Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №212/11048/26 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/11048/26

2/212/7066/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(З А О Ч Н Е)

12 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Пустовіт О.Г., за участю секретаря судового засідання Мєхтієвої А.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг, в порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України,за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/5 частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона, позивач по справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з березня 1994 року по теперішній час, відкрито та безперервно проживає у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , користується ним в цілому та за власні кошти проводила в ньому поточні та капітальні ремонти, утримує його, сплачує комунальні послуги. ОСОБА_1 є власником 1/5 частки зазначеного домоволодіння.

Протягом цього часу, ОСОБА_1 замінила старі на нові вікна у будинку, замінила старе на нове сантехнічне обладнання, а також замінила каналізаційні труби та виконала поточні та капітальний ремонт будинку, уклала договори з комунальними службами, сплачувала у повному обсязі комунальні платежі, утримує будинок в цілому у належному стані.

Вищевказаним домоволодінням, позивач ОСОБА_1 володіє та користується за згоди відповідача ОСОБА_2 , яка є власником 1/5 частки зазначеного домоволодіння. Вони з нею домовилися, що вона переоформить на позивача ОСОБА_1 1/5 частку домоволодіння, але вона у серпні 2001 року терміново виїхала за межі Кривого Рогу, пообіцявши приїхати та переоформити 1/5 частку домоволодіння на неї. До теперішнього часу вона не повернулася. Останній раз, в телефонній розмові з позивачем зазначила, що позивачка ОСОБА_1 , все одно володіє та користується будинком понад 20 років, сплачує комунальні послуги, жодних претензій на свою частку будинку вона не пред`являє та не пред`явить у майбутньому. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - треті особи по справі є співвласниками інших 3/5 часток зазначеного домоволодіння, по 1/5 частці кожний. Позивачка вважає, що набула право власності на зазначену, належну ОСОБА_2 1/5 частку домоволодіння в порядку набувальної давності, тому звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 22.07.2026 було відкрито провадження по справі в загальному позовному провадженні, призначено підготовче судове засідання та задоволено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою судді Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 31.07.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Коваленко Р.А. до суду не з`явилися , адвокат Коваленко Р.А. подав заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Правом надання відзиву на позов не скористалась, у зв`язку з чим, відповідно до положень ч. 8 ст.178, ч. 4 ст.223, ч. 1 ст.280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів, зі згоди позивача, судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Треті особи – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, кожен окремо надали заяви та просили суд розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги вважають обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи,встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З матеріалів справи, а саме, з копії договору міни від 12.03.1994 року, посвідченого Другою Криворізькою державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1113, вбачається що позивачка ОСОБА_1 є власником 1/5 частки, також вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_2 є власником 1/5 частки, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 також власниками зазначеного домоволодіння, по 1/5 частці кожний. Зазначена інформація також підтверджується відповіддю КП «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» ДОР», яка надана на виконання ухвали суду.

Іншими доказами, а саме, актом, що складений сусідами та посвідчений 13.07.2026 року квартальним комітетом №27 Покровського району міста Кривого Рогу, підтверджується, що ОСОБА_1 , 1956 року народження з вересня 1994 року по теперішній час відкрито та безперервно проживає у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , користується ним та за власні кошти проводить в ньому поточні та капітальні ремонти, утримує його, сплачує комунальні послуги. ОСОБА_6 , не мешкає за вказаною адресою починаючи з жовтня 1994 року по теперішній час. Особисті речі відсутні. Перешкоди у проживанні не чинилися. Місце перебування ОСОБА_6 невідоме.

Як вбачається з квитанцій, наданих позивачем, позивач ОСОБА_1 , регулярно сплачувала комунальні платежі, нараховані за користування спірним житловим будинком, крім того, замінила старі на нові вікна у будинку, замінила старе на нове сантехнічне обладнання, а також замінила каналізаційні труби та виконала поточні та капітальний ремонт будинку, уклала договори з комунальними службами, сплачувала у повному обсязі комунальні платежі, утримує в цілому житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 у належному стані, протягом 21 року.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 та 4 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, набувається за рішенням суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 24.01.2019 року у справі № 755/16913/16-ц зазначив, що за аналізом частини першої статті 344 ЦК України за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Аналогічний висновок міститься і у рішенні Верховного Суду від 28.03.2019 по справі №215/5451/16-ц, у якому зазначено, що за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно в тому числі, якщо власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

За змістом ст.ст. 319 та 322 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до п. 1 ст. 8 вказаної Конвенція кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.

Пункт 2 ст. 8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.

Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Згідно з роз`ясненнями п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Добросовісне заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід розуміти так, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування у цій справі), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, судом було встановлено, що позивачка правомірно володіє та більше двадцяти років відкрито та безперервно користується нерухомим майном у вигляді 1/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу ОСОБА_2 , тому суд вважає правомірним виникнення у позивачки ОСОБА_1 права власності на вказану частку майна за набувальною давністю, а позовна заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 328, 344 ЦК України, ст.ст.12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності за набувальною давністю на 1/5 частку житлового будинку А-1, загальною площею 36,0 кв.м., житловою 23,5 кв.м., з господарчими побудовами: літня кухня Д, вбиральня Г, гараж Е, водопровід І, замощення ІІ-ІІІ, огорожа № 1-4, ворота № 5, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення, складено та підписано без проголошення 12 серпня 2026 року.

Суддя: О. Г. Пустовіт