Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №217/195/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5989/26 Справа № 217/195/24 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (суддя першої інстанції Куць О.О.),

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому просив розірвати Шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 21 січня 1978 року Святогорівською селищною радою Добропільського рай/бюро ЗАГС Донецької області, актовий запис №5.

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 23 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та через свого представника ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій зазначено, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що Відповідачка в судовому засіданні присутня не була через хворобу, надіслала до суду 30.01.2026 через «Нову Пошту» особисто для Судді Куць О.О. повідомлення, яке Суддя отримала, про те, що дуже погано почувається і в судове засідання 23.02.2026 прибути не може. Крім того, Відповідачка неодноразово телефонувала в суд, щоб про це повідомити, дзвінки були прийняті судом. Таким чином, суд був належним чином поінформований про поважну причину неявки Відповідачки в судове засідання 23.02.2026, проте розглянув справу за відсутності Відповідачки, чим порушив її право на належний доступ до правосуддя. В результаті вона була позбавлена можливості надати свої доводи, міркування та пояснення, що призвело до винесення судом не обгрунтованого рішення.

Відповідачка мала поважну причину неявки: гіпертонічна хвороба, підтверджена медичними довідками, доданими до справи, яка загострилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому дійти самостійно до лікарні вона не могла.

ОСОБА_2 , просила рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі позовні вимоги про розірвання шлюбу, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач з 21 січня 1978 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Святогорівською селищною радою Добропільського рай/бюро ЗАГС Донецької області, актовий запис №5 (а.с. 7).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суд не має права примушувати позивача до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин з відповідачем, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Згідно п.10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 у позовній заяві наполягає на розірванні шлюбу, вказує, що сторони у шлюбі мають діаметрально протилежні погляди на сімейне життя.

В апеляційній скарзі відповідачка посилалась на те, що через агресію російської федерації проти України подружжя потерпало від обстрілів, залишилось без житла, у наслідок чого відповідачка почала страждати на підвищений тиск

. На цьому підґрунті у родині виникали певні труднощі і чоловік подав позов до Авдіївського міському суді Донецької області.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що позивач наполягав на розірванні шлюбу, та приймаючи до уваги вимоги закону, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, оскільки фактичні шлюбні відносини між ними припинено.

Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин, відповідачем надано не було.

Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивачки і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про розірвання шлюбу, оскільки такий існує формально, докази про можливість збереження сім`ї відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам сторін.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу з позивачем, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини.

Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд розглянув справу без її участі та не відклав її розгляд через її погане самопочуття, суд вважає, безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи було призначено на 23 лютого 2026 року.

02 лютого 2026 року від відповідачки надійшла заява, в якій вона зазначила про неможливість прибуття до судового засідання у зв`язку зі станом здоров`я, однак на підтвердження даної обставини не було надано жодного доказу.

Медичі документи долучені до апеляційної скарги, апеляційний суд не враховує, оскільки вона датовані вже після ухвалення судом оскаржуваного рішення, за таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачка про розгляд справи була повідомлена належним чином, однак доказів, які б вказували на поважність причин відкласти розгляд справи, нею надано не було.

Що стосується ненадання строк на примирення, то апеляційний суд зазначає, що строк на примиренні сторонам у справі вже надавався, що підтверджується наявною в матеріалах справи ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 03 лютого 2025 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував усі істотні обставини справи, причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, дослідив наявні у матеріалах справи докази, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до фактичної незгоди з рішенням суду з підстав, що не були відомі суду першої інстанції, при цьому такі обставини не виключають підстав для розірвання шлюбу, що не впливає на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.

Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: