Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №904/1962/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026м. ДніпроСправа № 904/1962/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від прокуратури: Масенко А.О. (в залі суду);

від позивача-1: представник не з`явився;

від позивача-2: представник не з`явився;

від відповідача: Відякіна Х.В. (в залі суду),дослідивши матеріали справи №904/1962/26

за позовом Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі:

1. Вільногірської міської ради Дніпропетровської області

2. Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Жовтоводська окружна прокуратура Дніпропетровської області (далі – прокуратура, прокурор) в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач-1), Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач-2) звернулася до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (далі - відповідач), у якій прокурор просить суд:

визнати недійсною додаткову угоду №1 від 17.01.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

визнати недійсною додаткову угоду №2 від 17.02.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

визнати недійсною додаткову угоду №4 від 30.08.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

визнати недійсною додаткову угоду №5 від 28.09.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

стягнути з відповідача на користь позивача-2 грошові кошти у розмірі 83.348,96 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1962/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026.

Ухвалою від 10.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через систему "Електронний суд" 23.04.2026 від відповідача надійшло клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Через систему "Електронний суд" 23.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою від 24.04.2026 вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи розпочато спочатку. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Учасників справи повідомлено, що підготовче засідання відбудеться 19.05.2026.

Через систему "Електронний суд" 27.04.2026 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

Через систему «Електронний суд» 15.05.2026 від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 904/1962/26 до ухвалення рішення Конституційним Судом України за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС».

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1962/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.05.2026.

Ухвалою від 19.05.2026 продовжено строк підготовчого провадження. Вирішення клопотання відповідача про зупинення розгляду справи відкладено. Підготовче засідання відкладено до 16.06.2026.

Через систему "Електронний суд" 05.06.2026 від прокуратури надійшли заперечення проти зупинення провадження у справі.

Через систему "Електронний суд" 15.06.2026 від позивача-1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

Через систему "Електронний суд" 15.06.2026 від позивача-1 надійшли письмові пояснення.

Через систему "Електронний суд" 16.06.2026 від позивача-2 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника. Позивач-2 позовні вимоги прокуратури підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Ухвалою від 16.06.2026 у задоволенні клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі відмовлено. Підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.07.2026.

Через систему "Електронний суд" 10.07.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення.

Відповідач наголосив, що Закон України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 №4888-IX (далі – Закон №4888-IX) вніс фундаментальні зміни до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» №922-VIII, і законодавець у Прикінцевих положеннях прямо передбачив зворотну дію цієї норми.

Норма застосовується до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом №922-VIII.

Так, пунктом 1 Розділу XІV Прикінцевих та перехідних положень Закону №4888-IX прямо передбачено строк введення окремих положень цього розділу (пункту 7, підпунктів 9 , 11 та абзаців першого, четвертого – одинадцятого підпункту 13 пункту 10) в дію з дня набрання чинності цим Законом.

На думку відповідача, оскільки Закон №922-VIII набрав чинності 19.02.2016, то нова редакція п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922-VIII має застосовуватися до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з 19.02.2016, тобто ретроактивно поширюються на правовідносини, що є предметом спору у даній справі.

Відповідач вважає, що оскільки на час розгляду справи чинне законодавство зазнало змін, а саме норма права, яка розглядалася при формуванні висновку Верховним Судом суттєво змінилися, то відповідно всі попередні правозастосовчі висновки сформовані Верховним Судом, щодо редакції відповідної норми закону в не актуальній редакції, є такими, що втратили свою актуальність.

Прийнявши Закон №4888-IX, законодавець фактично відмовився від підходу, покладеного в основу постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24, та закріпив інший механізм зміни істотних умов договору про закупівлю, у тому числі щодо зміни ціни за електроенергію.

У чинній (ретроактивній) редакції п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону №922-VIII, за твердженням відповідача, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни до 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку (коригування) такої зміни, а не до сукупного підсумку всіх додаткових угод.

Оскільки спірні додаткові угоди укладалися в межах договору, що регулюється Законом №922-VIII, а збільшення ціни в кожній окремій додатковій угоді не перевищувало 10%, дані правочини, як вважає відповідач, повністю відповідають чинній волі законодавця та є правомірними.

Також відповідач наголосив, що різниця між фактично сплаченою сумою коштів та сумою, що мала бути сплачена виходячи з вартості одиниці товару, встановленою додатковою угодою №1, становить 68.135,47 грн. На підтвердження зазначеного обсягу споживання прокурором надані копії Акта №254300979348-1, рахунка №254300979318 та платіжного доручення. Відповідач зауважив, що вказані акт та рахунок були видані споживачу на підставі його листа від 19.12.2022 №2022/2330. Так, позивач-2 просив відповідача надати прогнозований рахунок на електричну енергію, спожиту в грудні 2022 року та акт прийому-передачі в обсязі 5.442 кВт•год. на суму 31.347,89 грн з ПДВ. На прохання споживача йому було виставлено рахунок №254300979318 та видано Акт 254300979348-1 прийому-передачі електричної енергії у грудні 2022 року. Однак, як пояснює відповідач, під час проведення розрахунку суми позовних вимог за грудень 2022 року прокурор не врахував, що на виконання п. 4.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, оператор системи розподілу (ОСР) надав дані, необхідні для формування платіжних документів за грудень 2022 року щодо обсягів електричної енергії. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору сторони склали акт 253501316716-1 прийому-передачі електричної енергії за грудень 2022 року, споживачеві видано рахунок №253501316716 від 31.12.2022. Згідно з актом та рахунком обсяг споживання у грудні 2022 року склав 1.061 кВт•год, вартість поставленої електричної енергії становить 6.111,74 грн з ПДВ. Отже сума переплати склала 25.236,15 грн (31.347,89 грн – 6.111,74 грн).

Відповідач пояснює, що 22.01.2024 споживач у листі №2024/136 просив суму переплати за спожиту електроенергію у грудні 2022 року за договором у розмірі 23.807,18 грн повернути на його реквізити. Зазначена сума була повернута позивачу-2 згідно з платіжною інструкцією №9410000319 від 13.02.2024. Отже повертаючись до розрахунку прокурора за грудень 2022 року, відповідач вважає за необхідне виправити вказаний у позові обсяг постачання 111.794 кВт•год електроенергії та суму 83.348,96 грн з ПДВ з урахуванням здійсненого повернення переплачених коштів на: обсяг постачання 107.413 кВт•год., сума 59.541,78 грн.

Тобто сума у розрахунку за грудень 2022 року, що, на думку прокурора, підлягає стягненню, має розраховуватися з огляду на спожитий позивачем-2 підтверджений обсяг електричної енергії та з урахуванням повернутих споживачеві коштів у сумі 23.807,18 грн

Внесення змін до договору відбувалося у чіткій відповідності до норм нового Закону. Кожне окреме збільшення ціни не перевищувало 10%, відбувалося на підставі підтвердженого коливання ринку, що повністю відповідає принципу свободи договору в межах публічного права.

Через систему "Електронний суд" 10.07.2026 від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

Прокурор наголосив, що відповідно до п. 2 розд. ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» №4888-IX, публічні закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються в порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Прокурор наголосив, що відповідна оцінка щодо зворотної дії в часі закону вже надана Верховним Судом у постанові від 16.06.2026 у справі №910/4867/24.

Так, відповідно до картки Закону України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 №4888-IX, його прийнято на підставі законопроєкту від 23.08.2024 №11520. Положення прийнятої редакції законопроєкту №11520 та прийнятого Закону №4888-IX є ідентичними.

В аналогічній справі (щодо підвищення цін електроенергії за додатковими угодами у 2023 році), надаючи оцінку доводам відповідача – постачальника електричної енергії щодо необхідності оголошення перерви у справі, оскільки 27.05.2026 Верховною Радою України прийнято Проєкт Закону «Про публічні закупівлі», №11520 від 23.08.2024 (майбутній закон №4888-IX), який направлено на підпис Президенту України, норми якого матимуть ретроспективне застосування до спірних правовідносин, Верховний Суд вказав, що ці положення ретроспективної сили не мають та в будь-якому випадку не підлягають застосуванню щодо завершеного договору.

Прокурор виснував, що Закон №4888-IX не має ретроспективної дії в часі, що чітко вбачається з пункту 2 розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону.

За результатами судового засідання, яке відбулося 14.07.2026 оголошено перерву до 11.08.2026.

Ухвалою від 15.07.2026 позивачів 1, 2 повідомлено про те, що наступне засідання у справі відбудеться 11.08.2026.

Через систему «Електронний суд» 28.07.2026 від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

Прокурор не погоджується з запереченнями відповідача щодо суми стягнення та вказує, що відповідач у своїх поясненнях стверджував про те, що 22.01.2024 споживач у листі №2024/136 просив суму переплати за спожиту електроенергію за грудень 2022 року по договору у розмірі 23.807,18 грн повернути на його реквізити. Зазначена сума була повернута позивачу-2 згідно з платіжною інструкцією №9410000319 від 13.02.2024.

Однак прокурор не погоджується із вказаним, оскільки з копії платіжної інструкції №9410000319 від 13.02.2024 вбачається, що повернення коштів здійснюється за 2023 рік, однак дія договору №2500001463/7 від 14.01.2022 закінчилася 31.12.2022.

Відповідно до інформації позивача-2, наданої окружній прокуратурі в листі №2026/1863 від 27.07.2026, встановлено, що позивач-2 звертався листом до відповідача №2024/136 від 22.01.2024 у зв`язку із закінченням дії договору «Про постачання (закупівлю) електричної енергії» №55615/2023/2 від 01.12.2023 та просило повернути суму переплати в розмірі 23.807,18 грн, яка виникла станом на 01.01.2024.

Отже у даному випадку повернення коштів у сумі 23.807,18 грн здійснювалося щодо іншого договору про постачання електричної енергії, який укладено 01.12.2023, а не стосовно договору № 2500001463/7 від 14.01.2022, додаткові угоди до якого є предметом спору у справі №904/1962/26.

В судовому засіданні 11.08.2026 суд заслухав пояснення прокурора та представника відповідача щодо суті позовних вимог, врахував наявність заяв позивачів 1, 2 (вх. 15.06.2026 та 16.06.2026 відповідно) про розгляд справи за відсутності представників позивачів 1, 2 та підтримку позивачами 1, 2 заявлених прокуратурою позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції прокурора

Опрацюванням інформації з веб-порталу публічних закупівель «Prozorro» (посилання: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-12-10-001096-a) прокуратурою встановлено, що позивачем-2 (далі - споживач) наприкінці 2021 року проведено відкриті торги по закупівлі (UA-2021-12-10-001096-a) товарів Код ДК 021:2015:09310000-5- Електрична енергія (Електрична енергія).

За результатами проведених торгів позивачем-2 (споживачем) з переможцем відкритих торгів відповідачем (постачальником) був укладений 14.01.2022 договір №2500001463/7 (далі - договір) про закупівлю електричної енергії на суму 1.753.078,86 грн з ПДВ.

За умовами укладеного договору кількість електричної енергії з розподілом на період січень - грудень 2022 року визначено в обсязі 375.794,4 кВт*год.

Згідно з п. 1 Комерційної пропозиції, ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): 3,88749553 грн без ПДВ.

Додатковою угодою №1 від 17.01.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,00090 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.01.2022.

Додатковою угодою №2 від 07.02.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,39390 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 17.01.2022.

Додатковою угодою №4 від 30.08.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,50761 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.08.2022.

Додатковою угодою №5 від 28.09.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,80030 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.09.2022.

Прокурор акцентує увагу, що внаслідок укладання додаткових угод договірна ціна загалом збільшилася на 23,5%, що вказує на їх укладання всупереч Закону України «Про публічні закупівлі» та Закону України «При ринок електричної енергії», а тому такі додаткові угоди підлягають визнанню судом недійсними, що є підставою для стягнення надміру сплачених грошових коштів.

Спірними додатковими угодами перевищено 10% ліміт збільшення ціни за одиницю товару. Крім того всупереч п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшення ціни за одиницю товару (електроенергії) призвело до зменшення її отримання споживачем з 375.794,4 до 111.794 кВт*год та витрату більшої суми на її придбання.

Стислий виклад позиції позивача-1

Позивач-1 наголосив, що кошти сплачені позивачем-2 за договором є коштами місцевого бюджету, а тому шкода, у вигляді зайво сплачених коштів із міського бюджету громади, завдана інтересам територіальної громади.

Позивач-1 підтримав позовні вимоги прокуратури у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Стислий виклад позиції позивача-2

Позивач-2 підтримав позовні вимоги прокуратури у повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач наголосив, що характерною особливістю ринку є те, що ціна на електричну енергію в залежності від впливу зовнішніх факторів (рівень навантаження, виходячи з сезону, час доби) постійно змінюється, що також вбачається з даних, які оприлюднюються Оператором ринку. За таких обставин постачальники при здійсненні своєї діяльності і плануванні роботи вимушені керуватися прогнозами і не можуть надати гарантії, принаймні в цінових пропозиціях, на довгостроковій основі.

Відповідач вважає, що згода сторін з умовами додаткових угод, їх обопільне підписання є запорукою того, що сторони не заперечували проти вчинюваних змін і не можна такі правочини визнавати недійсними за суто формальною ознакою.

Відповідач наголошує, що сторони мають законодавчо закріплене право на внесення змін до договору. Усі зміни до договору вносилися за згодою сторін (не одноосібно постачальником) сторони керувалися вимогами ст. 3, 6, 11, 626-629, 631 ЦК України, волевиявлення формувалося у вигляді додаткових угод, які підписувалися сторонами. Тому, на думку відповідача, споживач був обізнаний зі специфікою мінливості ціни на ринку електричної енергії, припускав можливість підвищення ціни та не сприймав це як порушення його прав і інтересів. Сторони діяли з дотриманням принципу свободи договору, на власний розсуд оцінюючи необхідність істотної зміни умов договору.

Доводи прокуратури щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Прокурор наголосив, що з набранням чинності 01.07.2019 Положенням про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 №859) відбулися зміни у структурі ринку електричної енергії, а також у взаємовідносинах між учасниками ринку електричної енергії, кінцева ціна електропостачальників як за вільними цінами, так і постачальників універсальних послуг та постачальника «останньої надії», за якою вони здійснюють постачання електричної енергії, у загальному випадку складається з таких складових: закупівельна ціна на електричну енергію як товар (ціна, за якою електропостачальник закупив електричну енергії на ринку електричної енергії); тариф на послуги з передачі електричної енергії (який у загальному випадку оплачується електропостачальником оператору системи передачі, як зазначено вище); тариф на послуги з розподілу електричної енергії оператора системи розподілу на підставі договору укладеного між споживачем / електропостачальником та оператором системи розподілу, на території якого знаходяться споживачі електропостачальника. У випадку вибору споживачем оплати послуг з розподілу електричної енергії безпосередньо оператору системи розподілу, ця складова не враховуватиметься у кінцевій ціні електропостачальника. Тарифи на послуги операторів систем розподілу є також регульованими та встановлюються НКРЕКП відповідно до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175; тариф (ціна) на послуги електропостачальника. У разі постачання електричної енергії за вільними цінами, ціна на послуги електропостачальника визначається електропостачальником самостійно. У випадку постачання постачальником універсальних послуг або постачальником «останньої надії» тарифи на їх послуги відповідно до Закону визначаються за результатами конкурсу з визначення постачальника універсальних послуг або постачальника «останньої надії», або якщо конкурс не відбувся встановлюються НКРЕКП. Вказана структура ціни для споживача наведена і в листі НКРЕКП №8312/13.1/7-19 від 08.08.2019.

Прокурор доходить висновку, що до ціни за 1 кВт*год за договором входили: закупівельна ціна електричної енергії як товару, за якою постачальник закуповував її на певному сегменті ринку; ціна послуги з передачі електроенергії (ціна встановлена НКРЕКП); ціна послуги з розподілу електричної енергії оператора системи розподілу (ціна встановлена НКРЕКП); ціна на послуги постачальника, тариф на які він встановив самостійно.

Упродовж всього строку дії договору ціна послуги з передачі електроенергії (ціна встановлена постановою НКРЕКП від 01.12.2021 №2454) становила 0,34564 грн/кВт*год без ПДВ, ціна послуги з розподілу електричної енергії оператора системи розподілу (ціна встановлена постановою НКРЕКП від 17.12.2021 №2593) становила 0,78332 грн/кВт*год без ПДВ, ціна на послуги постачальника договором не встановлена.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; наявності/відсутності доказів, які свідчать про коливання ціни товару; правильності обрання способу захисту; дійсності/недійсності (нікчемності) додаткових угод; обґрунтованості вимоги про стягнення грошових коштів.

Суд встановив, що згідно з заявою-приєднанням до договору про постачання електричної енергії споживачу від 14.01.2022 позивач-2 з 17.01.2022 почав отримувати електричну енергію від відповідача.

14.01.2022 між позивачем-2 (далі – позивач-2, споживач) та відповідачем (далі – відповідач, постачальник) був укладений договір №2500001463/7 постачання електричної енергії з розподілом споживачу (далі - договір).

Цей договір, відповідно до п. 1.1, є двостороннім договором у довільній формі, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі - споживач) постачальником електричної енергії (далі - постачальник) та укладається сторонами, з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (п. 1.2).

Предмет договору.

Відповідно до п. 2.1 за цим договором постачальник постачає електричну енергію з розподілом, за кодом ДК 021:2015-09310000-5 – Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує вартість спожитої (купленої) електричної енергії з розподілом та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Кількість електричної енергії з розподілом на період січень - грудень 2022 року визначено в обсязі 375.794,4 кВт* год (п. 1.3 договору).

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору (п. 5.1 договору).

Ціна договору, згідно з п. 5.14, становить 1.753.078,86 грн, в т. ч. ПДВ. Обсяг споживання 375.794,4 кВт* год.

Цей договір, відповідно до п.13.1, набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Згідно з п. 1 Комерційної пропозиції ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни складає 3,88749553 грн без ПДВ.

Цей договір, відповідно до п. 10.1 Комерційної пропозиції, набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31.12.2022 включно, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач звертався до відповідача з листами до яких долучав проєкти додаткових угод, які містили зміну ціни за одиницю товару у бік збільшення.

Так, додатковою угодою №1 від 17.01.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,00090 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.01.2022.

Додатковою угодою №2 від 07.02.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,39390 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 17.01.2022.

Додатковою угодою №4 від 30.08.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,50761 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.08.2022.

Додатковою угодою №5 від 28.09.2022 до договору, збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,80030 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.09.2022.

До справи долучено:

платіжні інструкції, які підтверджують сплату позивачем-2 на користь відповідача отриманої електричної енергії у загальному розмірі 604.867,41 грн;

акти приймання-передачі електричної енергії на загальну кількість 111.794.000,00 кВТ*год;

рахунки на оплату.

Оскільки прокурор вважає, що додаткові угоди укладені між позивачем-2 та відповідачем всупереч п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», то наявні підстави для звернення до суду з даною позовною заявою з метою захисту інтересів держави.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову прокурор визначив визнання недійсними додаткових угод №1 від 17.01.2022, №2 від 17.02.2022, №4 від 30.08.2022, №5 від 28.09.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладені між позивачем-2 та відповідачем та стягнення з відповідача на користь позивача-2 грошових коштів у розмірі 83.348,96 грн.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено господарським судом, між позивачем та відповідачем було укладено договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII, який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Господарський суд встановив, що на момент підписання договору, тобто станом на 14.01.2022, сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором.

Ураховуючи принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за яким дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99).

Оскільки договір та оскаржувані прокурором додаткові угоди, якими підвищено ціну на товар були укладені починаючи з 14.01.2022, то до спірних правовідносин сторін застосовується редакція Закону України «Про публічні закупівлі», яка діяла з 30.04.2022 (дата набрання чинності новою редакцією Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII).

Принципи здійснення закупівель, закріплені у ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII, а саме закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Спір у справі №904/1962/26 виник у зв`язку з тим, що прокурор вважає неправомірним (за відсутності належних доказів та таким, що відбулося з порушенням положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі») підвищення ціни на товар.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (редакція від 30.04.2022, яка була актуальна на час укладання договору) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Як встановлено судом, 14.01.2022 між позивачем та відповідачем було підписано договір і починаючи з 17.01.2022 (тобто через 3 календарних дня, з урахуванням того, що 15,16.01.2022 це вихідні дні (субота та неділя) підписувалися між сторонами договору оскаржувані додаткові угоди за умовами яких зменшився обсяг поставки товару та збільшилася ціна товару.

На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Отже визначальним питанням для правильного вирішення спору по суті є встановлення об`єктивної наявності (або відсутності) коливання ціни товару, яке потягло за собою внесення змін до договору про закупівлю товару за державні кошти.

Підвищення ціни на товар відповідач обґрунтовував посиланням на постанову НКРЕКП від 01.12.2021 №2454 та від 17.12.2021 №2616, зміни даних оптових цін на РДН за підсумками відповідного періоду, що підтверджувалося інформацією ДП «Оператор ринку», яка викладена на його офіційному сайті за адресою в мережі Internet https://www.oree.com.ua. і це, на думку відповідача, було безумовним підтвердженням коливання ціни електричної енергії та підставою для коригування ціни на електричну енергію згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII. На підтвердження зміни ціни (коливання ціни) на ринку на електричну енергію відповідач надав позивачу роздруківку з сайта ДП «Оператор ринку» за адресою в мережі Internet https://www.oree.com.ua.

Суд зауважує, що постачальнику треба не лише довести стале підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Суд доходить висновку, що матеріали справи не доводять наявності коливань ціни товару на ринку з огляду на відсутність документально підтверджених доказів, які б суд визнав належними.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному у постанові №922/2321/22 від 24.01.2024, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Також, за правовою позицією Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі №927/491/19 (постанова від 18.06.2021) передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (п. 124 постанови).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі (п. 125 постанови).

З огляду на вищевикладене, Закон України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII дозволяє змінювати ціну за одиницю товару у межах 10% та лише за умови суттєвого, документально підтвердженого, коливання ціни товару на ринку.

В результаті укладення оскаржуваних додаткових угод ціна за одиницю товару неодноразово збільшувалася від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Суд враховує, що чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Між тим Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Однак, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації так і положень щодо доказів, які закріплені у гл. 5 Розд. 1 ГПК України.

Таким чином довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. При цьому судами у порядку ст. 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №926/3244/22.

Однак долучені до справи документи не містять жодних відомостей щодо динаміки ціни на природний газ, в ньому відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на внутрішньому ринку України на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами, чи будь-які інші дані, які б підтверджували саме коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв`язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому постачальнику треба не лише довести стале підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Укладаючи договір постачання (закупівлі) товару на певний строк, товариство як продавець фактично гарантує можливість продати цей товар за узгодженою ціною та несе ризики зміни такої ціни.

Уклавши договір на певних умовах, у тому числі погодивши ціну, товариство діяло самостійно, ініціативно та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суд також враховує висновок Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати касаційного господарського суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Отже споживач мав право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна поставки товару вже була визначена в договорі поставки. При цьому така відмова споживача не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Застосування нових цін у спірних додаткових угодах суперечить імперативним вимогам нормативно-правових актів, які регулюють постачання електричної енергії споживачам, та якими сторони керувалися при укладенні договору та комерційної пропозиції, яка є додатком до договору.

За сталою практикою Верховного Суду, можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже укладення оскаржуваних додаткових угод до договору за вказаних обставин суперечить приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню судом недійсними.

Суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду в п. 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину стороною сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача, зокрема на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо правової природи коштів, сплачених споживачем постачальнику електричної енергії за ціною, визначеною у додаткових угодах, якими були внесені зміни до істотних умов договору про закупівлю щодо ціни товару, зважаючи на те, що такі додаткові угоди були визнані недійсними (а відтак і не породили жодних правових наслідків для їх сторін), виснувала, що грошові кошти (надмірно сплачені за додатковими угодами), є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, а тому підлягають поверненню у відповідності до вимог ст. 216, 1212 ЦК України.

Ураховуючи наведене, з огляду на те, що спірні додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків у частині зміни ціни за одиницю товару, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з постачальника грошових коштів (різницю між ціною, встановленою основним договором та фактично сплаченими коштами за ціною, передбаченими додатковими угодами) на підставі норм ст. 216, 1212 ЦК України (правозастосування яких узгоджується із сталою та послідовною практикою Верховного Суду у даній категорії спорів). Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 08.04.2026 у cправі №916/3308/24.

Суд встановив, що платіжними інструкціями підтверджується перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 604.867,41 грн. Крім цього перерахування вказаної суми грошових коштів визнав і прокурор у позові.

Актами приймання-передачі електричної енергії підтверджується поставка відповідачем позивачу електричної енергії у загальній кількості 111.794.000,00 кВТ*год.

З урахуванням ціни визначеної у договорі, позивач за 111.794.000,00 кВТ*год (*4,664994635364444 грн) електричної енергії мав заплатити відповідачу 521.518,41 грн, а фактично сплатив 604.867,41 грн.

З огляду на обставини справи суд доходить висновку, що вимоги про стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 83 348,96 грн є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що 27.05.2026 Верховна Рада України прийняла Закон №4888-IX «Про публічні закупівлі», яким внесено зміни до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII та викладено його в такій редакції:

«Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін).».

Відповідно до п. 1-2 Розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №4888-IX «Про публічні закупівлі» він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через дев`ять місяців з дня набрання ним чинності, крім:

- пункту 18 частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 16 і статті 18, які вводяться в дію з дня набрання чинності законом про внесення змін до цього Закону щодо врегулювання питань, пов`язаних з укладенням зарезервованих контрактів;

- пункту 7, підпунктів 9, 11 та абзаців першого, четвертого - одинадцятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію з дня набрання чинності цим Законом;

- підпункту 1 та абзаців другого, третього, дванадцятого - сімдесят дев`ятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію через два місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Публічні закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються в порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. До набрання чинності методикою визначення очікуваної вартості предмета закупівлі, затвердженою Кабінетом Міністрів України, замовник визначає очікувану вартість предмета закупівлі самостійно з урахуванням вимог статей 4 і 5 цього Закону.

Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Поряд з цим, пунктом 7 Розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №4888-IX «Про публічні закупівлі» передбачено, що положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII.

Аналіз наведених нормативних актів у сукупності дає змогу констатувати, що законодавцем уточнено норму закону (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»), яку, в редакції до внесення змін Законом №4888-IX, судові органи та інші юридичні особи трактували із суперечливими висновками щодо її застосування під час укладання додаткових угод до договорів про закупівлю щодо збільшення розміру ціни.

Так, пункт 7 Розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №4888-IX «Про публічні закупівлі» чітко та недвозначно визначає правовідносини, на які він розповсюджує свою дію та момент часу, з якого ця дія має застосовуватись до визначених правовідносин.

Тобто, після введення в дію Закону України №4888-ІХ «Про публічні закупівлі» щодо внесення змін до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», при необхідності укладання додаткової угоди до договору про закупівлю, укладеного до введення в дію Закону України №4888-ІХ щодо таких змін, сторони мають керуватись нормою ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» із врахуванням внесених змін.

Проте, до правовідносин щодо укладання додаткових угод про збільшення ціни, укладених до введення в дію Закону України №4888-ІХ в частині внесення змін до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України №922-VIII «Про публічні закупівлі», застосовується редакція ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» станом на момент укладання таких спірних додаткових угод.

Отже, у даному випадку, суд застосовує до правовідносин ст. 41 Закону України №922-VIII «Про публічні закупівлі» в редакції, яка діяла станом на момент укладання спірних додаткових угод.

Позиція, що набрання з 24.06.2026 законної сили положеннями згаданого закону не має ретроспективної дії щодо правовідносин 2022 року висвітлена у постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №910/4867/24, постанові Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у справі №910/14904/24, постановах Північно-Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 у справі №924/11/26, від 02.07.2026 у справі №918/23/26 тощо.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави.

Статтею 1311 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 наведено правовий висновок, зокрема, про те, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Невжиття органами державної влади, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів держави, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому, відповідно до п. п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах. Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 обчислення розумного строку для реагування відповідного органу на повідомлення прокурора повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про подання позову до суду, а й попередні листи, направлені прокурором органу, якщо в них міститься інформація про стверджуванні порушення (а не просто направлено запит на надання інформації).

Факт незвернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18.

Представництво інтересів держави в суді, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином.

Виключність звернення прокурора до суду в порядку представництва інтересів держави полягає у субсидіарному (додатковому) характері цієї функції, яка може бути реалізована лише за умови дотримання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Позивачі 1, 2 з повідомлень прокуратури були обізнані про факт порушення вимог чинного законодавства при укладанні додаткових угод, проте ними не вживаються належні заходи цивільно-правового характеру, направлені на визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів.

Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів держави, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Так, Жовтоводською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено на адресу позивача-1 лист №55/2-253ВИХ-26 від 04.03.2026 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.

На вказаний запит, позивачем-1 надано копії запрошуваних документів та не надано інформацію щодо вжиття заходів про звернення до суду із позовом про визнання угод недійсними.

Також Жовтоводською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено на адресу позивача лист (запит) за №55/2-322ВИХ-26 від 12.03.2026 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.

Листом №02-11 -1222/0/2-26 від 20.03.2026 позивач-1 повідомив окружну прокуратуру, що позивач-2 є самостійною юридичною особою, розпорядником бюджетних коштів, самостійно укладає договори та виконує їх, також наділено відповідними повноваженнями в тому числі щодо захисту інтересів комунальної власності у господарських (договірних) правовідносинах із контрагентами управління. За таких умов, позивачем-1 позов з означеного питання не подається.

Крім цього Жовтоводською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено на адресу позивача-2 лист (запит) за №55/2-340ВИХ-26 від 18.03.2026 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.

Листом №2026/611 від 20.03.2026 позивач-2 повідомив, що законодавство не передбачало, які саме документи мають підтверджувати факт коливання ціни, тому сторони передбачили їх у договорі і домовились про умови між собою. Позивач-2 не надав інформації щодо вжиття заходів про звернення до суду із позовом про визнання угод недійсними.

Жовтоводською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено на адресу позивача-1 лист (запит) за №55/2-341ВИХ-26 від 18.03.2026 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування. Відповідь на вказаний запит окружною прокуратурою не отримано.

У постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі №923/833/20 суд дійшов висновку, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом (п. 8.10).

Звернення керівника Жовтоводської окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважені органи самостійно не звернулися до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку.

Отже керівником Жовтоводської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокурор довів обставини недійсності оскаржуваних додаткових угод та наявність спірної заборгованості у повному обсязі.

Водночас, належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у заявах по суті, відповідач суду не надав.

Також відхиляються заперечення відповідача в частині стягнення 23.807,18 грн, оскільки, за твердженням відповідача, зазначені грошові кошти були повернуті позивачу-2 згідно з платіжною інструкцією №9410000319 від 13.02.2024. Водночас суд визнає обґрунтованими заперечення прокурора, оскільки, як встановлено судом, з копії платіжної інструкції №9410000319 від 13.02.2024 вбачається, що повернення коштів здійснюється за 2023 рік, а дія договору №2500001463/7 від 14.01.2022 закінчилася 31.12.2022.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених прокурором підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати додаткові угоди №1 від 17.01.2022, №2 від 17.02.2022, №4 від 30.08.2022, №5 від 28.09.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладеного між УПРАВЛІННЯМ АРХІТЕКТУРИ, КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА ТА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ВІЛЬНОГІРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (Україна, 51700, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н, місто Вільногірськ, вул. Устенка Юрія, будинок 14; ідентифікаційний код 26368915) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" (Україна, 49001, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Січових стрільців, будинок 4 Д; ідентифікаційний код 42082379) недійсними.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" (Україна, 49001, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Січових стрільців, будинок 4 Д; ідентифікаційний код 42082379) на користь УПРАВЛІННЯ АРХІТЕКТУРИ, КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА ТА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ВІЛЬНОГІРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (Україна, 51700, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н, місто Вільногірськ, вул. Устенка Юрія, будинок 14; ідентифікаційний код 26368915) грошові кошти у розмірі 83.348,96 грн (вісімдесят три тисячі триста сорок вісім грн 96 к.).

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ" (Україна, 49001, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Січових стрільців, будинок 4 Д; ідентифікаційний код 42082379) на користь ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ПРОКУРАТУРИ (Україна, 49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 38; ідентифікаційний код 02909938) 13.312,00 грн (тринадцять тисяч триста дванадцять грн 00 к.) судового збору.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 13.08.2026.

Суддя С.А. Дупляк