Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №194/2121/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7576/26 Справа № 194/2121/25 Суддя у 1-й інстанції - Соколова Ю. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Макарова М.О., Агєєва О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит»

на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року у складі судді Соколової Ю.І.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ТОВ «Алекскредит» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 16 січня 2021 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 4412610, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором позичальника PS4412610.

На підставі укладеного договору, позичальнику було надано грошові кошти у розмірі 7000,00 грн., шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.

ТОВ «Алекскредит» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки не виконав, порушив умови кредитного договору і допустив станом на 31 жовтня 2025 року утворення заборгованості у розмірі 46830,00 грн. яка складається із: 7000,00 грн. - сума кредиту, 39830,00 грн. - нараховані проценти за користування кредитом, яку позивач просить стягнути на свою користь та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року позов ТОВ «Алекскредит» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованість за договором № 4412610 про надання кредиту від 26 січня 2021 року у розмірі 14000,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7000,00 грн. та заборгованість за процентами у розмірі 7000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» судовий збір у сумі 724,19 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а тому підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту та заборгованість по процентах у розмірі тіла кредиту, оскільки інша частина процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Алекскредит» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що залишаючи без задоволення заявлені вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, не оскаржував його умови, у зв`язку із чим суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення без задоволення вимог в цій частині. Вказує, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам договору, відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку відмову у стягненні іншої частини процентів за користування кредитом.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що 16 січня 2021 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 була пропозиція укласти договір (оферта) щодо надання кредиту № 4412610, підписана за допомогою одноразового ідентифікатору позичальника PS4412610, узгоджено графік платежів до пропозиції.

26 січня 2021 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту № 4412610, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000,00 грн. зі сплатою процентів, з базовим періодом протягом 20 днів з 16 січня 2021 року по 05 лютого 2021 року в розмірі 1,45% за один день користування кредитом (акційна процентна ставка (п. 2.1. правил), з спеціальним періодом (п. 2.41. правил) протягом 180 календарних днів з 06 лютого 2021 року до 04 серпня 2021 року (включно) у розмірі 3% за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка (п.2.35. правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 9035,40 грн.

Відповідно до п.3.1 договору сторони погодили, що строк дії договору (п. 2.42. правил) встановлюється з дати укладення договору 16 січня 2021 року до кінцевої дати виконання договору 04 серпня 2021 року (включно). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, у тому числі сплати заборгованості. Якщо позичальник виконає зобов`язання/сплатить заборгованість за договором до кінцевої дати виконання, договір припиняє дію з дати повернення/погашення кредиту (п. 2.8.правил).

Крім того, 16 січня 2021 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора «PS4412610», який містить умови кредитування.

Згідно довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 05 листопада 2024 року на платіжну карту клієнта НОМЕР_1 , 16 січня 2021 року було перераховано кошти у сумі 7000,00 грн, номер операції: 14809114131891689533325972000479.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , має загальну заборгованість у розмірі 46830,00 грн., з яких заборгованість за кредитом - 7000,00 грн, за нарахованими процентами за користування кредитом - 39830,00 грн.

Згідно наданої інформації АТ «ПУМБ» від 28 січня 2026 року за № КНО-07.8.5/1334БТ, на ім`я ОСОБА_1 випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_2 та 16 січня 2021 року на зазначену карту перераховано кошти у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені ст.611 ЦК України.

Згідно із ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно зі ст. 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 жовтня 2025 року становить 46830,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 7000,00 грн, за нарахованими процентами за користування кредитом - 39830,00 грн.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У розумінні положень п. 5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Враховуючи зазначене, визначений позивачем розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

У Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати, з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч.1 ст.613 ЦК України).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.1,2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи, при цьому, норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що, з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих процентів за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману, на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством, з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому, держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 39830,00 грн., суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто, до 7000,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів щодо несправедливих умов нарахування розміру процентів за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому, відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі, з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №175/1543/16-ц.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції застосовуючи аналогію та враховуючи, що заявлена до стягнення сума прострочених платежів по процентах за користування кредитом у розмірі 39830,00 грн. не є співмірною сумі існуючої заборгованості за договором про надання кредиту у розмірі 7000,00 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання зобов`язань за кредитним договором, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про необхідність зменшення розміру процентів.

Аргументи апеляційної скарги, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не лише користувався кредитними коштами, а й визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, не оскаржував його умови у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у стягненні іншої частини нарахованих процентів, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, зменшивши розмір процентів з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів за користування кредитом.

Доводи апеляційної скарги про те, що підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо істотних умов цього договору, з яким ознайомився та погодився відповідач й умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів протягом строку дії кредитного договору, є безпідставними, оскільки нараховані проценти за користування кредитом виходять за межі встановлені законом, така непропорційно велика сума процентів не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 13 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

О.В. Агєєв