Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №201/11607/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4991/26 Справа № 201/11607/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Батманова В.В.),

В С Т А Н О В И В:

16 вересня 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулось до соборного районного суду м. Дніпра з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 46023,06 грн., з яких: 26233,03 грн. – прострочене тіло кредиту, 19790,03 грн. – відсотки за користування кредитом.

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 20 січня 2026 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та через свого представника Трегуб Ю.Є., подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що про існування даної Угоди відповідач дізнався тільки після відкриття провадження по даній судовій справі, жодних документів в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему Позивача з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором він не підписував, кредитну картку не отримував та, відповідно, гроші з неї не витрачав.

При розгляді справи в суді першої інстанції суду було повідомлено про те, що 22.04.2021р. між АТ «Альфа-Банк» та Відповідачем в магазині Rozetka було укладено Договір споживчого кредиту на придбання телевізора на суму 5 499,00 грн. строком погашення на 10 місяців (наявні у Відповідача копії документів наявні в матеріалах справи та були додані до відзиву на позовну заяву). Саме тоді Відповідачем було надано працівникам банку документи Відповідача, які, ймовірно, в подальшому були використані невідомими особами з метою оформлення кредиту на ім`я Відповідача в значно більшому розмірі.

Також звертаю увагу суду на те, що в Угоді та Довідці про систему гарантування вкладів фізичних осіб зазначено підпис Відповідача з кодом підтвердження 7099 – проте у наданій Позивачем Довідці про ідентифікацію зазначено текст повідомлення з кодом підтвердження 0843.

ОСОБА_2 просила рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову становить 46023,6 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3328х30 =99840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.2021 між позивачем та відповідачем було укладено угоду обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», за умовами якої банк надав позичальнику кредит.

АТ «Альфа-Банк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит.

12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що станом на день подання позову загальна заборгованість згідно угоди від 23.09.2021 становить 46023,06 грн., з яких 26233,03 грн. – заборгованість по простроченому тілу кредиту, 19790,03 грн. заборгованість по відсотках.

Задовольняючи позовні вимоги суд вказав про те, що фактично отримані та використані відповідачем, як позичальником, кошти в добровільному порядку позивачу у повному обсязі не повернуті, а тому наявні підстави для задоволення позову. Крім того, суд зазначив про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів заперечення факту отримання кредиту позичальником.

Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України Про електронну комерцію).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України Про електронну комерцію у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно - телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України Про електронну комерцію визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 12 Закону України Про електронну комерцію визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України Про електронну комерцію передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України Про електронний цифровий підпис.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Таким чином, надана банком виписка за особовим рахунком позичальника, якій надано оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення між сторонами кредитного договору від 23.09.2021 року №631819979 та отримання за його умовами відповідачем кредитних 17800 грн. та із встановленням максимальної суми кредиту – 200 000,00 грн., приймаючи до уваги неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань з повернення кредитних кошті, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ «Сенс Банк» за вказаним кредитним договором.

Судом установлено, що пропозиція (оферта) на укладення договору про надання споживчого кредиту №631819979 від 23.09.2021 року підписана ОСОБА_1 електронним підписом, містить усі істотні умови договору, зокрема, розмір позики, строк кредитування, тип та розмір процентної ставки.

У даному випадку відповідач підписав та подав до банку саме оферту на укладення кредитного договору, яка й була акцептована позивачем, що не суперечить вимогам закону щодо укладення договору.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що договір-оферта був укладений шляхом його підписання стороною, яка внесла пропозицію – ОСОБА_1 , тоді як АТ «Альфа-Банк», у свою чергу, підписав акцепт цієї пропозиції. За таких обставин обидва документи - оферта та акцепт - підписані обома сторонами, що свідчить про дотримання письмової форми договору та досягнення згоди щодо всіх істотних умов правочину.

Отже, з урахуванням наведених вище приписів закону, договір може бути укладений у письмовій формі як шляхом підписання сторонами одного документа, так і шляхом обміну офертою та акцептом, які містять істотні умови договору та підтверджують волевиявлення сторін на його укладення. Такий обмін складає предмет договору кредитування.

При цьому як оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №631819979 від 23.09.2021 року , так і акцепт цієї пропозиції, містять одинакові умови кредитування, зокрема, розмір кредиту - 200000,00 грн, процентна ставка за користування кредитом фіксована - 37,00% річних , строк кредиту - 12 місяців.

Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що вказані вище дії вчинені від імені відповідача невстановленими особами внаслідок шахрайських дій, матеріали справи не містять.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, позичальник здійснював часткове погашення кредитної заборгованості, тобто вчиняв дій, що свідчать про визнання ним умов укладеного договору та обов`язку по сплаті боргу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №415/160/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальником не спростовано твердження позивача про те, що відповідач користувався наданими кредитними коштами.

Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідачем також не надано.

Доводи апеляційної скарги невідповідносте кодів електронних підписів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки кодом «7099» відповідачем було підписано безпосередньо кредитний договір, а кодом «0843» згоду на отримання кредитної картки.

Також доводи скарги щодо використання документів невідомими особами з метою оформлення кредиту є особистим міркуванням представника відповідача та не підтверджені жодними доказами, зокрема звернення із відповідною заявою до поліції.

Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду встановила, що на порушення умов договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 46023.06 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку.

Доказів які б свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем не надано.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк».

Доводи апеляційної скарги не створюють для висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами які були викладені у позовній заяві.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк