Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №766/4726/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи: 766/4726/25

Номер провадження: 22-ц/819/1117/26

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.

секретар Середюк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 травня 2026 року (під головуванням судді Ус О.В.) у справі за позовом прокурора-керівника Олешківської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

Керівник Олешківської окружної прокуратури Херсонської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області, в якому просив розірвати договір оренди землі від 15.10.2015 року, укладений з ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Музиківській сільській раді Херсонського району Херсонської області об`єкт оренди розташований за межами с. Музиківка на території Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області - земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 82,5544 га, що складається з земельних ділянок з кадастровими номерами 6520383500:04:009:0019, 6520383500:04:009:0020, 6520383500:07:019:0010, 6520383500:07:018:0028, 6520383500:07:018:0002, 6520383500:07:018:0003, 6520383500:07:018:0004, 6520383500:07:018:0005, 6520383500:07:018:0006, 6520383500:07:018:0007, 6520383500:07:018:0008, 6520383500:07:003:0009, 6520383500:07:003:0010, 6520383500:07:018:0011, 6520383500:07:018:0012, 6520383500:07:018:0027, 6520383500:07:018:0026, 6520383500:07:018:0025, 6520383500:07:018:0024, 6520383500:07:018:0023, 6520383500:07:018:0022, 6520383500:07:018:0021, 6520383500:07:018:0020, 6520383500:07:018:0019, 6520383500:07:018:0017, 6520383500:07:018:0016, 6520383500:07:018:0015, 6520383500:07:018:0029.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі розпорядження Білозерської районної державної адміністрації від 20.04.2015 №144 15.10.2015 між Білозерською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення строком на 15 років, який зареєстрований у встановленому законом порядку. Згідно з умовами договору оренди та додатковими угодами до нього, відповідачу передано у користування земельні ділянки як єдиний земельний масив загальною площею 82,5544 га. До складу цього масиву входить, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028, на яку поширюється встановлене обмеження у використанні - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини площею 0,1571 га. Прокурор зазначає, що в межах вказаної земельної ділянки розташований археологічний об`єкт культурної спадщини - курган, який віднесено до пам`яток місцевого значення відповідно до розпорядження голови Херсонської обласної державної адміністрації від 05.11.2021 №840, із визначенням охоронної зони. Наявність такого обмеження відображена у договорі оренди, Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Умовами договору передбачено обов`язок орендаря дотримуватись встановлених обмежень у використанні земель, забезпечувати режим використання земель історико-культурного призначення, не допускати порушення охоронних зон та виконувати встановлені обтяження. Разом із тим, як зазначено у позовній заяві, під час проведення огляду місця події у межах кримінального провадження №12024231080000464 від 11.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, із залученням спеціаліста органів Держгеокадастру встановлено, що орендований земельний масив використовується для ведення сільськогосподарського виробництва, при цьому земельна ділянка з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028 оброблена разом з іншими ділянками, а курган та його охоронна зона розорані. Такі дії свідчать про порушення встановленого режиму використання земель історико-культурного призначення та фактичне знищення об`єкта культурної спадщини. Крім того, за інформацією уповноважених органів у сфері охорони культурної спадщини, звернення відповідача щодо отримання дозволів на проведення робіт у межах охоронної зони пам`ятки або проведення попередніх археологічних досліджень відсутні, що, на думку позивача, свідчить про здійснення господарської діяльності з порушенням вимог спеціального законодавства. Прокурор вказує, що використання земельної ділянки всупереч встановленим обмеженням, зокрема розорення території, на якій розташований об`єкт культурної спадщини, є істотним порушенням умов договору оренди, оскільки призвело до незворотних наслідків у вигляді пошкодження та втрати об`єкта охорони. Також наголошує, що земельні ділянки передані в оренду як єдиний об`єкт цивільних прав, що виключає можливість ігнорування встановлених обмежень щодо окремих його частин, а порушення режиму використання будь-якої складової такого об`єкта свідчить про неналежне виконання договору в цілому.

З огляду на викладене, позивач вважає, що допущені відповідачем порушення є підставою для розірвання договору оренди відповідно до умов договору, статті 141 Земельного кодексу України та статті 32 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 651,783 ЦК України з одночасним поверненням земельних ділянок, які є предметом договору оренди, у розпорядження органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 травня 2026 року позов прокурора-керівника Олешківської окружної прокуратури Херсонської області (ЄДРПОУ 0485112024, місцезнаходження: м. Миколаїв, пр-т Богоявленський, буд. 314) в інтересах держави в особі Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області (ЄДРПОУ 26347865, місцезнаходження: Херсонська область, Херсонський район, с. Музиківка, вул. Перемоги, буд. 35) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстрація ВПО: АДРЕСА_2 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_3 , про розірвання договору оренди, задоволено в повному обсязі. Суд ухвалив:

Розірвати договір оренди землі від 15.10.2015, укладений між Білозерською районною державною адміністрацією Херсонської області та ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Музиківській сільській раді Херсонського району Херсонської області об`єкт оренди, розташований за межами с.Музиківка на території Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області, а саме земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 82,5544 га з кадастровими номерами: 6520383500:04:009:0019, 6520383500:04:009:0020, 6520383500:07:019:0010, 6520383500:07:018:0028, 6520383500:07:018:0002, 6520383500:07:018:0003, 6520383500:07:018:0004, 6520383500:07:018:0005, 6520383500:07:018:0006, 6520383500:07:018:0007, 6520383500:07:018:0008, 6520383500:07:003:0009, 6520383500:07:003:0010, 6520383500:07:018:0011, 6520383500:07:018:0012, 6520383500:07:018:0027, 6520383500:07:018:0026, 6520383500:07:018:0025, 6520383500:07:018:0024, 6520383500:07:018:0023, 6520383500:07:018:0022, 6520383500:07:018:0021, 6520383500:07:018:0020, 6520383500:07:018:0019, 6520383500:07:018:0017, 6520383500:07:018:0016, 6520383500:07:018:0015, 6520383500:07:018:0029.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, адреса: вул. Михайлівська, буд. 33, м. Херсон, Херсонська область, 73025) судовий збір у розмірі 6056,00 грн (шість тисяч п`ятдесят шість грн 00 коп.).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, викладеній на 64 сторінках, ОСОБА_1 зазначила наступне.

Суд першої інстанції розірвав договір оренди та припинив право користування земельною ділянкою відповідачки на підставі п. «є» ч.1 ст. 141 ЗКУ та на підставі «порушення земельного законодавства», що суперечить ст. 143 ЗКУ та висновками Верховного суду, і не є підставами для припинення права користування земельними ділянками у судовому порядку. В порядку статті 141 Земельного кодексу України припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, а не в судовому порядку . І таких рішень жоден компетентний орган, зокрема, Музиківська сільська рада, - не приймали. Натомість підстави, на яких можливе припинення право користування земельною ділянкою у судовому порядку , визначені ст. 143 Земельним кодексом

Судом першої інстанції зазначено, що підставу для розірвання договору за рішенням суду встановлено пунктом 38 договору оренди та статтею 32 Закону України «Про оренду землі» - розірвання договору у разі невиконання орендарем обов`язків, визначених договором або Законом України «Про оренду землі». Але ані в позові, ані в рішенні суду першої інстанції не зазначено, який саме обов`язок, передбачений договором оренди або ст. 25 Закону України «Про оренди землі» відповідач порушила, що стало наслідком розірвання договору оренди. Висновки суду про порушення нею обов`язків, зазначених у статті 25 Закону України «Про оренди землі» є недоведеними.

Земельна ділянка, на якій розташовано об`єкт культурної спадщини - курган, має цільова призначення - землі сільськогосподарського призначення, і не віднесена до земель історико-культурного призначення. Земельний кодекс України встановлює, що на земельних ділянках будь-якої категорії можуть знаходиться об`єкти культурних спадщини, і у зв`язку з цим щодо них встановлюються відповідні обмеження. Пунктом 26 договору оренди землі передбачено, що на орендовану земельну встановлено обмеження, а саме: охоронна зона газопроводу та охоронна зона курганного могильника 10 м. від підошви. Відповідно до статті 54-1 Земельного кодексу України, межі і режим використання пам`яток культурної спадщини встановлюються документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до її затвердження визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відповідачка зазначає, що не допускала порушення обмежень, встановлених на земельну ділянку кадастровий номер 6520383500:07:018:0028.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» встановлює 2 різних режими охорони: для пам`яток культурної спадщини та для об`єктів культурної спадщини, які НЕ визнані пам`ятками культурної спадщини. Відповідно до листа Міністерства культури України, курган, який знаходиться земельній ділянці 6520383500:07:018:0028, НЕ є пам`яткою культурної спадщини. Єдине обмеження використання території поверхні кургану передбачене ч.1 ст. 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» - не проводити будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини. Доказів виконання відповідачкою таких робіт, а також їх негативних наслідків, позивачем не надано. Межі і режим використання пам`яток культурної спадщини встановлюються документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до її затвердження визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини». Враховуючи відсутність облікової документації на курган, і невстановлення органами охорони культурної спадщини режимів використання кургану, режим використання кургану має визначатись Законом України "Про охорону культурної спадщини". Частиною 3 статті 14-1 та частиною 2 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» дозволяються в межах території пам`ятки культурної спадщини та в межах охоронної зони пам`яток культурної спадщини без проведення попередніх археологічних розвідок роботи з неглибокої оранки. В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що відповідачкою здійснюється саме глибока оранка. При цьому в матеріалах справи наявний Лист Держгеокадастру, в якому зазначено спосіб обробки культивація, яка є неглибокою оранкою. Неглибока оранка - це захід поверхневого обробітку ґрунту на глибину до 24 сантиметрів. При цьому культивація передбачає розпушування ґрунту на глибину до 6 - 16 сантиметрів. Відтак, висновок суду першої інстанції про порушення позивачкою вимог законодавства про охорону культурної спадщини та про невідповідність обробки земельної ділянки терміну «неглибока оранка» є недоведеними та суперечать обставинам справи.

Задовго до отримання відповідачкою в користування земельної ділянки кадастровий номер 6520383500:07:0018:0028, курган на її території оброблявся попереднім користувачем земельної ділянки ПОСП «МАЯК», що підтверджується даними веб-сервісу від компанії Google - Google Earth за періоди з 2006 по 2015 роки. Що додатково підтверджує, що режим використання земельної ділянки не обмежує можливість її неглибокої оранки, в тому числі культивування.

Відповідно до висновків Верховного Суду, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відтак, для застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, треба встановити істотність допущеного порушення договору, яка визначається через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору. Музиківська сільська рада як орендодавець земельних ділянок не зазначала, що внаслідок дій відповідачки територіальна громада була позбавлена того, на що розраховувала при укладенні - це виключно припущення суду першої інстанції. Натомість земельні ділянки використовуються відповідачкою за цільовим призначенням, забезпечуючи продовольчу безпеку району, місцева громада отримує робочі місця, орендар сплачує орендну плату вчасно і в повному обсязі, доказів погіршення стану ділянок не наведено, так само як і доказів пошкодження кургану. Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що відповідачкою було порушено вимоги законодавства у сфері охорони культурної спадщини та у сфері використання та охорони земель, а також про істотність вказаного порушення і негативні наслідки такого порушення, є недоведеними.

Законодавством України передбачено, що порушення особою вимог законодавства у сфері охорони пам`яток культурної спадщини має підтверджуватись протоколом про адміністративне правопорушення, постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, приписом або розпорядженням про усунення порушень або вироком суду. Матеріали справи не містить належних та допустимих доказів того, що відповідачкою ОСОБА_1 допущено порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Про можливе порушення вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини відповідачка дізналась виключно з позову прокурора. Таким чином, висновки суду першої інстанції про порушення відповідачкою вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини не підтверджений жодними доказами та спростовується матеріалами справи.

Законодавством України передбачено, що порушення вимог земельного законодавства має бути встановлено належними та допустимими доказами, а саме актом перевірки дотримання земельного законодавства, складеного уповноваженою особою Держгеокадастру на підставі проведеного обстеження, протоколом про адміністративне правопорушення, постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, приписом або розпорядженням про усунення порушень або вироком суду. Держгеокадастром жодних актів перевірки, якими б було встановлено порушення відповідачкою вимог законодавства у сфері використання та охорони земель не складалось. Інспектори Держгеокадстру на перевірку дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері використання та охорони земель не виходили. Приписів щодо усунення порушень у сфері використання та охорони земель стосовно відповідачки ОСОБА_1 також не складалось. До будь-якої відповідальності, чи то кримінальної, чи адміністративної, відповідачка не притягалась. Таким чином, висновки суду першої інстанції про начебто порушення вимог земельного законодавства не підтверджені жодними доказами та спростовується матеріалами справи.

Надані позивачем докази на підтвердження порушення відповідачкою вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини / у сфері використання та охорони земель, не відповідають вимогам належності, оскільки в жодному з них не вказано про порушення відповідачкою вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини або у сфері використання та охорони земель, зокрема, не зазначено, яке порушення встановлюється документом, яким законом воно передбачене, винну особу, тощо. Але найголовніше - вони не встановлюють глибину оранки - обставини, від якої залежить, чи було відповідачкою порушено вимоги законодавства у сфері охорони культурної спадщини, і відповідно, чи було нею дотримано режим використання земельної ділянки кадастровий номер 6520383500:07:018:0028. Також надані позивачем докази не відповідають вимогам допустимості, оскільки порушення вимог законодавства має підтверджуватись належними доказами, а саме: складеними у встановленому порядку протоколами про адміністративне правопорушення, прийнятими уповноваженими органами постановами про притягнення до адміністративної відповідальності, приписами про усунення порушень вимог законодавства, вироками суду, яких щодо відповідачки не складалось. Таким чином, висновки суду першої інстанції про начебто порушення вимог земельного законодавства / законодавства у сфері охорони культурної спадщини, не підтверджені жодними доказами та спростовується матеріалами справи.

Судом першої інстанції було прийнято рішення про розірвання договору оренди та повернення усіх земельних ділянок, які за цим договором були надані в користування Орендарю, а саме 28 земельних ділянок загальною площею 82,5544 га. Підставою для цього стало начебто порушення Орендарем обмежень, які були встановлені для однієї земельної ділянки з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028 площею 2,3944 га, при цьому порушень умов використання інших земельних ділянок судом не встановлено і в матеріалах справи не містяться. Земельна ділянка є окремим об`єктом цивільних прав, і припинення правомочностей її користувача з володіння та користування земельною ділянкою, не впливає та не може впливати на правомочності користувача з володіння та користування іншими земельними ділянками, як окремими об`єктами цивільних прав. Ані законодавством, ані договором НЕ передбачено, що у разі передання кількох земельних ділянок в оренду, такі земельні ділянки, НЕ можуть використовуватись окремо одна від одної. Так само, як НЕ передбачено, що право оренди усіх земельних ділянок припиняється у випадку, якщо припиняється право оренди однієї з них. Крім того, сторони неодноразово вносили зміни до договору, якими орендарем з користування було повернуто орендодавцю земельні ділянки. Крім того, технічною документацією на земельні ділянки підтверджується, що земельна ділянка 6520383500:07:018:0028, на якій розташовано курган, знаходиться вздовж дороги. До інших ділянок існує під`їзд. Отже, використання земельної ділянки 6520383500:07:018:0028 без інших 27 земельних ділянок, так само, як і використання інших 27 ділянок без ділянки 6520383500:07:018:0028, можливе і жодним чином не утруднене. Відтак, витребування з оренди 28 земельних ділянок площею 82,5544 га, щодо яких не було встановлено жодних порушень умов їх використання, через начебто порушення правил користування однією земельною ділянкою площею 2,3944 га, враховуючи можливість самостійного використання кожної земельної ділянки, є надмірним та незаконним втручанням у право на мирне володіння майном, є порушенням Конвенції про захист прав людини, і не може бути застосоване судом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Отже, прокурор має право здійснювати представництво в суді законних інтересів держави тільки у разі порушення або загрози порушення інтересів держави. З даним позовом про розірвання договору оренди землі та повернення земельних ділянок прокурор звертається з метою захисту об`єкту культурної спадщини - кургану, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028. В той же час прокурор у своєму позові не посилається на порушення відповідачкою умов користування іншими 27 земельними ділянками. Так само прокурор у позові не зазначає про будь-які порушення інтересів держави або загрозу їх порушення у разі, якщо вказані вище земельні ділянки не будуть повернуті органу місцевого самоврядування. Відтак, прокурор не довів наявність повноважень на здійснення представництва інтересів держави в суді щодо розірвання договору оренди в частині користування 27 земельними ділянками, щодо яких ним не надавалось жодних аргументів щодо правомірності використання. Отже, висновок суду про наявність у прокурора повноважень на представництво органу місцевого самоврядування є недоведеним.

Судом першої інстанції було допущено ряд порушень, які є самостійними підставами для скасування рішення та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову, зокрема:

Суд першої інстанції не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема: не встановив, яке цільове призначення земельної ділянки 6520383500:07:018:0028, зазначивши, що ділянка перебуває у «змішаному правовому режимі», не встановив режим користування земельною ділянкою та встановлені щодо неї обмеження, не встановив глибини оранки земельної ділянки, на якій розташовано курган, не встановив, чи є курган пам`яткою культурної спадщини.

Судом першої інстанції не доведено обставин, які ним визнано встановленими, зокрема, не доведено порушення позивачкою вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини та земельного законодавства, негативних наслідків таких порушень, позбавлення порушенням орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору, неможливість використання земельних ділянок окремо одна від одної.

Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, зокрема, висновки суду про порушення позивачкою вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини та земельного законодавства суперечать матеріалам справи, і не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, зокрема, суд першої інстанції не встановив передбачені законодавством України підстави для розірвання договору оренди землі, та застосував норми законів, які не передбачають такої можливості, не встановив передбачений законодавством правовий режим використання земельних ділянок, не правильно застосував норму статті 23 Закону України «Про прокуратуру», не правильно застосував частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, не застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апелянт окремо окреслив «щодо поновлення та продовження строку на подання доказів» посилаючись на те, що відповідач змушений у суді апеляційної інстанції усувати помилки суду першої інстанції та надає наступні докази: 1. Висновок судової експертизи; 2. Технічна документація на земельні ділянки; 3. Адвокатський запит №42-26/2026 від 27.05.2026 року 4. лист Міністерства культури України №08/117/86-26 від 02.06.2026 року; 5. адвокатський запит №49-26/2026 від 08.06.2026 року; 6. відповідь Музиківської СВА від 16.06.2026 року на запит; 7. Знімки з екрану з безкоштовного картографічного веб-сервісу від компанії Google - Google Earth за періоди з 2006 по 2015 роки.

Задля забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, відповідач надає суду вищенаведені докази, які підтверджують факт того, позивачкою не допущено порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини, законодавства про використання охорону земель, відсутні ознаки пошкодження кургану, що курган, який знаходиться на земельній ділянці відповідачки, не є пам`яткою культурної спадщини, що ділянки, передані за договором оренди, можливо використовувати окремо одна від одної. Зазначає, що Висновок судової експертизи не готовий на дату подання апеляційної скарги, відтак, буде надано суду пізніше. Вважає зазначені докази необхідними для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, і суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 263 ЦПК України не з`ясував обставини, які мають значення для справи.

Відповідач зазначає, що до ухвалення рішення судом першої інстанції, відповідач не знав не міг знати, що суд першої інстанції прийме рішення на підставі неналежних доказів та припущень.

На підставі викладеного, з посиланням на норми ЦПК України, відповідач просить апеляційний суд поновити строк на подання доказів, а саме: 1. Технічну документацію на земельні ділянки; 2. Адвокатський запит №42-26/2026 від 27.05.2026 року 3. лист Міністерства культури України №08/117/86-26 від 02.06.2026 року; 4. адвокатський запит №49-26/2026 від 08.06.2026 року; 5. відповідь Музиківської СВА від 16.06.2026 року на запит; 6. Знімки з екрану з безкоштовного картографічного веб-сервісу від компанії Google - Google Earth за періоди з 2006 по 2015 роки. Також відповідач просить суд продовжити строк на подання доказів, а саме: 1. Висновок судової експертизи. Висновок відповідач надасть суду, як тільки отримає їх від вказаних установ.

Також відповідач зазначає, що орієнтовний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції складає 130 000,00 грн.

(2) Позиція інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник Херсонської обласної прокуратури вважає рішення суду законним і обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в межах та у спосіб, передбачений законодавством. Доводи викладені в апеляційній скарзі жодним чином не спростовують висновків та обґрунтувань суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для розірвання договору, недоведеності порушення або невиконання відповідачем обов`язків передбачених договором оренди та законом, неналежних та недопустимих доказів на підставі яких прийнято рішення, та протиправності повного розірвання договору оренди та повернення усіх ділянок орендодавцю, відсутності повноважень у прокурора на звернення до суду з позовом (розділи 1-5 апеляційної скарги).

Твердження апелянта, що судом першої інстанції допущено порушення під час вирішення спору по суті, неправильно застосовано статті 141, 143 Земельного кодексу України оскільки ст. 143 ЗК України містить виключний перелік випадків примусового припинення права користування земельною ділянкою, пункт «є» частини першої статті 141 ЗК України не міг бути застосований судом, адже сам по собі суперечить висновкам Верховного Суду і не є підставою для припинення права користування землею у судовому порядку та на переконання апелянта, з урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 144 ЗК України, в порядку ст. 141 ЗК України припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, а не у судовому порядку, а оскільки таких рішень жоден компетентний орган, зокрема Музиківська сільська рада, не приймали, відсутні підстави для припинення права користування земельними ділянками у судовому порядку, - є помилковим з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61 30435сво18) викладено правовий висновок про те, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: (1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірвання договору в судовому порядку; (3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться у главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Частиною першою та другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки про підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 ЦК України. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини першої статті 611, абзац другий частини другої статті 651 ЦК України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося. З огляду на зміст абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні -для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

15.10.2015 між Білозерською районною державною адміністрацією та відповідачем укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення розташовані на території Музиківської сільської ради. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.11.2024 встановлено, що у розділі додаткових відомостей міститься інформація про наявність обмеження у використанні земельної ділянки - охоронна зона об`єкта культурної спадщини площею 0,1571 га, строк дії якого визначено як безстроковий. Наведене свідчить про те, що відповідне обмеження має публічно правовий характер, встановлене на підставі закону та підлягає обов`язковому дотриманню.

Зі змісту договору оренди землі від 15.10.2015 судом встановлено, що пунктом 26 договору прямо визначено наявність обмежень (обтяжень) щодо використання орендованої земельної ділянки, а саме встановлення охоронної зони курганного могильника на відстані 10 метрів від підошви з кодом обмеження 01.02 загальною площею 0,1571 га. Згідно з пунктом 31 договору орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження), передбачені договором оренди, а також дотримуватися режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Крім того, пунктом 38 договору передбачено, що його дія припиняється шляхом розірвання, зокрема за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом. Таким чином, сам договір передбачає можливість його розірвання у судовому порядку у разі порушення орендарем узятих на себе договірних обов`язків. З аналізу наведених умов договору суд вірно дійшов висновку, що сторони при укладенні договору оренди погодили не лише предмет, строк та платність користування земельними ділянками, а й спеціальні умови їх використання, пов`язані з наявністю охоронної зони курганного могильника. Вказані умови були обов`язковими для орендаря і не можуть розцінюватися як формальні, оскільки стосуються правового режиму об`єкта культурної спадщини та меж допустимого господарського використання земельної ділянки.

Судом встановлено, що відповідач не дотрималася встановлених обмежень використання земельної ділянки; порушила режим використання земельної ділянки, на якій розташований об`єкт культурної спадщини; здійснила розорювання кургану та його охоронної зони; використовувала земельну ділянку всупереч обмеженням, прямо визначеним договором оренди та Державним земельним кадастром, та застосувавши норми матеріального права у їх системному зв`язку (ст. 32 ЗУ «Про оренду землі», ст. 651 ЦК України, пункт «є» частини першої статті 141 Земельного кодексу України як спеціальна земельно-правова підстава припинення користування земельною ділянкою у разі використання її всупереч вимогам охорони культурної спадщини, умовами договору оренди) - вірно вирішив спір по суті.

Посилання апелянта на необхідність застосування статті 144 Земельного кодексу України також є безпідставним, адже процедура, передбачена цією статтею, стосується реалізації контрольних повноважень органів державного нагляду у сфері використання земель та не виключає права орендодавця чи прокурора звернутися до суду із позовом про розірвання договору оренди у випадку істотного порушення його умов. Інше тлумачення фактично позбавляло б орендодавця права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 16 ЦК України.

Крім того, Верховний Суд також зазначав, що договір оренди землі підлягає розірванню у разі істотного порушення його умов незалежно від застосування адміністративних заходів реагування, якщо встановлено факт невиконання орендарем покладених на нього законом та договором обов`язків (постанова від 16.03.2026 № 395/736/24).

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні статей 141-144 Земельного кодексу України та не спростовують законності рішення суду першої інстанції.

Умовами спірного договору оренди прямо передбачено наявність обмеження у вигляді охоронної зони курганного могильника, що є складовою частиною правового режиму земельної ділянки. Таким чином, приймаючи земельну ділянку у користування, відповідач прийняв на себе обов`язок дотримуватися встановлених обмежень, що випливає як із договору, так і з вимог закону. Разом із тим, спірна земельна ділянка в частині охоронної зони перебуває у спеціальному правовому режимі, пов`язаному з наявністю об`єкта культурної спадщини.

За змістом статей 1, 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» курган як археологічний об`єкт є пам`яткою культурної спадщини, що перебуває під державною охороною, а відтак будь-яке втручання у його структуру або територію допускається виключно з дотриманням встановленого законом порядку.

Отже, суд вірно виходив з того, що правовий режим використання земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, визначається не лише її цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення, а й наявністю на ній об`єкта культурної спадщини та встановлених щодо нього обмежень. Вказані обмеження є обов`язковими для відповідача незалежно від суб`єктивного їх сприйняття, наявності додаткових договорів чи фактичного винесення меж у натуру, а їх недотримання свідчить про порушення як умов договору, так і імперативних норм законодавства.

Представник прокуратури, посилаючись на норми ст.ст. 53,54, 54-1, 150 ЗК України, зазначає, що визначальним для встановлення правового режиму земельної ділянки є не її категорія як земель сільськогосподарського призначення, а наявність у її межах об`єкта культурної спадщини та відповідної охоронної зони.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» користувач земельної ділянки зобов`язаний утримувати пам`ятку у належному стані, захищати її від пошкодження, руйнування чи знищення, а використання такої пам`ятки повинно здійснюватися у спосіб, що забезпечує збереження її матеріальної автентичності. Положення статті 25 цього Закону покладають на користувачів земель обов`язок забезпечувати збереження пам`яток незалежно від укладення охоронного договору, що виключає можливість посилання на його відсутність як на підставу для невиконання відповідних обов`язків.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлення охоронних зон має на меті забезпечення збереження об`єкта культурної спадщини, а відтак у межах таких зон підлягає забороні будь-яка діяльність, яка може призвести до його пошкодження або зміни історичного середовища.

Суд врахував статтю 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якої відсутність охоронного договору не звільняє користувача від виконання встановлених законом обов`язків щодо збереження об`єкта культурної спадщини, та з урахуванням наведеного прийшов до висновків, що: наявність у межах земельної ділянки об`єкта культурної спадщини обумовлює застосування до неї спеціального правового режиму незалежно від її цільового призначення та форми власності; встановлені щодо такої земельної ділянки обмеження є імперативними, підлягають безумовному дотриманню та не можуть бути поставлені у залежність від суб`єктивного сприйняття користувача, фактичного винесення меж у натуру або укладення додаткових договорів; обов`язок відповідача щодо дотримання режиму використання земель у межах охоронної зони випливає одночасно з умов договору оренди та норм спеціального законодавства, що виключає можливість його ігнорування; здійснення господарської діяльності у межах охоронної зони у спосіб, що змінює стан об`єкта культурної спадщини або створює загрозу його збереженню, є порушенням не лише вимог закону, а й умов договору оренди. Саме з урахуванням наведеного суд надав оцінку характеру дій відповідача та їх відповідності встановленому правовому режиму використання земельної ділянки. Наведені положення спеціального законодавства у сфері охорони культурної та археологічної спадщини суд застосував у системному зв`язку з нормами земельного законодавства та умовами укладеного між сторонами договору оренди, що дало підстави для формування відповідних правових висновків щодо характеру дій відповідача. При ухвалені рішення суд вірно виходив з того, що встановлення зон охорони пам`ятки культурної спадщини не є формальним елементом правового регулювання, а має на меті забезпечення реального збереження об`єкта, у зв`язку з чим у межах таких зон діє спеціальний режим використання земель, який обмежує звичайні способи господарської діяльності, а проведення будь-якого втручання у ґрунтовий покрив у межах охоронної зони, яке може вплинути на культурний шар, допускається лише після отримання відповідного дозволу та проведення археологічних досліджень уповноваженими фахівцями. Натомість перелік робіт, які не потребують проведення археологічних розвідок, є вичерпним та підлягає обмежувальному тлумаченню. Такі роботи за своєю природою не повинні призводити до порушення культурного шару або зміни стану об`єкта археологічної спадщини, а тому у рішенні суд звернув увагу, що здійснення обробки земельної ділянки із застосуванням механізованих засобів, що передбачає розорювання ґрунту (оранка) та його культивацію, за своїм характером не може бути віднесене до робіт, які не потребують проведення археологічних розвідок, оскільки безпосередньо пов`язане із втручанням у поверхневий та підповерхневий шар ґрунту.

Досліджені судом матеріали справи підтверджують, що земельна ділянка з розташованим на ній курганом (який не є предметом оренди та законодавчо захищений від пошкоджень), разом із його охоронною зоною, використовувалися як суцільний сільськогосподарський масив і зазнали повного розорювання. Цю обставину визнає і сам відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі, зазначаючи лише про поверхневий (неглибокий) характер оранки, що на його думку становить малозначність порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Підставою позову є порушення умов договору оренди землі, якими встановлено обмеження у використанні об`єкта оренди. Саме невиконання умов договору є підставою для його розірвання відповідно до ЦК України та Закону України «Про оренду землі». Наведене беззаперечно доводить факт вчинення відповідачем правопорушення. Водночас відповідач не вжив жодних заходів для дотримання законного порядку виконання робіт у межах охоронної зони: не звертався до компетентних органів за дозволом на археологічні розвідки та не ініціював проведення відповідних досліджень.

Під час ухвалення рішення суд дійшов правильного висновку, що здійснення відповідачем сільськогосподарської діяльності у межах охоронної зони курганного могильника без проведення обов`язкових археологічних розвідок, за відсутності відповідних дозволів та з фактичним втручанням у ґрунтовий шар, є порушенням як імперативних норм законодавства у сфері охорони культурної спадщини, так і умов укладеного договору оренди землі, адже такі дії за своєю правовою природою виходять за межі допустимого використання земельної ділянки, суперечать публічному інтересу щодо збереження культурної спадщини та свідчать про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Допущене відповідачем порушення має істотний характер у розумінні статті 651 ЦК України, оскільки воно: суперечить суті та умовам договору оренди; порушило імперативні вимоги законодавства; створило загрозу пошкодження об`єкта оренди в частині його правового режиму; порушило публічний інтерес щодо збереження культурної спадщини. Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, відповідно до якої земельні ділянки історико-культурного призначення повинні використовуватися з урахуванням їх спеціального правового режиму, а його порушення є підставою для припинення права користування.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у кургану статусу пам`ятки культурної спадщини не відповідають фактичним обставинам справи, адже предметом спору під час розгляду справи у суді І інстанції було не відсутність запису про пам`ятку в Реєстрі, а порушення відповідачем встановлених договором та законом обмежень використання земельної ділянки. При цьому відповідно до розпорядження Херсонської обласної державної адміністрації від 05 листопада 2021 року № 840, зазначений курган внесено до переліку пам`яток місцевого значення Херсонської області. Це повністю узгоджується з пунктом 3 Розділу X "Перехідні положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини", яким чітко встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Наведене у своїй сукупності беззаперечно підтверджує особливий правовий статус зазначеного кургану як об`єкта культурної спадщини, який перебуває під охороною держави. Доводи апелянта щодо неналежності та недопустимості доказів на підставі яких прийнято рішення про задоволення позову прокурора є безпідставними та не спростовують висновків суду по суті вирішення спору.

Під час розгляду справи по суті судом встановлено, що Відділенням поліції №1 ХРУП ГУНП зафіксовано, що земельна ділянка історико-культурного призначення державної форми власності (курган) загальною площею 0,1256 га, яка межує з земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028 площею 2,3944 га та надана в оренду з обмеженим режимом використання (охороною зоною площею 0,1571 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, обробляються одним масивом та повністю розорані. Протокол огляду місця події від 16.05.2024, складений у ході досудового розслідування кримінального провадження №12024231080000464, містить відомості щодо фактичного стану використання земельної ділянки з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028, а саме обставини її обробітку як частини єдиного сільськогосподарського масиву, розорення кургану та його охоронної зони. Враховуючи, що ці відомості безпосередньо стосуються предмета доказування, оскільки спрямовані на встановлення факту дотримання або порушення відповідачем умов договору оренди та спеціального правового режиму використання земель історико-культурного призначення, суд визнав цей доказ належним, оскільки він містив інформацію щодо обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Також, суд врахував, що цей протокол не є єдиним доказом у справі, а його зміст узгоджується з іншими дослідженими доказами, зокрема відповідями уповноважених органів у сфері охорони культурної спадщини, що підтверджують як правовий режим використання земельної ділянки, так і характер фактичного її використання.

На підтвердження правового режиму використання земельної ділянки та характеру допущених порушень прокурором подано, а судом надано оцінку, відповіді уповноважених органів у сфері охорони культурної спадщини. Так, згідно з листом Департаменту реалізації гуманітарної політики Херсонської обласної державної адміністрації від 27.01.2025 зазначено, що проведення будь-яких земляних робіт у межах зони охорони пам`ятки археології допускається виключно за умови попереднього проведення археологічних розвідок, що є обов`язковою передумовою здійснення будь-якої господарської діяльності на таких територіях. Це свідчить про те, що спеціальний режим використання земель у межах охоронної зони має імперативний характер і не допускає здійснення сільськогосподарських робіт без дотримання передбачених законом процедур. Крім того, відповідно до листа цього ж Департаменту від 25.02.2025 встановлено, що під час надання земельної ділянки у користування ОСОБА_1 проводилось попереднє обстеження земельної ділянки спеціалістами Обласної інспекції з охорони пам`яток історії та культури з метою виявлення об`єктів археологічної спадщини у межах погодження землевпорядної документації. Як зазначено у вказаному листі, подальше обстеження цієї земельної ділянки здійснювалось фахівцем Обласної інспекції по охороні пам`яток історії та культури у межах слідчих дій досудового розслідування. За результатами такого обстеження встановлено, що на момент його проведення курган та його охоронна зона використовувались як єдиний масив у сільськогосподарських цілях, що свідчить про фактичне недотримання встановленого режиму використання земель історико культурного призначення. Наведені докази у своїй сукупності підтверджують, що відповідачу було відомо про наявність об`єкта культурної спадщини ще на стадії передачі земельної ділянки в оренду; режим використання охоронної зони передбачає спеціальні обмеження; фактичне використання земельної ділянки не відповідало встановленому правовому режиму. Таким чином сформувалась послідовна та взаємоузгоджена доказова база, яка засвідчила, що земельна ділянка використовувалась з порушенням встановлених обмежень.

Суд зробив правильний висновок, що у спірних правовідносинах обсяг прав та обов`язків відповідача визначається не виключно фактом користування земельною ділянкою, а змістом укладеного договору оренди, який включає як істотні умови, так і погоджені сторонами обмеження щодо її використання. Зокрема, умовами договору оренди прямо передбачено наявність обмеження у вигляді охоронної зони курганного могильника, що є складовою частиною правового режиму земельної ділянки. Таким чином, приймаючи земельну ділянку у користування, відповідач прийняв на себе обов`язок дотримуватися встановлених обмежень, що випливає як із договору, так і з вимог закону.

Щодо переконань апелянта про протиправність повного розірвання договору оренди та повернення усіх ділянок орендодавцю, то судом зроблено правильний висновок щодо правового значення умов укладеного між сторонами договору оренди і зазначив, що наявність обмеження у вигляді охоронної зони курганного могильника - є невід`ємною складовою правового режиму використання переданого в оренду об`єкта. Зазначена умова договору не може розглядатися як така, що стосується виключно окремої земельної ділянки, оскільки за змістом договору об`єкт оренди визначено як єдиний земельний масив, переданий відповідачу у користування.

Договір оренди не містить положень, які б передбачали можливість диференційованого застосування його умов залежно від окремих кадастрових номерів або частин об`єкта оренди, а відтак усі погоджені сторонами умови, у тому числі щодо обмежень (обтяжень), поширюються на об`єкт оренди в цілому. Відповідно, порушення встановлених обмежень щодо будь-якої складової частини переданого в оренду земельного масиву свідчить про неналежне виконання договору оренди в цілому.

Предметом договору оренди є не окремі самостійні об`єкти, а сформований сторонами єдиний земельний масив загальною площею 82,5544 га, який переданий відповідачу у користування на визначених умовах. Системний аналіз умов договору від 15.10.2015 свідчить про те, що сторони погодили саме комплексне використання земельних ділянок як єдиного об`єкта оренди, що підтверджується як визначенням його загальної площі, так і характером фактичного використання - як цілісного сільськогосподарського масиву. Договір не містить положень, які б передбачали автономність правового режиму окремих земельних ділянок або можливість їх відокремленого існування в межах зобов`язання. За таких обставин суд вірно виходив із того, що подільність об`єкта оренди не є тотожною подільності зобов`язання у цивільно-правовому сенсі. Укладений сторонами договір породжує єдине зобов`язання, предметом якого є комплекс земельних ділянок, об`єднаних спільним правовим режимом та умовами використання. Окрім вказаного, спірні правовідносини не є тотожними правовідносинам щодо витребування окремих земельних часток (паїв) із масиву земель, де допускається індивідуалізація кожної земельної ділянки як самостійного об`єкта цивільних прав, шляхом витребування ділянки власником. У даному випадку предметом договору є єдиний земельний масив, сформований як об`єкт оренди, що виключає можливість його довільного поділу для цілей визначення обсягу відповідальності орендаря. Застосування часткового розірвання договору у даному випадку суперечить природі спірних правовідносин та призведе до штучного поділу єдиного об`єкта оренди без відповідного правового підґрунтя, що не передбачено ні умовами договору, ні нормами чинного законодавства.

Особливий інтерес Орендодавця (Ради), як органу місцевого самоврядування, що діє в інтересах територіальної громади, полягав у передачі всього об`єкта саме в комплексі. Поділ цього майна є економічно непривабливим та неефективним, оскільки виокремлення частини об`єкта істотно знизить інвестиційну та експлуатаційну цінність залишку, що унеможливить його подальше самостійне використання за цільовим призначенням та призведене до зменшення надходжень до місцевого бюджету. Ні суд, ні орендар не може змусити Раду погодитися на умови оренди «шматка» майна (його частини), якщо Рада домовлялася про оренду всього комплексного об`єкту.

У відповідності до приписів абз. 10 ст. 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку. Законом України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що відомості про межі і режими використання території пам`ятки підлягають внесенню до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру, як відомості про обмеження та використання земель.

ОСОБА_1 не виконуються взяті на себе зобов`язання за договором оренди землі від 15.10.2015, орендарем проведено сільськогосподарські роботи, що виразилось в розорюванні та культивації пагорбу кургану та його охоронної зони та як наслідок порушення вимог режиму використання земель історико-культурного призначення та недотримання вимог Земельного Кодексу України, Закону України «Про охорону культурної спадщини».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що встановлене порушення охоплює зобов`язання сторін у цілому та унеможливлює досягнення мети договору, у зв`язку з чим розірвання договору оренди має відбуватися в повному обсязі щодо всього об`єкта оренди. Такий підхід відповідає як загальним засадам цивільного законодавства щодо цілісності зобов`язання, так і принципу ефективного захисту порушеного права. Доводи апеляційної скарги про те, що кожна земельна ділянка є окремим об`єктом цивільних прав, а тому договір оренди міг бути припинений лише щодо земельної ділянки, на якій розташований курган, є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Апелянт фактично підміняє правову природу спірних правовідносин, адже позов заявлено з вимогою про розірвання договору оренди, який є єдиним правочином та породжує єдине договірне зобов`язання між сторонами, а не про припинення речового права на окрему земельну ділянку. Той факт, що відповідно до статей 79, 79-1 Земельного кодексу України кожна земельна ділянка є окремим об`єктом цивільних прав, не означає, що порушення умов договору щодо однієї із земельних ділянок не може бути підставою для розірвання договору в цілому. Ці норми визначають лише правовий статус земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та порядок її формування, але не регулюють питання припинення договірних зобов`язань. Предметом спору є не правовий режим окремої земельної ділянки, а належне виконання договору оренди як єдиного правочину. Саме тому суд першої інстанції правильно виходив із того, що істотне порушення відповідачем умов договору щодо використання частини переданого в оренду майна охоплює договірне зобов`язання в цілому та позбавляє орендодавця того результату, на який він розраховував при укладенні договору.

Посилання апелянта на те, що сторони раніше вносили зміни до договору та повертали окремі земельні ділянки, також не спростовує законності оскаржуваного рішення та не відповідає фактичним обставинам оскільки орендовані земельні ділянки є невитребуваними паями, тому окремі з них виключались у зв`язку з оформленням приватного права на них. У зазначених випадках зміни до договору здійснювалися за взаємною згодою сторін, шляхом внесення відповідних змін до договору оренди. Натомість у цій справі предметом судового розгляду є розірвання договору внаслідок істотного порушення його умов орендарем, що регулюється частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України та не є тотожним добровільній зміні договору.

Таким чином, наведені апелянтом обставини не свідчать про існування у суду обов`язку розірвати договір лише в частині однієї земельної ділянки. Крім того, твердження апелянта про можливість самостійного використання кожної земельної ділянки не мають правового значення для вирішення спору. Підставою для розірвання договору суд визнав не фізичну можливість окремого користування земельними ділянками, а істотне порушення відповідачем умов договору та вимог земельного законодавства і законодавства про охорону культурної спадщини.

Не є релевантною постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, на яку посилається відповідач з огляду на наступне. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц наголосила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Правові висновки, на які посилається апелянт викладені у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, стосуються спору про витребування частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці, та визначення меж такого накладення. Натомість у даній справі (№ 766/4726/25) предметом спору є розірвання договору оренди землі у зв`язку з істотним порушенням його умов. Отже, правовідносини у справі № 446/478/19 є відмінними від правовідносин у справі № 766/4726/25, а наведені правові висновки не підлягають застосуванню у цій справі.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави у цій справі, слід зазначити, що суд першої інстанції повною мірою дослідив це питання, надав йому належну правову оцінку та підтвердив наявність відповідних підстав. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор належним чином довів та мотивував підстави для звернення до суду в інтересах держави. Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з правовою оцінкою суду першої інстанції, однак не спростовують встановлених судом обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Щодо клопотання апелянта про поновлення строку на подання доказів та їх надання суду апеляційної інстанції, прокурор виклав заперечення, які полягають у відсутності процесуальних підстав для його задоволення з посиланням на відповідну позицію суду касаційної інстанції, викладеній у постанові від 24.07.2024 у справі №646/857/18, норм статей 12, 13 43,83 ЦПК України. Також зазначив, що справа у провадженні суду першої інстанції знаходилася більше року та зокрема у підготовчому судовому засіданні з 02.04.2025 по 17.02.2026, інтереси відповідача у справі представляв адвокат; апелянтом не вказано, про те що ці документи не могли бути отримані під час перебування справи в провадженні місцевого суду.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга подана 15.06.2026 року, зареєстрована судом 16.06.2026 року .

18.06.2026 року ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.

06.07.2026 року ухвалою апеляційного суду відкрито апеляційне провадження та надано строк у сім днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу та заперечень щодо поданого апелянтом клопотання про долучення доказів, які не надавалися суду першої інстанції.

07.07.2026 року ухвалою суду справа призначена до розгляду на 13.07.2026.

10.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» представником обласної прокуратури подано в межах визначеного семиденного строку відзив на апеляційну скаргу та заперечення щодо клопотання апелянта, зареєстровані судом апеляційної інстанції 13.07.2026.

2. Мотивувальна частина

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ дійшов наступного висновку.

Щодо клопотання апелянта про поновлення строку на подання доказів та надання цих доказів суду апеляційної інстанції, а саме:

1. технічної документації на земельні ділянки ( технічна документація із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельних ділянок громадянці ( прізвище зафарбовано), загальною площею 100,9644 га для ведення сільськогосподарського призначення із земель сільськогосподарського призначення, колишньої колективної власності КСП «Маяк» на території Музиківської сільської ради, Білозерського району, Херсонської області від 22.12.2014 року ( т. 3 а.с.53-74)

2. адвокатського запиту №42-26/2026 від 27.05.2026 року ( т.3 а.с.75-76)

3. листа Міністерства культури України №08/117/86-26 від 02.06.2026 року ( т.3 а.с.78);

4. адвокатського запиту №49-26/2026 від 08.06.2026 року ( т.3 а.с.79);

5. відповіді Музиківської СВА від 16.06.2026 року на запит ( т.3 а.с.82-85);

6. знімків з екрану з безкоштовного картографічного веб-сервісу від компанії Google - Google Earth за періоди з 2006 по 2015 роки ( т.3 а.с.86-91)

7. висновку експерта №2518 від 17.06.2026 року за результатами проведення судової історіко- археологічної експертизи за заявою адвоката Бойко Ю. в рамках цивільної справи №766/4726/25( т.3 а.с.46-52),

колегія суддів зазначає наступне.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.

Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Отже, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об`єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:

1) докази існували на час розгляду справи у суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;

3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).

5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Зазначене підтверджується численною сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші).

Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див. постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18; від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).

Наведена позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.03.2026 року у справі №363/1248/20.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (Постанова КЦС ВС від 21.08.2023 № 552/7368/21 (61-455св23).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №910/11152/19, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 03.09.2024 у справі №903/753/22.

Надані докази: лист Міністерства культури України №08/117/86-26 від 02.06.2026 року ( т.3 а.с.78); відповідь Музиківської СВА від 16.06.2026 року на запит ( т.3 а.с.82-85); висновок експерта №2518 від 17.06.2026 року за результатами проведення судової історико- археологічної експертизи за заявою адвоката Бойко Ю. в рамках цивільної справи №766/4726/25( т.3 а.с.46-52), - не існували на момент прийняття рішення судом першої інстанції від 06.05.2026 року; що виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

Адвокатські запити, які виконані адвокатом після ухвалення рішення суду першої інстанції, не є доказами у справі, оскільки спрямовані на збір доказів ( ст.78-83 ЦПК України).

Апелянтом не наведено та не доведено наявність об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення такої процесуальної дії, як подання доказів, які існували на час розгляду справи судом першої інстанції, з причин, що не залежали від нього.

Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається наступне.

Розпорядженням Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 20.04.2015 № 144 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та передано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 100,9644 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Музиківської сільської ради, строком на 15 років.

На виконання зазначеного розпорядження 15.10.2015 між Білозерською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем укладено договір оренди землі. Дата державної реєстрації 16.03.2016

Згідно з пунктом 1 договору орендодавець предметом договору є надання орендодавцем, та прийняття орендарем, ОСОБА_1 в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення ( угіддя рілля, невитребувані, які знаходяться на території Музиківської сільської ради. ( 32 ділянки)

Відповідно до пункту 2 договору об`єктом оренди визначено: в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 100,9644 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У подальшому до договору неодноразово вносилися зміни у зв`язку з витребуванням окремих земельних часток (паїв), зокрема угодами від 12.01.2017, 23.05.2017 та 05.02.2018, унаслідок чого об`єктом оренди, які передані в оренду земельні ділянки площею 82,5544 га. Зазначені угоди є невід`ємними частинами договору оренди землі від 15.10.2015

Пунктом 8 договору визначено строк його дії - 15 років,

Пунктом 15 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, угіддя -рілля ( невитребувані земельні частки(паї)) ( п.16).

Пункт 17 містить умови збереження стану об`єкта оренди - використовувати земельні паї згідно цільового призначення з дотриманням екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання санітарних норм і правил.

Розділ договору «Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки» містить наступну умову: на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження ( обтяження), наявні права третіх осіб: Охоронна зона: 1- охоронна зона газопроводу, 100,0 м. код, охоронна зона курганного могильника 10 м. від підошви код 01.02. ( пункт 26).

Згідно з пунктом 31 договору орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження), передбачені договором оренди, а також дотримуватися режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Пунктом 38 договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом.

До складу земельних ділянок, які залишилися у користуванні відповідача за договором, входить земельна ділянка з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028 площею 2,3944 га.

Відносно цієї земельної ділянки, як об`єкта нерухомого майна, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровані відомості про обмеження у використанні земельної ділянки. Вид обмеження: охоронна зона навколо інженерних комунікацій, площа земельної ділянки:0,9532 га та: Охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, площа земельної ділянки 0, 1571 га. Підстава обмеження : Закон, з безстроковим строком дії обмеження ( т.1 а.с.62). Державна реєстрація цього обмеження здійснена 16.03.2016.

Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку містить відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки, вид обмеження: зона охорони пам`ятки культурної спадщини ( т.1 а.с.140-141)

За підписом директора Південної регіональної філії ДП «Укр ДАГП» Н.С. Савич документ «Контур №99а» містить схеми земельних ділянок в межах цього контуру, у тому рахунку земельну ділянку з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028 з позначенням на цій земельній ділянці вершини кургану, кургану з вказівкою, що курган при розпаюванні вилучений із земельної ділянки- пая (розорений 100%) ( т.1 а.с.142).

За інформацією ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 30.08.2024 щодо обстеження археологічного об`єкту культурної спадщині на земельній ділянці кадастровий номер 6520383500:07:018:0028 об`єкт культурної спадщини розораний, проведено культивацію, незасіяний ( т.1 а.с.146-147).

Акт перевірки дотримання вимог пам`яткоохоронного законодавства обласної інспекції по охороні пам`яток історії та культури Департаменту реалізації гуманітарної політики Херсонської ОДА від 16 вересня 2024 року містить виявлення порушення щодо охорони кургану ( т.1 а.с. 156-157).

Протокол огляду від 16.05.2024, складений у межах кримінального провадження №12024231080000464 містить відомості, що під час проведення огляду пам`ятків культурної спадщини, курганів, розташованих на території Музиківської ОТГ, із залученням спеціаліста Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області ОСОБА_2 , останнім зазначено, що вказаний курган оброблений, тобто вспаханий. Землевпорядник Музиківської ОТГ ОСОБА_3 повідомив, що вказана земельна ділянка перебуває у власності Музиківської сільської ради та на даний час - в оренді ОСОБА_1 ( т.1 а.с.146,147,148-149).

Протокол огляду від 16.09.2024, складений у межах кримінального провадження №12024231080000464 містить відомості під час проведення огляду пам`ятків культурної спадщини, курганів, розташованих на території Музиківської ОТГ, учасником слідчої дії - спеціалістом ОСОБА_4 зазначено, що на момент огляду на тілі кургану проведена сільськогосподарська обробка, хоча курган виділений із землекористування; всі пам`ятки (археологічні) культурної спадщини не повинні оброблятися під час здійснення сільськогосподарської діяльності ( т.1 а.с.146,147,151-152).

На підтвердження правового режиму використання земельної ділянки позивачем надано відповіді уповноважених органів у сфері охорони культурної спадщини.

Так, листом Департаменту реалізації гуманітарної політики Херсонської обласної державної адміністрації від 27.01.2025 про надання інформації повідомлено, що за інформацією Обласної інспекції з охорони пам`яток історії та культури, зазначений курган входить до переліку пам`яток місцевого значення Херсонської області, що викладено у розпорядженні голови Херсонської ОДА від 05.11.2021 №840 зазначено, що проведення будь-яких земляних робіт у межах зони охорони пам`ятки археології допускається виключно за умови попереднього проведення археологічних розвідок, що є обов`язковою передумовою здійснення будь-якої господарської діяльності на таких територіях. Наведено про встановлення меж охоронних зон і зон регулювання забудови для пам`яток археології місцевого значення (курганів), розташованих на території області відповідно до рішення виконкому Херсонської обласної Ради народних депутатів від 16.11.1979 р №633/22. Наведені норми відповідних законів України. Зазначено, що обласною інспекцією з охорони пам`яток історії та культури планується обстеження стану пам`яток археології на території Музиківської ОТГ за сприятливих умов ( т.1 а.с.167-169).

Листом Департаменту реалізації гуманітарної політики Херсонської обласної державної адміністрації від 25.02.2025 про надання інформації повідомлено що під час надання земельної ділянки у користування ОСОБА_1 проводилось попереднє обстеження земельної ділянки спеціалістами Обласної інспекції з охорони пам`яток історії та культури з метою виявлення об`єктів археологічної спадщини у межах погодження землевпорядної документації. У 2024 році перевірка фахівцем Обласної інспекції по охороні пам`яток історії та культури проходила у межах слідчих дій досудового розслідування. На момент обстеження, курган та його охоронна зона використовувалися єдиним масивом у сільськогосподарських цілях ( т.1 а.с.182-184).

Начальник сільської військової адміністрації листом від 24.02.2025 повідомив прокурора, серед іншого, що пагорб кургана і його охорона зона розорані ( т.1 а.с.178).

Обласна інспекція по охороні пам`яток історії та культури листом від 02.10.2024 року на запит адвоката позивачки надала загальну інформацію щодо пам`яток культури та архітектури ( т.1 а.с.221-223).

Начальник Музиківської сільської військової адміністрації листом від 10.10.2024 року надав адвокату позивачки інформацію- кадастрові номери земельних ділянок ( у переліку 6520383500:07:018:0028), на яких розташовані кургани взяті під охорону рішенням Херсонського облвиконкому №198/9 від 14.05.1970 та №681/25 від 22.12.1975. Охоронні договори на археологічні об`єкти культурної спадщини - кургани на території громади не укладались ( т.1 а.с.226)

За нормою п. а) ч. 1 ст. 112 ЗК України, охоронні зони створюються: навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Обмеження та охоронні зони фіксуються в технічній документації із землеустрою (проектах землеустрою щодо встановлення меж охоронних зон). На підставі затвердженої документації інформація вноситься до Державного земельного кадастру (категорія обмеження: «охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини»).

Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку містить відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки, вид обмеження: зона охорони пам`ятки культурної спадщини ( т.1 а.с.140-141)

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Судом першої інстанції встановлено, що визначене пунктом 26 договору оренди землі від 15 жовтня 2015 року обмеження, а саме охоронна зона курганного могильника 10 м. від підошви код 01.02, ОСОБА_1 , як орендарем, не виконані.

Виходячи з наданих прокурором відомостей, рішення виконкому Херсонської обласної Ради народних депутатів від 16.11.1979 р №633/22 встановлені межі для охоронних зон і зон регулювання забудови для пам`яток археології місцевого значення (курганів), розташованих на території області, а віднесення зазначеного кургану до переліку пам`яток місцевого значення Херсонської області, викладено у розпорядженні голови Херсонської ОДА від 05.11.2021 №840.

Частиною 1 статті 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії серед яких: а) землі сільськогосподарського призначення; д) землі історико-культурного призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі ( ч.2 ст. 19 ЗК України)

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим ( ч.3 ст. 19 ЗК України).

У цій справі курган розташований на земельній ділянці, з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028, сільськогосподарського призначення.

Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Археологічні об`єкти культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (абзац другий частини другої статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Отже, курган є нерухомим археологічним об`єктом культурної спадщини.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац шостий статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Об`єкт культурної спадщини визначається загальною характеристикою об`єктів, які мають цінність, зокрема, з археологічного погляду. Натомість пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, цінність якого підтверджена у встановленому законом порядку, зокрема шляхом його реєстрації.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Відповідно до частини шостої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології -поля давніх битв.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології.

Виходячи з ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» земляні роботи в межах зони охорони проводяться виключно за умови проведення попередніх археологічних розвідок. Не потребують обов`язкового проведення попередніх археологічних розвідок роботи з: сінокосіння; городництва; неглибокої оранки; випасання худоби.

Судом першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів, які не були спростовані в установленому процесуальним законом порядку встановлено, що ОСОБА_1 порушено умови п. 26 договору оренди, щодо встановленого обмеження, а саме охоронної зони курганного могильника 10 м. від підошви код 01.02.

Колегія суддів враховує:

- вимоги ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» щодо права сторони договору вимагати дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду в разі невиконання стороною договору, ОСОБА_1 обов`язків, передбачених ст. 25 цього закону та умов договору,

- обов`язок, передбачений ч. 2 ст. 25 цього Закону - щодо виконання встановленого щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі

- умови договору, а саме його пункту 26, якою передбачено, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження ( обтяження), наявні права третіх осіб: Охоронна зона: охоронна зона курганного могильника 10 м. від підошви код 01.02 ,

- доведення позивачем належними та допустимими доказами порушення ОСОБА_1 умови п. 26 договору ( факт розорювання кургану, включаючи підошву), яке є істотним порушенням договору;

- умови пункту 38 договору оренди, відповідно до якої дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною, обов`язків, передбачених договором;

як підстави для розірвання договірних відносин, проте:

враховуючи предмет та об`єкт договору викладені вище, ОСОБА_1 допущено порушення умови пункту 26 договору щодо встановлення обмеження, яке у переліку предмету договору оренди зареєстровано щодо однієї земельної ділянки та відносно об`єкту оренди, площі, яка визначена стосовно вищезазначеної однієї земельної ділянки в межах її охоронної зони.

Застосуванню у спірних правовідносинах підлягають критерії пропорційності, ефективності та співмірності наслідків.

Втручання у договір оренди земельної ділянки, шляхом його розірвання у визначений у ньому кількості земельних ділянок та об`єму оренди щодо площі має відповідати тяжкості порушення, яке стосується лише щодо однієї земельної ділянки, зазначеній у предметі договору .

Враховуючи, що на даний час територія Музиківської сільської ради відноситься до території можливих бойових дій, прокурором, як представником позивача не наведено, те що розірвання договору оренди у повному обсязі не створює для сільської ради об`єктивні перешкоди для передачі землі в оренду іншому орендарю , а отже не стане для сільської ради тягарем щодо неотримання орендної плати.

Не є слушними доводи прокурора щодо неможливості розірвання договору в частині однієї земельної ділянки, з-за визначення об`єкту договору, як єдиного земельного масиву переданого відповідачу у користування, а також з-за визначення умовами договору обмеження ( обтяження) поширюються на весь об`єкт оренди в цілому виходячи з такого.

Так, обмеження ( обтяження) поширюються не на об`єкт оренди, визначений в п. 2 договору як площа , а на земельну ділянку з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028, зареєстрованого відповідно до закону як у земельному кадастрі так і у реєстрі прав нерухомості та зазначеного у п. 26 договору.

Також внаслідок витребування паїв періодично змінюється перелік земельних ділянок, визначених первісно у предметі договору та в об`єкті договору, що не порушує баланс інтересів сільської ради, щодо знаходження усього об`єкту договору в оренді, та орендаря.

Колегія суддів звертає увагу, що в силу закону курган є державною власністю, категорія призначення земельної ділянки на якій він розташований має бути унормована відповідно до вимог законодавства, оскільки правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності, проте знаходження його на земельній ділянці сільськогосподарського призначення, яка є невитребуваним паєм, не може бути підставою для невиконання умов п. 26 договору та вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини. А отже доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє. Апелянтом не спростовано порушення п. 26 договору ( щодо кургану та земельної ділянки на якій він розташований).

Таким чином, враховуючи критерій пропорційності, ефективності та співмірності наслідків колегія суддів вважає що розірвання договору оренди має відбутися в частині саме цієї земельної ділянки з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028 відносно якої встановлено обмеження, порушене відповідачем, а отже і в частині об`єкту договору щодо площі земельної ділянки за цим кадастровим номером.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими та прийнятними.

Суд першої інстанції задовольняючи позов у повному обсязі не звернув увагу на застосування у спірних правовідносинах критеріїв пропорційності, ефективності та співмірності наслідків за вищенаведеними обставинами.

Щодо суті апеляційної скарги на рішення суду

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставою для зміни судового рішення в частині розірвання договору оренди землі від 15.10.2015, укладеного між Білозерською районною державною адміністрацією Херсонської області та ОСОБА_1 з розірвання договору в повному обсязі на розірвання договору частково, а саме розірвати договір: в частині предмету договору оренди щодо надання орендодавцем, та прийняття орендарем, ОСОБА_1 в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення , яка знаходяться на території Музиківської сільської ради , з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028 та в частині об`єкту оренди площею 2,3944 га. Це ж рішення суду в частині розірвання договору оренди в решті та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Музиківській сільській раді Херсонського району Херсонської області об`єкт оренди, а саме інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 80,16 га з наведеними кадастровими номерами слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні наведеної частини позовної вимоги. В іншій частині, а саме щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути Музиківській сільській раді Херсонського району Херсонської області об`єкт оренди, розташований за межами с.Музиківка на території Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області, а саме земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2,3944 га. з кадастровим номером: 6520383500:07:018:0028, підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Стягнення судових витрат по сплаті судового збору за вимогами немайнового характеру пропорційно не вираховується. А враховуючи, що до виникнення спору призвели дії відповідача та факт порушення з боку відповідача підтверджено, судовий збір за подання апеляційної скарги стягненню не підлягає.

Керуючись ст. ст.367,374, 376, 382 ЦПК України

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 травня 2026 року змінити в частині розірвання договору оренди землі від 15.10.2015, укладеного між Білозерською районною державною адміністрацією Херсонської області та ОСОБА_1 з розірвання договору в повному обсязі на розірвання договору частково,

а саме розірвати договір:

в частині предмету договору оренди щодо надання орендодавцем, та прийняття орендарем, ОСОБА_1 в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення , яка знаходяться на території Музиківської сільської ради , з кадастровим номером 6520383500:07:018:0028

та в частині об`єкту оренди площею 2,3944 га.

Це ж рішення суду в частині розірвання договору оренди в решті та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Музиківській сільській раді Херсонського району Херсонської області об`єкт оренди, розташований за межами с.Музиківка на території Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області, а саме земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 80,16 га з кадастровими номерами: 6520383500:04:009:0019, 6520383500:04:009:0020, 6520383500:07:019:0010, 6520383500:07:018:0002, 6520383500:07:018:0003, 6520383500:07:018:0004, 6520383500:07:018:0005, 6520383500:07:018:0006, 6520383500:07:018:0007, 6520383500:07:018:0008, 6520383500:07:003:0009, 6520383500:07:003:0010, 6520383500:07:018:0011, 6520383500:07:018:0012, 6520383500:07:018:0027, 6520383500:07:018:0026, 6520383500:07:018:0025, 6520383500:07:018:0024, 6520383500:07:018:0023, 6520383500:07:018:0022, 6520383500:07:018:0021, 6520383500:07:018:0020, 6520383500:07:018:0019, 6520383500:07:018:0017, 6520383500:07:018:0016, 6520383500:07:018:0015, 6520383500:07:018:0029, скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні наведеної частини позовної вимоги.

В іншій частині, а саме щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути Музиківській сільській раді Херсонського району Херсонської області об`єкт оренди, розташований за межами с.Музиківка на території Музиківської сільської ради Херсонського району Херсонської області, а саме земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2,3944 га. з кадастровим номером: 6520383500:07:018:0028, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.П. Воронцова

В.В. Майданік