Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №910/5769/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2026Справа № 910/5769/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Попович Ганни Борисівни

до Фізичної особи - підприємця Соколік Софії Олександрівни

про стягнення 39 220, 00 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Попович Ганна Борисівна (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Соколік Софії Олександрівни (далі-відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 39 220, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині надання послуг, які були сплачені позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 позовну заяву Фізичної особи - підприємця Попович Ганни Борисівни - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

22.05.2026 до суду надійшла заява Фізичної особи - підприємця Попович Ганни Борисівни про виконання ухвали суду від 21.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

11.06.2026 до суду надійшов відзив Фізичної особи - підприємця Соколік Софії Олександрівни на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що після здійснення оплати між сторонами тривалий час здійснювалася активна комунікація щодо реалізації проєкту, проводилися робочі зустрічі та брифінги, передавалися технічні завдання, погоджувалися сценарії, надсилалися відеоматеріали, а представники позивача неодноразово надавали правки та зауваження до результатів виконаних робіт. Також, відповідач зазначає, що у разі задоволення позову розмір коштів, які можуть підлягати поверненню позивачу, не може перевищувати 10 820,00 грн (39 220,00 грн - 28 400,00 грн), оскільки частина погодженого сторонами обсягу робіт була фактично виконана відповідачем та прийнята позивачем шляхом участі у погодженні результатів робіт і надання правок.

12.06.2026 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій він, зокрема зазначає, що як на підставу своїх доводів відповідач надає листування у месенджері Телеграм, проте, позивач відсутній у вказаному листуванні та участі у наданому листуванні не приймала. Відповідач не вказує на позивача у листуванні, а тому відповідач надав неналежний доказ. У позивача відсутні наймані працівники та він не мав жодного представника у період за який йде мова у даній справі, докази протилежного відповідач не надає.

16.06.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь, в яких він, зокрема зазначає, що зміст листування підтверджує, що його учасники володіли персональними та реєстраційними даними позивача. Також, відповідач зазначає, що саме після передачі зазначених даних відповідачем було підготовлено договір та виставлено рахунок, який у подальшому був оплачений саме ФОП Попович Ганною Борисівною на суму 39 220,00 грн. Крім того, відповідач вказує, що сам по собі факт відсутності найманих працівників не доводить неможливість ведення переговорів, організації господарської діяльності чи комунікації з контрагентами через інших осіб.

17.06.2026 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він, зокрема зазначає, що позивач не приймала участі у наданому листуванні у месенджері Телеграм, жодного представника у позивача з цього приводу не було.

07.07.2026 до суду надійшла заява відповідача, в якій відповідач повідомляє, що докази розміру судових витрат відповідача будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у даній справі.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 26.05.2026, тож двомісячний строк для винесення рішення припадає на 27.07.2026, з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував у відпустці, рішення у даній справі винесено 13.08.2026.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №1 від 21.11.2025 на оплату за послуги з написання сценаріїв для відеоматеріалів, монтажу відеоматеріалів, відбору матеріалів для створення відео, акаунтингу було перераховано відповідачу 39 220, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 309 від 25.11.2025.

Проте, як вказує позивач, відповідач оплачені послуги не надав.

Позивачем у квітні 2026 на адресу відповідача направлялись вимоги (від 23.04.2026 та від 30.04.2026), в яких він просив протягом 3 робочих днів з дня отримання вимоги повернути грошові кошти у розмірі 39 220, 00 грн.

Листами № 1 від 27.04.2026 та № 2 від 04.05.2026 відповідач надав відповідь на вимоги позивача, в яких він зазначив, що після здійснення оплати виконавець приступив до виконання зобов`язань та фактично надавав послуги, передбачені погодженими умовами співпраці.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплачені послуги надані не були, а тому останній зобов`язаний повернути кошти у розмірі 39 220, 00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №1 від 21.11.2025 на оплату за послуги з написання сценаріїв для відеоматеріалів, монтажу відеоматеріалів, відбору матеріалів для створення відео, акаунтингу було перераховано відповідачу 39 220, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 309 від 25.11.2025.

Отже, позивач, укладаючи з відповідачем господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті отримати послуги - з написання сценаріїв для відеоматеріалів, монтажу відеоматеріалів, відбору матеріалів для створення відео, акаунтингу.

Як зазначає позивач, відповідач оплачені позивачем послуги не надав, грошові кошти у повному обсязі не повернув, внаслідок чого за Фізичною особою - підприємцем Соколік Софією Олександрівною утворилась заборгованість у розмірі 39 220, 00 грн.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що між ФОП Попович Г.Б. та ФОП Соколік С.О. склалися фактичні договірні правовідносини, що вбачається з листування в Telegram-групі «Doberman Group x Guys Who Shoot». Від імені позивача діяв представник - Вікторія Борисова. Відповідач вказує, що із наведеного листування вбачається, що сторони погодили предмет послуг, їх обсяг, вартість, порядок виконання робіт та фактично приступили до виконання досягнутих домовленостей. Позивач здійснив оплату виставленого рахунку, надавав технічні завдання, погоджував результати робіт та вносив правки до створених матеріалів, що свідчить про існування між сторонами фактичних договірних правовідносин незалежно від підписання письмового примірника договору.

На підтвердження вказаних обставин, відповідачем додано до відзиву на позовну заяву скріншоти переписки в месенджері "Telegram" та листування в LinkedIn, проект договору про надання послуг № GWS-21112025 від 21.11.2025 з додатком, рахунок на оплату та, як вказує відповідач, технічне завдання.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 міститься розділ "Щодо використання електронних доказів", де зазначено таке:

"31. Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

32. Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

33. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

34. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.".

Проте, здійснивши аналіз наданої відповідачем роздруківки листування в месенджері "Telegram" та листування в LinkedIn суд позбавлений можливості встановити авторів зазначеного листування.

Так, листування в Telegram відбувається у групі, яка має назву: «Doberman Group x Guys Who Shoot», листування в LinkedIn відбувається між контактами, які мають назву «Вікторія Борисова та Поліна Пілетська», також відповідачем доданого до відзиву листування з ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що сторонами у даній справі є Фізична особа - підприємець Попович Ганна Борисівна та Фізична особа - підприємець Соколік Софія Олександрівна, а вказані вище особи не є учасниками даної справи, при цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вказані вище особи є працівниками позивача та відповідача або їх відповідальними/уповноваженими особами.

При цьому, зі змісту листування неможливо встановити, що воно стосується спірних правовідносин, як і неможливо встановити факт надання відповідачем послуг, відтак такі докази є неналежними та недопустимими, тому судом вони не приймаються та відхиляються.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні відповідні акти, складені відповідачем за результатами наданих послуг, з подальшим їх направленням позивачу для погодження та підписання, як і відсутні докази направлення позивачу проекту договору про надання послуг з додатком для підписання.

Відповідач у відзиві зазначає, що ним було підготовлено та передано позивачу сценарії, здійснено відбір та опрацювання матеріалів для монтажу, а також створено три відеоматеріали, які направлялися позивачу на погодження. Також, відповідач вказує, що вартість фактично виконаних відповідачем робіт становить: написання 14 сценаріїв - 14 000,00 грн; монтаж 3 відеоматеріалів - 5 400,00 грн; відбір матеріалів для створення відео - 5 000,00 грн; акаунтинг проєкту - 4 000,00 грн. Загальна вартість фактично виконаних робіт становить 28 400,00 грн.

Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази на підтвердження вказаних обставин, як і відсутні докази на підставі яких відповідачем здійснено розрахунок суми у розмірі 28 400,00 грн., а саме що між сторонами було погоджено етапи послуг, які надаються, їх вартість, тощо.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/45382/17.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем на адресу відповідача направлялись вимоги (від 23.04.2026 та від 30.04.2026), в яких він просив протягом 3 робочих днів з дня отримання даної повернути грошові кошти у розмірі 39 220, 00 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 39 220, 00 грн. в якості передоплати.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв`язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 39 220, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Попович Ганни Борисівни - задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Соколік Софії Олександрівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Попович Ганни Борисівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 39 220 (тридцять дев`ять тисяч двісті двадцять) грн. 00 коп. - заборгованості та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Щербаков