Вирок від 11 серпня 2026 р. у справі №537/4305/26 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 1-кп/537/319/2026

Справа № 537/4305/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.08.2026 Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника адвоката - ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 , в режимі ВКЗ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Кременчуці Полтавської області в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12014170090003979 від 27.12.2014 про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кременчука Полтавської області, українець, громадянин України, освіта серденя, не працює, не є інвалідом, депутатом, учасником бойових дій, не одружений, утриманців не має, стоїть на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин:

26.12.2014 о 21 годині 08 хвилин, в темний час доби, при частковому міському електроосвітленні, по сухому асфальтованому покриттю проїзної частини дороги вул. Леонова м. Кременчука, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, в межах своєї смуги руху, зі сторони перехрестя вулиць Леонова – Переяславська в напрямку перехрестя вулиць Леонова – Межова, з увімкненим ближнім світлом фар, з перевищенням максимально допустимої швидкості руху для населеного пункту – 90.8-94.8 км/год, рухався автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21083» реєстрацій номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_5 .

В цей же час, в районі будинку № 60 по вулиці Леонова, в крайньому правому положенні стосовно свого розташування, в межах смугу руху по напрямку до перехрестя вулиць Леонова – Межова, з увімкненими габаритними вогнями стояв припаркований автомобіль «таксі» – марки «ВАЗ» моделі «21093» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , до якого, перетинаючи проїзну частину вул. Леонова, зі сторони будинку № 60 почергово рухалися пішоходи.

На стадії наближення, автомобіль марки «ВАЗ» моделі «21083», під керуванням водія ОСОБА_5 , роз`їхавшись з двома легковими автомобілями, які рухалися в колоні в зустрічному напрямку в межах своєї смуги руху, ОСОБА_5 , виконуючи маневр об`їзду перешкоди – автомобіля марки «ВАЗ» моделі «21093», рухаючись приблизно по центру проїзної частини, порушив вимоги п. 12.3, п. 12.4 та п. 12.9 (б) «Правил дорожнього руху України», де відповідно вказано, що:

• 12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.»;

• 12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.»;

• 12.9. «Водієві забороняється:

б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил;»,

в`їхавши на ділянку проїзної частини, яка не освітлювалася світлом ліхтаря міського електроосвітлення, та в районі будинку № 60 по вул. Леонова м. Кременчука допустив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля у праву бокову частину тулуба пішохода ОСОБА_7 , яка в цей час поза межами пішохідного переходу вийшла на проїзну частину та, рухаючись з ліва на право стосовно напрямку руху автомобіля, перетинала проїзну частину вул. Леонова, рухаючись до припаркованого автомобіля «таксі».

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_7 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 232 від 18.03.2014 отримала тілесні ушкодження у вигляді: полі травми: забійної рани голови в скронево-тім`яній ділянці справа, закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку; закритої травми живота, забою тазу, розриву лобкового симфізу, перелому крижової кістки справа; розриву лівого яєчника, розриву парієнтальної очеревини, внутрішньочеревної кровотечі, заочеревинної гематоми; закритого перелому правої ключиці; відкритого перелому кісток обох гомілок; контузії, тромбозу сосудів та некрозу м`яких тканин правої гомілки; забійних ран та внутрішній поверхні та задній поверхні правого стегна в середньої третини, множинних забійних ран і саден обличчя та верхніх кінцівок, які ускладнилися ампутацією правої гомілки, травматичним геморагичним шоком, які за ступенем тяжкості, відносно до живої особи, мають ознаки тілесних ушкоджень тяжкого ступеню, які небезпечні для життя в момент спричинення.

В даній дорожній обстановці водій автомобіля марки «ВАЗ» моделі «21083» ОСОБА_5 , з моменту виникнення небезпеки для його подальшого руху за умови руху з допустимою швидкістю руху в населеному пункті 60 км/год, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування, тобто шляхом виконання ним вимог п. 12.3, п. 12.4, п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було перешкод технічного характеру. В заданій дорожній ситуації оскільки водій автомобіля марки «ВАЗ» моделі «21083» ОСОБА_5 мав технічну можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди за умови руху з допустимою швидкістю в населеному пункті 60 км/год та застосуванням своєчасного екстреного гальмування, то його дії не відповідали вимогам п. 12.3, п. 12.4 та п. 12.9 (а) Правил дорожнього руху України і знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину визнав повністю, пояснивши про обставини вчиненого, та пояснив, що вчинив ДТП не навмисно, не бачив пішохода, яка переходила пішохідний перехід поза пішохідної смузі. Після вчиненого був на місці ДТП. Прохає пробачення у потерпілої. Раніше відшкодував завдану шкоду, потерпіла надала розписку, що не має претензій до нього. Заявлений цивільний позов не визнає, видячи з того, що раніше надав потерпілій 10000 грн. та 5000 доларів. Прохав суд суворо не карати.

Представник потерпілої ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримав позицію потерпілої, прохав суд задовольнити позов. З думкою прокурора щодо міри покарання не погоджується. Прохав врахувати думку потерпілої.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений , правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, роз*яснивши їм положення ст.349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справив порядку, передбаченого ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які нікім не оспорюються та розглянути акт у спрощеному провадженні.

Крім повного визнання обвинуваченим своєї вини, його вина у вчиненні встановленого судом злочину повністю доведена доказами, що містяться в обвинувальному акті та матеріалах, які ніким з учасників процесу не оспорюються, є належними і допустимими.

Крім цього вина ОСОБА_10 також підтверджується дослідженими в судовому засіданні:

-Висновок експерта №232 від 27.12.2014року;

-Висновок експерта №29 від 13.05.2015року;

-Висновок комплексної судової авто технічної та транспортно-трасоголіческої експертизи, експертизи відео-, звукозапису та фототехнічної експертизи №11168/11169/13240/13241/10981.

Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, аналізуючи та оцінюючи досліджені в судовому засіданні письмові докази та документи, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю доводиться дослідженими в судовому засіданні доказами, які є взаємопов`язаними, повністю узгоджуються між собою та в своїй сукупності є достатніми для доведення винуватості обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_5 вірно розуміє зміст обставин справи і у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позицій.

Приймаючи до уваги пояснення обвинуваченого, оцінюючи всі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про винність ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ст. 286 ч.2 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь та характер суспільної небезпеки діяння, вчиненого обвинуваченим, всі обставини по справі в їх сукупності, особу обвинуваченого, який щиро розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, вину визнав повністю, шкода відшкодована частково, перерахував на ЗСУ 20000 грн., і визнає ці обставини пом`якшуючими покарання.

Обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Суд враховує також, що одним із проявів верховенства права, що закріплений у ст.8 КПК України, є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.

Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що досліджуючи дані про особу, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле, склад сім`ї, його матеріальний стан тощо.

Обвинувачений ОСОБА_5 відповідно до інформаційної довідки раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання - зарекомендував себе виключно позитивно, з сусідами підтримує добросусідські відносини, ввічливий, чуйний, завжди готовий прийти на допомогу іншим, спиртними напоями не зловживає, жодних скарг на гр. ОСОБА_5 _ від сусідів або інших осіб не надходило, на обліках в Кременчуцькому наркологічному диспансері та Кременчуцькому психоневрологічному диспансері не перебуває.

Так, згідно зі статтями 50, 65КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

У ст.65КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за ст.286КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину,а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання та особу винного.

За змістом ст.75КК України, рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи та прийде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

Разом з цим, з огляду на положення ст.75КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Зокрема, суд врахував як пом`якшуючі покарання обставини, щире каяття, оскільки обвинувачений фактично вину визнав, виявив готовність нести покарання, вибачився перед потерпілими та вживав заходів щодо відшкодування шкоди потерпілим, активне сприяння розкриттю злочину.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року № 14 при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Отже, посткримінальна поведінка обвинуваченого свідчить про те, що він дійсно щиро розкаявся у скоєному та зробив належні для себе висновки.

Суд, зважаючи на те, що думка потерпілого не має переважного значення при прийнятті рішення щодо покарання, разом із тим, позиція потерпілого, не може бути залишена без належної уваги та оцінки і безумовно підлягає врахуванню в сукупності з іншими обставинами.

Зазначені обставини, які, на думку суду, підлягають обов`язковому врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставою для висновку суду про можливість досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_5 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж іспитового строку, встановленого ст. 75 КК України.

Таке покарання, на думку суду, повністю узгоджуватиметься з критерієм справедливості, правову позицію щодо якого висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі N 1-33/2004, зазначивши, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного.

Беручи до уваги вище викладене, також враховуючи думку потерпілої про призначення покарання, думку прокурора, який прохав суд призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами, та звільнення від призначеного покарання встановивши 2року іспитового строку, суд приходить до переконання щодо призначення міри покарання у межах санкції статті передбачаючої відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення не пов`язаного з ізоляцією від суспільства з застосуванням ст. 75 КК України, тобто звільнити від відбування покарання з іспитовим строком, поклавши відповідно до ст. 76 КК України на нього обов`язки, оскільки саме це покарання, на думку суду, буде достатнім та необхідним для його виправлення.

Щодо особи обвинуваченого ОСОБА_5 суд враховує зокрема те, що обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, думку потерпілого і суд приходить до переконання про можливість виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, призначення покарання в межах статті, за якою він притягується до відповідальності. Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та попередження вчинення нових злочинів.

Суд також вважає, не призначати ОСОБА_5 додаткове покарання, передбачене ч.2 ст.286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи вищезазначені обставини, а також те, що ОСОБА_5 раніше не притягався до відповідальності, на час вчинення злочину практично не мав стаж водія, має міцні соціальні зв*язки, за місцем проживання характеризується позитивно.

Відповідно до правового висновку Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленого в ухвалі від 24.11.2015 року, підставами для судового розсуду (судової дискреції) при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), при визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст.286 КК України, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого, для запобігання вчиненню ним нових злочинів, таким, що відповідає його особі, справедливим, а також є достатнім для досягнення, передбачених ч.2 ст.50 КК України цілей покарання, та відповідає принципу верховенства права.

Заявлений цивільний позов у кримінальному провадженні залишити без розгляду, роз`яснивши право потерпілого на вирішення питання відшкодування завданих збитків в порядку цивільного судочинства.

Долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Судові витрати стягнути на користь держави.

Керуючись ст. ст. 373,374 КПК України, суд,-

З А С У Д И В :

ОСОБА_5 визнати винним та призначити покарання за ст. 286 ч.2 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років без позбавленням права керування транспортними засобами.

Відповідно ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши два роки іспитового строку.

Відповідно до ст. 76 КК України, впродовж іспитового строку на засудженого ОСОБА_5 покласти обов`язки:

1)періодично з*являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити попередній у виді цілодобового домашнього арешту.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави розмір витрат на залучення експерта в рамках кримінального провадження №12014170090003979 від 27.12.2014:

- висновок судової автотехнічної експертизи від 13.05.2015 №29 – 859 (вісімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 32 (тридцять дві) копійки;

- висновок комплексної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи, експертизи відео-, звукозапису та фототехнічної експертизи від 29.06.2017 №11168/11169/13240/13241/10981 – 8789 (вісім тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) гривень;

- висновок додаткової комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 15.06.2020 №1123/1124 – 10048 (десять тисяч сорок вісім) гривень.

Речовий доказ, відповідно до вимог ст. 100 КПК України, а саме автомобіль марки ВАЗ 21083 днз НОМЕР_1 , який вилучений до майданчика тимчасового утримання – передати власнику.

Речовий доказ, відповідно до вимог ст. 100 КПК України , а саме ДВД диск з відеозаписом камери відео спостереження - залишити в матеріалах справи.

Цивільний позов ОСОБА_7 - залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілому.

Головуючий суддя: ОСОБА_1