Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №334/2221/26 — Запорізький апеляційний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/2221/26 Головуючий в 1 інст. Бредіхін Ю.Ю.

Провадження №33/807/912/26 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.

Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року місто Запоріжжя

Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., за участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 — адвоката Шубіна О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Шубіна О.П., поданою в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 4 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до оскаржуваної постанови, суддя суду першої інстанції встановив, що 4 березня 2026 року відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №605968, згідно якого 4 березня 2026 року о 10:25 год., в районі будинку №11 по вулиці Сковороди в місті Запоріжжя, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки «ВАЗ 2102», державний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння (розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці).

Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився в медичному закладі в присутності лікаря-нарколога, що підтверджується висновком лікаря №647 від 04.03.2026 року, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України. Відповідальність за правопорушення передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погоджуючись із постановою, адвокат Шубін О.П., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Наголошує, що з оскаржуваної постанови вбачається, що суд, вивчивши матеріали справи, безпідставно прийшов до висновку про те, що в діях ОСОБА_1 , які мали місце 4 березня 2026 року, наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Звертає увагу, що протокол серії ЕПР1 №605968 від 04.03.2026 року, складений відносно ОСОБА_1 за порушення п. 2.5 ПДР України, а не за п. 2.9.а ПДР України, тобто не за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а саме за відмову від проходження огляду на стан алкогольного чи іншого сп`яніння.

Отже вважає, що суд визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, яке йому не ставилося в провину та яке він не вчиняв.

Посилаючись на положення пп. 11-12 розділу 3 Інструкції №1452/735 вказав, що предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу.

Наголошує, що відеозапис події свідчить про відсутність відмови з боку ОСОБА_1 пройти огляд в закладі охорони здоров`я на визначення стану сп`яніння. ОСОБА_1 виконував всі необхідні розпорядження для проходження відповідного огляду. Однак, не зміг надати зразки біологічного середовища у виді сечі з фізіологічних причин. При цьому, йому не було запропоновано надати зразки іншого матеріалу, зокрема крові, що свідчить про порушення процедури огляду ОСОБА_1 на установлення стану сп`яніння.

Крім того зазначив, що в порушення вимог Порядку 1103 від 17 грудня 2008 року, лікарем ОСОБА_2 був складений висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння, складеного на підставі даних, що містяться у висновку №647 від 04.03.2026 року відносно ОСОБА_1 , за змістом якого ОСОБА_1 відмовився від повного медичного огляду, чим вийшов за межі своїх повноважень, оскільки при відмові водія від проходження медичного огляду лікарський висновок не складається.

Посилається на відсутність законних підстав у поліцейських для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , оскільки жодних порушень ним ПДР України зафіксовано не було. Крім того, поліцейським було оголошено ознаку сп`яніння, виявлену у ОСОБА_1 у виді звужених зіниць очей, натомість в направленні вказана інша ознака: розширені зіниці, які не реагують на світло.

Стверджує, що був порушений порядок огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння як військовослужбовця, який передбачений положеннями ст. 266-1 КУпАП, оскільки він повідомляв поліцейським, що є військовослужбовцем, а тому має спеціальний статус. Однак, працівниками поліції не було вжито заходів щодо повідомлення уповноважених осіб органів ВСП у ЗСУ.

Просить скасувати постанову судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 4 червня 2026 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, провадження в справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

До початку апеляційного розгляду ОСОБА_1 подав клопотання про зупинення провадження до моменту його звільнення з військової служби або до припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

В обґрунтування клопотання вказав, що бажає особисто брати участь у розгляді та не може прибути до суду через виконання обов`язків військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Просить застосувати за аналогією положення інших процесуальних кодексів, зокрема статтю 335 КПК України, і посилається на окремі рішення судів у кримінальних, цивільних та адміністративних справах.

Захисник Шубін О.П. подав клопотання про повторний виклик до апеляційного суду старшого лейтенанта поліції Отставного В.Г., який складав протокол. Необхідність виклику обґрунтував наміром уточнити причину зупинення автомобіля, обставини виявлення ознак сп`яніння, перебіг подій у медичному закладі та додержання поліцейськими встановленої процедури.

В іншому клопотанні захисник просить у разі залишення висновку про винуватість застосувати принцип індивідуалізації стягнення та за аналогією статтю 69 Кримінального кодексу України не накладати на ОСОБА_1 стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

В обґрунтування зазначив про його проходження військової служби, участь у захисті України, позитивні дані про особу та потребу користуватися транспортним засобом під час виконання службових завдань.

Заслухавши захисника, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявний відеозапис у взаємозв`язку з письмовими доказами, обговоривши доводи апеляційної скарги та поданих клопотань, суддя апеляційного суду доходить таких висновків.

Згідно зі ст.ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження у справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування її обставин та вирішення у точній відповідності із законом.

Орган або посадова особа при розгляді справи зобов`язані встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини.

Такі дані можуть установлюватися протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, свідків, висновком експерта, показаннями технічних приладів і засобів фото- та відеозапису, а також іншими документами.

Частина друга цієї статті покладає обов`язок щодо збирання доказів на осіб, уповноважених складати протоколи.

За правилами ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин у сукупності.

Тому жоден документ, у тому числі протокол, не має наперед установленої сили, але так само жодний належно одержаний доказ не може бути відкинутий лише через незгоду сторони з його змістом.

Перевірці підлягають взаємна узгодженість доказів, джерело їх походження, спосіб одержання, здатність підтвердити конкретну обставину та наявність або відсутність об`єктивних підстав сумніватися в їх достовірності.

Частина 1 статті 130 КУпАП встановлює відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відмова від огляду є самостійною завершеною формою цього правопорушення.

Для її констатації не вимагається лабораторного підтвердження фактичного стану сп`яніння, оскільки протиправним є саме невиконання законної вимоги пройти належний огляд за наявності передбачених законом підстав.

Пункт 2.5 Правил дорожнього руху покладає на водія обов`язок на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Стаття 266 КУпАП та Інструкція № 1452/735 передбачають, що огляд на стан наркотичного чи іншого сп`яніння проводиться лікарем у закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення.

Відповідно до матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції ретельно та всебічно розглянув надані докази та дійшов до правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 605968 від 4 березня 2026 року складений уповноваженим поліцейським невдовзі після події та містить відомості про час, місце, транспортний засіб, особу водія, конкретні ознаки наркотичного сп`яніння, направлення до медичного закладу, відмову від проходження повного огляду та порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Направлення на огляд від 4 березня 2026 року складено о 10 годині 40 хвилин. У ньому повторно зафіксовані розширені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук та поведінка, що не відповідає обстановці. Зазначено доставлення ОСОБА_1 до КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради.

Висновок лікаря № 647 від 4 березня 2026 року містить дані про направлення ОСОБА_1 поліцейським, початок огляду о 11 годині 15 хвилин та підсумковий запис лікаря ОСОБА_2 про те, що обстежуваний від повного медичного огляду відмовився.

Рапорт поліцейського ОСОБА_3 деталізує хронологію: автомобіль було зупинено 4 березня 2026 року о 10 годині 25 хвилин по вул. Сковороди, 11.

Під час спілкування виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, водія доставлено до уповноваженого закладу, після відмови від повного огляду складено протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У рапорті також зазначено, що під час перевірки документів установлено керування без чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв`язку з чим винесено постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Відеозапис із нагрудних камер не замінює собою інші докази, але дає змогу перевірити їхню достовірність і послідовність.

Із запису вбачається спілкування поліцейських із водієм, повідомлення про необхідність перевірки та виявлені ознаки, пропозиція пройти огляд, доставлення до закладу охорони здоров`я і тривале очікування на надання належного біологічного зразка.

ОСОБА_1 неодноразово надавався час, він уживав воду, однак повний огляд не завершив.

Запропонована ним ємність не була прийнята медичним працівником як належний зразок, оскільки температура біологічного матеріалу у вигляді сечі становила 25 градусів, що неможливо з огляду на температури тіла людини. Після чого протягом приблизно двох годин іншого придатного біологічного матеріалу ОСОБА_1 не надав.

Наприкінці лікар зафіксував результат процедури як відмову від повного медичного огляду.

Пояснення поліцейського ОСОБА_3 , надані в суді першої інстанції, відповідають цій хронології подій.

Він повідомив, що підставою зупинення була інформація про відсутність чинного страхового поліса. Під час безпосереднього спілкування з водієм поліцейські помітили ознаки наркотичного сп`яніння та запропонували водію пройти огляд на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я, на що останній погодився.

У медичному закладі перший запропонований матеріал лікар не прийняв через ознаки розбавлення водою, після чого ОСОБА_1 було надано додатковий час і можливість уживати воду, проте придатний зразок він так і не надав.

Лише після завершення відведеного медичним працівником часу було складено висновок і протокол.

Таким чином, суддя апеляційного суду погоджується з тим, що ОСОБА_1 під час події скоїв порушення п.2.5 ПДР України, оскільки своєю поведінкою відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З приводу клопотання ОСОБА_1 щодо зупинення апеляційного провадження слід зазначити наступне наступне.

Чинний КУпАП не містить норми, яка дозволяла б суду зупинити провадження у справі за частиною першою статті 130 КУпАП або зупинити апеляційний перегляд такої справи у зв`язку з проходженням особою військової служби.

Посилання заявника клопотання на аналогію закону та положення статті 335 КПК України не дають правової підстави для іншого висновку.

Кримінальне провадження і провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовані різними процесуальними актами, мають різну структуру, строки, склад учасників та систему процесуальних рішень.

Перенесення до КУпАП окремого інституту з кримінального процесу означало б не тлумачення чинної норми, а створення судом нового виду процесуального рішення, не передбаченого законом.

Принцип верховенства права не уповноважує суд доповнювати перелік власних повноважень і запроваджувати невстановлені законодавцем наслідки.

Застосування аналогії в публічно-правовій процедурі не може погіршувати визначеність правового становища сторін, змінювати порядок притягнення до відповідальності або створювати механізм, який фактично унеможливлює завершення провадження.

Запропоноване зупинення не пов`язане з конкретною найближчою датою, коли участь заявника стане можливою, а визначене подіями невідомої тривалості - звільненням з військової служби або припиненням чи скасуванням воєнного стану.

Такий невизначений строк несумісний із вимогами процесуальної передбачуваності.

Стаття 294 КУпАП зобов`язує суддю апеляційного суду здійснити перегляд протягом двадцяти днів із дня надходження справи.

Хоч цей строк має організаційний характер, він відображає волю законодавця щодо оперативності провадження.

Тлумачення, за якого апеляційний розгляд можна зупинити на невизначений час, суперечило б призначенню цих норм, створювало б ризик втрати дієвості провадження та порушувало б принцип правової визначеності.

Вимога розумного строку є складником права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вона охороняє інтереси не лише особи, щодо якої ведеться провадження, а й належного здійснення правосуддя та суспільства, яке має законний інтерес у своєчасному вирішенні справ про безпеку дорожнього руху.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати розгляд так, щоб не допускати невиправданого затягування, а учасники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та утримуватися від дій, здатних без достатньої причини подовжити провадження.

Суддя апеляційного суду бере до уваги суспільне значення військової служби ОСОБА_1 та не ставить під сумнів поважність виконання ним службових обов`язків.

Водночас сам факт перебування у статусі військовослужбовця не перетворює особисту участь у цій категорії справ на обов`язкову і не надає суду відсутнього в законі повноваження зупинити провадження.

Крім того, за статтею 268 КУпАП участь особи при розгляді справи є важливою гарантією, однак перелік справ, у яких її присутність є обов`язковою, не охоплює частину першу статті 130 КУпАП.

ОСОБА_1 своєчасно повідомлено про дату, час і місце апеляційного розгляду; саме з його клопотання вбачається, що він достовірно знав про призначення засідання на 31 липня 2026 року о 10 годині 10 хвилин.

Замість прохання відкласти засідання до конкретної дати заявник просив припинити рух справи до настання невизначеної події.

Таке прохання не є безумовною перешкодою для розгляду.

Право ОСОБА_1 на захист у цьому провадженні реалізовано не формально, а фактично. Його інтереси представляє обраний ним адвокат Шубін О.П., який ознайомлений із матеріалами, підготував розгорнуту апеляційну скаргу, письмові доводи та кілька клопотань і мав можливість висловити позицію в апеляційному суді.

У матеріалах наявні особисті письмові пояснення ОСОБА_1 , зміст яких суд дослідив.

Стаття 271 КУпАП наділяє захисника правом знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, подавати скарги та здійснювати інші процесуальні дії в інтересах особи.

Право бути присутнім у провадженні, яке за своїм характером належить до сфери статті 6 Конвенції, не означає права особи на власний розсуд визначати момент здійснення правосуддя чи вимагати невизначеної перерви за умови, що вона належно повідомлена, представлена професійним захисником і мала реальну можливість подати всі пояснення та докази.

Баланс між особистою участю і розумним строком у цій справі дотримано.

Тому клопотання про зупинення провадження задоволенню не підлягає, а справа може бути розглянута за відсутності ОСОБА_1 .

Клопотання про повторний виклик поліцейського Отставного В.Г. також не підлягає задоволенню.

За клопотанням сторони захисту місцевий суд уже викликав та допитав цю посадову особу. Поліцейський надав пояснення щодо причини зупинення, спостережених ознак, направлення до медичного закладу, поведінки ОСОБА_1 під час спроби відбору біологічного зразка та складання протоколу.

Сторона захисту мала процесуальну можливість ставити йому запитання, перевіряти послідовність відповідей і звертати увагу суду на будь-які суперечності.

Апеляційне провадження не призначене для автоматичного повторення всіх дій суду першої інстанції. Повторне дослідження доказу є виправданим, коли апелянт зазначає нову істотну обставину, яку не можна перевірити за матеріалами справи, або коли первинний допит був проведений із порушенням права на захист.

У клопотанні таких обставин не наведено.

Питання, які захисник бажає поставити, збігаються з предметом уже проведеного допиту, а його зміст відображено в постанові та може бути оцінено разом із відеозаписом і письмовими документами.

Незгода з показаннями свідка не створює обов`язку викликати його повторно.

Доводи про те, що ОСОБА_1 не вимовляв слів «від огляду відмовляюся», не є вирішальним.

Відмова як юридично значуща поведінка може виражатися не лише прямою усною заявою, а й свідомим ухиленням від виконання необхідних дій після роз`яснення вимоги та надання реальної можливості їх виконати.

Інакше склад правопорушення залежав би виключно від уживання особою певної словесної формули і міг бути легко нівельований тривалим формальним погодженням без фактичного проходження процедури.

Водночас суд не ототожнює будь-яку об`єктивну неможливість надати конкретний зразок із відмовою.

У кожній справі мають оцінюватися тривалість процедури, поведінка обстежуваного, виконання ним указівок медичного працівника, можливість використати інший матеріал та наявність медично підтверджених перешкод.

У цій справі твердження про фізіологічну неможливість ґрунтується лише на поясненні самого ОСОБА_1 .

Лікар не встановив стан, який об`єктивно унеможливлював відбір біологічного середовища та іншого медичного доказу до справи не подано.

Навпаки, запис відображає, що обстежуваному було надано значний час, можливість уживати воду та повторити спробу.

Проблема полягала не в одноразовій короткочасній невдачі.

Процедура тривала приблизно дві години, але належний зразок так і не було отримано. Сукупність таких обставин, а не одна репліка чи припущення поліцейського, дала лікарю підстави зафіксувати відмову від повного огляду.

Посилання на пункти 11, 12 розділу ІІІ Інструкції № 1452/735 не спростовують цього висновку.

Ці положення визначають перелік біологічних середовищ, які можуть бути предметом дослідження, та дозволяють використовувати кров за неможливості одержати інші зразки.

Вони не встановлюють обов`язку одночасно запропонувати особі всі можливі види зразків, не надають їй права диктувати медичному працівникові методику огляду і не перетворюють недоведене суб`єктивне посилання на утруднення сечовиділення на безумовну підставу для забору крові.

Матеріали не підтверджують, що ОСОБА_1 повідомив лікаря про конкретне захворювання, подав медичний документ, просив зафіксувати об`єктивну неможливість або наполягав на готовності негайно надати інший визначений лікарем зразок, а медичний працівник безпідставно відмовив.

Відповідь КНП «Обласник клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР від 4 червня 2026 року № 2370 щодо лабораторних методів не має того доказового значення, якого їй надає апелянт.

У цій справі немає позитивного попереднього тесту на наркотичну речовину, який держава використовувала б для доведення фактичного сп`яніння і який потребував би підтвердження хромато-мас-спектрометричним методом.

ОСОБА_1 інкриміновано відмову від завершення огляду.

Через ненадання придатного біологічного зразка лабораторне дослідження по суті не розпочалося, а тому відомості про обладнання закладу не спростовують факту відмови та не перебувають із ним у причинному зв`язку.

Необґрунтованим є й твердження про відсутність у лікаря повноважень зазначити у висновку відмову від повного огляду.

Лікар не вирішував питання юридичної винуватості та не кваліфікував дії за статтею 130 КУпАП. Він документував фактичний результат медичної процедури, час і суб`єкта огляду.

Остаточна правова оцінка цього запису разом з іншими доказами належить суду, що й було зроблено.

Доводи щодо незаконності зупинення автомобіля апеляційний суд також відхиляє.

Стаття 35 Закону України «Про Національну поліцію» зобов`язує поліцейського мати передбачену законом підставу та повідомити водієві конкретну причину зупинення. З матеріалів справи, рапорту та показань поліцейського Отставного В.Г. вбачається, що в інформаційних ресурсах були відсутні відомості про чинний поліс обов`язкового страхування щодо транспортного засобу, а за результатом перевірки винесено окрему постанову за частиною першою статті 126 КУпАП.

Доказів скасування цієї постанови або встановлення компетентним органом безпідставності відповідної перевірки не подано.

Відеозапис не підтверджує свавільної зупинки з наперед сформованим наміром оформити матеріали за статтею 130 КУпАП.

До того ж обов`язок водія за пунктом 2.5 Правил дорожнього руху виник після безпосереднього виявлення поліцейськими ознак можливого наркотичного сп`яніння.

Навіть незгода водія з первісною підставою зупинення не надає йому права самостійно ігнорувати подальшу законну вимогу, спрямовану на усунення небезпеки для дорожнього руху.

Законність дій поліцейських може бути оскаржена у передбаченому порядку, але водій не вправі підміняти такий контроль власним рішенням про необов`язковість огляду.

Застосування доктрини «плодів отруєного дерева» не є автоматичним і не може зводитися до формули, за якою будь-яке заперечення проти початкової поліцейської дії знищує доказове значення всіх наступних подій незалежно від їх джерела, законності та достовірності.

Навіть у кримінальному процесі оцінюються характер порушення, причинний зв`язок і вплив на справедливість провадження.

У цій справі істотного первісного порушення не встановлено, а факт поведінки в медичному закладі засвідчений самостійними джерелами - лікарем, офіційним висновком та відеозаписом.

Доводи про відсутність ознак наркотичного сп`яніння мають оцінюватися з урахуванням різниці між підставами для направлення на огляд і доказуванням фактичного стану сп`яніння.

Поліцейський на місці не ставить медичного діагнозу. Його завдання - установити зовнішні ознаки, які створюють обґрунтовану підозру та потребують професійної перевірки.

У протоколі, направленні та рапорті послідовно зазначено не одну, а три ознаки: зміни зіниць та їх реакції на світло, виражене тремтіння пальців рук і поведінку, що не відповідає обстановці.

Безпідставним є доводи про зміну судом фактичного обвинувачення.

Зі змісту постанови місцевого суду в цілому зрозуміло, що суд досліджував і визнав доведеним саме порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху - відмову від проходження огляду в медичному закладі.

Суд навів номер протоколу, направлення, висновок № 647, показання поліцейського щодо ненадання зразка та обставини складення протоколу.

В резолютивній частині застосовано частину першу статті 130 КУпАП у межах обвинувачення, викладеного в протоколі.

Використана в одному абзаці постанови загальна фраза про «керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння» є неточним відтворенням назви та альтернативних форм диспозиції частини першої статті 130 КУпАП, однак вона не змінила фактичного ядра справи.

Місцевий суд не встановлював виду речовини, концентрації або лабораторно підтвердженого сп`яніння, не замінював пункт 2.5 Правил дорожнього руху пунктом 2.9 «а» та не накладав стягнення за іншу подію.

Апеляційний суд перевіряє винуватість виключно у формі відмови від огляду й не доповнює обвинувачення новими обставинами.

За цих умов посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» не свідчать про порушення Конвенції.

У тих рішеннях оцінювалися ситуації, коли суд самостійно виправляв істотні недоліки обвинувачення або фактично виконував функцію відсутньої сторони переслідування.

У цій справі протокол містить конкретне і зрозуміле обвинувачення, сторона захисту від початку заперечувала саме відмову від огляду, а суди не виходили за межі зафіксованої події.

Статус ОСОБА_1 як військовослужбовця не змінює застосовного складу правопорушення.

Стаття 172-20 КУпАП охоплює розпивання алкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів чи перебування у відповідному стані військовослужбовців у спеціально визначених обставинах, зокрема під час виконання обов`язків військової служби або на території військових частин та об`єктів.

Стаття 266-1 КУпАП установлює спеціальний порядок огляду саме для таких військових адміністративних правопорушень.

Натомість 4 березня 2026 року ОСОБА_1 був водієм автомобіля ВАЗ 2102 на дорозі загального користування в місті Запоріжжі.

Матеріали не містять наказу, дорожнього листа, підтвердження виконання конкретного бойового чи службового завдання, даних про належність автомобіля військовій частині або перебування події на території військового об`єкта.

Саме лише перебування особи у списках особового складу та носіння форми не доводять, що кожне її переміщення є виконанням обов`язків військової служби у значенні статей 172-20, 266-1 КУпАП.

Закон розмежовує, з одного боку, відповідальність будь-якого водія, у тому числі військовослужбовця, за керування цивільним транспортним засобом і відмову від огляду за статтею 130 КУпАП, а з іншого - спеціальну відповідальність за порушення порядку проходження військової служби.

Тому поліцейські правомірно застосували статтю 266 КУпАП та загальний порядок огляду водія. Підстав для залучення Військової служби правопорядку саме як умови чинності огляду не було.

Доводи апеляційної скарги про порушення презумпції невинуватості суд перевірив із урахуванням стандарту доведення поза розумним сумнівом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» зазначено, що доведення може випливати з сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій факту.

Цей стандарт не вимагає усунути будь-яке абстрактне чи уявне припущення; сумнів має бути розумним, тобто спиратися на встановлені обставини та логічно ставити під питання версію обвинувачення.

У цій справі доказова послідовність є цілісною, зокрема ОСОБА_1 керував автомобілем, поліцейські виявили кілька передбачених Інструкцією зовнішніх ознак сп`яніння, водій погодився прибути до уповноваженого закладу, лікар розпочав огляд і надав достатній час для отримання зразка, належний біологічний матеріал не був наданий, повний огляд не завершено, лікар документально зафіксував відмову, після цього уповноважений поліцейський склав протокол за порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Оцінюючи постанову за критеріями статей 283, 284 КУпАП, суддя апеляційного суду уважає її достатньо мотивованою.

Місцевий суд виклав обставини, зміст заперечень, результати допиту поліцейського, перелік доказів та причини відхилення ключових доводів про зупинення, порядок огляду і спеціальний статус військовослужбовця.

Судове рішення не зобов`язане давати окрему відповідь на кожне речення багатосторінкового документа, якщо з мотивів зрозуміло, чому основну лінію захисту відхилено.

Апеляційний перегляд забезпечив додаткову перевірку всіх суттєвих аргументів.

Щодо клопотання про незастосування позбавлення права керування апеляційний суд виходить із принципу законності адміністративного стягнення.

Відповідно до статті 33 КУпАП стягнення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами.

Санкція частини першої статті 130 КУпАП для водія передбачає штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Сполучник «з» означає обов`язкове одночасне застосування обох складників.

Суд не наділений повноваженням виключити обов`язкове додаткове стягнення з мотивів доцільності, професійної потреби або позитивної характеристики особи.

Індивідуалізація відповідальності здійснюється в межах санкції, а не шляхом відмови від її прямо встановленої частини.

У частині першій статті 130 КУпАП законодавець уже визначив єдиний строк позбавлення права керування для першого правопорушення, врахувавши підвищену небезпеку керування з ознаками сп`яніння та відмови від об`єктивної перевірки.

Стаття 69 Кримінального кодексу України регулює призначення покарання за кримінальні правопорушення і не застосовується до адміністративного стягнення.

Використання її за аналогією означало б зміну судом санкції КУпАП і порушило б вимоги статей 7, 33 цього Кодексу.

Аналогія не може бути інструментом для створення винятку, якого законодавець свідомо не передбачив, особливо коли йдеться про однакове застосування імперативної норми до всіх водіїв.

Посилання на рішення Конституційного Суду України щодо справедливості й індивідуалізації юридичної відповідальності не змінюють цього висновку.

Ці засади вимагають ураховувати обставини в тих межах, які залишив закон, але не уповноважують суд загальної юрисдикції визнавати частину чинної санкції необов`язковою.

Наведені захисником рішення місцевих та апеляційних судів стосуються конкретних фактичних обставин, не мають сили нормативного акта та не створюють для цього суду права відступити від прямого тексту частини першої статті 130 КУпАП.

Суддя апеляційного суду з повагою оцінює проходження ОСОБА_1 військової служби, однак цей статус не може переважити імперативну вимогу закону.

Призначене місцевим судом стягнення відповідає виду й розміру, прямо встановленим частиною першою статті 130 КУпАП: штраф 17 000 гривень із позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.

Таким чином, місцевий суд правильно встановив фактичні обставини, належно кваліфікував дії ОСОБА_1 за частиною 1 статті 130 КУпАП у формі відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння та наклав передбачене законом стягнення.

Істотних порушень норм матеріального або процесуального права, які б перешкодили всебічному розгляду, вплинули на доведеність вини або вимагали закриття провадження, апеляційний суд не встановив.

Доводи апеляційної скарги переважно відтворюють позицію, яка була предметом перевірки в суді першої інстанції, та зводяться до іншої оцінки доказів.

Вони не спростовують узгодженої сукупності протоколу, направлення, висновку лікаря, рапорту, відеозапису і показань поліцейського.

Підстави, передбачені пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП, відсутні, оскільки подія відмови від огляду та всі необхідні елементи складу адміністративного правопорушення доведені поза розумним сумнівом.

Керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Шубіна Олега Петровича, подану в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 4 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду В.Я. Рассуждай

Дата документу Справа № 334/2221/26