Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №904/2145/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2145/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі),

суддів: Золотарьової Я.С., Фещенко Ю.В.

секретар судового засідання: Кишкань М.А.

представники сторін:

від скаржника: ОСОБА_1 (особисто);

від скаржника: Захарченко Ю.О. (адвокат);

від відповідача-1: ОСОБА_2 (особисто);

від відповідачів 1-2: Демидюк О.Б. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 (повний текст складено 19.06.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026, суддя Ніколенко М.О.

у справі №904/2145/26

за позовом ОСОБА_1 , с-ще Глеваха, Київська область

до Відповідача-1: ОСОБА_2 , с-ще Глеваха, Київська область

Відповідача-2: ОСОБА_3 , с-ще Глеваха, Київська область

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕТГ Солар 5”, місто Жовті Води, Дніпропетровська область

про визнання недійсним договору дарування; визнання недійсним акту приймання-передачі частки; скасування державної реєстрації

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача-1: ОСОБА_2 , Відповідача-2: ОСОБА_3 про:

- визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕТГ Солар 5” у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415% статутного капіталу, укладеного 05 грудня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕТГ Солар 5” у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415% статутного капіталу, укладеного 05 грудня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- скасування державної реєстрації змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про учасника та кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_3 , розмір частки якої у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕТГ Солар 5” становить у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415% статутного капіталу.

Позивач зазначив, що 04 вересня 1999 року між ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_2 (Відповідач-1) укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 04.09.1999.

Позивач вказав, що у подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_3 (Відповідач-2), що підтверджується свідоцтвом про народження від 25.01.2001.

У період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 (Позивачем) ОСОБА_2 (Відповідач-1) за спільні кошти подружжя та в інтересах родини набув права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 (триста дев`яносто чотири тисячі сто п`ятдесят) гривень 00 коп., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415 % статутного капіталу Товариства.

Позивач наполягає на тому, що частка в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415 % статутного капіталу Товариства, є спільною сумісною власністю подружжя.

Позивач вказав, що між ОСОБА_2 (Відповідач-1) та ОСОБА_3 (Відповідач-2) укладено Договір від 05 грудня 2024 року дарування частки в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415 % статутного капіталу. Згідно з умовами цього договору, Відповідач-1, як дарувальник, передав, а Відповідач-2, як обдаровувана, прийняла зазначену частку Товариства у власність на безоплатній основі. В той же день, 05 грудня 2024 року Відповідачами, як сторонами Договору дарування, оформлено акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415% статутного капіталу.

Разом з тим Позивач - ОСОБА_1 наполягає на тому, що жодної згоди на відчуження ОСОБА_2 (Відповідач-1) частки у статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» на користь ОСОБА_3 (Відповідач-2) не надавала.

Про укладення вказаного договору дарування Позивач, за її твердженням, повідомлена не була та дізналася про його існування лише згодом.

Таким чином, на думку позивача, відбулося відчуження об`єкта права спільної сумісної власності подружжя - частки у статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» - одним із подружжя (Відповідачем-1) без згоди іншого з подружжя (Позивача), що і стало підставою для звернення до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 у справі №904/2145/26 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відповідача-1: ОСОБА_2 та Відповідача-2: ОСОБА_3 відмовлено. Витрати зі сплати судового збору за подання позову покладені на позивача.

Судове рішення мотивоване тим, що наявність згоди іншого з подружжя під час розпорядженням спільним майном одним з подружжя презюмується.

Суд першої інстанції зазначив, що за сукупність обставин, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем частки в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн, а тому позовні вимоги підлягають відхиленню.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/2145/26 заяву представника відповідачів про ухвалення додаткового рішення - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 21 500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 21 500 грн.

Додаткове судове рішення мотивоване тим, що розмір фактичних витрат позивача на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами та співмірний із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_1 , у якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 у справі № 904/2145/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «ЕТГ Солар 5», про визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним акта приймання-передачі частки та скасування державної реєстрації змін задовольнити повністю, а саме:

- визнати недійсним Договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТГ СОЛАР 5» у розмірі 394150 гривень 00 коп., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415% статутного капіталу, укладений 05 грудня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТГ СОЛАР 5» у розмірі 394 150 гривень 00 коп., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415% статутного капіталу, складений 05 грудня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТГ СОЛАР 5» щодо зміни складу учасників та/або відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, внесених на підставі акта приймання-передачі частки від 05.12.2024, у частині відображення за ОСОБА_3 частки у статутному капіталі ТОВ «ЕТГ СОЛАР 5» у розмірі 394 150 гривень 00 коп., що становить 39,415% статутного капіталу.

Також до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась ОСОБА_1 , у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 року у справі №904/2145/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 43 000 грн.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційних скарг Скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

У поданій скарзі на рішення суду від 18.06.2026 Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не мав права замінювати відсутню згоду припущенням про «мовчазну згоду». Якщо закон вимагає письмової згоди щодо цінного майна, то мовчання, родинні відносини, попередні господарські практики або подальше укладення інших договорів не можуть замінити таку згоду.

Скаржник не вважає, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем лише тому, що вона є донькою сторін і могла суб`єктивно вважати, що батьки діють узгоджено. Такий висновок є припущенням, а не результатом оцінки доказів.

Скаржник не сприймає договір про поділ майна подружжя від 09.04.2025 як доказ обізнаності Позивачки про попереднє дарування частки та як підтвердження її нібито мовчазного схвалення цього правочину.

Позивачка вважає, що сам факт того, що обдарована є донькою сторін, не доводить, що безоплатне вибуття істотного корпоративного активу зі спільної майнової маси подружжя відбулося в інтересах сім`ї, а відповідачі не довели, що ОСОБА_3 входила до одного домогосподарства з подружжям ОСОБА_6 , мала з ними спільний побут, спільний бюджет або використовувала отриману частку чи доходи від неї в інтересах сім`ї. Навпаки, наслідком договору дарування стало безоплатна передача істотного корпоративного активу під одноосібний контроль ОСОБА_3 без будь-якої компенсації Позивачці.

На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції неправильно застосував статті 79 та 86 ГПК України, оскільки визнав встановленими юридично значимі обставини без належних доказів і підмінив доказування припущеннями.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 зазначає що У цій справі відповідачі не подавали до закінчення судових дебатів заяви в порядку частини першої статті 221 ГПК України про неможливість подати докази розміру судових витрат та про необхідність вирішення питання про такі витрати після ухвалення рішення по суті спору.

До заяви про ухвалення додаткового рішення відповідачі додали лише акти виконаних робіт від 19 червня 2026 року. Однак відсутність цих актів до ухвалення рішення по суті спору не звільняла відповідачів від обов`язку зробити відповідну заяву до закінчення дебатів.

суд першої інстанції визнав такі документи достатніми та не надав належної оцінки відсутності деталізації.

Заявлені витрати дублюються, оскільки обох відповідачів представляв один адвокат, а їхня процесуальна позиція була спільною Відповідачі просили стягнути з Позивачки витрати на професійну правничу допомогу у подвійному розмірі - по 21 500 грн на користь кожного відповідача.

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У поданому 15.07.2026 відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

В обґрунтування заявленої позиції Відповідач-1 зазначсає, що резумпція взаємної згоди подружжя при укладенні договорів стосується не лише розпорядження (відчуження) майна, що перебуває у спільній сумісній власності, але і набуття такого майна подружжям у спільну сумісну власність.

ОСОБА_2 вважає, що позивач була обізнана і про факт існування такого майна в складі спільної сумісної власності, і про правочини, на підставі яких це майно було набуте.

Окремо Відповідач-1 зазначає, що письмової згоди на укладання правочинів, на підставі яких відповідачем-1 була набута частка в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн., позивачка також не надавала, а тому відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним.

Відповідач-2, будучи дочкою та членом сім`ї позивачки та відповідача-1, вочевидь (за відсутності обґрунтованих доказів іншого) мала всі правомірні підстави вважати, що майно, яка вона набуває від батьків за оскаржуваним договором, передається їй за їхньою волею, а тому відповідач-2 є добросовісним набувачем частки в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн.

Окремо, ОСОБА_2 звертає увагу, що у договорі від 09.04.2025 про поділ майна подружжя, сторони (позивач та відповідач-1) визначили, яке майно вони відносять до спільної сумісної власності, серед якого спірна частка не вказується. Серед такого майна спірна частка відсутня, що свідчить про обізнаність позивачки про її відчуження на користь дочки та схвалення такого правочину.

Відповідно, більш вірогідним є те, що позивачка висловлювала мовчазну згоду на передачу частки дочці – відповідачу-2, і укладаючи договір поділу підтвердила таку мовчазну згоду, оскіьлки дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Мартинюка С.В. (доповідач), судді – Фещенко Ю.В., Золотарьова Я.С.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 у справі №904/2145/26. Розгляд справи №904/2145/26 призначено у судовому засіданні на 05.08.2026.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026 відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/2145/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 05.08.2026. Приєднано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/2145/26 до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 у справі №904/2145/26 у цій справі для розгляду в одному апеляційному провадженні.

15.07.2026 до суду через систему “Електронний суд” від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Між ОСОБА_1 (Позивач) та ОСОБА_2 (Відповідач-1), 04 вересня 1999 року укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 04.09.1999.

У подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_3 (Відповідач-2), що підтверджується свідоцтвом про народження від 25.01.2001.

08.09.2017 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТГ Солар 5», ідентифікаційний код: НОМЕР_1 .

В подальшому, між ТОВ «Енерджі Трейд Груп» (код: 36716332), як продавцем, та ОСОБА_2 (Відповідач-1), як покупцем, укладено Договір від 17 січня 2020 року купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» розміром 324 470 (триста двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят) гривень 00 коп., що становить 32,447 % статутного капіталу ТОВ «ЕТГ Солар 5». На підставі цього договору ОСОБА_2 (Відповідач-1) набув права власності на зазначену частку статутного капіталу.

На виконання умов вказаного договору, 17 січня 2020 року між ТОВ «Енерджі Трейд Груп» та ОСОБА_2 (Відповідач-1) підписано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5».

Між ТОВ «Енерджі Трейд Груп» (код: 36716332), як продавцем, та ОСОБА_2 (Відповідач-1), як покупцем, 29 травня 2020 року укладено Договір купівлі-продажу (відступлення) частки (частини частки) в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5». На підставі цього договору ТОВ «Енерджі Трейд Груп» (код 36716332) продало, а ОСОБА_2 (Відповідач-1) придбав у власність частку розміром 16 480 (шістнадцять тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 коп., що становить 1,648 % статутного капіталу ТОВ «ЕТГ Солар 5».

На виконання умов вказаного договору, 29 травня 2020 року ТОВ «Енерджі Трейд Груп» та ОСОБА_2 укладено акт приймання-передачі частки (частини частки) в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5».

Також ОСОБА_2 (Відповідач-1) згідно з Договором від 22 липня 2024 року купівлі продажу частини частки у статному капіталі придбав у ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) у власність частку розміром 26 600 (двадцять шість тисяч шістсот) гривень 00коп., що становить 2,66% статутного капіталу ТОВ «ЕТГ Солар 5». ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на підтвердження передачі вказаної частки на умовах оплатного відчуження, згідно умов Договору купівлі-продажу, уклали 22 липня 2024 року Акт приймання-передачі частки (частини частки) в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5».

Крім того, ОСОБА_2 (Відповідач-1) відповідно до Договору від 22 липня 2024 року купівлі-продажу частини частки у статному капіталі, придбав у ОСОБА_8 у власність частку розміром 26 600 (двадцять шість тисяч шістсот) гривень 00 коп., що становить 2,66 % статутного капіталу ТОВ «ЕТГ Солар 5». ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на підтвердження передачі вказаної частки на умовах оплатного відчуження, згідно з умовами Договору купівлі-продажу, уклали 22 липня 2024 року Акт приймання-передачі частки (частини частки) в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5».

Відтак, у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 (Позивачем) ОСОБА_2 (Відповідач-1) за спільні кошти подружжя та в інтересах родини набув права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 (триста дев`яносто чотири тисячі сто п`ятдесят) гривень 00 коп., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415 % статутного капіталу Товариства.

Частка в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415 % статутного капіталу Товариства, є спільною сумісною власністю подружжя.

Між ОСОБА_2 (Відповідач-1) та ОСОБА_3 (Відповідач-2) укладено Договір від 05 грудня 2024 року дарування частки в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415 % статутного капіталу. Згідно з умовами цього договору, Відповідач-1, як дарувальник, передав, а Відповідач-2, як обдаровувана, прийняла зазначену частку Товариства у власність на безоплатній основі.

В той же день, 05 грудня 2024 року Відповідачами, як сторонами Договору дарування, оформлено акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «ЕТГ Солар 5» у розмірі 394 150 грн., що у відсотковому еквіваленті становить 39,415% статутного капіталу.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо рішення господарського суду від 18.06.2026

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про кооперацію» джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об`єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.

Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України (положення якого діяли на момент укладання спірного правочину) та статті 12 Закону, за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).

Вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства.

В свою чергу, майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплексу, а не лише як юридична особа, що узгоджується зі статтю 191 ЦК України.

Отже, проведений аналіз свідчить, що статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

Іншими словами, існують два різні випадки:

перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю;

другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За змістом пункту 4 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом.

Відповідно до пунктів «а» та «д» частини першої статті 10 Закону учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Апеляційний господарський суд звертає увагу, що в пункті «а» статті 10 Закону перелік відповідних випадків обмежений саме положеннями цього конкретного Закону, натомість в пункті «д», який визначає право учасника здійснити відчуження часток в статутному капіталі товариства, законодавець вжив поняття «закон» в широкому розумінні, що включає в себе, зокрема, положення ЦК України та СК України, які встановлюють особливості розпорядження об`єктами спільної сумісної власності.

За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Статтею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, зокрема, уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об`єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 69 СК України).

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.

Добровільний поділ майна подружжя передбачає наявність взаємної волі подружжя на припинення режиму спільної сумісної власності щодо належного їм майна.

Сімейні відносини як вид цивільних правовідносин можуть бути врегульовані крім СК України іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки СК України допускає регулювання сімейних відносин за допомогою договору, то при укладенні, виконанні і розірванні такого договору можуть застосовуватися й норми ЦК України.

Майно, яке належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом такого договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. Однак воно може бути предметом інших цивільно-правових договорів, зокрема, договорів дарування, купівлі-продажу, найму (оренди) тощо, які подружжя можуть укладати між собою або з іншими особами на підставі частини першої статті 64 СК України.

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмета договору, залишаються в спільній сумісній власності подружжя. Договір про поділ майна подружжя може бути укладений з умовою виплати грошової компенсації або без неї.

Відтак подружжя має право на власний розсуд здійснити поділ спільного майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, при цьому самостійно визначивши його обсяг та частку кожного з них у цьому майні.

Реалізовуючи надане подружжю право на розподіл майна, що перебувало у їх спільній сумісній власності, 09.04.2025 між позивачкою та відповідачем-2 було укладено договір про поділ майна подружжя та шлюбний договір.

Зокрема, відповідно до пункту 1 договору про поділ майна подружжя від 09 квітня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Моісеєвою Г.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 373, сторони, за взаємною згодою, даним договором здійснили поділ майна, набутого ними у спільну сумісну власність, під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

У пункті 2 зазначеного договору про поділ майна його сторони визначили перелік майна, що було набуто ними за час перебування у шлюбі у спільну сумісну власність, а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка, площею 0,1486 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3221455300:01:010:0159, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Київська область, Фастівський район, селище Глеваха, вулиця Зоряна, 1-а;

- приміщення (група приміщень), що розташоване за адресою: Київська область, Фастівський район, селище Глеваха, вулиця Стуса, 2, нежитлове приміщення 114;

- приміщення (група приміщень), що розташоване за адресою: Київська область, Фастівський район, селище Глеваха, вулиця Стуса, 2, нежитлове приміщення 36;

- земельна ділянка, площею 0,0984 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2110100000:49:001:0450, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Запорізька;

- земельна ділянка, площею 0,0917 га, кадастровий номер земельної ділянки: 2110100000:49:001:0451, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Запорізька;

- транспортний засіб марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, рік випуску 2015;

- транспортний засіб марки TOYOTA, модель RAV4, рік випуску 2019;

- сімейні заощадження у розмірі 6 000 000 грн.

Відповідно до п. 9 Договору про поділ майна подружжя сторони стверджують, що придбане ними в період перебування у зареєстрованому шлюбі інше нерухоме та рухоме майно, яке не зазначене в даному договорі та щодо якого не укладений договір про поділ майна подружжя, є спільною сумісною власність Сторін.

Зважаючи на те, що пункт 9 вищевказаного договору передбачає можливість існування іншого майна подружжя, щодо якого не здійснюється поділ і яке залишається у спільній власності, апеляційний господарський суд погоджується зі Скаржником, що даний договір не може свідчити про надання згоди Скаржника на відчуження спірної частки у ТОВ "ЕТГ Солар 5".

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Колегія суддів вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18.

Колегія апеляційного господарського суду зазначає, що наявність згоди іншого з подружжя під час розпорядженням спільним майном одним з подружжя презюмується для набувача майна, що має вирішальне значення у розгляді питання щодо добросовісності такого набувача.

При цьому, наявність такої презумпції означає, що саме на Позивача покладається обов`язок її спростування належними та допустимими доказами того, що Відповідач-2 знала чи за обставинами справи не могла не знати про відсутність такої згоди. Позивач відповідних доказів не надав.

Відповідач-2, будучи дочкою позивачки та відповідача-1, вочевидь (за відсутності обґрунтованих доказів іншого) мала всі правомірні підстави вважати, що майно, яке вона набуває від батьків за оскаржуваним договором, передається їй за їхньою спільною волею, а тому є добросовісним набувачем спірної частки у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ЕТГ Соляр 5".

За таких обставин колегія апеляційного господарського суду відхиляє доводи Скаржника в цій частині та вважає, що суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі та відхилив інші вимоги Позивача як похідні.

Щодо додаткового рішення від 07.07.2026

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у поданій заяві відповідачі просили стягнути з позивача витрати на правову допомогу адвоката у загальному розмірі 43 000 грн. (21 500 грн. на користь кожного з відповідачів).

На підтвердження надання адвокатським бюро "Адвокатське бюро Ольги Демидюк Пинзенику Павлу Васильовичу адвокатських послуг при розгляді справи № 904/2145/26, заявником надано: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 30/10-25/1 від 30.10.2025; додаток № 1 до договору; акт виконаних робіт від 19.06.2026; ордер серія АІ № 2199425 від 07.05.2026; платіжні інструкції № 71279476-98с7-4ее-8268-5b745е029978 від 08.05.2026, № 10845065 від 08.05.2026.

Пунктом 3.2 договору № 30/10-25/1 від 30.10.2025 визначено, що розмір гонорару та порядок його оплати визначається сторонами у Додатку № 1 до цього договору.

У Додатку № 1 до договору № 30/10-25/1 встановлено, що у відповідності до п. 1.1 договору, адвокатське бюро надає професійну правничу (правову) допомогу: представництво інтересів клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області (місцевий господарський суд) справи № 904/2145/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕТГ Солар 5” про визнання недійсним договору дарування; визнання недійсним акту приймання-передачі частки; скасування державної реєстрації .

Відповідно до п. 2 Додатку № 1 до договору № 30/10-25/1, до професійної правничої (правової) допомоги, визначеної у п. 1 цього договору, включається, зокрема, але не обмежено:

- підготовка правової позиції клієнта;

- підготовка та подання відзиву на позов;

- підготовка та подання усіх необхідних процесуальних документів під час розгляду справи;

- представництво інтересів клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області (місцевий господарський суд) з усіма правами, що надані відповідачеві та передбачені у п. 1.2 договору.

У відповідності до п. 3.2 договору, сторони погодили, що гонорар адвокатського бюро за надання професійної правничої (правової) допомоги, визначеної у п. 1, 2 цього додатку, становить 21 500 грн. (п. 3 Додатку № 1 до договору № 30/10-25/1).

На підтвердження надання адвокатським бюро "Адвокатське бюро Ольги Демидюк Пинзеник Юлії Павлівні адвокатських послуг при розгляді справи № 904/2145/26, заявником надано: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 30/10-25/2 від 30.10.2025; додаток № 1 до договору; акт виконаних робіт від 19.06.2026; ордер серія АІ №2199426 від 07.05.2026; платіжні інструкції № f7e5bac8-0c26-4620-86cfcdfc16ca30 від 08.05.2026, № 11505930 від 08.05.2026.

Пунктом 3.2 договору № 30/10-25/2 від 30.10.2025 визначено, що розмір гонорару та порядок його оплати визначається сторонами у Додатку № 1 до цього договору.

У Додатку № 1 до договору № 30/10-25/2 встановлено, що у відповідності до п. 1.1 договору, адвокатське бюро надає професійну правничу (правову) допомогу: представництво інтересів клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області (місцевий господарський суд) справи № 904/2145/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕТГ Солар 5” про визнання недійсним договору дарування; визнання недійсним акту приймання-передачі частки; скасування державної реєстрації .

Відповідно до п. 2 Додатку № 1 до договору № 30/10-25/2, до професійної правничої (правової) допомоги, визначеної у п. 1 цього договору, включається, зокрема, але не обмежено:

- підготовка правової позиції клієнта;

- підготовка та подання відзиву на позов;

- підготовка та подання усіх необхідних процесуальних документів під час розгляду справи;

- представництво інтересів клієнта у Господарському суді Дніпропетровської області (місцевий господарський суд) з усіма правами, що надані відповідачеві та передбачені у п. 1.2 договору.

У відповідності до п. 3.2 договору, сторони погодили, що гонорар адвокатського бюро за надання професійної правничої (правової) допомоги, визначеної у п. 1, 2 цього додатку, становить 21 500 грн. (п. 3 Додатку № 1 до договору № 30/10-25/2).

Статтею 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, визначеного у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (див. пункти 130, 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Вищевказана правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 березня 2026 року у справі № 359/8573/20.

Так, за умовами договорів про надання професійної правничої (правової) допомоги №30/10-25/1 від 30.10.2025 та № 30/10-25/2 від 30.10.2025 встановлений фіксований розмір адвокатського гонорару, що не суперечить приписам чинного законодавства.

Щодо дотримання відповідачами частини першої статті 221 ГПК України слід зазначити про таке.

За приписами ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, у відзиві представником відповідачів було вказано, що витрати на професійну правничу допомогу, які відповідачі понесли при розгляді цієї справи, складатимуть 43 000 грн.

До відзиву представником відповідача були надані усі документи, що необхідні для здійснення судом розподілу витрат відповідачів на правову допомогу: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 30/10-25/1 від 30.10.2025; додаток № 1 до договору; ордер серія АІ № 2199425 від 07.05.2026; платіжні інструкції № 71279476-98с7-4ее-8268-5b745е029978 від 08.05.2026, № 10845065 від 08.05.2026; договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 30/10-25/2 від 30.10.2025; додаток № 1 до договору; ордер серія АІ № 2199426 від 07.05.2026; платіжні інструкції № f7e5bac8-0c26-4620-86cfcdfc16ca30 від 08.05.2026, № 11505930 від 08.05.2026.

До заяви про ухвалення додаткового рішення відповідачами додатково були долучені лише акти виконаних робіт від 19.06.2026 за договорами про надання правової допомоги.

Колегія суддів відхиляє доводи Скаржника щодо неналежного звернення Відповідачів з відповідною заявою, оскільки, за умови встановлення сторонами за договорами про надання професійної правничої (правової) допомоги № 30/10-25/1 від 30.10.2025 та № 30/10-25/2 від 30.10.2025 фіксованого розміру адвокатського гонорару, відсутність актів виконаних робіт за такими договорами сама по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання відповідачів про покладення на позивача витрат на правову допомогу.

В свою чергу, колегія суддів не погоджується з думкою Скаржника про те, що Відповідачі мали б обмежитись наданим пакетом документів, поданим разом із відзивом на позов, оскільки це порушує право Відповідачів та додаткове подання доказів щодо понесених судових витрат прямо передбачене нормами Господарського процесуального кодексу.

Щодо твердження позивача про неспівмірність заявленого відповідачами розміру витрат на правову допомогу складності справи слід зазначити, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі №911/969/24, а також постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.

Колегія суддів зазначає, що дана справа не є типовою в розрізі господарського судочинства, не підпадає під критерії малозначності.

В той же час, розмір гонорару є співмірним середньому розміру гонорару на ринку праці.

У даному випадку, розмір фактичних витрат позивача на правову допомогу адвоката підтверджений належними доказами та співмірний із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновки суду першої інстанції про задоволення відповідної заяви відповідачів про стягнення судових витрат на правову допомогу адвоката у загальному розмірі 43 000 грн. з позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

СУДОВІ ВИТРАТИ

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2026 у справі №904/2145/26 - залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2026 у справі №904/2145/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Мартинюк

Суддя Я.С. Золотарьова

Суддя Ю.В. Фещенко