Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №686/19243/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/19243/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Порозова І.Ю.

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

11 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Мартьянової Р.А.

представника відповідача: Гули Ю.М.

представника відповідача: Майдана В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове видворення за межі території України,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове видворення за межі території України.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 26 червня 2026 року Управлінням Державної міграційної служби в Хмельницькій області відносно громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення № 6801100100000888 про примусове видворення з України. В даному рішенні зазначається, що 26.06.2026 року було виявлено ОСОБА_1 , який востаннє прибув на територію України 24.02.2022 року та порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживав без документів на право проживання (перебування), в тому числі за недійсним паспортом громадянина російської федерації для виїзду за кордон, який закінчився 17.02.2025 року, та який на момент виявлення особи відсутній. Позивач наголошує, що паспортний документ серії НОМЕР_1 (термін дії до 17.02.2025 р.) був наявний, однак забрати його дозволили лише після складання адміністративних документів, що підтверджується Актом передавання майна на зберігання від 26.06.2026 р. Вважає, що рішення про примусове видворення від 26.06.2026 р. прийняте без належних на це правових підстав, є передчасним, протиправним, незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» було зумовлене непереборними обставинами, а саме об`єктивною неможливістю оформити посвідку на постійне проживання після 28.02.2022 р. у зв`язку із загальним зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру. Така неможливість прямо випливає з дії Постанови КМУ від 28.02.2022 р. №165 та Постанови КМУ від 01.11.2022 р. №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», які заблокували процедури оформлення документів для громадян РФ.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року позов задоволено:

-визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області № 6801100100000888 від 26.06.2026 року про примусове видворення з України громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.

Позивач та представник позивача просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників учасників справи, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився в м. Одеса, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16.11.2021 ОСОБА_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну.

24 лютого 2022 року ОСОБА_1 здійснив в`їзд на територію України в пункті пропуску державного кордону України «Бачівськ», по паспортному документу Російської Федерації серії №75 0747256,з терміном дії до 17.02.2025 року. Мета в`їзду – імміграція, підстава: дозвіл на імміграцію в Україну УДМС України в Хмельницькій області від 18.11.2021 року № 68014200064598.

Приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т.М. заведено спадкову справу №11/2023 за зверненням ОСОБА_1 , а його заяву приєднаного до спадкової справи, що залишилась після смерті матері ОСОБА_2 , що підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 виданого 28.02.2023 р. Хмельницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області ЦМУМЮ (м. Київ) та листом нотаріуса Лучковської Т.М. від 28.06.2023 року №142/02-14.

Єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_2 є ОСОБА_1

26.06.2026 працівниками правоохоронних органів було доставлено ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, який перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства.

26.06.2026 Управлінням щодо ОСОБА_1 було складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Крім того, 26.06.2026 Управлінням винесено рішення про примусове видворення з України.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 13.12.2023 року, справа №686/25939/23 визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 18.09.2023 року про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим встановив підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Згідно із частинами першою, другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон №3773-VI). Порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (далі Закон №2491-III).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Відповідно до частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Порядок оформлення посвідки на постійне проживання регулюється Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Дотепер він триває.

У зв`язку з введенням воєнного стану та бойовими діями Постановою Кабінету Міністрів України «Про зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру» №165 від 28 лютого 2022 року зупинено строки надання адміністративних послуг суб`єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні. Як наслідок органи Державної міграційної служби України призупинили розгляд звернень громадян Російської Федерації із заявами про оформлення будь-яких дозвільних документів.

Поставною Кабінету Міністрів України «Про зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру» від 28 лютого 2022 р. № 165 зупинено строк надання, крім строків надання адміністративних послуг у сферах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації актів цивільного стану, суб`єктами (особами), що провадять діяльність під час воєнного стану, адміністративних послуг суб`єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні (крім надання адміністративних послуг у сфері будівництва, визначених Законом України Про регулювання містобудівної діяльності).

Постановою КМУ від 01.11.2022 року №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» (в редакції від 12.09.2023) визначено: у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» №1232 від 01 листопада 2022 року, у разі звернення громадянина російської федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1232 від 01 листопада 2022 року передбачено, що зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються на: осіб, що мають законні підстави для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, передбачені пунктами 4, 6 та 9 частини другої та пунктами 1, 2 та 4 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

Судом встановлено, що відповідно до рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства від 26 червня 2026 року №6801100100000888 (а.с.21-22) установлено:

26.06.2026 року було виявлено вказаного громадянина, який востаннє прибув на територію України 24.02.2022 року. Вказаний громадянин порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживає без документів на право проживання (перебування), в тому числі за недійсним паспортом громадянина російської федерації для виїзду за кордон (закінчився 17.02.2025 року), який на момент виявлення особи відсутній. Ураховуючи викладене, керуючись положеннями частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»,

вирішено:

примусово видворити з України громадянина(ку)/особу без громадянства РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ, ОСОБА_3 / SHVARO MIKHAIL, 08-01-1960.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 26 червня 2026 року № 6801100100000888 не містить належного обґрунтування наявності передбачених частиною першою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для примусового видворення позивача.

Зокрема, у спірному рішенні не зазначено, що позивач був затриманий за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України; не наведено жодних обґрунтованих обставин, які б свідчили про можливе ухилення позивача від виконання рішення про примусове повернення; не встановлено факту невиконання ним у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також не наведено посилань на будь-яку іншу конкретну норму закону, яка б передбачала підстави примусового видворення особи.

Так, у рішенні зазначено про те, що позивач порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, оскільки проживає без документів на право проживання (перебування), у тому числі за недійсним паспортом громадянина Російської Федерації. Водночас оскаржуване рішення не містить посилання на конкретну норму закону, яка передбачає підстави видворення, та не наведено правового обґрунтування, яким чином встановлені відповідачем обставини свідчать про наявність саме тієї юридичної підстави, яка відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI дає право на примусове видворення.

Саме по собі посилання на частину першу статті 30 Закону № 3773-VI без конкретизації передбаченої нею юридичної підстави не може вважатися належним правовим обґрунтуванням рішення про примусове видворення.

Посилання відповідача в обґрунтування оскаржуваного рішення на положення частини другої статті 203 КУпАП та частини восьмої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не спростовує висновків суду про протиправність рішення про примусове видворення.

Так, частиною другою статті 203 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення іноземцем встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а також за проживання на території України без документів на право проживання (перебування), за недійсними документами чи документами, строк дії яких закінчився.

Отже, зазначена норма визначає склад адміністративного правопорушення та відповідальність за його вчинення, але сама по собі не встановлює підстав для примусового видворення особи за межі України.

Водночас частина восьма статті 26 Закону № 3773-VI регламентує випадки, у яких не може застосовуватися примусове повернення, та визначає особливості поводження з іноземцями, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України.

Зазначена норма також не є самостійною правовою підставою для прийняття рішення про примусове видворення.

Натомість безпосередні підстави для примусового видворення визначені частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI, а тому саме наявність передбачених цією нормою юридичних фактів мала бути встановлена відповідачем та належним чином відображена в оскаржуваному рішенні.

Проте відповідач, посилаючись на факт проживання позивача без документа на право проживання та на положення частини другої статті 203 КУпАП, фактично ототожнює порушення правил перебування в Україні з наявністю безумовної підстави для примусового видворення, що не відповідає змісту Закону № 3773-VI.

При цьому оскаржуване рішення не містить належного обґрунтування того, яка саме з передбачених частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI підстав для примусового видворення встановлена щодо позивача. Відповідачем не наведено обставин, які б свідчили про незаконне перетинання позивачем державного кордону, ухилення від виконання рішення про примусове повернення чи невиконання такого рішення у встановлений строк без поважних причин, а також інших передбачених законом обставин, які б зумовлювали можливість застосування саме примусового видворення.

Отже, сам факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП та відсутність у нього на момент виявлення чинного документа на право проживання не свідчать автоматично про наявність передбачених частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI підстав для примусового видворення.

Оскільки прийняття органом владних повноважень рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства безпосередньо призводить до обмеження встановлених Конституцією України прав людини на свободу і недоторканість, застосування цього заходу вимагає суворого дотримання визначених законом підстав і не може ґрунтуватись на довільному трактуванні положень чинного законодавства України.

Таким чином, відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 19 Конституції України та частин першої, другої статті 2 КАС України щодо обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також обґрунтовано, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Матеріали справи свідчать про вжиття позивачем необхідних заходів для оформлення документів, необхідних для легалізації його перебування в Україні, однак отримання такого документа виявилося неможливим з причин, які не залежали від його волі та були зумовлені особливостями правового регулювання надання адміністративних послуг громадянам Російської Федерації в умовах воєнного стану.

При цьому відповідачем не враховано причин такої відсутності, поведінки самого позивача, його неодноразових звернень до міграційного органу та обставини, за яких оформлення відповідного документа стало неможливим. Фактично на позивача покладено негативні наслідки неможливості отримати адміністративну послугу, яка була зумовлена не його бездіяльністю, а чинним на відповідний час правовим регулюванням.

Аналізуючи усі вищевикладені доводи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не дотримано вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Зокрема, відповідачем не з`ясовано усі обставини, що мають значення для прийняття рішення, та не надано їм належної оцінки, у тому числі наявності у позивача дозволу на імміграцію в Україну від 16.11.2021 року, причин, з яких ним у подальшому не було оформлено посвідку на постійне проживання, неодноразових звернень позивача до органів міграційної служби з метою врегулювання свого правового статусу, а також обставин, що об`єктивно перешкоджали отриманню відповідного документа.

Крім того, відповідачем не враховано, що позивач народився, виріс та здобував освіту в Україні, має тут постійне місце проживання, після смерті матері вступив у спадкові правовідносини, що підтверджується наявністю відкритої спадкової справи, а також не надано належної оцінки його поведінці та відсутності доказів, які б свідчили про вчинення ним суспільно небезпечних діянь або про те, що його перебування на території України становить загрозу національній безпеці, громадському порядку чи правам та законним інтересам інших осіб.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сапальова Т.В.

Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.