Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №766/4102/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

іменем України

справа №766/4102/24

провадження № 22-ц/819/988/26

12 серпня 2026 року м.Херсон

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Бездрабко В.О. (суддя - доповідач),

судді: Приходько Л.А.,

Радченко С.В.,

секретар судового засідання: Манько К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2026 року, постановлене під головуванням судді Булах Є.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,

встановив:

Зміст позовних вимог

В березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Херсонської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, у якому просив: визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на 1/5 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ;

визнати за позивачем право власності в порядку набувальної давності на 1/5 частину житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 .

Позов мотивований тим, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 04 липня 1995 року позивач придбав у власність 3/5 частин житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_2 .

Інші 2/5 частини житлового будинку належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , частка кожної з яких дорівнює по 1/5 частині житлового будинку. З моменту придбання нерухомого майна позивач постійно проживає в зазначеному будинку, проте інших співвласників будинку жодного разу не бачив, в спірному будинку вони не проживали, належними їм частинами будинку не користувались, утримання та обслуговування будинку не здійснювали.

Зі слів ОСОБА_4 , продавця належної позивачу частини будинку, інші співвласники померли. Позивачем з часу придбання 3/5 частин домоволодіння, у всьому домоволодінні робились поліпшення житлових умов, проводилися ремонтні роботи, у тому числі, встановлення вікна та дверей, здійснений ремонт даху, встановлено лічильники, проведено газопостачання, тощо.

Зазначив, що оскільки він володіє не належною йому частиною домоволодіння добросовісно, відкрито, безперервно починаючи з липня 1995 року, тобто більше 28 років, про місцезнаходження, життєвий стан (живі чи мертві) інші співвласники будинку йому не відомо, оформити право власності з ними шляхом оформлення договору відчуження на його користь в нотаріальному порядку він не має можливості, вказане змусило його звернутись до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на 2/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , оскільки сам по собі факт користування позивачем неналежною йому частиною домоволодінням не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю, так як відсутні такі умови, як: те, що позивач не знав і не міг знати, що володіє чужим майном; відомі власники майна; добросовісність набуття.

Суд першої інстанції проаналізував питання доброчесності у спірних правовідносинах та послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо набуття права власності за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно інформації з інвентарної справи БТІ співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 рахується позивач з часткою 3/5 частин, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з частками по 1/5 кожної у домоволодіння, про що він довідався лише в 2024 році, з матеріалів інвентарної справи. Відомості щодо права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 засновані на посвідченні повітового відділу комунального господарсько-житлового відділення м.Херсона від 18 травня 1923 року. В домовій книзі по будинку, яка була створена в 1945 році, інші співвласники не були зареєстрованими, як такі що проживали в будинку. Ані інші співвласники, ані їхні спадкоємці зацікавленості до нерухомості на протязі тривалого проміжку часу не виявляли, утримання майна не здійснювали. Саме позивач утримує нерухоме майно, проводив ремонті роботи, здійснив підключення газопостачання, встановив лічильники обліку, сплачував податки та утримував земельну ділянку у придатному стані. На протязі більш ніж 30 років він відкрито володіє усім житловим будинком, тому вважає, що має право на визнання за ним права власності на 2/5 частин домоволодіння в порядку статті 344 ЦК України.

Правова позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розгляд справи апеляційним судом

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник Херсонської міської ради до суду е з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений згідно вимог частини шостої статті 128 ЦПК України.

Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Ураховуючи наведене, баланс інтересів учасників справи у як найшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду цієї справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 є власником 3/5 частин житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташованого на земельній ділянці площею 551,9 кв.м, що підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 липня 1995 року, витягом з Державного реєстру речових прав №369564452 від 13 березня 2024 року.

Згідно відомостей домової книги позивач з 22 липня 1995 року є зареєстрованим за вищевказаною адресою.

Згідно листа Херсонського державного бюро технічної інвентаризації від 04 липня 2026 р. №18217, за даними архіву бюро домобудівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить: ОСОБА_1 3/5 частин, ОСОБА_6 1/5 частина і ОСОБА_3 1/5 частина. Аналогічного змісту відповідь надано 26 лютого 2024 р. №504 КП «Херсонське бюро технічної інвентаризації» ХОР.

Також належність зазначених частин домоволодіння вищевказаним співвласникам була підтверджена проведеним судом першої інстанції дослідженням витребуваних матеріалів інвентарної справи на будинок.

До позовної заяви ОСОБА_1 додано документи, якими підтверджено факт проведення позивачем за період з 1995 року по 2024 року робіт щодо поліпшення стану домоволодіння, а саме: придбання котлу; встановлення лічильників води, газу, приєднання будинку до газопостачання та електромережі, проведення ремонтних робіт тощо.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції і застосовані норми права

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на 2/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , оскільки сам по собі факт користування позивачем неналежною позивачу частиною домоволодіння не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю на це майно.

Укладаючи 04 липня 1995 року договір купівлі-продажу 3/5 частин домоволодіння, ОСОБА_1 достеменно був обізнаний про придбання лише частини житлового будинку, тобто про наявність права власності на 2/5 частини житлового будинку інших осіб, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, за відсутності ознаки добросовісності володіння майном, яка мала існувати саме на момент заволодіння майном.

Відсутність у позивача інформації про інших співвласників, тривалість володіння неналежною йому частиною житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, утримання усього будинку та проведення поліпшення житлових умов, за відсутності, як стверджує позивач в апеляційній скарзі, можливості поділу будинку відповідно до часток співвласників, не створює для позивача підстав для визнання за ним права власності в порядку статті 344 ЦК України.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2026 року постановлено з додержанням вимог закону, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, надана правильна оцінка наявним у справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В.О. Бездрабко

Судді: Л.А. Приходько

С.В. Радченко