Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №738/913/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 738/913/26 Головуючий у 1 інстанції Савченко О. А.

Провадження № 33/4823/662/26

Категорія - ст.124 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Куценка М. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року у справі за протоколом про адміністративне правопорушення відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 124 КУпАП,

У С Т А Н О В И В :

Постановою Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень. Цією ж постановою з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.04.2026 о 13:15:00 в місті Мена по вулиці Чернігівський шлях, 128 водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем SKODA днз НОМЕР_1 при зміні напрямку руху, а саме маневру розвороту ліворуч не з крайнього лівого положення на проїзній частині, не переконався у безпеці, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем MersedesBenz нз GX64FWO під керуванням ОСОБА_2 , який рухався в попутному напрямку. Внаслідок цього автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків, травмованих немає. Чим порушив вимоги п. 10.1, п. 10.4.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Менського районного суду Чернігівської області скасувати, а провадження у справі закрити. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що місцевий суд не забезпечив повне всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи. Вказує, що на місці події дорожні знаки чи розмітка, які б забороняли здійснити маневр розвороту не з крайнього лівого положення були відсутні, що підтверджується наявною в матеріалах справи схемою, зазначає обставини за яких збирався виконати розворот. Зазначає, що пояснення водія та пасажира іншого автомобіля з яким сталася ДТП не відповідають дійсності та є намаганням ОСОБА_2 уникнути адміністративної відповідальності за порушення ПДР. Під час виконання розвороту, автомобіль мерседес-бенц перебував у «сліпій» зоні, а тому не мав можливості побачити вказаний попутній транспортний засіб. Вважає за необхідне звернути увагу на порушення, допущені при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

У судове засідання апеляційного суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не з`явилась, будучи належним чином повідомленим про дату місце та час розгляду справи. До суду надійшла письмова заява ОСОБА_1 про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, вимоги апеляційної скарги підтримує. Інші особи які брали участь в провадженні, також в судове засідання не з`явились, що на думку суду не перешкоджає розгляду справи, оскільки пояснення всіх учасників процесу наявні в матеріалах справи та враховані судом, а матеріали справи дозволяють суду розглянути справу та прийняти рішення за поданою апеляційною скаргою. За таких обставин, керуючись положеннями статті 294 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі апелянта та інших осіб.

Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що постанова місцевого суду є законною та обґрунтованою, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції дослідив усі надані сторонами докази, дав їм належну оцінку як окремо, так і в їх сукупності, встановив фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди та дійшов обґрунтованого висновку про те, що її безпосередньою причиною стало порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України.

Такий висновок місцевого суду відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю досліджених доказів, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, фотоматеріалами, відеозаписом, поясненнями учасників дорожньо-транспортної пригоди та іншими матеріалами справи, які є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою щодо істотних обставин події та не містять таких суперечностей, які б ставили під сумнів правильність установлених судом першої інстанції фактичних обставин.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з оцінкою досліджених судом доказів, власного тлумачення механізму дорожньо-транспортної пригоди та переконання про порушення Правил дорожнього руху іншим учасником дорожнього руху. Разом із тим такі доводи самі по собі не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки під час апеляційного перегляду вони підлягають оцінці не ізольовано, а у взаємозв`язку з усіма доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на наведене апеляційний суд вважає за необхідне перевірити доводи апеляційної скарги та надати їм оцінку з урахуванням установлених обставин справи, вимог Правил дорожнього руху України та положень КУпАП.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильне встановлення судом першої інстанції механізму дорожньо-транспортної пригоди та відсутність у діях ОСОБА_1 порушень пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України.

Як убачається з матеріалів справи, безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Skoda», виконував маневр розвороту не з крайнього лівого положення на проїзній частині. Зазначена обставина не є спірною та підтверджується як поясненнями самого ОСОБА_1 , так і показаннями іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, свідків, а також іншими дослідженими судом доказами.

Разом із тим саме по собі виконання розвороту не з крайнього лівого положення не свідчить про порушення Правил дорожнього руху. Відповідно до пункту 10.4 Правил дорожнього руху такий маневр допускається у випадках, передбачених цими Правилами, однак лише за умови, що він не створить небезпеки чи перешкод іншим учасникам дорожнього руху. При цьому водій, який виконує поворот ліворуч або розворот не з крайнього лівого положення, зобов`язаний дати дорогу попутним транспортним засобам.

Зазначені вимоги Правил дорожнього руху необхідно застосовувати у взаємозв`язку з пунктом 10.1 Правил дорожнього руху, яким на водія покладено обов`язок перед початком будь-якої зміни напрямку руху переконатися, що такий маневр буде безпечним і не створить небезпеки чи перешкод іншим учасникам дорожнього руху. Отже, водій, який виконує розворот не з крайнього лівого положення, не лише повинен мати право на виконання такого маневру, а й зобов`язаний здійснити його таким чином, щоб не примусити інших учасників дорожнього руху змінювати напрямок руху чи швидкість для уникнення зіткнення.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме недотримання вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху ОСОБА_1 перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Посилання апелянта на те, що дорожня розмітка чи дорожні знаки не забороняли виконання розвороту в зазначеному місці, правильності висновків місцевого суду не спростовують. Підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності стало те, що, здійснюючи цей маневр, він не виконав покладених на нього Правилами дорожнього руху обов`язків щодо забезпечення його безпечності.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася виключно з вини водія автомобіля «Mercedes-Benz», який, на думку апелянта, рухався з перевищенням установленої швидкості, виїхав на смугу зустрічного руху та мав технічну можливість уникнути зіткнення.

Зазначені твердження були предметом перевірки суду першої інстанції, однак свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли. Наявні у справі докази не дають підстав для висновку про те, що саме порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля «Mercedes-Benz» перебувало у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди або виключало відповідальність ОСОБА_1 .

Посилання апелянта на перевищення швидкості автомобілем «Mercedes-Benz» ґрунтуються виключно на його власному припущенні. Жодних об`єктивних даних, які б давали можливість достовірно встановити швидкість руху зазначеного транспортного засобу безпосередньо перед зіткненням чи підтверджували перевищення встановлених обмежень швидкості, матеріали справи не містять.

Не підтверджуються належними та допустимими доказами і доводи апеляційної скарги про те, що водій автомобіля «Mercedes-Benz» безпідставно виїхав на смугу зустрічного руху. Навпаки, з установлених судом обставин убачається, що будь-яка зміна траєкторії руху цього автомобіля відбувалася вже після виникнення небезпечної дорожньої обстановки, створеної виконанням ОСОБА_1 маневру розвороту.

Сам по собі факт вчинення іншим учасником дорожнього руху дій, спрямованих на уникнення зіткнення, навіть якщо такі дії супроводжувалися відхиленням від первісної траєкторії руху, не свідчить про виникнення дорожньо-транспортної пригоди саме з його вини. Вирішальним є встановлення того, чиї дії першими створили небезпечну дорожню обстановку, яка об`єктивно призвела до розвитку аварійної ситуації.

У цій справі сукупність досліджених доказів свідчить, що така небезпечна дорожня обстановка виникла саме внаслідок виконання ОСОБА_1 маневру розвороту без дотримання вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України. За відсутності такого порушення необхідність у вчиненні водієм автомобіля «Mercedes-Benz» будь-яких екстрених дій для уникнення зіткнення взагалі б не виникла.

За таких обставин навіть у разі припущення про можливу наявність окремих порушень Правил дорожнього руху з боку іншого учасника дорожнього руху це саме по собі не спростовує встановленого судом факту порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху та не виключає його адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, оскільки зазначене порушення перебувало у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

Не можуть бути підставою для скасування постанови і доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку судом першої інстанції показань учасників дорожньо-транспортної пригоди, свідків та інших доказів.

Посилання апелянта на те, що суд безпідставно не погодився з його поясненнями щодо механізму дорожньо-транспортної пригоди, не свідчать про неправильність висновків суду. Надання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, власного бачення обставин події є способом реалізації права на захист, однак такі пояснення не мають наперед установленої доказової сили та підлягають оцінці нарівні з іншими доказами, дослідженими у справі.

Сам по собі факт, що суд першої інстанції не погодився з доводами ОСОБА_1 , не свідчить про однобічність чи неповноту судового розгляду. Як убачається зі змісту постанови, суд перевірив наведені стороною захисту аргументи, однак обґрунтовано дійшов висновку, що вони спростовуються іншими, більш переконливими та взаємоузгодженими доказами, дослідженими під час розгляду справи.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до пропозиції надати іншу оцінку вже дослідженим доказам без наведення об`єктивних обставин, які б свідчили про їх недопустимість, недостовірність або істотні суперечності, що могли б поставити під сумнів правильність висновків суду першої інстанції. Проте саме по собі інше суб`єктивне сприйняття обставин дорожньо-транспортної пригоди учасником провадження не є підставою для переоцінки доказів та скасування законної й обґрунтованої постанови суду.

Апеляційний суд також враховує, що жоден із доказів, покладених судом першої інстанції в основу постанови, не розглядався ізольовано. Висновок про винуватість ОСОБА_1 зроблено лише після оцінки всієї сукупності доказів, які взаємно доповнюють один одного, узгоджуються щодо істотних обставин події та утворюють логічну й послідовну систему доказування, достатню для висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо недопустимості протоколу про адміністративне правопорушення, а також про те, що він був складений не тим працівником поліції, який безпосередньо оформляв матеріали дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є одним із джерел доказів у справі, однак сам по собі не має наперед встановленої доказової сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Саме тому доводи апелянта, спрямовані виключно на критику змісту протоколу, не можуть бути підставою для скасування постанови суду, якщо викладені у ньому обставини підтверджуються іншими належними та допустимими доказами.

Як убачається зі змісту постанови місцевого суду, висновок про винуватість ОСОБА_1 зроблено не лише на підставі протоколу про адміністративне правопорушення. Суд першої інстанції поклав в основу свого рішення також схему місця дорожньо-транспортної пригоди, фотоматеріали, відеозапис, пояснення учасників дорожньо-транспортної пригоди, показання свідків та інші матеріали справи, дослідивши їх у сукупності та взаємозв`язку.

Тому навіть у разі незгоди апелянта з окремими відомостями, викладеними у протоколі, така обставина сама по собі не свідчить про недоведеність його вини, оскільки фактичні обставини, покладені судом першої інстанції в основу постанови, підтверджуються сукупністю інших доказів, які є взаємоузгодженими та достатніми для висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд також враховує, що під час розгляду справи суд першої інстанції не був обмежений відомостями, викладеними у протоколі, а безпосередньо дослідив усі наявні докази, заслухав пояснення учасників провадження та свідків, після чого самостійно встановив фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди. За таких умов посилання апелянта на окремі недоліки оформлення протоколу не спростовують правильності встановлених судом обставин та не є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Посилання апелянта на окремі правові висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини також не спростовують законності оскаржуваної постанови.

Апеляційний суд погоджується з тим, що під час розгляду справ про адміністративні правопорушення суд зобов`язаний забезпечити дотримання гарантій справедливого судового розгляду, належним чином перевірити всі доводи сторін, надати оцінку кожному доказу в його взаємозв`язку з іншими доказами та мотивувати прийняте рішення. Саме такі підходи неодноразово висловлювалися як Верховним Судом, так і Європейським судом з прав людини.

Разом із тим наведені апелянтом судові рішення не можуть застосовуватися відокремлено від фактичних обставин справ, у яких вони були постановлені. Правові висновки суду касаційної інстанції та Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню з урахуванням конкретних обставин кожної справи, характеру встановлених порушень та досліджених доказів.

На відміну від справ, на які посилається апелянт, у даному провадженні суд першої інстанції не обмежився формальним викладенням обставин, наведених у протоколі про адміністративне правопорушення, а безпосередньо дослідив усі наявні у справі докази, перевірив пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди та свідків, навів мотиви, з яких одні докази поклав в основу постанови, а інші обґрунтовано відхилив.

Апеляційний суд також бере до уваги, що вимога щодо належної вмотивованості судового рішення не означає обов`язку суду детально відповідати на кожен аргумент сторони захисту або наводити окремі мотиви щодо кожного доказу. Судове рішення повинно містити мотиви, достатні для розуміння сторонами причин прийнятого рішення та можливості перевірки його законності судом вищої інстанції. Оскаржувана постанова таким вимогам відповідає, оскільки містить послідовне викладення встановлених судом обставин, аналіз досліджених доказів та мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Отже, наведені в апеляційній скарзі посилання на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права та не є підставою для скасування постанови, оскільки встановлені у цій справі фактичні обставини та досліджені докази дають достатні підстави для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

З урахуванням наведеного апеляційний суд доходить висновку, що під час розгляду справи місцевий суд повно та всебічно дослідив обставини дорожньо-транспортної пригоди, перевірив усі докази, подані сторонами, надав їм належну правову оцінку та правильно встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , виконуючи маневр розвороту, не переконався у безпечності такого маневру, порушив вимоги пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України, є належним чином обґрунтованим, підтверджується сукупністю досліджених доказів та відповідає фактичним обставинам справи.

Будь-яких об`єктивних підстав вважати, що суд першої інстанції поклав в основу постанови недопустимі або недостовірні докази, неправильно визначив причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 та наслідками дорожньо-транспортної пригоди або дійшов помилкового висновку щодо наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до статті 294 КУпАП за результатами апеляційного перегляду підстав для скасування чи зміни постанови Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року не вбачається, оскільки вона є законною, обґрунтованою та постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального закону.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяМ. О. Куценко