Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №500/3148/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3148/25 пров. № А/857/30856/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року (судді Юзьківа М.І., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль) у справі №500/3148/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – відповідач) з позовом в якому просить визнати дії начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області І. Москалика та його першого заступника А. Якубовської щодо ненадання повної, об`єктивної та мотивованої відповіді на його звернення надати посадову інструкцію начальника вказаного Головного управління – протиправними, визнати рішення (відповідь) за №1900-0701-8/22369 від 09.05.2025 року надане першим заступником начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області І. Якубовською незаконним повністю та скасувати його, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області ОСОБА_2 повторно розглянути його звернення та прийняти відповідне рішення й надати повну, обґрунтовану та мотивовану відповідь.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Вказує, що звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив надати йому належним чином завірену посадову інструкцію начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Москалика І.І., однак у відповіді на його звернення відповідач надав копію посадової інструкції, яка не завірена належним чином та не затверджена у встановленому порядку і не доведена до відома ОСОБА_2 .

Відповідачем не подано до суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скаргу слід задовольнити з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Москалика І.І. із заявою у якій просив надати належно завірену його посадову інструкцію, що затверджена у законному порядку. Вказану заяву відповідач отримав 05.05.2025 (а.с. 31 зворот).

Листом від 09.05.2025 №1900-0701-8/22369 відповідач повідомив позивача, що оригінал посадової інструкції начальника Головного управління знаходиться в Пенсійному фонді України. В головному управлінні у матеріалах особової справи начальника зберігається копія посадової інструкції, а тому надається копія з копії посадової інструкції начальника Головного управління. Крім того позивачу роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. До листа додано копію не завіреної посадової інструкції начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яка затверджена 10 липня 2024 року Головою правління Пенсійного фонду України Євгенієм Капінусом, що підтверджується відповідною відміткою у правому верхньому куті (а.с. 32-33).

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та ідеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановленi законом в iнтересах національної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров`я або моралi, для захисту репутацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.

Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно статті 15 Закону №393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI), публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно із статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

Відповідно до статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частини 1-3 статті 19 Закону № 2939-VI).

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частини 2-4 статті 20 Закону № 2939-VI).

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (частина 3 статті 22 Закону № 2939-VI).

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Частиною 1 статті 23 Закону № 2939-VI визначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Водночас, відповідно до положень частини 1 статті 24 Закону №2939-VI, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що з аналізу статті 6 Закону № 2939-VI слідує, що розпоряднику інформації надана можливість обмежувати доступ до запитуваної інформації виключно при дотриманні визначених вимог. Тобто, розпорядник у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. Лише тоді дана відмова буде вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону №2939-VI.

Верховний Суд звертав увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 9901/249/19, у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 820/5938/16, від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16 та інших.

Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20.05.2020 № 631-IX, Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (частина перша статті 2).

Під поняттям «офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів.

Приписи статті 5 цієї Конвенції передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.

Таким чином, в першу чергу, державний орган повинен розглянути запит, якщо ця інформація у нього є.

Статтею 6 цієї Конвенції визначено форми доступу до офіційних документів: у разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим (частина перша); у разі обмеження доступу до деякої інформації, що міститься в офіційному документі, державний орган повинен, тим не менш, надати доступ до решти інформації, що у ньому міститься. Будь-які пропуски у документі повинні бути чітко позначені. Однак, якщо часткова версія документа вводить в оману або не має сенсу, або покладає явно необґрунтоване навантаження на орган щодо оприлюднення решти документу, у такому доступі може бути відмовлено (частина друга).

У пунктах 57 та 58 Пояснювального звіту до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів від 18.09.2009 деталізовано ситуації у випадках, якщо обмеження поширюється тільки на частину інформації, що міститься в документі, то інша частина документа, як правило, має бути надана. У такому документі треба чітко вказувати, де саме було видалено інформацію та в якому обсязі. За можливості, у рішенні також треба вказувати обмеження, згідно з яким було зроблено кожне видалення. Що стосується паперових документів, то частини інформації, на які поширюється обмеження, можна видаляти або затирати на копіях таких документів. Якщо оригінал документа є електронним, то треба надати новий документ або паперову копію з чітким зазначенням того, які частини було видалено (наприклад, залишивши відповідні розділи порожніми).

Застосовуючи ці підходи до обставин цієї справи слід констатувати, що позивач ОСОБА_1 звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Москалика І.І. із заявою у якій просив надати належно завірену його посадову інструкцію, що затверджена у законному порядку, яку відповідач отримав 05.05.2025 (а.с. 31 зворот).

09.05.2025 за №1900-0701-8/22369 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомив позивача, що оригінал посадової інструкції начальника Головного управління знаходиться в Пенсійному фонді України. В головному управлінні у матеріалах особової справи начальника зберігається копія посадової інструкції, а тому надається копія з копії посадової інструкції начальника Головного управління. До листа додано копію не завіреної посадової інструкції начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яка затверджена 10 липня 2024 року Головою правління Пенсійного фонду України Євгенієм Капінусом, що підтверджується відповідною відміткою у правому верхньому куті.

При цьому колегія суддів вважає, що згідно вимог частини 3 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником, що відповідачем не виконано.

З наведених мотивів колегія суддів констатує порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме статті 23 Закону № 2939-VI, положення якої не були застосовані судом при вирішенні цього спору, що призвело до неправильності його вирішення по суті, а тому необхідно прийняти нове рішення з урахуванням статті 9 КАС України шляхом визнання протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо розгляду запиту ОСОБА_1 від 30.04.2025, а виходячи з мотивів, з яких суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, відповідно до яких ця відмова надана відповідачем не у відповідності до норм Закону № 2939-VI, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права на отримання позивачем запитуваної інформації є зобов`язання відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 30.04.2025 на інформацію з дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові. Таким чином, апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати в частині та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити частково.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.08.2022 у справі №440/3005/19, від 28.07.2022 у справі № 640/12641/20 та інших.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права та дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні позову, а тому рішення підлягає скасуванню, а доводи апеляційної скарги частково складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення у справі щодо відмови в задоволенні позовних вимог, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення заявленого позову частково, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року у справі №500/3148/25 – скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо розгляду запиту ОСОБА_1 від 30.04.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 30.04.2025 на інформацію з дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. В. Гуляк

В. О. Кушнір

Повне судове рішення складено 11.08.26