Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №520/9377/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12 серпня 2026 року

справа №520/9377/26

адміністративне провадження № К/990/29900/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

cуддів - Бившевої Л. І., Юрченко В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року (судді: Любчич Л. В., Присяжнюк О. В., Спаскін О. А.)

у справі №520/9377/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі, скаржник) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 квітня 2024 року № 000/19040/2405-2030.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 520/9377/26 позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України. Суд першої інстанції виходив із того, що доданий до позовної заяви ордер не містить назви конкретного суду, у якому адвокат надає правничу допомогу, а тому не підтверджує належним чином його повноваження на підписання позовної заяви.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року, справу № 520/9377/26 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначення в ордері про надання правничої допомоги «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій» є достатнім підтвердженням повноважень адвоката на представництво інтересів позивача. Посилаючись на чинну редакцію Положення про ордер, актуальну практику Верховного Суду та недопустимість надмірного формалізму при вирішенні питання про доступ до суду, апеляційний суд визнав безпідставним повернення позовної заяви.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, 26 червня 2026 року податковий орган подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції.

Після усунення відповідачем недоліків касаційної скарги на виконання ухвали Верховного Суду від 02 липня 2026 року, суд касаційної інстанції ухвалою від 29 липня 2026 року відкрив провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребував справу з суду першої інстанції.

11 серпня 2026 року справа надійшла на адресу Верховного Суду.

Відповідач в касаційній скарзі, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 59 КАС України, а саме щодо того, чи є ордер, в якому зазначено про надання правничої допомоги «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій», належним підтвердженням повноважень адвоката на представництво інтересів особи в конкретному адміністративному суді.

На обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2019 року у справі №9901/847/18 та від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, а також помилково не взяв до уваги правові підходи, наведені в ухвалах Верховного Суду від 24 липня 2025 року у справі № 521/22662/23 та від 12 серпня 2025 року у справі № 440/13193/24. На думку скаржника, ордер має містити назву конкретного органу, у якому надається правнича допомога, а тому поданий позивачем ордер не підтверджував належним чином повноваження адвоката на підписання позовної заяви.

Крім того, скаржник вважає помилковими висновки апеляційного суду про незастосовність зазначених постанов у зв`язку зі змінами, внесеними до Положення про ордер рішенням Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 року, а також про нерелевантність ухвал Верховного Суду, якими було повернуто касаційні скарги. На думку відповідача, апеляційний суд безпідставно застосував практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надмірного формалізму, оскільки повернення позовної заяви не позбавляє особу права повторного звернення до суду після усунення недоліків.

Відповідач просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі№ 520/9377/26, залишити в силі ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 57 КАС України).

Згідно з частиною четвертою статті 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема, ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (в редакції чинній на час виникнення спірного питання), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 зазначеного Положення ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Саме зміна нормативного регулювання має істотне значення для вирішення цього спору.

Дійсно, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 та від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18 Велика Палата Верховного Суду виходила з редакції Положення про ордер, чинної на той час, та дійшла висновку, що ордер повинен містити конкретну назву органу, в якому адвокат надає правову допомогу.

Однак після внесення рішенням Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 року відповідних змін зміст пункту 12.4 Положення був істотно змінений, що, своєю чергою, знайшло відображення у подальшій практиці Верховного Суду.

Так, у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 520/14924/23 Верховний Суд зазначив, що чинна редакція Положення допускає зазначення в ордері не лише конкретного органу, а й групи органів, а тому формулювання «у судах» відповідає вимогам Положення та є належним підтвердженням повноважень адвоката.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 29 січня 2026 року у справі № 400/4360/24, у якій Суд дійшов висновку, що зазначення в ордері «у будь-яких судах України» відповідає вимогам чинної редакції Положення та підтверджує повноваження адвоката на представництво інтересів особи в суді.

Отже, суд апеляційної інстанції, застосовуючи саме чинну редакцію Положення про ордер та враховуючи сформовану після внесення до нього змін практику Верховного Суду, дійшов правильного висновку про те, що поданий позивачем ордер є належним документом, який підтверджує повноваження адвоката на підписання позовної заяви.

Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність врахування ухвал Верховного Суду від 24 липня 2025 року у справі № 521/22662/23 та від 12 серпня 2025 року у справі № 440/13193/24.

Зазначені ухвали постановлені суддею-доповідачем на стадії вирішення питання про прийняття касаційної скарги та стосуються оцінки належності підтвердження повноважень представника у конкретних процесуальних ситуаціях. Такі ухвали не є постановами Верховного Суду, в яких сформульовано правовий висновок щодо застосування норм права, а тому самі по собі не можуть свідчити про відсутність або зміну сформованої правової позиції Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 59 КАС України та пункту 12.4 Положення про ордер.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 59 КАС України у подібних правовідносинах.

Навпаки, після внесення змін до Положення про ордер Верховним Судом сформовано сталий підхід до застосування відповідних норм, який був правильно врахований судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення. Відтак наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування ухваленої ним постанови.

Незгода скаржника з висновками суду апеляційної інстанції та сформованою практикою Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права сама по собі не свідчить про відсутність висновку Верховного Суду у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У цій справі суд першої інстанції, вирішуючи питання про наявність у представника позивача повноважень на представництво, формально підійшов до оцінки ордера, не надавши належної оцінки зазначеному в ньому узагальненню «в усіх судових установах, судах будь-яких інстанцій та юрисдикцій».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі №520/9377/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: Л. І. Бившева

В. П. Юрченко