Вирок від 12 серпня 2026 р. у справі №753/6070/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/6070/26

провадження № 1-кп/753/1523/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2026 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесеному до ЄРДР за № 62025080200001342 від 5 червня 2025 року, відносно

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки респ. Узбекістан, громадянки України, з вищою освітою, останнє місце проживання: АДРЕСА_1 , несудимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 , будучи громадянкою України вчинила державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: в переході на бік ворога в період збройного конфлікту, наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, за наступних обставин.

Так, нехтуючи вимогами Конституції і законів України, Присягою працівника прокуратури, ОСОБА_2 , будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність призначення ОСОБА_6 на посаду так званого «прокурора Республіки Крим», а також незаконного проведення на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя референдуму, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід`ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, у березні 2014 року, більш точну дату та час органом досудового розслідування не встановлено, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності, посиленні окупації півострову та утворенні в АР Крим системи незаконних органів прокуратури рф, погодилася на незаконну пропозицію про продовження роботи у складі прокуратури АРК, а згодом - прокуратури Республіки Крим, без підпорядкування Генеральній прокуратурі Україні.

ОСОБА_2 , перебуваючи у місті Керчі АР Крим на посаді прокурора прокуратури міста Керчі Автономної Республіки Крим, достовірно знаючи, що Автономна Республіка Крим є невід`ємною частиною України, на території якої діють виключно закони України та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, у березні - серпні 2014 року, більш точну дату не встановлено, погодилася на призначення її на посаду помічника прокурора міста Керчі Республіки Крим, виконувала вказівки і розпорядження так званих керівників зазначеної прокуратури, чим надала допомогу представникам іноземної держави у забезпеченні роботи незаконно створених органів прокуратури та посилила заходи тимчасової окупації півострова.

Продовжуючи свої умисні дії, ОСОБА_2 , бажаючи допомогти в проведенні підривної діяльності проти України та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних державних органів російської федерації, продовжила роботу на посаді помічника прокурора прокуратури міста Керчі Республіки Крим, а після того, не пізніше ніж з 05 червня 2018 року на посаді помічника прокурора прокуратури Красногвардійського району Республіки Крим.

Зокрема, ОСОБА_2 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи в органах прокуратури, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах рф, 07 вересня 2014 року як представник прокуратури м. Керчі Республіки Крим надала коментарі в газеті «Керчь ФМ» щодо вчиненого в травні 2014 року мешканцем м. Керчі кримінального правопорушення та проведені слідчі дії у вказаній кримінальній справі.

Так, 05 червня 2018 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні так званого Красногвардійського районного суду Республіки Крим за адресою: АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Чкалова буд.6, підтримувала державне обвинувачення у справі №1-79/2018, за результатами чого громадянина було притягнуто до кримінальної відповідальності за законами російської федерації.

Так, 10 липня 2018 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні так званого Красногвардійського районного суду Республіки Крим за адресою: АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Чкалова буд.6, підтримувала державне обвинувачення у справі №1-139/2018, за результатами чого громадянина було притягнуто до кримінальної відповідальності за законами російської федерації.

Так, 16 липня 2018 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні так званого Красногвардійського районного суду Республіки Крим за адресою: АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Чкалова буд.6, підтримувала державне обвинувачення у справі №1-168/2018, за результатами чого громадянина було притягнуто до кримінальної відповідальності за законами російської федерації.

Так, 30 січня 2019 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні так званого Красногвардійського районного суду Республіки Крим за адресою: АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Чкалова буд.6, підтримувала державне обвинувачення у справі №1-10/2019, за результатами чого громадянина було притягнуто до кримінальної відповідальності за законами російської федерації.

Так, 16 липня 2019 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні так званого Красногвардійського районного суду Республіки Крим за адресою: АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Чкалова буд.6, підтримувала державне обвинувачення у справі №1-163/2019, за результатами чого громадянина було притягнуто до кримінальної відповідальності за законами російської федерації.

Так, 22 липня 2020 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні так званого Красногвардійського районного суду Республіки Крим за адресою: АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Чкалова буд.6, підтримувала державне обвинувачення у справі №1-145/2020, за результатами чого громадянина було притягнуто до кримінальної відповідальності за законами російської федерації.

Так, 16 квітня 2025 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , перебуваючи в приміщенні так званого Красногвардійського районного суду Республіки Крим за адресою: АР Крим, смт. Красногвардійське, вул. Чкалова буд.6, підтримувала державне обвинувачення у справі №1-83/2025, за результатами чого громадянина було притягнуто до кримінальної відповідальності за законами російської федерації.

Крім того, ОСОБА_2 , як помічник прокурора прокуратури Красногвардійського району Республіки Крим, 26 листопада 2021 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в приміщенні «Восходненської школи» за адресою АР Крим, Красногвардійський район, с. Восход, вул. Перевєрзєва, буд.2, для учнів 10-го класу провела урок правового інформування.

Зокрема, ОСОБА_2 , як помічник прокурора прокуратури Красногвардійського району Республіки Крим, 10 жовтня 2025 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи в приміщенні муніципального бюджетного загальноосвітнього закладу «Петровська школа №1 імені І.А. Егудина» за адресою АР Крим, Красногвардійський район, с. Петровка, квартал Громадський центр, буд.1, для учнів 5-го класу провела урок історії прокуратури російської федерації.

Допомога ОСОБА_2 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів прокуратури російської федерації та на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим, завдяки чому окупація триває.

Оскільки, керуючись ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), вона показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавала.

Судовий розгляд проводився за обов`язкової участі захисника, який був забезпечений державою та користувався процесуальними правами обвинуваченої.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_2 до слідчого (прокурора) та суду, направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Суд уважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_2 , яка повинна знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою вона не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри ухилитися від правосуддя держави Україна. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.

Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.

Тобто обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

В судовому засіданні на підтвердження винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, були дослідженні наступні докази:

-протокол огляду інтернет-видань від 11 травня 2015 року (т. 2 а.с. 1-3), де об`єктом огляду є інформація за адресою: kerch.biz «Все новости Керчи», а саме, стаття «Сосед спас керчанина от жестокой драки» від 7 вересня 2014 року, де коментарій надає помічник прокурора м. Керчі ОСОБА_2 ;

-протокол огляду інтернет-видань від 28 листопада 2025 року (т. 2 а.с. 8-116) з додатками, зокрема, сайт «президента росии», де знайдено «федеральный конституционный закон от 21.03.2014г. № 6-ФКЗ О принятии в рф Республики Крым и образовании в составе рф новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя 21 марта 2014 года». На сайті «sudack.ru» «судебные и нормативные акты рф» виявлено рішення, де ОСОБА_7 зазначається як «с участием государственного обвинителя» (приговор № 1-79/2018). В приговорах № 1-139/2018 від 9 липня 2018 року, 1-168/2018 від 15 липня 2018 року, 1-10/20191-10/2019 1-19/2019 1-277/2018 від 29 січня 2019 року, 1-145/2020 від 21 липня 2020 року, 1-78/2020 від 29 липня 2020 року, 1-83/2025 від 15 квітня 2025 року ОСОБА_7 вказана як «прокурор», «государственный обвинитель». На сайті «министерства внутренних дел Республики Крым розміщено публікацію про проведення ОСОБА_2 як співробітником прокуратури уроку правового информирования у Восходненсокй школе для 10 класу від 26 листопада 2021 року.

-«телефонный справочник органов прокуратуры Республики Крым россия» (т. 2 а.с. 171), згідно якого ОСОБА_7 є помічником прокурора.

Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_2 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду сайтів та протоколи огляду інтернет-видань, якими підтверджується, що остання продовжила роботу на посаді помічника прокурора прокуратури міста Керчі Республіки Крим, а після того, не пізніше ніж з 05 червня 2018 року на посаді помічника прокурора прокуратури Красногвардійського району Республіки Крим.

Правовий акт індивідуальної дії розміщений в мережі «Інтернет», сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації, однак підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними не вбачається, оскільки інформація взята з офіційний інтернет-сайтів органів державної влади рф, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».

Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.

Враховуючи логічність, послідовність, узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані задокументовані дані про діяльність ОСОБА_2 , як «помічника прокурора» окупаційних органів влади рф, достовірними доказами обвинувачення.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Отже, дослідивши, оцінивши та перевіривши зібрані у кримінальному провадженні докази, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до наступних висновків.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_2 суд уважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

З огляду на особливості даного кримінального провадження, окремої уваги потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_2 та фактів з цього приводу.

Громадянство України ОСОБА_2 підтверджено дослідженими судом доказами та ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Як вбачається зі ст. 4 Закону рф № 6-ФКЗ від 21 березня 2014 року, з дня прийняття АР Крим до рф, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф.

Разом з тим, з урахуванням встановлених фактичних обставин, ОСОБА_8 , скориставшись правом працювати помічником прокурора м. Керчі на території АР Крим, фактично отримала за законодавством рф громадянство рф, як необхідну умову такої діяльності, тобто, з боку рф за нею автоматично визнається громадянство рф, і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася.

Суд при цьому, бере до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_2 по теперішній час залишається громадянкою України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею, як громадянкою України, яка проживає на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати нею громадянства України. Через оголошену ОСОБА_2 у межах даного провадження підозру у вчиненні кримінального правопорушення не допускається і її вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_2 громадянства рф не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.

Будь-яких інших доказів про намір ОСОБА_2 відмовитись від громадянства України суду надано не було.

Крім цього, суд уважає доведеним, що ОСОБА_2 , будучи громадянкою України, прийняла на себе повноваження помічника прокурора іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала територію України та працювала на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, як «помічника прокурора прокуратури міста Керчі Республіки Крим, а після того, не пізніше ніж з 05 червня 2018 року на посаді помічника прокурора прокуратури Красногвардійського району Республіки Крим», керуючись її матеріальним та процесуальним правом, що підтверджується, зокрема, протоколами огляду інтернет-видань від 11 травня 2015 року (т. 2 а.с. 1-3), від 28 листопада 2025 року (т. 2 а.с. 8-116) з додатками, про що вже зазначалося у вироку раніше, де при огляді сайтів встановлено, що ОСОБА_2 працювала у незаконній державній Раді Республіки Крим.

Між тим, вчинення будь-яких діянь, передбачених ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.

Отже, здійснення ОСОБА_2 за таких умов діяльності від імені рф на посаді «помічника прокурора» свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання нею допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові України.

Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_2 для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її освіту, що у подальшому дозволило їй працювати в системі.

Суд звертає увагу, що окупація території АР Крим та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому ОСОБА_2 , будучи громадянкою України та прокурором, тобто носієм вищої юридичної освіти, а відповідно і достатнього рівня спеціальних знань в галузі права, очевидно усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.

За таких обставин, суд уважає, що ОСОБА_2 діяла з прямим умислом, так як остання керувалася виключно корисливим мотивом та хибним почуттям кар`єризму, використовуючи факт встановлення окупаційної влади на території АР Крим у своїх особистих інтересах, маючи на меті обійняти посаду у незаконно створеному органі.

На підставі викладеного, суд уважає доведеною вину ОСОБА_2 поза розумним сумнівом у вчиненні державної зради, тобто у вчиненні громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є особливо тяжким, вчинення умисного кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, конкретні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченої, яка несудима, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, підвищену суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, суд уважає необхідним призначити обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 111 КК України, з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна.

Таким чином, суд відповідно до вимог ч. 2 ст. 55 КК України вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки.

Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення останньої та запобігання вчиненню нових правопорушень.

Речові докази та судові витрати відсутні.

Керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, і призначити їй покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ст. 55 КК України призначити ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних строком на 3 роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 вираховувати з дня її фактичного затримання.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського Апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1