Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №552/1685/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/1685/24 Номер провадження 22-ц/814/1552/26Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів Дорош А.І., Лобова О.А.

секретар: Горбун К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Баликової Наталії Іванівни на рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 листопада 2025 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди завданої в результаті ДТП, третя особа Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.

Позовна заява обґрунтована тим, що 18.11.2023 в м. Полтаві по вул. Маршала Бірюзова, 62, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем HONDA CR-V д.н.з. НОМЕР_1 , на регульовану перехресті з вул. Петра Юрченка, при повороті ліворуч, не надав перевагу в русі автомобілю KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в зустрічному напрямку прямо, та скоїв з ним зіткнення, після чого автомобіль KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_2 , відкинуло на автомобіль SKODA OKTAVIA, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , що стояв на червоне світло світлофора з вул. Петра Юрченка. Внаслідок пригоди всі автомобілі отримали механічні пошкодження.

Позивач вказував, що відповідно до судового рішення відповідач ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Зазначав, що вартість завданого збитку становить 649096 грн, страховою компанією НАСК «Оранта» йому відшкодовано на ремонт автомобіля дві суми в розмірі 158500 грн та 84500 грн, всього відшкодовано 243000 грн.

Вважає, що відповідач має відшкодувати різницю в сумі 406096 грн між фактично завданою шкодою та розміром сплаченого відшкодування.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 19 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 46047,86 грн на відшкодування завданої шкоди, 460,48 грн судових витрат зі сплати судового збору, всього стягнути 46508 грн 34 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування судових витрат на правову допомогу 23 827,37 грн.

Непогодившись із вказаними рішеннями їх в апеляційному порядку оскаржив позивач. Скарга мотивована тим, що рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку в порушенням.

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Оскільки вартість майнового збитку, завданого відповідачем пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

Скаржник вказує, що звіт про оцінку майна від 06.12.2023 року виконано суб`єктом оціночної діяльності, аварійним комісаром-оцінювачем ОСОБА_4 , який попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. ОСОБА_4 , допитаний в якості свідка під час судового засідання та повідомив, що при складанні звіту керувався виключно наявними документами та вимогами законодавства. Керуватися інформацією, яка зазначена особами щодо майна про який складається звіт, яка не може бути підтверджена будь-якими доказами, суб`єкт оціночної діяльності не має права, оскільки така інформація не може бути, перевірена: Окрім того, інформація, що має значення для виконання оцінки, повинна мати посиланням на джерела її отримання (п. 4.4. Методики).

Поза увагою суду залишилось і те, що звіт № 31391 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 29.12.2023 року виготовлений оцінювачем ОСОБА_5 містить обмеження у використанні результатів оцінки, а саме: Визначення вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, проводиться для подальшого розрахунку суми страхового відшкодування замовником ТАТ «НАСК «ОРАНТА» у відповідності з правилами та конкретним договором страхування. Протокол технічного огляду, фотогафічні зображення, додаткові матеріали, що підтверджують припущення та розрахунки є невід`ємною частиною звіту і додаються на електронному носії (відсутній в матеріалах справи та не був досліджений в судовому засіданні). Даний звіт може використовуватись для визначення суми страхового відшкодування або для доказу розміру вимог при пред`явленні позову до особи, відповідальної за заподіяння збитків.

Окрім того, посилаючись на необґрунтованість додаткового рішення вказує, що стягнення вартості послуг, визначених судом додатковим рішенням від 26.11.2025 на загальну суму 23 827,37 грн, є надмірним з огляду на предмет спору, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обгрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені заявником (справедлива сатисфакція).

Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 листопада 2025 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року та постановити нове , яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі у стягненні витрат на правничу допомогу на користь відповідача відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Баликової Наталії Іванівни на рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 листопада 2025 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року по справі №552/1685/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди завданої в результаті ДТП – залишити без задоволення.

У справі встановлено, що 18.11.2023 о 07 год 45 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем HONDA CR-V, д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Решетилівська (попередня назва - Маршала Бірюзова), 62 в м. Полтава, на регульовану перехресті з вул. Петра Юрченка, при повороті ліворуч, не надав перевагу в русі автомобілю KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в зустрічному напрямку прямо, та скоїв з ним зіткнення, після чого автомобіль KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_2 , відкинуло на автомобіль SKODA OKTAVIA, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , що стояв на червоне світло світлофора з вул. Петра Юрченка. Внаслідок пригоди всі автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, водій ОСОБА_3 та пасажир автомобіля KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 отримали тілесні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимогу п.п. 16.6 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди в тому числі і транспортний засіб KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження.

Постановою Київського районного суду м. Полтави від 17.01.2024 в справі № 552/7209/23, яка вступила в законну силу, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення.

На дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб HONDA CR-V, д.н.з. НОМЕР_1 , був забезпечений в ПАТ НАСК «Оранта» за полісом № АТ/4295232 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та додатково за договором № АН/0471335 комплексного страхування (добровільне страхування).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених зазначеним Законом випадках - Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за вказаним Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Разом з тим принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).

Встановлено, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача, була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» з лімітом страхового відшкодування - 160 000 грн, франшиза - 1500 грн.

Отже, частка відповідальності ОСОБА_2 , становить різницю між фактичним розміром шкоди і лімітом страхового відшкодування .

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу різниці між фактичним розміром шкоди, завданої його автомобілю у ДТП, і страховою виплатою, яка підлягала виплаті потерпілому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до висновку експерта від 29 грудня 2023 року № 31391 встановлено, що вартість матеріального збитку завданого власнику наданого на дослідження автомобіля марки KIA SPORTAGE, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок завданих йому пошкоджень, станом на 29.12.2023 року становить 691 415,52 грн, що перевищує його ринкову вартості у сумі 576 007,96 грн, тому вартість відновлювального ремонту автомобіля є економічно недоцільним.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18 (провадження № 61-17280св20), від 02 грудня 2021 року у справі № 753/17190/18 (провадження № 61-4879св21).

Враховуючи викладене, помилковими є твердження апелянта , що на користь позивача необхідно стягнути саме вартість автомобіля на час ДТП, а не різницю між вартістю цього автомобіля до та після ДТП.Так, матеріали справи містять Узгодження суми відшкодування за страховим випадком номер справи №23-16-102952 та 24-32-105338, в якому наявний підпис позивача та узгоджено суму страхового відшкодування 243 000 грн. Вказана сума розрахована на підставі вищезазначеного експертного дослідження , позивачем зауважень щодо експертного дослідження та щодо розрахунків страхового відшкодування не висловлювалось. Відповідно останній погодився , що вартість ТЗ становить 576 007,96 , вартість відновлюваного ремонту становить 691 415,52 грн.

Отже, порядок відшкодування завданої позивачу шкоди повинен відбуватися у порядку, визначеному статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Позивач наполягав саме на відшкодуванні повної вартості автомобіля на час ДТП, зазначав про відсутність підстави для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Колегія суддів враховує принцип добросовісності, який полягає у певному стандарті поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Особи, яка бере участь у справі, зобов`язана добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки.

Поведінка позивача щодо узгодження сум завданого збитку та вартості пошкодженого автомобіля, отримання страхового відшкодування на відновлення автомобіля, а також вимога про відшкодування йому повної вартості вказаного автомобіля за ціною станом на час ДТП не є добросовісними.

Отже, суд першої інстанції вірно застосував норми статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та дав належну оцінку різниці вартості автомобіля до та після ДТП, оскільки саме вказана сума, за вирахуванням суми страхового відшкодування, і підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача як заподіювача збитків.

Вказані висновки підтверджуються практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 06 грудня 2021 року у справі № 757/22936/19-ц (провадження № 61-12685св21), від 20 жовтня 2021 року у справі № 205/1314/16-ц (провадження № 61-6829св20).

Відповідно оскаржуване рішення слід залишити без змін, а скаргу у цій частині без задоволення.

Щодо додатковго рішення.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

З огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Апеляційний суд оцінивши заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу надану під час розгляду справи у суді першої інстанції на предмет співмірності зі складністю цієї справи та реальності таких витрат, а також дослідив надані докази на підтвердження понесення цих витрат та дійшов висновку, що понесені стороною відповідача витрати є співмірними зі складністю цієї справи, наданим обсягом послуг у суді першої інстанції, а отже можуть бути визнані такими, що відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст.35,258,368,374,375,381,384 ЦПК України, суд , -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Баликової Наталії Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 19 листопада 2025 року та додаткове рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов