Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №240/1868/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1868/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

12 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправним рішення Комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в протоколі № 81/975 від 26.07.2024, в частині здійснення розрахунку розміру одноразової грошової допомоги, за встановлення ІІ групи інвалідності на підставі розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, в якому вперше встановлено інвалідність;

- зобов`язати Міноборони призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за настання інвалідності ІІ групи, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

09 червня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, 26.12.2019 під час первинного огляду органами медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) позивачу було встановлено третю групу інвалідності з 23.12.2019 у зв`язку із захворюванням пов`язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААБ №549609 від 26.12.2019.

23.02.2024 за наслідками повторного огляду МСЕК позивачу було встановлено інвалідність другої групи з 22.02.2024 у зв`язку з із захворюванням пов`язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ №632761.

У 2024 році у зв`язку із встановленням інвалідності другої групи, позивач звернувся із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом №81/975 від 26.04.2024 призначено одноразову грошову допомогу позивачу, який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, у зв`язку зі зміною групи інвалідності, на підставі довідок МСЕК серії 12ААБ №549609 від 23.12.2019 та серії 12ААГ №632761 від 22.02.2024 – у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2019) .в сумі 96050,00 грн.

Позивач вважає протиправним рішення в частині здійснення розрахунку розміру одноразової грошової допомоги за встановлення другої групи інвалідності на підставі розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, року, коли вперше встановлено інвалідність, тому звернувся з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст.16 Закону України №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої зазначеної статті передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв`язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).

У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста, чи особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється без урахування раніше виплачених сум допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності чи встановленням інвалідності.

Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок №975).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі коли військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, зник безвісти за особливих обставин або його в судовому порядку визнано безвісно відсутнім та у подальшому рішенням суду оголошено померлим, - дата набрання законної сили рішенням суду про оголошення військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, померлим;

- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;

- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як передбачено пп. 4 пункту 4 Порядку № 975 (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) одноразова грошова допомога призначається у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Згідно пункту 17 Порядку у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку:

військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин у розмірі:

400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;

300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи;

Згідно п.19 Порядку, якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

У разі встановлення більшого ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках чи зміни його причинного зв`язку, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (крім випадків поранення, травми, контузії, каліцтва, отриманих у різний період часу, за якими виплата допомоги здійснюється окремо, без урахування раніше виплачених сум).

У разі якщо під час первинного огляду було встановлено ступінь втрати працездатності без установлення інвалідності у відсотках, а під час наступного огляду (переогляду) встановлено інвалідність, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста, чи особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється без урахування раніше виплачених сум допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності чи встановленням інвалідності.

При цьому з положень Порядку № 975 слідує, що у разі зміни групи інвалідності під час повторного огляду, днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше. Розмір одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності першої групи, визначається з прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше.

Наведені правові норми встановлюють, що розмір одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України і такий розмір одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язаний з днем встановлення інвалідності вперше.

Зазначений висновок узгоджується з правової позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2024 року у справі № 240/512/22, від 08 травня 2024 року у справі №240/17749/20 та від 18 червня 2024 року у справі № 240/20065/20.

Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 560/419/24 наголосив, що нормами Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, якими врегульовано виплату одноразової грошової допомоги, не визначено в якості умови, яка впливає на визначення дня виникнення права на отримання допомоги, такої умови як зміна причинного зв`язку настання інвалідності.

Таке законодавче врегулювання обумовлено самим поняттям "одноразова грошова допомога", яка є одноразовою, а не багаторазовою і її виплата розпочинається від моменту первинної втрати працездатності/встановлення інвалідності, а далі відбувається доплата допомоги, у разі встановлення вищої групи інвалідності або зміни її причинного зв`язку, але виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день первинного встановлення інвалідності.

Натомість вищезазначеними нормами передбачено, що якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Таким чином, врахувавши наведене, колегія суддів вважає, що з аналізу статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 убачається, що підставою для призначення одноразової грошової допомоги є встановлення інвалідності, яка настала у зв`язку з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби, у тому числі під час захисту Батьківщини. Нормативне регулювання чітко визначає, що розмір цієї допомоги обчислюється, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше.

Отже, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності з підстав, пов`язаних із проходженням військової служби, оскільки він визначає і момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, і базовий критерій її розрахунку. Подальша зміна групи інвалідності не утворює нового первинного факту і не змінює базового моменту відліку для визначення розміру одноразової грошової допомоги; у такому разі може здійснюватися доплата до більшого розміру з урахуванням раніше виплачених сум, але обчислення все одно провадиться виходячи з прожиткового мінімуму року первинного встановлення інвалідності.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2019 під час первинного огляду органами медико-соціальної експертної комісії позивачу було встановлено третю групу інвалідності з 23.12.2019 у зв`язку із захворюванням пов`язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12ААБ №549609 від 26.12.2019.

23.02.2024 за наслідками повторного огляду МСЕК позивачу було встановлено інвалідність другої групи з 22.02.2024 у зв`язку з із захворюванням пов`язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ №632761.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 08.04.2024 у справі №240/512/22, від 08.05.2024 у справі № 240/17749/20, від 18.06.2024 у справі №240/20065/20, Верховних Суд зазначив, що за аналізом положень Порядку №975 у разі зміни групи інвалідності під час повторного огляду, днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше. Розмір одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності другої групи, визначається з прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше. Розмір одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України і такий розмір одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язаний з днем встановлення інвалідності вперше.

Також, у постанові від 18.06.2024 у справі №240/20065/20 Верховний Суд наголосив, що однакове визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення групи інвалідності та зміни групи інвалідності законодавець пов`язує з однією подією - первинне встановлення інвалідності. За такої правової конструкції, визначення вищої групи інвалідності при повторному (черговому) огляді не змінює розрахункову величину прожиткового мінімуму.

Крім того, колегія суддів зауважує, що використана законодавцем конструкція "у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань" у ч.4 ст.16-3 Закону України №2011-XII та п.19 Порядку №975 спрямована на врегулювання ситуацій, коли у тієї самої особи внаслідок різних причин може бути змінена група інвалідності чи її причинний зв`язок. Однак це положення не створює нового "первинного факту" встановлення інвалідності, а лише свідчить про виникнення підстави для доплати до більшого розміру допомоги. Первинним юридичним фактом у контексті одноразової допомоги завжди залишається перше встановлення інвалідності, незалежно від подальшої зміни групи чи причинного зв`язку, оскільки інакше було б знівельовано саму правову природу одноразової допомоги як разової виплати.

Вказаний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 10.09.2025 у справі №120/845/24, від 02.09.2025 у справі №240/4278/24.

Водночас, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування ст.99 Закону України «Про Національну поліцію», яка регулює аналогічні правовідносини (аналогія закону), оскільки основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За таких обставин, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що одноразова грошова допомога у зв`язку із встановленням позивачу з 22.02.2024 вищої групи інвалідності (ІІ групи) повинна бути визначена (обрахована), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був встановлений на 01 січня календарного року, в якому інвалідність встановлено вперше, а саме на 01.01.2019, а тому відповідач, призначивши позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі різниці між 300 та 250-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2019) та раніше призначеною сумою одноразової грошової винагороди, діяв в межах чинного законодавства.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, однак не вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.