Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №304/1998/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 304/1998/25 пров. № А/857/16224/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року про повернення позовної заяви (суддя – Гевці В.М., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Перечин, дата складання повної ухвали – не зазначено),

в адміністративній справі №304/1998/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про скасування постанови,

встановив:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив скасувати постанову №4276 від 25 жовтня 2024 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 09.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови № 4276 від 25 жовтня 2024 року – залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду. Надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків – п`ять днів з дня вручення йому ухвали, шляхом надання доказів на підтвердження того, звідки і коли отримано текст спірної постанови, а також копії заяви про відкриття виконавчого провадження від 27 червня 2025 року №66/28/1. Роз`яснено, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява буде вважатися неподаною і підлягає поверненню.

15.09.2025 позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви, якою повідомив суд, що не отримував заяву та постанову належним чином, у визначеному законодавством порядку - через поштове відділення, на електронну пошту чи під підпис безпосередньо від виконавця. Відповідно, жодного доказу отримання спірної постанови надати не може. Про виконавче провадження дізнався 26.08.2025 з додатку «Дія», коли виконавча служба наклала арешт на його рахунок. Так як дуже погано орієнтується в електронний онлайн-сервісах, позивач звернуся за допомогою до свого колеги - о. ОСОБА_2 , який проживає в м. Сторожинець, Чернівецької області, де і знаходиться зазначена виконавча служба. О.Василь Зінич перебуваючи за місцем виконавчої служби, 26.08.2025р., неофіційно, дізнався про виконавче провадження, яке було відкрите Сторожинецьким відділом ДВС у Чернівецькому районі Чернівецької області про стягнення на користь держави суми адміністративного штрафу та зміг дізнатись ідентифікатор доступу до виконавчого провадження. Завдяки цьому ідентифікатору доступу 27.08.2025 року позивач зміг увійти до Автоматизованої системи виконавчих проваджень, отримати доступ до документів виконавчого провадження та дізнатись про існування постанови № 4276 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП у відношенні до позивача.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 16.09.2025 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду з адміністративним позовом – відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 4276 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення – повернуто позивачу. Роз`яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

З цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду є незаконною, прийнята з порушенням та неправильним застосування норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд обмежився формальним твердженням про «неповажність причин», не надавши належної оцінки обставинам, наведеним у позовній заяві. Зокрема, позивач вказував, що постанову фактично не отримував, а про її існування дізнався лише після відкриття виконавчого провадження у 2025 році, шляхом входу в Автоматизовану систему виконавчих проваджень, яка не фіксує і через яку неможливо отримати будь-який доказ того моменту, коли позивач цю систему відкрив та дізнався про наявність оскаржуваної постанови. Також суд не врахував, що обов`язок доведення факту належного повідомлення про постанову лежав на відповідачі, проте суд безпідставно переклав цей тягар на позивача, вимагаючи надати копії документів, яких у мене фізично немає. Суд не витребував доказів у відповідача, хоча позивач у позові просив надати матеріали справи, на підставі яких була винесена постанова. Відмова у поновленні строку звернення до суду позбавила позивача можливості захистити своє право та оскаржити постанову, яка безпосередньо впливає на його майнові інтереси.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду та ухвалити нове рішення, а саме: задовільнити клопотання про поновлення строку для звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача (представника), перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково.

Судом встановлено, що предметом спору у розглядуваній адміністративній справі являється правомірність постанови №4276 по справі про адміністративне правопорушення, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 25 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Повертаючи позовну заяву на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний позов подано з порушенням процесуального строку та не подано доказів поважності пропуску такого строку на звернення до адміністративного суду.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, є передчасними, які не відповідають нормам процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Так, відповідно до статті 122 частин 1, 3 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Також статтею 286 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини другої цієї статті, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Апеляційний суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З наведених положень видно, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин та обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).

Згідно ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Із змісту адміністративного позову та матеріалів справи видно, що позивач звернулася в суд із цим адміністративним позовом 04.09.2025 та оспорює, зокрема, постанову №4276 по справі про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 25 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення.

Отже, спір у вказаній справі існує між позивачем та відповідачем, і полягає у правомірності/протиправності постанови органу ТЦК у справі про адміністративне правопорушення у сфері законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Суд апеляційної інстанції враховує, що у вказаній категорії справ порядок звернення до суду врегульований статтею 286 КАС України, якою передбачено право на звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 16.09.2025 про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний позов подано з порушенням процесуального строку та не надано суду доказів на підтвердження того, звідки і коли ним отримано текст оскаржуваної постанови, а також копії заяви про відкриття виконавчого провадження від 27 червня 2025 року №66/28/1.

Однак, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не врахував доводів заяви ОСОБА_1 від 15.09.2025, зокрема і про те, що позивач не отримував заяву та постанову належним чином через поштове відділення, на електронну пошту чи під підпис безпосередньо від виконавця, і не з`ясував, чи направлялася відповідачем спірна постанова позивачу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу і на те, що матеріали справи не містять копії оскаржуваної постанови від 25.10.2924.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити строк для звернення до суду з даним позовом як такий, що пропущений з поважних причин, зазначаючи, що оскаржувана постанова винесена на підставі складеного з порушенням законодавства та за відсутності позивача протоколу про адміністративне правопорушення. Про існування спірної постанови позивач довідався, отримавши відповідне повідомлення в додатку Дія про відкриття виконавчого провадження 26 серпня 2025 року, коли виконавча служба наклала арешт на рахунок позивача.

Також позивач просив суд першої інстанції витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_2 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №4276 від 25 жовтня 2024 року, а також матеріали, які стали підставою для її винесення.

У заяві на усунення недоліку позовної заяви позивач додатково повідомив суд, що оскаржувану постанову належним чином, у визначеному законодавством порядку не отримав. Довідався про існування такої 26.08.2025 з додатку «Дія», коли виконавча служба наклала арешт на його рахунок. Про обставини, звідки і коли отримано текст оспорюваної постанови, може пояснити о. ОСОБА_3 , якого позивач просив допитати в судовому засіданні.

Наведене дає підстави вважати, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку, що вказані позивачем обставини не можуть бути достатніми та переконливими для поновлення пропущеного строку для подачі позову і не належать до тих, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції в ухвалі від 16.09.2025 року дійшов необґрунтованих передчасних висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, що підтверджує обґрунтованість доводів апелянта про неправомірність оскарженої ухвали суду.

Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи сформовано необґрунтовані висновки, оскаржена ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (питання), а тому ухвалу суду першої інстанції від 16.09.2025, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 286, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволити частково.

Ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року про повернення позовної заяви в адміністративній справі №304/1998/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови – скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська