Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №607/10271/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/10271/26 пров. № А/857/29863/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року про повернення позовної заяви (суддя – Якімець Т.І., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складання повної ухвали – не зазначено),

в адміністративній справі № 607/10271/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про визнання протиправними і скасування постанов,

встановив:

У травні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № R503462 від 25.04.2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у даній адміністративні справі закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення; 2) визнати протиправною та скасувати постанову відповідача № R508322 від 28.04.2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у даній адміністративні справі закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення; 3) стягнути з відповідача понесені витрати на оплату судового збору.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.05.2026 позовну заяву повернуто позивачу.

З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду є незаконною, висновки суду першої інстанції є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам справи, а рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, яке підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, дійшов необґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача про скасування однієї постанови про притягнення до адміністративної відповідальності жодним чином не пов`язані із вимогами, які стосуються скасування повністю аналогічної постанови про притягнення до відповідальності, винесеної з різницею у три дні. Повернення позовної заяви позивачу без розгляду по суті, а також без роз`єднання позовних вимог в самостійні провадження з урахуванням обмежених строків на оскарження постанов у справах про притягнення до адміністративної відповідальності фактично призвело до того, що позивач втрачає своє право на захист і оскарження неправомірних дій посадових осіб. Такі дії суду першої інстанції є виявом надмірного формалізму та можуть бути розцінені як обмеження особи в доступі до суду.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача (представника), перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити.

Судом встановлено, що предметом спору у розглядуваній адміністративній справі являється правомірність постанов відповідача № R503462 від 25.04.2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та №R508322 від 28.04.2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Повертаючи позовну заяву на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, є помилковими, які не відповідають нормам процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

За змістом ч. 1 ст. 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до вимог пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КАС України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Пунктом 3 частини першої статті 171 КАС встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 172 КАС України).

Згідно ч. 6 ст. 172 КАС України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанцій обґрунтував тим, що сумісний розгляд вищенаведених позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню обставин та суттєво ускладнить вирішення спору, оскільки під час розгляду справи суд має надати оцінку обставинам притягнення до адміністративної відповідальності за різними обставинами, суду необхідно проводити окрему процесуальну процедуру з визначенням та дослідженням різного кола доказів, пов`язаних зі встановленням обставин по кожній постанові, що також суттєво утруднить вирішення спору в межах однієї справи, у зв`язку з чим у позовній заяві порушено правила об`єднання позовних вимог.

Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не встановив об`єднання позивачем позовних вимог, що належить розглядати в порядку різного судочинства або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Висновок суду фактично зводиться до підстав для роз`єднання позовних вимог в окремі провадження відповідно до положення ч. 6 ст. 172 КАС України. Однак суд першої інстанції не скористався відповідним процесуальним правом щодо роз`єднання позовних вимог.

У свою чергу, наявність підстав для застосування положень статті 172 КАС України унеможливлює повернення позовної заяви за п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки наведена норма містить відповідне виключення.

Так, відповідно до п.6 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо, порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Суд апеляційної інстанції враховує, що у вказаній категорії справ порядок звернення до суду врегульований статтею 286 КАС України, якою передбачено право на звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Колегія суддів зазначає, що постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви позивачу без розгляду по суті, а також без роз`єднання позовних вимог в самостійні провадження з урахуванням обмежених строків на оскарження постанов у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може призвести до того, що позивач втрать своє право на оскарження у визначений строк прийнятих щодо нього відповідачем постанов.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції в ухвалі від 12.05.2026 року дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи сформовано необґрунтовані висновки, які не відповідають обставинам справи, оскаржена ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (питання), а тому ухвалу суду першої інстанції від 12.05.2026, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 607/10271/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними і скасування постанов – скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір