Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №914/163/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/163/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Хом`як Х.А.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів»

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2025 (повне рішення складено 03.11.2025, суддя Мазовіта А.Б.)

у справі № 914/163/25

за позовом Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», м. Львів

про стягнення 7 608 754,94 грн

За участю представників:

від прокуратури – Цинайко Н.І.

від позивача – не з`явився

від відповідача – Ткачук Т.А.

Господарський суд Львівської області у рішенні від 23.10.2025 ухвалив: - задоволити позов Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 6 472 800,00 грн безпідставно збережених коштів, 803 448,09 грн інфляційних, 332 506,85 грн 3% річних; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» на користь Львівської обласної прокуратури 91 305,05 грн судового збору.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2025 в частині задоволення позову у розмірі 2 849 320,00 грн безпідставно збережених коштів, 353 677,04 грн інфляційних, 146 369,18 грн 3% річних і в цій частині в задоволені позову відмовити, а іншу частину рішення залишити без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2025, склад колегії з розгляду справи № 914/163/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», поданою на рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2025 у цій справі.

06.01.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 914/163/25.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту щодо нежитлового об`єкта будівництва, а також інфляційних втрат і 3% річних.

Встановлено, що будівництво об`єкта було розпочато у 2019 році, введено в експлуатацію 21.04.2023, а договір про пайову участь до 01.01.2020 сторонами не укладався. За таких обставин, на відповідача поширювався обов`язок звернутися до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі та сплатити її до введення об`єкта в експлуатацію. Невиконання цього обов`язку свідчить про безпідставне збереження коштів, що відповідно до ст. 1212 ЦК України є підставою для їх стягнення.

Суд визнав правильним поданий прокурором розрахунок, здійснений відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ухвали Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року», виходячи зі ставки 4%, встановленої саме для нежитлових будівель і споруд та фактичної вартості основних фондів, зазначеної в акті готовності об`єкта до експлуатації. Розмір безпідставно збережених коштів визначено в сумі 6472800,00 грн, а оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, суд також визнав обґрунтованим нарахування інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що:

- суд безпідставно визначив розмір пайової участі, виходячи з вартості основних фондів, прийнятих в експлуатацію (161 820 000,00 грн), тоді як п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» передбачає обчислення пайової участі у розмірі 4% саме від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта. Згідно з даними бухгалтерського обліку така вартість становить 90 587 000,00 грн, а відповідний розмір пайового внеску – 3 623 480,00 грн;

- загальна кошторисна вартість будівництва та вартість основних фондів є різними економічними і правовими категоріями. Відповідно до Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021, загальна кошторисна вартість визначається на стадії проектування на підставі кошторисної документації та не враховує подальше зростання вартості будівництва. Натомість, вартість основних фондів визначається під час введення об`єкта в експлуатацію і включає, крім будівельних витрат, також машини, обладнання та інвентар, що підтверджується роз`ясненням Мінрегіону. Отже, використання вартості основних фондів як бази для нарахування пайової участі суперечить вимогам закону;

- практика Верховного Суду не містить єдиного підходу щодо моменту, станом на який має визначатися розмір пайової участі. Наведені у додаткових письмових поясненнях правові висновки підтверджують, що розрахунок пайової участі повинен здійснюватися виходячи з вартості будівництва, визначеної на момент виникнення відповідного обов`язку, а не з вартості основних фондів, встановленої при введенні об`єкта в експлуатацію. У зв`язку з цим, належною базою для розрахунку є кошторисна документація, складена на початку будівництва, яка підтверджує загальну кошторисну вартість об`єкта. Відтак, загальна сума, яка підлягає стягненню, повинна становити 4 259 388,72 грн, а не 7 608 754,94 грн, як визначено рішенням суду першої інстанції. У зв`язку з цим, рішення підлягає зміні шляхом відмови у задоволенні позову в частині стягнення 2 849 320,00 грн безпідставно збережених коштів, 353 677,04 грн інфляційних втрат та 146 369,18 грн 3% річних;

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається, зокрема, на таке:

- відповідно до акта готовності об`єкта до експлуатації, зареєстрованого 07.04.2023 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, а також сертифіката № ЛВ122230413659 про готовність об`єкта до експлуатації, виданого 21.04.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, забудовником визначено вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, у розмірі 161 820 000,00 грн. Саме зазначена вартість відображає фактичні витрати на створення об`єкта будівництва та є об`єктивним показником вартості майна, введеного в експлуатацію. При цьому, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією могла бути врахована лише на момент, коли вона була актуальною для визначення пайової участі, однак, станом на введення об`єкта в експлуатацію, у дозвільних документах така інформація не зазначалась. Таким чином, використання Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради вартості основних фондів, прийнятих в експлуатацію, для здійснення розрахунку пайової участі є правомірним та відповідає фактичним обставинам справи;

- розрахунок суми, що підлягає стягненню з відповідача, здійснений позивачем з врахуванням вартості основних фондів, прийнятих в експлуатацію, та становить 7 608 754,94 грн, що включає суму пайової участі, інфляційні втрати та 3% річних. Правомірність такого підходу підтверджується практикою Верховного Суду, у якій визнано допустимим визначення розміру пайової участі виходячи з вартості основних фондів, зазначених у сертифікаті про прийняття об`єкта в експлуатацію, оскільки саме ці відомості підтверджують вартість фактично створеного та введеного в експлуатацію об`єкта.

- посилання відповідача на необхідність застосування виключно кошторисної вартості будівництва не враховує особливостей конкретних правовідносин та фактичних обставин справи. Так, у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 суд підтвердив правомірність визначення розміру пайової участі на підставі вартості об`єкта, зазначеної у документах про готовність до експлуатації. У цій справі Верховний Суд погодився із розрахунком, здійсненим виходячи із вартості об`єкта, яка була зазначена у відповідному акті готовності. Аналогічно у даній справі, при введенні багатофункціональної будівлі на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові в експлуатацію 21.04.2023 у дозвільних документах забудовником зазначено лише вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію – 161 820 000,00 грн. Враховуючи наведене, Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради здійснено правильний розрахунок пайової участі, а доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, апеляційна скарга ТзОВ «Парк Новий Львів» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2025 у справі № 914/163/25 — без змін.

Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши повноважних представників сторін, судова колегія встановила такі обставини:

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради за № 198 від 01.03.2019, зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету за № 785 від 16.08.2019, затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва – будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» багатофункціональної будівлі з вбудованою автостоянкою та даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові.

Відповідно до зазначених містобудівних умов та обмежень, замовником будівництва визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів». Згідно з підпунктами 1.2, 1.3 розділу 1 містобудівних умов та обмежень, цільове та функціональне призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:01:009:0050, площею 0,3325 га, визначено як «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства переробної, машинобудівної та іншої промисловості», а вид використання земельної ділянки – «для обслуговування адміністративного корпусу».

На підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», зареєстрованої у Центрі надання адміністративних послуг м. Львова 21.10.2019 за № 2-32223/АП-С-0006, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові 22.10.2019 видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ112192952351 щодо об`єкта «Будівництво багатофункціональної будівлі з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові».

Згідно з пунктом 5 акта готовності об`єкта до експлуатації будівельні роботи виконувалися у період із жовтня 2019 року по квітень 2023 року.

07.04.2023 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером АС01:5904-7059-7784-5716 зареєстровано акт готовності об`єкта до експлуатації, підписаний замовником – Товариством з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів», відповідно до якого закінчений будівництвом об`єкт визнано готовим до експлуатації. Найменування закінченого будівництвом об`єкта – «Багатофункціональна будівля з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові».

Відповідно до пункту 6.1 акта готовності об`єкта до експлуатації зазначено, що об`єкт є восьмиповерховою будівлею з технічним поверхом, загальна площа будівлі становить 14 190,7 кв. м.

У пункті 11 акта готовності об`єкта до експлуатації зазначено, що вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, становить 161 820 тис. грн.

Згідно з пунктом 12 акта готовності пайова участь не сплачувалася з посиланням на пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019.

21.04.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № ЛВ122230413659, який зареєстровано в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

Згідно із зазначеним сертифікатом, прийнято в експлуатацію багатофункціональну будівлю з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові, замовником будівництва якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів».

У сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта зазначено основні техніко-економічні показники об`єкта, а саме: загальна площа приміщень – 13 019 кв. м; корисна площа приміщень – 12 594,4 кв. м; площа забудови – 1 582,5 кв. м; кількість поверхів – 8 та технічний поверх; висота приміщень – 3,3 м; загальна площа будівлі – 14 190,7 кв. м; будівельний об`єм – 58 995 куб. м.

За результатами розгляду запиту прокуратури від 19.12.2024 за №14.51/04-14-9841вих-24, Львівська міська рада листом від 06.01.2025 за №2301-вих-1663 повідомила, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» не зверталося до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва «багатофункціональна будівля з вбудованою автостоянкою, даховою котельнею та будівництво трансформаторної підстанції на вул. Панаса Мирного, 24», а також не подавало документів, які підтверджують вартість будівництва зазначеного об`єкта та його техніко-економічні показники.

Крім того, на запит прокуратури Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради здійснено розрахунок пайового внеску, виходячи з техніко-економічних показників об`єкта будівництва. При цьому враховано, що в акті готовності об`єкта до експлуатації від 07.04.2023 замовником будівництва зазначено вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, у сумі 161820000,00 грн. За результатами проведеного розрахунку величина пайового внеску становить 6 472 800,00 грн (161 820 000,00 грн Ч 0,04).

Посилаючись на те, що відповідач, як забудовник, не виконав встановленого законом обов`язку щодо сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту під час здійснення будівництва багатофункціональної будівлі з вбудованою автостоянкою та даховою котельнею на вул. Панаса Мирного, 24 у м. Львові, внаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг кошти, які підлягали сплаті до місцевого бюджету, прокурор звернувся до суду в інтересах Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з позовом про їх стягнення на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Прокурор зазначив, що відповідачем не виконано обов`язку щодо визначення та сплати пайової участі, а тому останній зобов`язаний повернути безпідставно збережені кошти. У зв`язку з цим прокурор та позивач просили стягнути з відповідача 7 608 754,94 грн, з яких: 6 472 800,00 грн – сума пайової участі, 803 448,09 грн – інфляційні втрати та 332 506,85 грн – 3 % річних.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків:

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній до 01.01.2020, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури такого населеного пункту шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Частиною 9 статті 40 зазначеного Закону було передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру та використання коштів пайової участі встановлюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначалась у договорі, укладеному між замовником будівництва та органом місцевого самоврядування, з врахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної відповідно до будівельних норм, державних стандартів і правил.

Водночас, сама по собі відсутність укладеного договору про пайову участь не звільняла замовника від передбаченого законом обов`язку щодо участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а порядок визначення розміру пайової участі у випадку, коли такий договір до 01.01.2020 укладений не був, врегульовано пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ.

Разом з тим, 01.01.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», пунктом 13 якого, статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" – виключено.

Відповідно до п.2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно з п. 3, 4 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

У постанові від 28.05.2026 у справі № 922/1993/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: - об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; - об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Відтак, у вказаних випадках, враховуючи вимоги пп. 3, 4 п. 2 п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: - для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 903/283/24 зазначив, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 звернула увагу на те, що законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено обов`язок замовника будівництва брати пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Розрахунок розміру пайового внеску є невід`ємною частиною відповідного договору, а сплата такого внеску мала здійснюватися до введення об`єкта в експлуатацію. Ухилення забудовника від укладення договору про пайову участь не припиняє встановленого законом обов`язку щодо сплати відповідних коштів. У такому випадку орган місцевого самоврядування має право вимагати їх стягнення як безпідставно збережених грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки замовник будівництва зберіг у себе кошти, які повинен був спрямувати на розвиток інфраструктури населеного пункту.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у правовідносинах, які виникли до законодавчих змін щодо скасування обов`язку укладення договору про пайову участь, належним та ефективним способом захисту прав органу місцевого самоврядування є звернення з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів.

У даній справі встановлено, що будівництво спірного об`єкта розпочато у жовтні 2019 року на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № ЛВ112192952351, зареєстрованого 22.10.2019, а об`єкт будівництва введено в експлуатацію 21.04.2023, що підтверджується сертифікатом готовності об`єкта до експлуатації № ЛВ122230413659.

Таким чином, на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (01.01.2020) будівництво спірного об`єкта не було завершено, об`єкт не був прийнятий в експлуатацію, а договір про пайову участь між замовником будівництва та органом місцевого самоврядування укладено не було.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якими врегульовано порядок виконання обов`язку замовників будівництва щодо участі у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту у перехідний період після виключення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Верховний Суд у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 зазначив, що положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX поширюються, зокрема, на об`єкти будівництва, які розпочаті до 01.01.2020, але станом на цю дату не введені в експлуатацію та щодо яких договори про пайову участь не були укладені.

Отже, саме факт початку будівництва до 01.01.2020 не звільняє замовника від виконання обов`язку щодо участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Визначальним є те, що на момент зміни законодавчого регулювання об`єкт не був введений в експлуатацію, а тому правовідносини щодо виконання передбаченого законом обов`язку замовника не були завершені.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що розмір пайової участі повинен визначатися виходячи із вартості будівництва станом на момент виникнення обов`язку щодо її сплати. Такий підхід не враховує, що відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX саме протягом 2020 року замовник був зобов`язаний звернутися до органу місцевого самоврядування та надати документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Отже, законодавець пов`язував визначення розміру пайової участі не з попередньою стадією проектування чи початком будівництва, а з необхідністю встановлення вартості конкретного об`єкта, щодо якого здійснюється будівництво та який підлягає введенню в експлуатацію. Інше тлумачення положень Закону № 132-IX призводило б до створення нерівних умов для замовників будівництва, оскільки особи, які завершили будівництво до 01.01.2020, виконували обов`язок щодо пайової участі відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тоді як замовники, які розпочали будівництво раніше, але завершили його після 01.01.2020, могли б уникнути такого обов`язку виключно через зміну законодавчого регулювання.

Враховуючи наведене, відповідач як замовник будівництва, був зобов`язаний здійснити перерахування коштів пайової участі до відповідного місцевого бюджету до моменту прийняття об`єкта в експлуатацію. Однак, доказів виконання такого обов`язку матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, у разі ухилення замовника будівництва від виконання встановленого законом обов`язку щодо пайової участі орган місцевого самоврядування має право вимагати стягнення відповідних коштів як безпідставно збережених на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки замовник фактично зберігає у себе кошти, які мав спрямувати на розвиток інфраструктури відповідного населеного пункту.

Отже, для виникнення обов`язку відповідача повернути безпідставно збережені кошти необхідним є встановлення факту збереження відповідачем коштів, збереження їх за рахунок територіальної громади та відсутності правової підстави для такого збереження.

В даному випадку відповідач, здійснивши будівництво об`єкта та ввівши його в експлуатацію без сплати пайової участі, зберіг у себе грошові кошти, які відповідно до вимог Закону України № 132-IX та встановленого органом місцевого самоврядування порядку повинні були бути перераховані до місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Абзацом другим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX встановлено, що протягом 2020 року розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4% загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування.

Разом з тим, при визначенні розміру пайової участі необхідно враховувати, що документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта, подаються замовником саме для визначення фактичного розміру пайової участі.

У даній справі в пункті 11 акта готовності об`єкта до експлуатації зазначено вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, у розмірі 161 820 000,00 грн.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 у справі № 914/3777/23 зазначив, що при визначенні розміру пайової участі може враховуватися саме вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію, оскільки така вартість відображає фактичні витрати на створення об`єкта будівництва, а не лише прогнозовані витрати, визначені на стадії проектування.

Загальна кошторисна вартість будівництва у розумінні законодавства у сфері містобудування є розрахунковим показником вартості реалізації проектних рішень, однак у цій справі відповідач не довів її конкретного розміру належними доказами.

Разом з тим, визначаючи розмір пайової участі, суд виходить не лише з буквального змісту положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, а й з необхідності встановлення фактичної вартості об`єкта будівництва, щодо якого виник обов`язок зі сплати пайової участі. При цьому, саме замовник будівництва відповідно до підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX був зобов`язаний подати органу місцевого самоврядування документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта, однак таких дій не вчинив. Відтак, за відсутності поданих замовником документів щодо кошторисної вартості будівництва, для визначення розміру пайової участі можуть бути використані наявні у матеріалах справи документи, що містять підтверджений самим замовником вартісний показник створеного об`єкта

В матеріалах справи наявний акт готовності об`єкта до експлуатації від 07.04.2023, у якому зазначено вартість основних фондів, що приймаються в експлуатацію в розмірі 161 820 000,00 грн. Вказаний документ складено в межах процедури прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію та містить відомості про вартість фактично створеного об`єкта, визначену самим замовником будівництва.

Враховуючи, що відповідач не надав доказів існування іншої загальної кошторисної вартості будівництва, яка могла б бути використана для розрахунку пайової участі, колегія суддів вважає обґрунтованим визначення її розміру виходячи саме із вартості основних фондів, що приймаються в експлуатацію. Таким чином, розмір пайової участі становить 6 472 800,00 грн (161 820 000,00 грн Ч 4%). Вказана сума є коштами, які відповідач мав перерахувати до місцевого бюджету до моменту введення об`єкта в експлуатацію, однак не сплатив, у зв`язку з чим вони є безпідставно збереженими відповідно до статті 1212 ЦК України.

Доводи апелянта про необхідність визначення розміру пайової участі виходячи із вартості будівництва у розмірі 90 587 000,00 грн колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена сума визначена відповідачем на підставі даних його бухгалтерського обліку та не підтверджує загальну кошторисну вартість будівництва об`єкта, визначену відповідно до будівельних норм, державних стандартів і правил. Сама по собі вартість об`єкта, відображена у бухгалтерському обліку підприємства, не є тотожною загальній кошторисній вартості будівництва, оскільки формується з врахуванням правил бухгалтерського обліку та може відображати вартість активу після його створення, а не кошторисну вартість будівництва, визначену на стадії проектування та будівництва.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тезою, що вартість основних фондів та загальна кошторисна вартість будівництва є різними економічними категоріями. Разом з тим, апелянтом не доведено належними та допустимими доказами, яка саме загальна кошторисна вартість будівництва спірного об`єкта підлягала застосуванню для розрахунку пайової участі, а подана ним бухгалтерська довідка не є тим належним та допустимим доказом на підтвердження такої обставини.

Разом з тим, наведена обставина сама по собі не свідчить про неправильність здійсненого розрахунку у даній справі, оскільки відповідач не довів, що саме показник загальної кошторисної вартості будівництва був сформований та існував на момент, коли відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону №132-IX виник обов`язок щодо визначення та сплати пайової участі. Натомість, вартість основних фондів, зазначена в акті готовності об`єкта до експлуатації, є єдиним документально підтвердженим відповідачем вартісним показником конкретного об`єкта будівництва, який введено в експлуатацію.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки відповідач не виконав встановленого законом обов`язку щодо сплати пайової участі до прийняття об`єкта в експлуатацію, у нього виник обов`язок повернути безпідставно збережені кошти. При цьому, на такі правовідносини поширюються положення частини другої статті 625 ЦК України щодо відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Доводи апелянта про необхідність пропорційного зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних є похідними від його тверджень про неправильність визначення основної суми пайової участі. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про правильність визначення розміру пайової участі у сумі 6 472 800,00 грн, підстави для зміни розміру інфляційних втрат та 3% річних відсутні.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які останній посилається в обґрунтування своєї позиції щодо визначення бази для розрахунку пайової участі, оскільки наведені висновки стосуються правовідносин щодо об`єктів житлового будівництва. Натомість предметом розгляду у даній справі є нежитлова будівля — багатофункціональна будівля з вбудованою автостоянкою та даховою котельнею, щодо якої пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX встановлено інший порядок визначення розміру пайової участі, а саме у розмірі 4% від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта нежитлового призначення. Відтак, наведена апелянтом судова практика не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки висновки у ній зроблені з урахуванням іншого виду об`єкта будівництва та іншого нормативного регулювання визначення розміру пайової участі.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»).

Розумність строків залежить від об`єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення судового захисту.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду.

Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»).

Розумність строків залежить від об`єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв.

Відтак, судом апеляційної інстанції розглянуто апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що був об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Новий Львів» відмовити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.10.2025 у справі № 914/163/25 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 13.08.2026.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік