Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №752/4946/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4946/26

Провадження № 2/752/8273/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 серпня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді - Машкевич К.В., за участю секретаря - Касаткіної А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом і просить стягнути з відповідачки 15 760, 00 грн заборгованості за кредитним договором.

Посилається в позові на те, що 30 грудня 2019 року між ТОВ «Займер» та відповідачкою в електронній формі був укладений кредитний договір № 102103, за умовами якого їй був наданий кредит у розмірі 4 000, 00 грн строком на 14 днів під 2% на день.

Грошові кошти були перераховані на зазначену відповідачкою банківську картку № НОМЕР_1 .

28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ « ФК КЕШ ТУ ГОУ» був укладений Договір факторингу № 01-28/10/2021, за яким право вимоги за даним кредитним договором перейшло до товариства.

Станом на 24 листопада 2025 року заборгованість відповідачки складається з суми кредиту та процентів у розмірі 15 760, 00 грн, з яких:

-4 000, 00 грн простроченої заборгованості по кредиту;

-11 760, 00 грн простроченої заборгованості по процентах.

Виходячи з цього, невиконання відповідачкою умов кредитного договору, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 26 лютого 2026 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 27 лютого 2025 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачці копію позовної заяви з додатками направлено позивачем у порядку виконання вимог пункту 2 частини 1 статті 177 ЦПК України.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачці був наданий строк для подання відзиву.

19 березня 2026 року відповідачка подала відзив, яким проти позову заперечує.

Зазначає, що кредитного договору з ТОВ «Займер» вона не укладала, грошові кошти не отримувала і доказів їх отримання позивач не надав.

Вважає, що наданою позивачем довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» не підтверджується перерахування грошових коштів на належну їй банківську карту, а також доказів того, що зазначена в позові банківська карта належить їй.

Зазначає, що стала жертвою фінансової афери з боку невідомих осіб шляхом заволодіння її особистими даними через мережу Інтернет.

У зв`язку з цим вона звернулася до Національної поліції України з заявою про вчинення кримінального правопорушення.

26 березня 2026 року представник позивача подав відповідь на відзив, у якій проаналізував порядок укладення договору в електронній формі та, як на доказ перерахування коштів, послався на лист ТОВ «Платежі Онлайн» та номер платежіної картки.

Вважає доведеними обставини укладення договору та перерахування коштів первинним кредитором на платіжну картку відповідачки.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов`язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 30 грудня 2019 року між ТОВ «Займер» та відповідачкою відповідно до вимог Закону України «Ппо електронну комерцію» був укладений кредитний договір № 102103.

Відповідно до пункту 1 договору відповідачці був наданий кредит у розмірі 4 000, 00 грн строком на 14 днів під 2% на день.

Кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карти, вказаної клієнтом.

В пункті 3.3.3 договору зазначено, що товариство має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в Графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

З інформаційної довідки ТОВ « Платежі Онлайн» від 17 грудня 2025 року вбачається, грошові кошти були перераховані на банківську картку № НОМЕР_1 , емітовану в А-Банк.

28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ « ФК КЕШ ТУ ГОУ» був укладений Договір факторингу № 01-28/10/2021, за яким право вимоги за даним кредитним договором перейшло до позивача.

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що станом на 24 листопада 2025 року заборгованість відповідачки становить 15 760, 00 грн, з яких:

-4 000, 00 грн простроченої заборгованості по кредиту;

-11 760, 00 грн простроченої заборгованості по процентах.

З наданого представником позивача до відповіді на відзив розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки в визначений пунктом 3.3.3 договору строк не погашалися.

Таким чином, відсутні підстави вважати продовженим строк дії кредитного договору, як про це зазначає позивач при зверненні до суду.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 3 Закону України "Про електрону комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною 1 статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

При вирішенні спору суд враховує наступне.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору частини 4 статті 263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

За таких умов, доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Суд також враховує, що відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Звертаючись до суду, будь-яких доказів, які б свідчили про перерахування коштів на банківську картку відповідачки, позивач не надав.

Надана позивачем довідка ТОВ « Платежі Онлайн» без зазначення номеру платіжного документа та відмітки банку про зарахування коштів на зазначену платіжну картку таким доказом не являється.

Крім того, отримавши відзив на позов, у тому заперечення відповідачки про невчинення нею будь-яких дій, направлених на укладення договору, а також належність банківської карти, на яку були перераховані кошти, їй, будь-яких дій, направлених на доведення цього факту не вчинив, оригінал укладеного договору не надав і до суду з клопотаннями про витребування необхідних доказів у частині належності банківської карти відповідачці не звернувся.

Крім того, з долучених до позову документів взагалі не вбачається джерела походження номеру платіжної картки, зазначеної в позові, та її належність відповідачці.

Такі докази, відповідно до статті 517 ЦК України, мали бути передані позивачу при укладенні договору факторингу.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18 зазначив, що згідно з принципом змагальності саме позивач має довести свої вимоги, а перекладення цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

В постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 910/23428/17 та від 27 серпня 2024 року в справі № 758/4213/21 вказано, що під час оцінки достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд під час вирішення справи.

Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Крім того, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Виходячи з викладеного вище, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 3, 6, 11,15, 16, 205, 207,512, 513, 514, 517,525-526, 536, 610, 611, 626- 629, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України « Про електронну комерцію», статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю « ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Машкевич