Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №904/4124/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 м. Дніпро Справа № 904/4124/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колег суддів:

головуючого судді: Віннікова С.В.(доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Чус О.В.

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Костюченко О.Т.;

від відповідача: Зінченко Г.В.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 про забезпечення позову (суддя Колісник І.І., повний текст ухвали складений 13.07.2026) у справі №904/4124/26,

за заявою Дніпровської міської ради

до ОСОБА_1

про стягнення 690 071,12 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заяви

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно збережених коштів у сумі 690071,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 , користуючись у період з 2014 року по теперішній час без достатньої правової підстави земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходяться належні їй на праві власності об`єкти нерухомості, за рахунок Дніпровської міської ради - власника земельної ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування вказаною земельною ділянкою.

Разом із позовом Дніпровською міською радою подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 362259612101), що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках, у межах суми стягнення в розмірі 690071,12 грн, до набрання рішенням у справі законної сили.

В обґрунтування поданої заяви Дніпровська міська рада посилається на те, що за результатом обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено розташування двоповерхової цегляної будівлі кафе " Ібиця", біля неї з північої сторони огороджено дерев`яною огорожею під навісом на мостінні столики; на забетонованому майданчику та на мостінні з цементної плитки стоять альтанки зі столиками; між ними та будівлею кафе облаштоване мостіння з цементної плитки з навісом; зі східної сторони відгороджені від пляжу дерев`яною огорожею мостіння з парасолями; з південної сторони біля будівлі кафе на заасфальтованому майданчику стоїть брезентова палатка.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником нежитлової будівлі, будівлі кафе літ. А-2, що складається з: 1й поверх поз. 101-105 площею 228,8 кв.м, 2й поверх поз. 21 площею 224,4 кв.м, загальною площею 453,2 кв.м, навіс літ. Б, мостіння - І (РНОНМ 362259612101) за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2007 у справі б/н та ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.06.2013 у справі № б/н.

Заявник стверджує, що ОСОБА_1 з 2014 року по теперішній час користувалася вказаною земельною ділянкою, на якій знаходяться належні їй на праві приватної власності об`єкти нерухомості, безоплатно та без достатньої правової підстави.

За розрахунком комісії з визначення розміру збитків, здійсненим на підставі акта Департаменту з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради від 27.01.2025, звіту КП "Муніципальний землевпорядний офіс" щодо визначення конфігурації меж, площі та розрахунку НГО земель комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади сума безпідставно збережених Прокоф`євою Юлією Олександрівною коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки становить 690071,12 грн.

Заявник зазначає, що за відсутності вжиття заходів забезпечення позову об`єкти відповідача можуть бути відчужені на користь третіх осіб, грошові кошти можуть бути виведені з рахунків відповідача, що у подальшому може ускладнити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.

Обґрунтовуючи обраний захід забезпечення позову, заявник зауважує, що такий захід убезпечить від затягування розгляду справи, не порушує прав відповідача та інших осіб, є пропорційним, обґрунтованим, співмірним та адекватним до позовних вимог, є збалансованим стосовно інтересів учасників судового процесу, сприятиме ефективному поновленню порушених прав позивача.

Заявник також указує на те, що застосування запропонованих ним заходів забезпечення не завдасть шкоди відповідачу, а тому відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення позову.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та апеляційної скарги

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі №904/4124/26 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову про стягнення коштів задоволено повністю. Накладено арешт на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках ОСОБА_1 , у межах суми стягнення 69 0071,12 грн, до набрання рішенням у справі законної сили.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеною ухвалою до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_1 , в якій просить: ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/4124/26 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів скасувати; У задоволенні заяви Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною, такою, що постановлена з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 136, ч. 4 ст. 137 ГПК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 забезпечення позову допускається виключно за умови надання належних і допустимих доказів існування об`єктивних ризиків ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, а не лише на підставі суб`єктивних припущень заявника.

На переконання скаржника, позивачем не надано жодного доказу вчинення відповідачкою дій щодо відчуження майна, зняття коштів з рахунків, приховування активів чи ухилення від виконання можливого судового рішення. В порушення ст.ст. 73, 74, 86 ГПК України та правових позицій Верховного Суду (постанови від 05.08.2019 у справі № 910/16586/18, від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173) суд першої інстанції обґрунтував ухвалу виключно припущеннями позивача, що порушує принципи змагальності та рівності сторін (ст. 13 ГПК України, рішення ЄСПЛ у справі «Салов проти України»).

Крім того, скаржник наголошує на порушенні судом принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України, постанова ВП ВС від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18), оскільки позивач не надав доказів вартості арештованого нерухомого майна. При цьому одночасне накладення арешту на нерухомість та розрахункові рахунки скаржника призводить до подвійного забезпечення позовних вимог на одну й ту саму суму боргу, що суперечить сталій судовій практиці (постанови ВС від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20).

Також скаржник зазначає, що обрані судом заходи створюють для неї надмірне обтяження, порушують баланс інтересів сторін та призводять до непропорційного втручання у право власності, оскільки арешт рахунків унеможливлює користування власними коштами та виконання поточних цивільних зобов`язань.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Віннікова С.В., (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 про забезпечення позову у справі №904/4124/26. Розгляд справи №904/4124/26 призначено у судовому засіданні на 12.08.2026.

У судове засідання з`явився представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 12.08.2026 колегія суддів оголосила вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Як встановлено судом першої інстанції, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 , користуючись у період з 2014 року по теперішній час без достатньої правової підстави земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходяться належні їй на праві власності об`єкти нерухомості, за рахунок Дніпровської міської ради - власника земельної ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування вказаною земельною ділянкою.

Разом із позовом Дніпровською міською радою подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 362259612101), що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках, у межах суми стягнення в розмірі 690071,12 грн, до набрання рішенням у справі законної сили.

В обґрунтування поданої заяви Дніпровська міська рада посилається на те, що за результатом обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено розташування двоповерхової цегляної будівлі кафе " Ібиця", біля неї з північої сторони огороджено дерев`яною огорожею під навісом на мостінні столики; на забетонованому майданчику та на мостінні з цементної плитки стоять альтанки зі столиками; між ними та будівлею кафе облаштоване мостіння з цементної плитки з навісом; зі східної сторони відгороджені від пляжу дерев`яною огорожею мостіння з парасолями; з південної сторони біля будівлі кафе на заасфальтованому майданчику стоїть брезентова палатка.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником нежитлової будівлі, будівлі кафе літ. А-2, що складається з: 1й поверх поз. 101-105 площею 228,8 кв.м, 2й поверх поз. 21 площею 224,4 кв.м, загальною площею 453,2 кв.м, навіс літ. Б, мостіння - І (РНОНМ 362259612101) за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.2007 у справі б/н та ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.06.2013 у справі № б/н.

Заявник стверджує, що ОСОБА_1 з 2014 року по теперішній час користувалася вказаною земельною ділянкою, на якій знаходяться належні їй на праві приватної власності об`єкти нерухомості, безоплатно та без достатньої правової підстави.

За розрахунком комісії з визначення розміру збитків, здійсненим на підставі акта Департаменту з державного контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради від 27.01.2025, звіту КП "Муніципальний землевпорядний офіс" щодо визначення конфігурації меж, площі та розрахунку НГО земель комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади сума безпідставно збережених Прокоф`євою Юлією Олександрівною коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки становить 690071,12 грн.

Заявник зазначає, що за відсутності вжиття заходів забезпечення позову об`єкти відповідача можуть бути відчужені на користь третіх осіб, грошові кошти можуть бути виведені з рахунків відповідача, що у подальшому може ускладнити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалено на користь позивача.

Обґрунтовуючи обраний захід забезпечення позову, заявник зауважує, що такий захід убезпечить від затягування розгляду справи, не порушує прав відповідача та інших осіб, є пропорційним, обґрунтованим, співмірним та адекватним до позовних вимог, є збалансованим стосовно інтересів учасників судового процесу, сприятиме ефективному поновленню порушених прав позивача.

Заявник також указує на те, що застосування запропонованих ним заходів забезпечення не завдасть шкоди відповідачу, а тому відсутні підстави для застосування зустрічного забезпечення позову.

Оцінюючи наведені заявником обставини в обґрунтування заяви про забезпечення позову та надані докази, суд доходить висновку про наявність правових підстав для її задоволення.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Отже, учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зважаючи на викладені заявником обґрунтування заяви про забезпечення позову, суд вважає їх такими, що заслуговують на увагу.

За вказаних обставин, враховуючи можливість вільного розпорядження відповідачем майном чи майновими правами, що не потребує доведенню, застосовуючи принципи розумного сумніву та розсуду, суд доходить висновку, що неприйняття заходів забезпечення позову може у подальшому ускладнити/унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист права в межах майбутнього заявленого предмета позову.

Зазначений висновок узгоджується також і з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23 (право відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном), згідно з якою Верховний Суд звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Відтак суд не може покладатися на ймовірність добросовісної поведінки учасників справи за наявності між ними спору.

За умови неможливості встановити достатність майна та грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на його банківських рахунках, накладення арешту одночасно на майно і на грошові кошти відповідача є допустимим.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту (тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження майном) на майно, що належать відповідачу на праві власності без обмеження/позбавлення права користування ним, не призведе до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Забезпечення позову обмежується розміром ціни позову, що відповідає висновкам Верховного Суду у його постанові від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, а також у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 (п.п. 30, 32, 35).

Суд зауважив, що на випадок зміни обставин, які впливають на прийняте судом рішення про забезпечення позову, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч. 1 ст. 145 ГПК України).

При цьому можлива відмова у скасуванні забезпечення позову не перешкоджає повторному зверненню з таким самим клопотанням при появі нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування забезпечення позову (ч. 6 ст. 145 ГПК України).

Отже, передбачені законом як забезпечення позову, так і його скасування дозволяють врахувати інтереси обох сторін під час судового вирішення спору.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції повністю та вимога ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/4124/26 скасувати, у задоволенні заяви Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити: - виконання рішення суду; - ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, апеляційний суд наголошує, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;- наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги,- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, просив суд вжити, зокрема передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в межах ціни позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Як встановив суд першої інстанцій та вбачається з матеріалів оскарження ухвали предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення збитків, заподіяних відповідачем позивачу внаслідок розташування нерухомого майна відповідача на земельній ділянці, належній Дніпровській міській раді.

Зазначена вимога стосується стягнення грошових коштів у сумі стягнення 690 071,12 грн, тобто, є вимогою майнового характеру, яка має чітко визначений розмір (ціну позову).

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна чи приховування коштів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до сталої позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція підтверджена постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.

Тому колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що позивач повинен був надати конкретні докази вчинення відповідачем дій щодо реалізації чи приховування майна.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції принципу співмірності заходів забезпечення позову, їх надмірність та виникнення «подвійного забезпечення» (накладення арешту одночасно на нерухоме майно та розрахункові рахунки), колегія суддів зазначає таке.

За змістом пунктів 24, 31 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним і допустимим видом забезпечення позову. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, у порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане.

За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, накладення арешту одночасно на майно і на грошові кошти відповідача саме в межах оспорюваної суми є обґрунтованим та допустимим.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, згідно з яким у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, зокрема, шляхом надання відомостей про наявність у нього на банківських рахунках достатньої кількості грошових коштів або про наявність іншого майна (із конкретизацією його вартості), що свідчитимуть про можливість реального виконання рішення суду без накладення арешту на нерухомість.

Такі відомості відносно банківських рахунків у розумінні статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» становлять банківську таємницю, а тому саме відповідач володіє зазначеною інформацією та мав процесуальну можливість надати відповідні докази.

Однак ОСОБА_1 ані до суду першої інстанції, ані разом із апеляційною скаргою не надала жодних належних та допустимих доказів (довідки з банківських установ про наявність на її рахунках коштів у розмірі 690 071,12 грн, звіту про оцінку майна тощо), які б свідчили про неспівмірність накладеного арешту або спростовували ризик утруднення виконання майбутнього судового рішення.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 арешт на нерухоме майно та грошові кошти відповідача накладено не у подвійному розмірі суми позову, а у межах суми стягнення 690 071,12 грн. Сукупний розмір забезпечення обмежено сумою позовних вимог, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21 та від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Накладення арешту на нерухоме майно полягає лише в тимчасовому обмеженні права відповідача на його відчуження та розпорядження і не позбавляє відповідача права володіння та користування зазначеним майном.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідач не позбавлений права в порядку статті 145 ГПК України звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про скасування чи заміну заходів забезпечення позову, подавши відповідні докази наявності коштів на рахунках.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків місцевого господарського суду не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 у справі № 904/4124/26 постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Судові витрати

Судові витрати за розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову розподіляються за наслідками розгляду справи по суті.

Оскільки судом апеляційної інстанції остаточного рішення зі спору у даній справі не приймається, то розподіл судових витрат за перегляд справи в апеляційному порядку підлягає здійсненню судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2026 по справі №904/4124/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 13.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя О.В. Чус