Вирок від 03 серпня 2026 р. у справі №691/268/26 — Городищенський районний суд Черкаської області

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 691/268/26

провадження № 1-кп/691/275/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокуГородищенський районний суд Черкаської області

В складі :

головуючого судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

сторони кримінального провадження:

обвинувачений ОСОБА_4

потерпіла ОСОБА_5

представник потерпілої ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище Черкаської області кримінальне провадження №12025255380000147 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Городище Черкаської області, українця, громадянство України, не одруженого, освіта вища, не працюючого, місце реєстрації та місце проживання АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу вимог ст.89 КК України,-

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,-

встановив:

ОСОБА_4 18 вересня 2025 року, близько 00 години 00 хвилин, перебуваючи у будинку за місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 , безпричинно, діючи умисно, маючи протиправний умисел, спрямований на умисне заподіяння своїй бабі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, кулаком правої руки завдав їй одного удару в обличчя із правої сторони, внаслідок чого спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді синця обличчя справа, які відповідно до висновку судово-медичного експерта №05-6-01/104 від 26 лютого 2026 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми діями вчинив умисне легке тілесне ушкодження, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Судовий розгляд кримінального провадження №12025255380000147 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України проведено в межах пред`явленого обвинувачення, згідно обвинувального акту складеного 28 лютого 2026 року прокурором Городищенського відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_3 відповідно до ст.337 КПК України.

Статтею 370 КПК України визначено - судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим та вмотивованим.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 10 КПК України встановлює рівність всіх перед законом і судом.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 10 і 11 Загальної Декларації прав людини та ст.14 Міжнародного Пакту про громадські та політичні права, кожна людина, яка звинувачується у вчиненні злочину, має право вважатися безвинною доти, доки її вина не буде встановлена законним чином шляхом прилюдного розгляду її справи незалежним і безстороннім судом на основі повної рівності, з додержанням всіх вимог справедливості, і з забезпеченням всіх можливостей для захисту.

При цьому, суд враховує, що однією із засад судочинства є, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ст.129 Конституції України). Принцип змагальності конкретизовано і в ст.22 КПК України, якою встановлено, що під час кримінального провадження суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Позиції учасників судового провадження за результатами судового розгляду наступні.

Прокурор ОСОБА_3 підтримав висунуте обвинуваченому обвинувачення у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч.1 ст.125 КК України та зазначив, що доводиться воно зібраними в ході досудового розслідування по справі доказами у матеріалах кримінального провадження №12025255380000147, які надано суду.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , не оспорюючи час, місце, спосіб, мотив і мету, форму вини, свою вину у вчиненні кримінального проступку визнав і суду пояснив, що, дійсно, 18 вересня 2025 року безпричинно, умисно, заподіяв своїй бабі ОСОБА_5 , тілесні ушкодження у вигляді синця на обличчі. Про скоєний вчинок жалкує. В подальшому протиправної поведінки допускати не буде.

Потерпіла ОСОБА_5 пояснила, що за місцем її проживання, виникла сварка з ОСОБА_4 , який приходиться внуком, в ході якої він наніс їй удар рукою в область обличчя, внаслідок чого отримала тілесні ушкодження. З обвинуваченим примирилася. Цивільний позов просила залишити без розгляду, а міру покарання не призначати сувору.

Представник потерпілої, адвокат ОСОБА_6 підтвердила, що між сторонами відбулося примирення, вони продовжують спільно проживати, доцільності розглядати цивільний позов не має, остільки потерпіла повідомила суд, що претензій матеріального і морального характеру до обвинуваченого не має.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, в результаті повного, об`єктивного і всебічного їх дослідження в судовому засіданні, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального проступку за ч.1 ст.125 КК України знайшла своє підтвердження в здобутих та досліджених у ході розгляду кримінального провадження доказах, а тому є доведеною.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 , повністю визнав свою вину у вчиненому кримінальному проступку, його покази відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють обставини кримінального проступку, котрі ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності їх позицій, роз`яснивши їм про позбавлення в подальшому права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Крім повного визнання своєї вини ОСОБА_4 , його вина у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, підтверджується й доказами добутими на досудовому слідстві і перевіреними в суді у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України.

Ухвалюючи вирок на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами та перевірені у відповідності до вимог КПК України, а також оцінені судом згідно ст. 94 КПК України, суд приходить до висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , склад кримінального проступку з кваліфікуючою ознакою - умисне легке тілесне ушкодження, і кваліфікує його дії за ч.1 ст.125 КК України.

Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ст.125 КК України, яке відноситься до Розділу ІІ Кримінального Кодексу України «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров`я», полягає в тому, що винна особа, посягаючи на здоров`я іншої особи, наражає на небезпеку заподіянням шкоди. Безпосереднім об`єктом даного кримінального правопорушення є здоров`я особи. З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення полягає у вчиненні легкого тілесного ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів, а із суб`єктивної сторони характеризується прямим або непрямим умислом.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №235/8504/15-к, особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя кримінального правопорушення, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Статтею 1 КК України, визначено, що Кримінальний Кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини, яка вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», п.53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів. Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність, п.86 рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Вєренцов проти України».

Частиною 1 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Призначаючи вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд у відповідності до ст.65 КК України враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який віднесено за ч.1 ст.125 КК України до кримінальних проступків, особу винного, який осудний, фізично здоровий, є особою молодого віку, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працюючий; не звертався за медичною допомогою до лікаря-психіатра і лікаря-нарколога; не вперше притягується до кримінальної відповідальності, остільки вироком Київського районного суду міста Харкова від 25 червня 2020 року був засуджений за ч.1ст.309 КК україни до покарання у виді сплати штрафу в розмірі 850 грн., який сплатив, обставини, які пом`якшують покарання у виді визнання вини та щирого каяття, та обставини, які обтяжують покарання, не встановлені; відсутність претензій матеріального та морального характеру зі сторони потерпілої;

- вимоги ст. 8 Конституції України, згідно якої в Україні діє принцип верховенства права і як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного; адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України;

- роз`яснення, наведені в п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» щодо реалізації принципу законності, справедливості та індивідуалізації покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного;

- практику ЄСПЛ, зокрема: рішення «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року про те, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає спів мірним, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

З врахуванням вище наведеного, суд, приходить до переконання, що виправленню, перевихованню обвинуваченого ОСОБА_4 може сприяти покарання не пов`язане з його ізоляцією від суспільства, і остільки на цьому не наполягають і учасники процесу, та призначає йому покарання у виді штрафу в межах санкції ч.1 ст.125 КК України, остільки вважає, що саме таке покарання є необхідним й достатнім та сприятиме попередженню вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, формуватиме у нього звичку законослухняної поведінки у житті, побуті, громадських місцях.

Визначене обвинуваченому покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, і воно випливає з дотримання судом принципів рівних можливостей та справедливого судового розгляду, встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположених свобод» 1950 року.

Запобіжні заходи до обвинуваченого ОСОБА_4 на досудовому слідстві, як, і під час судового розгляду, не обиралися. Клопотання про обрання обвинуваченому запобіжних заходів до набрання вироком суду законної сили, до суду не подавалися.

Процесуальних витрати у кримінальному провадженні не має.

Цивільний позов у кримінальному провадженні заявлений потерпілою ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди обвинуваченим ОСОБА_4 , слід залишити без розгляду за її клопотанням.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 370,373, 374,393 КПК України, суд, -

ухвалив:

Визнати ОСОБА_4 винуватим в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 Кримінального Кодексу України, і призначити покарання у виді штрафу в розмірі п`ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн..

Запобіжні заходи стосовно ОСОБА_4 на час вступу вироку у законну силу, судом не обиралися.

Процесуальні витрати і речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди обвинуваченим ОСОБА_4 , залишити без розгляду.

Виконання вироку суду покласти на орган з питань пробації Черкаського районного сектору №1 філії Державної Установи «Центр пробації» в Черкаській області.

Судове рішення, може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги через Городищенський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду, при цьому, вирок не може бути оскаржено з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілій та прокурору.

Суддя ОСОБА_1