Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №910/11970/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2026 р. Справа № 910/11970/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

без виклику сторін,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю " ЗАХІДМАРКЕТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026

у справі № 910/11970/25 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Державної установи "Держгідрографія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДМАРКЕТ"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Державна установа "Держгідрографія" (далі - позивач; ДУ "Держгідрографія") звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДМАРКЕТ" (надалі - відповідач; ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ"; Товариство; апелянт; скаржник) про стягнення 92 020,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору, а саме в частині поставки товару в передбачений договором строк. На підставі чого, позивачем було здійснено нарахування пені - 59 023,21 грн та 7% штрафу - 32 532,48 грн, які останній просив стягнути з відповідача, у зв`язку з невиконанням умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/11970/25 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ" на користь Державної установи "Держгідрографія" пеню - 33 925,50 грн та 7% штрафу - 32 532,48 грн.

За висновками місцевого господарського суду, останнім днем щодо виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару є 30.06.2025, а отже прострочення такого зобов`язання почалось з 01.07.2025. На підставі викладеного, здійснивши власний розрахунок пені, суд І-ої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 33 925,50 грн. Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 32 532,48 грн, місцевий господарський суд встановив його правильність та арифметичну вірність. Як наслідок, суд першої інстанції висновувався про часткове задоволення позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ" через підсистему "Електронний суд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/11970/25 та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на неправильне встановлення обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що на підтвердження направлення позивачем листа від 13.05.2025 № 597/14/25 надано скріншот з поштової програми (файл «Відправлення заявки 15.05.2025.docx») з інформацією про відправлення електронної пошти. Проте, даний скріншот поштової програми не містить підтвердження фактичного надсилання вкладення (заявки у форматі PDF) та не містить технічного підтвердження доставки пошти та її одержання відповідачем. Тому, на думку скаржника, позивач не надав належних та допустимих доказів надсилання заявки та отримання її відповідачем.

Також Товариство вказує, що до позовної заяви ДУ «Держгідрографія» додано файл «Докази направлення 21.05.2025.docx», що містить скріншот з поштової програми позивача з інформацією про відправлення електронної пошти. Як вбачається з наданого скріншоту в полі «адреса доставки» зазначено електронну адресу: zahidmauket@ukr.net. Ця адреса зазначена також у вихідному листі позивача від 21.05.2025 № 637/04/25 (наданий у файлі «Вихідні Позивача і.pdf»). У той же час правильна адреса відповідача згідно договору є zahidmarket@ukr.net, що свідчить про можливість систематичного направлення кореспонденції на неправильну адресу, оскільки різниця в одній літері змінює адресу повністю.

Окремо апелянтом зазначається, що постачальник не мав об`єктивної можливості виконати поставку без попереднього узгодження умов з покупцем, що спростовує доводи позивача про недобросовісну поведінку постачальника та одноосібно провину останнього у порушенні строків поставки.

Скаржник підкреслив й те, що оскаржуване рішення не містить чітко визначеного періоду прострочення; формули та методики розрахунку пені. Крім цього, її стягнення за негрошове зобов`язання суперечить правовій природі пені.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 матеріали апеляційної скарги ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ" у судовій справі № 910/11970/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Євсіков О.О., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 поновлено ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/11970/25 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/11970/25 за апеляційною скаргою ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026. Розгляд апеляційної скарги ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/11970/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.05.2026 суддю Північного апеляційного господарського суду Кропивну Л.В. тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя.

Відповідно до розпорядження від 12.05.2026 № 09.1-07/233/26 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026, для розгляду апеляційної скарги в цій справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 справу № 910/11970/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДМАРКЕТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Корсак В.А.

Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується довідками від 22.05.2026 про доставку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 до електронних кабінетів сторін та представника позивача.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно тверджень ДУ "Держгідрографія", пунктом 5.5.1. договору узгоджено спосіб отримання листів шляхом відправлення електронного листа на електронну пошту постачальника з додаванням до такого листа сканкопії відповідного документу, підписаного покупцем, в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення із змістом документу. У даному випадку відповідний документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням якого є відповідна роздруківка поштового програмного забезпечення покупця. Як вважає позивач, судом першої інстанції вірно встановлено, що листом від 13.05.2025 вих. № 597/14/25 покупецем було направлено на електронну адресу відповідача заявку на поставку товару, що підтверджується наявним в матеріалах справи скріншотом сервісу електронної пошти. Проте належних доказів того, що товар був поставлений у строки, визначені договором матеріали справи не містять.

Додатково позивач наголосив, що неодноразово звертався до відповідача з листами від 21.05.2025 за вих. № 637/04/25, від 02.06.2025 за вих. № 687/04/25, від 18.06.2025 вих. № 768/405/04/25 та претензією щодо стягнення пені та штрафу від 01.08.2025 вих. 935/04/25, вимагаючи належного виконання умов договору та здійснення поставки товару у встановлені строки.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 05.05.2023 між Державною установою "Держгідрографія" (Покупець) в особі начальника ФДУ "Одеський район Держгідрографії" Смирного С.В., що діє на підставі довіреності № 40 від 02.05.2025, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДМАРКЕТ" (Постачальник) в особі директора Глухова С.В., який діє на підставі Статуту, укладено договір № 0505/25 про закупівлю товару (скорочено - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю товар, а саме Вугілля кам`яне (код ДК 021:2015:09110000-3 - Тверде паливо), далі - Товар, в обсягах і порядку, передбачених Договором, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити Товар у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Найменування, якісні характеристики та обсяг поставки Товару зазначено в Специфікації (Додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього Договору.(п.1.2. Договору).

За п. 3.1. Договору ціна Договору, що підлягає оплаті становить 464 749,67 грн з ПДВ.

Специфікацією до Договору сторони визначили, найменування товарів; характеристику товару, їх кількість та вартість, зокрема: Вугілля кам`яне марки ДГ (13-100), розмір кусків: 13-100 мм зольність на сухий стан палива: 6,3% загальна волога на робочий стан палива: 8,0% нижча теплота згорання на робочий стан палива: 6 587 ккал/кг, одиниця виміру: тонна, кількість одиниць виміру: 84,5, ціна за одиницю, грн без ПДВ: 4 583,33 грн - на суму 387 291,39 грн без ПДВ, а з урахуванням ПДВ: 464 749,67 грн.

Згідно п. 5.2.1. Договору строк поставки Товару - до 30.06.2025.

Пунктом 5.2.2. Договору вказано місце та обсяг поставки Товару:

- Одеська обл., м. Одеса, провулок Маячний, 5 - 42,2 т;

- Одеська обл., м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Чорноморська Дорога, 1а - 34,5 т;

- Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Хотинська, 8 - 7,8 т.

Загальний обсяг поставки: - 84,5 т.

Поставка товару здійснюється партіями, що погоджується Сторонами, в залежності від поточної потреби Покупця, на підставі заявок наданих Покупцем. При цьому поточну потребу в товарі Покупець визначає самостійно. Партією Товару за Договором вважається поставка Товару в обсязі, що визначений за кожною окремою Заявкою Покупця (далі - Заявка) (п. 5.3. Договору).

Відповідно до пункту 5.4. Договору поставка Товару проводиться тільки на підставі наданої Заявки Покупцем, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання Товару. Поставка здійснюється протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання Заявки.

Пунктом 5.5.1. Договору, узгоджено спосіб отримання листів шляхом відправлення електронного листа на електронну пошту постачальника з додаванням до такого листа сканкопії відповідного документа, підписаного покупцем, в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення із змістом документу. У даному випадку відповідний документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням якого є відповідна роздруківка поштового програмного забезпечення покупця. Листом від 13.05.2025 за вих. № 687/04/25 позивачем було направлено на електронну адресу відповідача заявку на поставку товару.

Надалі позивач неодноразово звертався до відповідача з листами від 21.05.2025 за вих. № 637/04/25, від 02.06.2025 за вих. № 687/04/25, від 18.06.2025 за вих. № 768/405/04/05 та претензією щодо стягнення пені та штрафу в сумі 66 469,21 грн від 01.08.2025 за вих. № 935/04/05, вимагаючи належного виконання умов Договору та здійснення поставки товару у встановлені строки.

Проте, відповідач не здійснив поставку товару в строки, визначені Договором.

З підстав неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо поставки товару позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, колегія зазначає, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо інше не передбачено цією угодою, за загальним правилом оплата продукції здійснюється позивачем на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства й нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати (пункт 3.4 договору).

Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже зазначалось, за п. 5.4. Договору поставка Товару проводиться тільки на підставі наданої Заявки Покупцем, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання Товару. Поставка здійснюється протягом (п`яти) робочих днів з дня отримання Заявки.

В силу п. 5.2.1. Договору строк поставки Товару - до 30.06.2025.

З матеріалів справи встановлено, що листом від 13.05.2025 за вих. № 687/04/25 позивач направив на електронну адресу (zahidmarket@ukr.net) відповідача заявку на поставку товару, що підтверджується скріншотом сервісу електронної пошти Покупця.

Також позивач неодноразово звертався до відповідача з листами від 21.05.2025 за вих. № 637/04/25, від 02.06.2025 за вих. № 687/04/25, від 18.06.2025 за вих. № 768/405/04/05 та претензією щодо стягнення пені та штрафу в сумі 66 469,21 грн від 01.08.2025 за вих. № 935/04/05, вимагаючи належного виконання умов Договору та здійснення поставки товару у встановлені строки.

У своєму листі-зверненні № 2 від 12.06.2025 відповідач зазначив про здійснення поставки за Договором у найближчий час та проінформував позивача про необхідність обговорення деталей поставки.

В наведеному судова колегія вказує, що основні процесуальні норми про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

За ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд також наголошує, що в ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження й обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

Належність як змістовна характеристика та допустимість як характеристика форми є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарт доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів та оцінки доказів відповідно до статей 73-79 ГПК України залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші (постанова Верховного Суду від 17 березня 2026 року в cправі № 904/4337/24).

Так, з урахуванням наявного між сторонами листування щодо поставки товару за Договором, здійсненого після направлення 13.05.2025 Покупцем заявки Постачальнику, колегія суддів зазначає що докази, надані позивачем на підтвердження факту направлення відповідачу заявки на поставку товару, є більш вірогідними, ніж доводи, зазначені відповідачем на спростування означених обставин.

Належних доказів поставки товару з боку відповідача у строки, визначені Договором, матеріали справи не містять.

Зворотнього до суду не надано.

Згідно з статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2. Договору за порушення строків поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 відсотку вартості Товару, з поставки якого допущено прострочення, за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зробила висновки про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань, що передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Звернула увагу також й на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Гарантована статтею 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. - non bis in idem - «двічі за одне і те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання за одне й те саме правопорушення двічі.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при їх обчисленні позивачем, останнім допущено арифметичну помилку.

Так, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції, що відповідна частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню згідно арифметично правильного розрахунку пені, проведеного та визначеного місцевим господарським судом, що за період з 01.07.2025 (початок прострочення зобов`язання з поставки товару згідно п. 5.2.1. Договору) по 24.09.2025 (дата подання позову та в межах періоду нарахування, визначеного позивачем) становить: 33 925,50 грн (кількість днів прострочення у періоді - 86).

Крім цього, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов Договору в частині поставки товару, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права. А саме: 464 749,67 Х 7 / 100 = 32 532,48 грн.

У свою чергу, з огляду на зазначені у цій постанові висновки щодо суті спору, доводи апелянта про помилковість висновків місцевого господарського суду про ненадання позивачем належних та допустимих доказів надсилання заявки та отримання її відповідачем, а також про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій, - критично оцінюються колегією суддів, зокрема як такі, що є недоведеними.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що в даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на неправильне встановлення обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/11970/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених відповідачем в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (ТОВ "ЗАХІДМАРКЕТ").

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДМАРКЕТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/11970/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/11970/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДМАРКЕТ".

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак