Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №199/11286/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5829/26 Справа № 199/11286/25 Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Макарова М.О., Агєєва О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року у складі судді Якименко Л.Г.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на на її утримання як матері дитини, з якою проживає дитина з інвалідністю у розмірі 1/5 частки від усіх видів доходу, починаючи стягнення із 18 серпня 2025 року і на весь час проживання та опікування дитиною інвалідом. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з відповідача понесених судових витрат у визначеному судом першої інстанції розмірі, які підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Не погодившись з таким додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив додаткове рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано дійсні обставини справи, не були в повній мірі та обсязі досліджені докази, що призвело до порушення прав скаржника. Вказує, що заявлені витрати не містять деталізації та не дають можливості встановити, які саме послуги фактично були надані у межах цієї справи, а тому частина витрат є необґрунтованою та такою, що не підлягає компенсації, а саме витрати на складання позову та участь адвоката у судовому засіданні, яке відбулося 06 березня 2026 року. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що відповідач є особою з інвалідністю внаслідок війни, що суттєво впливає на його матеріальний стан та повинно враховуватись при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано договір №237 про надання правової допомоги від 04 листопада 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , додаткову угоду №3/1 від 23 червня 2025 року, додаткову угоду №3/2 від 23 червня 2025 року, додаткову угоду №4/1 від 18 грудня 2025 року, акт виконаних робіт №5/1 від 01 серпня 2025 року, акт виконаних робіт №5/2 від 07 березня 2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №81 від 07 березня 2026 року.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Суд першої інстанції вважав доведеними витрати ОСОБА_2 на правничу допомогу, які належить віднести на рахунок відповідача у розмірі 7000,00 грн., що є пропорційним розміром відносно частково задоволеного позову та проведеної адвокатом роботи.

За усталеною судовою практикою Верховного Суду, суд не може втручатись в умови договору учасника справи та адвоката, а фактичної сплати понесених витрат не вимагається.

За таких обставин, визначений судом першої інстанції розмір витрат є обгрунтованим та співмірним із складністю справи, об`ємом наданих представником позивача юридичних послуг, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені витрати не містять деталізації та не дають можливості встановити, які саме послуги фактично були надані у межах цієї справи, а тому частина витрат є необґрунтованою та такою, що не підлягає компенсації, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку поданим доказам, перевірив обсяг і характер заявлених до відшкодування витрат, та як наслідок обґрунтовано задовольнив заяву лише в частині підтверджених та співмірних витрат.

Скаржником не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому додаткове рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 12 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

О.В. Агєєв