. Оскільки нарахування процентів здійснювалося первісним кредитором у межах строку кредитування, а заявлений позивачем до стягнення розмір процентів є меншим за суму, яка могла бути нарахована за цей період з урахуванням зазначених обмежень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині.

Правильним є і висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні штрафних санкцій. Судом враховано передбачені законом обмеження щодо застосування до споживача неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, у зв`язку з чим підстав для їх стягнення з відповідача суд першої інстанції обґрунтовано не встановив. Доводи апеляційної скарги не містять належного обґрунтування неправильності висновків суду в цій частині та не спростовують правильності здійсненого ним розрахунку заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачами норм матеріального права та процесуального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Іванісова Володимира Сергійовича слід залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2026 року без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Іванісова Володимира Сергійовича – залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді