Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №500/5927/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/5927/24 пров. № А/857/4947/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Юзьків М.І.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: визнати протиправною бездіяльність у належному розгляді заяви та протиправним прийнятим рішення, яке ухвалене у формі листа від 09.09.2024 за наслідками розгляду її заяви від 03.07.2024 щодо виплати грошового забезпечення її сина, військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , який зник безвісти, про відсутність підстав для виплати грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 матері, ОСОБА_1 ; зобов`язати повторно здійснити розгляд заяви матері військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 зниклого безвісти, ОСОБА_1 від 03.07.2024 про виплату грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02.07.2024 отримала сповіщення сім`ї про те, що її син ОСОБА_2 зник безвісти 30.06.2024 під час виконання бойового завдання в районі виконання завдань за призначенням в ході ведення бойових дій, який приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Вказує, що в установленому порядку звернулась до відповідача із заявою про виплату їй грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 за № 884 як члену сім`ї військовослужбовця, зниклого безвісти. Однак, відповідач листом від 09.09.2024 повідомив їй, що для виплати грошового забезпечення підстав немає, оскільки право на отримання грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 належить ОСОБА_3 , як законному представнику малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . З прийнятим рішенням відповідача не погоджується, вважає, що виплата грошового забезпечення має здійснюватись у рівних частках, оскільки утримання малолітньої дитини, законним представником якої є ОСОБА_3 , відбувається за рахунок аліментів відповідно до судового наказу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.06.2024 у справі № 607/11827/24.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право на отримання грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця визначається встановленою законом черговістю, відповідно до якої за наявності у військовослужбовця неповнолітньої дитини першочергове право на одержання такого забезпечення реалізується її законним представником, а право батьків військовослужбовця виникає лише за відсутності осіб попередньої черги. Оскільки встановлено, що у безвісно відсутнього військовослужбовця є малолітній син, законним представником якого є ОСОБА_3 , а доказів її письмової відмови від отримання грошового забезпечення матеріали справи не містять, суд першої інстанції визнав, що відповідач діяв у межах наданих законом повноважень та відповідно до вимог Закону № 2011-XII і Порядку № 884, а обставини щодо стягнення аліментів чи окремого проживання дитини не впливають на визначену законодавством черговість виплати.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції, пославшись на положення частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктів 4, 5, 7 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, неправильно застосував зазначені норми, оскільки замість перевірки правомірності розгляду відповідачем її заяви від 03.07.2024 та прийняття рішення у формі, передбаченій Порядком № 884, фактично вирішив питання про наявність у неї права на отримання грошового забезпечення, яке не було предметом спору. Вважає, що лист відповідача не є рішенням про відмову у розумінні пункту 5 Порядку № 884, а висновок суду щодо існування черговості отримання грошового забезпечення не ґрунтується на вимогах частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 (а.с.11).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.20-21).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2024 зараховано до списків особового складу солдата за призовом ОСОБА_2 на посаду стрільця-помічника гранатометника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромабільного батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с.11).

Згідно сповіщення сім`ї №40 від 07.07.2024 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що солдат ОСОБА_2 , 1997 року народження, стрілець-помічник гранатометника 2 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромабільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 30 червня 2024 року під час виконання бойового завдання, в ході ведення бойових дій в районі села Парасковіївка, Покровського району, Донецької області. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (а.с.18).

Згідно з Витягом з ЄРДР за заявою ОСОБА_1 07.07.2024 було зареєстровано кримінальне провадження за ч.1 ст.115 КК України про те, що її син ОСОБА_2 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України, 30.06.2024 зник безвісти поблизу населеного пункту Парасковіївка, Покровського району, Донецької області (а.с.22).

У липні 2024 року позивач звернулась до командування військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просила здійснити виплату грошового забезпечення її сина на її користь на її картковий рахунок у банківській установі. У заяві наголошено, що з вимогами нормативно-правових актів, щодо черговості виплати грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців ознайомлена. Як слідує із змісту заяви, до неї додано копії: паспорта, свідоцтва про народження, реквізити банку, свідоцтва про смерть батька (а.с.19).

Листом командування військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2024 3642/1316/вихзп. позивачу відмовлено у виплаті грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 , оскільки право на отримання грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 належить ОСОБА_3 , законному представнику малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20-21).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 6 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до пунктів 1 і 3 Розділу XXX «Виплата грошового забезпечення у разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими» Порядку № 260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

Грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі, додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям безвісно відсутніх військовослужбовців Збройних Сил, унормовано Порядком № 884, який прийнято відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII та Порядку № 260 (далі - Порядок № 884, тут і надалі в редакції чинній на момет подання та розгляду заяви позивача).

Пунктами 3 та 4 Порядку № 884 визначено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами 6 і 7 пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Передбачені пунктом 7 Порядку № 884 правила щодо кола осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення узгоджуються із нормами абзаців 3 - 4 частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, якими передбачено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Аналіз вищевказаних норм абзаців 3 - 4 частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 7 Порядку № 884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.

В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.

У випадку якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця. При цьому, тільки у випадку письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками між іншими особами, які мають право на її одержання (абзац 2 пункту 7 Порядку № 884).

Отже, з огляду на положення вказаних норм права, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають члени сімей військовослужбовців: дружина (чоловіка), а в разі її (його) відсутності - повнолітні діти, які проживають разом з нею (ним), або законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку). Особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батьки мають право на виплату грошового забезпечення у рівних частках лише за умови, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що виплата грошового забезпечення матері зниклого безвісті військовослужбовця здійснюється за умови відсутності у військовослужбовця дружини (чоловіка), повнолітніх дітей, які проживають разом з нею (ним), або законних представників (опікунів, піклувальників) чи усиновлювачів неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також осіб, які перебувають на утриманні військовослужбовців.

При цьому, факт спільного проживання чи стягнення аліментів на утримання дитини не змінюють встановленої нормами частини 6 статті 9 Закону № 2011 та пункту 7 Порядку № 884 черговості виплати грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця.

Колегія суддів, беручи до уваги наведене вище, вважає обґрунтованою відмову відповідача з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.20-21).

ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який з ним не проживав.

Законним представником ОСОБА_4 , який є малолітнім сином безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 , є його мати ОСОБА_5 .

Однак письмової відмови законного представника малолітньої дитини ОСОБА_4 від отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що першочергове право на отримання грошового забезпечення, у спірній ситуації, має законний представник неповнолітньої дитини зниклого безвісти військовослужбовця, тобто мати такої дитини.

За наведених вище обставин та норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що відмова командування військової частини НОМЕР_1 у виплаті позивачу грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця ОСОБА_2 є правомірною.

Посилання скаржника на те, що відповідач не розглянув її заяву по суті є необгрунтованими, оскільки листом командування військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2024 3642/1316/вихзп. позивачу відмовлено у виплаті грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 , оскільки право на отримання грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 належить ОСОБА_3 , законному представнику малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20-21).

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем належним чином дотримано вимог Порядку № 884 та відмовлено позивачу по суті, оскільки в розумінні п. 7 Порядку № 884 (в редакції, чинній на момент подання та розгляду заяви) у позивача було відсутнє право на одержання грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі № 500/5927/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

В. Я. Качмар