Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №560/3266/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3266/26

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

12 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , відповідачем на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі № 560/6253/24 31.01.2026 було перераховано 273 575,81 грн (заборгованість по невиплаченій додатковій винагороді) без компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Вказував, що така тривала невиплата грошового забезпечення сталася через вину відповідача, а тому позивач має право на компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2026 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 включно, яке нараховано та виплачено на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі №560/6253/24.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за період з 09.03.2023 по 31.08.2023, починаючи з 09.04.2023 по 31.01.2026 включно.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, утриманих з одноразово виплаченої 31.01.2026 року суми грошового забезпечення.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих з фактично виплаченого 31.01.2026 року суми грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова винагорода є доходом, що не має разового характеру, а тому підлягає компенсації за Законом № 2050-III; при виплаті додаткової винагороди відповідач був зобов`язаний здійснити компенсацію ПДФО відповідно до Порядку № 44.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.05.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка до 31.07.2025 перебувала в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 . Водночас скаржник зазначає, що додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення (тимчасовою виплатою), а тому Закон № 2050-III не поширюється на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати; оскільки позивача було звільнено з військової служби, виплата додаткової винагороди на виконання рішення суду здійснена з оподаткуванням ПДФО за ставкою 18% без урахування положень п. 168.5 ст. 168 ПКУ, що узгоджується з індивідуальними податковими консультаціями органів ДПС.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Також позивач подав додаткові пояснення, в яких, наголосивши на судовій практиці Сьомого апеляційного адміністративного суду у аналогічних правовідносинах, просив залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_3 .

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 та яка є відповідальним за фінансове забезпечення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі № 560/6253/24 суд зобов`язав військову частину НОМЕР_2 , військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з урахуванням проведених виплат за цей період.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення 31.01.2026 в розмірі 273 575,81 грн, що підтверджується випискою з довідки-розрахунку.

Позивач вважаючи, що з ним вчасно не проведено остаточний розрахунок при звільненні, звернувся в суд з цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки скаржник апелює рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому апеляційний суд з урахуванням приписів статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України переглядатиме оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2020 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).

Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), встановлено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168) встановлено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24, додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим для врахування судами відповідно до частини 2 статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів зазначає, що доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 280/8933/24 стосуються виключно виплат за поранення і не є релевантними до "бойової винагороди", не можуть бути прийняті до уваги. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку саме щодо правової природи додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, як одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Порядок № 260 відносить додаткову винагорода на період дії воєнного стану до одноразових додаткових видів грошового забезпечення незалежно від підстави її нарахування (участь у бойових діях чи поранення). Відповідно, додаткова винагорода за безпосередню участь у бойових діях, яка є предметом спору у цій справі, також належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та має разовий характер у розумінні Закону № 2050-III.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поширення дії Закону № 2050-III на спірні правовідносини щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 включно, яке нараховано та виплачено на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі № 560/6253/24 та зобов`язанння відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за період з 09.03.2023 по 31.08.2023, починаючи з 09.04.2023 по 31.01.2026 включно, підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі -Порядок № 44).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 3-5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням ПДФО.

Як встановлено судом, додаткова винагорода, виплачена позивачу на виконання рішення суду від 01.07.2024 у справі №560/6253/24, є доходом, набутим позивачем виключно у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби. Пункт 2 Порядку № 44 прямо передбачає право на компенсацію ПДФО також для осіб, звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Доводи апелянта про те, що оподаткування здійснено на загальних підставах відповідно до індивідуальних податкових консультацій органів ДПС, не спростовують обов`язку відповідача здійснити компенсацію ПДФО відповідно до Порядку № 44. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер та стосується порядку застосування норм податкового законодавства, проте не може скасовувати чи змінювати дію Порядку № 44, який покладає на військову частину обов`язок здійснити компенсацію утриманого податку.

Колегія суддів також звертає увагу на суперечливість позиції апелянта, який в одній частині апеляційної скарги стверджує, що позивач не був звільнений з військової служби (обґрунтовуючи відсутність підстав для застосування ст. 117 КЗпП), а в іншій частині - що позивач був звільнений (обґрунтовуючи відмову у компенсації ПДФО).

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення грошової компенсації сум ПДФО та зобов`язання провести таку компенсацію є законним та обґрунтованим.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, а саме в частині застосування Закону № 2050-III до правовідносин щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, оскільки суд першої інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24.

В іншій частині доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині поширення дії Закону № 2050-III на правовідносини щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, рішення суду першої інстанції належить скасувати в цій частині з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 включно, яке нараховано та виплачено на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у справі № 560/6253/24 та зобов`язанння Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за період з 09.03.2023 по 31.08.2023, починаючи з 09.04.2023 по 31.01.2026 включно.

Прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 09.03.2023 по 31.08.2023 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строку виплати додаткової винагороди за період з 09.03.2023 по 31.08.2023, починаючи з 09.04.2023 по 31.01.2026, - відмовити.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 560/3266/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.