Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №240/17217/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17217/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

12 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 грн за період з 18.09.2023 по 15.03.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 грн за період з 18.09.2023 по 15.03.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (батальйони, які входить до складу і безпосередньо підпорядковуються бригаді в/ч НОМЕР_1 ) з 10.03.2022 року по 27.07.2024 (копія військового квитка, копія витягу з наказу по стройовій частині №210 від 27.07.2024 про звільнення у запас а.с.38-48).

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 08.06.2016 (а.с.15).

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України від 18.05.2024 за №1564/2396 Позивач приймав участь у бойових діях в період з 10.03.2022 по 30.03.2023, та з 12.04.2023 по 17.09.2023 перебуваючи в населеному пункті Полтавка, Пологівського району, Запорізької області (а.с.19).

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 05.10.2023 за №3057 18.09.2023 «отримав поранення: ВТ (18.09.2023). Множинні ВОСП обох нижніх кінцівок і кистей обох рук. За обставин: 18 вересня 2023 року приблизно о 05 год. 00 хв., в районі виконання бойових завдань, знаходячись на північній околиці н.п. Приютне, Пологівського району, Запорізької області, під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини, отримав бойове поранення в результаті детонації ворожої протипіхотної міни» (а.с.18).

Під час безперервного перебування позивача на стаціонарному лікуванні в медичних закладах з 18.09.2023 по 15.03.2024 (виписні епікризи – а.с.20-31) отримав грошове забезпечення включно з винагородою за участь в бойових діях не за увесь період такого лікування. Тобто додаткова винагорода за участь в бойових діях в розмірі 100000 грн не нараховувалась та не виплачувалась в тому обсязі, на який позивач мав право (виписки по картковому рахунку АТ КБ «Приватбанк» про рух коштів за період з 01.03.2022 по 01.08.2024 а.с.49-54).

Вказана бездіяльність відповідача на думку позивача є протиправною, та слугувала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

При цьому, згідно частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Відповідно до п.1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також, пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Згідно пункту 13 розділу XXXIV Порядку №260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Абзацом сьомим пункту 1-1 Постанови №168 встановлено, що військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень (абзац сьомий пункту 1-1 в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 - застосовується в частині виплати додаткової винагороди з 1 червня 2023 року).

Абзацом першим пункту 1-2 Постанови №168 визначено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац перший пункту 1-2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №419 від 12.04.2024 - застосовується з 1 квітня 2024 року).

Абзацом четвертим пункту 1-2 Постанови №168 встановлено, що нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії (абзац четвертий пункту 1-2 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ №1311 від 15.11.2024 - застосовується з 25 серпня 2024 року, №77 від 24.01.2025).

Так, апелянт наголошує, що йому у період з 28.12.2023 до 15.03.2024 не виплачувалась додаткова винагорода пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого у розмірі 100000,00 грн.

Водночас, судом першої інстанції враховано, що відповідач вказує на те, що позивач перебував на лікуванні понад 4 місяці і при цьому не виконав норми Наказу №402 від 14.08.2008 "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" не пройшов ВЛК.

Зокрема, позивач 18.09.2023, отримавши поранення, вибув з військової частини НОМЕР_2 до КНП «Міська лікарня №5» ЗМР, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.09.2023 №265 (а.с.120).

28.10.2023 на підставі п.п.15 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, позивача виведено у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із довготривалим лікуванням. Дана обставина підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.10.2023 №305 (на звороті а.с.120).

16.03.2024 позивач приступив до виконання службових обов`язків у Військовій частині НОМЕР_2 у зв`язку із повернення з лікування, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.03.2024 №80 (а.с.121).

19.03.2024 позивач вибув з військової частини НОМЕР_2 до Сумського обласного клінічного госпіталю ветеранів війни, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.03.2024 №83 (на звороті а.с.121).

22.03.2024 позивач повернувся до військової частини НОМЕР_2 із Сумського обласного клінічного госпіталю ветеранів війни та вибув у відпустку за станом здоров`я, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.03.2024 №86 (а.с.122).

21.04.2024 позивач приступив до виконання службових обов`язків у військовій частині НОМЕР_2 у зв`язку із повернення з відпустки, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.04.2024 №117 (на звороті а.с.121).

Отже, за період з 01.09.2023 по 27.12.2023 позивач отримував додаткову винагороду з розрахунку 100000 грн на місяць, як такий що перебуває на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги про наявність підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн за період з 28.12.2023 по 15.03.2024, то суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що за період з 28.12.2023 по 22.03.2024 позивач отримував додаткову винагороду з розрахунку 20100 грн на місяць, у відповідності до вимог п.11 Постанови №168, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2024 №103.

Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав чинності з 18.05.2024, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п`ятої статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону), статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" доповнено пунктом 9.

Відповідно до п.9 ст.9 вказаного Закону за військовослужбовцями, виведеними у розпорядження командира (начальника) військової частини у зв`язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення протягом усього строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, зокрема іноземних держав, та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), встановленого абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього Закону.

У свою чергу, як передбачено абзацом першим пункту 11 статті 10-1 цього ж Закону, військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Так само, згідно з підпунктом 6.13 пункту 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402), загальний час безперервного перебування військовослужбовців у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати дванадцять місяців поспіль. Не пізніше закінчення строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я (установах), у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою та/або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовці підлягають медичному огляду ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.

У разі визнання військовослужбовця ВЛК непридатним до військової служби, документи про його звільнення з військової служби можуть бути надіслані посадовій особі, яка видає наказ про звільнення, до виписки військовослужбовця із закладу охорони здоров`я (установи).

Абзацом третім пункту 6.13 глави 6 розділу II Положення №402 регламентовано, що медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування.

Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.

Аналіз викладених норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положення №402, Порядку №260 свідчить на користь висновку про те, що виплата матеріального і грошового забезпечення військовослужбовцю, який перебуває на лікуванні в закладах охорони здоров`я, здійснюється при безперервному лікуванні протягом 12 місяців поспіль. При цьому умовою виплати грошового забезпечення після спливу чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини є факт проходження військовослужбовцем медичного огляду ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні з можливістю проведення огляду ВЛК дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України, якщо хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

Враховуючи обставини того, що ОСОБА_1 перебував на безперервному стаціонарному лікуванні понад чотири місяці, він мав пройти медичний огляд ВЛК з метою визначення потреби у тривалому лікуванні після 28.12.2023 та отримати відповідний висновок, який був би для Військової частини НОМЕР_1 підставою для виплати грошового забезпечення військовослужбовця.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не пройшов огляд ВЛК після завершення чотиримісячного строку безперервного перебування на лікуванні, позивач втратив право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн за період з 28.12.2023 по 15.03.2024.

Зважаючи на викладене, дії відповідача щодо виплати позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі 20 100,00 грн за цей період відповідають вимогам чинного законодавства та не порушують його прав.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу плзивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.