Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №346/2708/15-ц — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/2708/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1566/26

Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого Бойчука І. В.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

з участю секретаря Панасюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 26 червня 2026 року, постановлену у складі судді Калинюка О.П. в м. Коломиї, у справі за скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на дії та бездіяльність Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо неповернення зайво стягнутого виконавчого збору,

в с т а н о в и в:

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Атаманюк В.М. звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (тепер – Коломийський відділ державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України) щодо неповернення зайво стягнутого виконавчого збору.

Вимоги скарги обґрунтовував тим, що на виконанні в Коломийському ВДВС перебувало виконавче провадження № 51426723, відкрите на підставі виконавчого листа № 346/2708/15, виданого 29.03.2016 р. Коломийським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Хаус» 361 609,56 грн. За вказаним виконавчим провадженням як солідарний боржник також виступала ОСОБА_2 .

В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем з ОСОБА_1 було фактично стягнуто 53 059,27 грн боргу на користь стягувача, проте виконавчий збір було стягнуто в розмірі 36 160,85 грн (тобто 10% від повної суми боргу). Залишок боргу за виконавчим листом надалі стягувався приватним виконавцем Безруким О.В. (ВП № 74286246). Крім того, з іншого солідарного боржника – ОСОБА_2 , також було стягнуто 35 583,63 грн виконавчого збору.

Представник скаржників вказує, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню (фактично стягнутої суми). Оскільки Коломийський ВДВС стягнув з ОСОБА_1 лише 53 059,27 грн, тому виконавчий збір мав бути у розмірі 5 305,93 грн і переплата складає 30 854,92 грн. Крім того, стягнення повного обсягу виконавчого збору з кожного солідарного боржника окремо (зокрема з ОСОБА_2 у розмірі 35 583,63 грн) є незаконним та призводить до надмірного подвійного стягнення.

Скаржники звернулися до Коломийського ВДВС із заявою про повернення зайво стягнутих коштів, однак листом від 16.04.2026 їм було відмовлено у їх повернені. Представник просив суд зобов`язати орган ДВС повернути скаржникам зайво сплачені кошти.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2026 року скаргу задоволено. Зобов`язано Коломийський відділ ДВС У Коломийському районі Івано-Франківської області повернути ОСОБА_1 30 854,92 грн та ОСОБА_2 35 583,63 грн зайво сплаченого (стягнутого) виконавчого збору.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції Коломийський відділ державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду.

Справу розглянуто судом без належного повідомлення Коломийського відділу ДВС про розгляд скарги. Такі дані відсутні у електронному кабінеті Відділу у системі «Електронний суд».

Вважає, що спір про повернення помилкового або надміру сплаченого виконавчого збору має розглядатися в порядку позовного провадження. Також суд не дослідив і не витребував матеріалів виконавчих проваджень, у яких стягнуто оскаржувані суми виконавчого збору, оскільки на виконанні у відділу було два виконавчих провадження про стягнення боргу з скаржників на користь кредитора з кожного по 361 609,56 грн. Розгляд однієї скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, поданої одночасно у двох виконавчих провадженнях не відповідає закону. Також скаржники пропустили десятиденний строк на оскарження дій державного виконавця щодо стягнення з них виконавчого збору і такий закінчився ще у 2021 році, однак клопотання про поновлення строку на звернення до суду зі скаргою не подано і судом не розглядалося, що є порушенням вимог ст. 449 ЦПК України.

Відкриті виконавчі провадження №51426752 про стягнення боргу з ОСОБА_1 та № 51426723 про стягнення боргу з ОСОБА_2 державним виконавцем відділу завершені 01.02.2024 і після цих дій названі виконавчі листи знаходилися на виконанні у приватного виконавця Безрукого О.В.

Також стягнуті з відділу ДВС на користь заявників суми зайво сплаченого виконавчого збору не відповідають матеріалам виконавчого провадження і є завищеними.

Апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції у цій справі та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу залишити без розгляду або у задоволенні скарги відмовити.

В засідання апеляційного суду представник апелянта не з`явився, хоча був судом належним чином повідомлений про час і місце слухання справи.

Представник скаржників адвокат Атаманюк В.М. подав апеляційному суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Водночас публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справа № 229/1026/21, провадження № 14-205цс21.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 569/24240/21, провадження № 14-32цс24, справу повернено на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема з огляду на відсутність підстав для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21, провадження № 14-205цс21.

До справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, а і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.

Разом з тим, виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами, зокрема ЦПК України, так і Законом «Про виконавче провадження» (далі – Закон).

Відповідно до пункту 5 частини першої Закону постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої ст. 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Спір щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, прийнятих під час дії Закону, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, зокрема судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17, від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18, від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073, від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку з закриттям провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ч. 1 статті 255 цього Кодексу). З огляду на вказане слід прийти висновку, що суд першої інстанції розглянув спір, який не підсудний суду загальної юрисдикції.

Відповідно до вимог частини другої статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану ухвалу – скасувати і закрити провадження у справі.

Частиною четвертою статті 377 ЦПК України визначено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Згідно частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження закривається через непідсудність, заявник (позивач) має право протягом 10 днів звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Зокрема у цьому спорі таким судом є Івано-Франківський окружний адміністративний суд. На час розгляду апеляційної скарги такої заяви до апеляційного суду не поступило.

Керуючись ст. 255, 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 червня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на дії та бездіяльність Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо неповернення зайво стягнутого виконавчого збору закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представнику право звернутися з таким позовом (скаргою) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 12 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: В.М.Луганська Є.Є.Мальцева