Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №560/9558/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/9558/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

12 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-торгова фірма "Центр" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Паливно-торгова фірма "Центр" звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, і просить визнати протиправним та скасувати рішення від 26.05.2026 №713 про припинення дії ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності на право роздрібної торгівлі пальним реєстраційний номер №17140314202200015.

Ухвалою від 29.05.2026 Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

05.06.2026 позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Рівненській області № 713 від 26.05.2026 про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 17140314202200015 від 09.09.2022, термін дії з 09.09.2022 до 09.09.2027 на АЗС, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Сарненський район, місто Сарни, вул. Варшавська, 2г, АЗС №1 з магазином, до набрання законної сили рішенням суду;

- зобов`язання Головного управління ДПС у Рівненській області видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального записи про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі реєстраційний номер № 17140314202200015 від 09.09.2022, термін дії з 09.09.2022 до 09.09.2027 за адресою місця торгівлі: Рівненська область, Сарненський район, місто Сарни, вул. Варшавська, 2г, АЗС №1 з магазином.

Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 11.06.2026 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Паливно-торгова фірма "Центр" про забезпечення позову задовольнив частково. Зупинив дію рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 26.05.2026 № 713 про припинення дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним від 09.09.2022 № 17140314202200015, термін дії з 09.09.2022 до 09.09.2027 на АЗС, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Сарненський район, місто Сарни, вул. Варшавська, 2г, АЗС №1 з магазином, до набрання законної сили рішенням суду у справі №560/9558/26. У задоволенні решти заяви відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені заяви відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги, зокрема зазначає, що зазначені позивачем обставини мають з`ясовуватись під час розгляду справи по суті, а заходи забезпечення позову не можуть підміняти собою судове рішення у справі та не повинні призводити до фактичного задоволення позовних вимог до завершення розгляду спору. На думку апелянта, позивач не довів існування реальної небезпеки невиконання майбутнього рішення суду.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов`язкових умов: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Разом з тим, відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Також при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі №826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, враховується й специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач провадить господарську діяльність з роздрібної торгівлі пальним на підставі, зокрема, ліцензіії №17140314202200015 на право роздрібної торгівлі пальним. Предметом позову, з яким позивач звернувся до суду, є скасування рішення Державної податкової служби у Рівненській області від 26.05.2026 №713 про припинення дії ліцензії №17140314202200015 на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Рівненська область, Сарненський район, місто Сарни, вул. Варшавська, 2г, АЗС №1 з магазином.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для забезпечення позоу, суд першої інстанції враховував, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських об`єднань основним видом господарської діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним, яка формує 96% частину доходу підприємства, що підтверджується даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а анулювання ліцензій на роздрібну торгівлю пальним фактично позбавляє позивача можливості здійснювати господарську діяльність за вищевказаною адресою АЗС, адже на даному етапі у суду відсутня інформація, яка б свідчила про провадження позивачем будь-якої іншої господарської діяльності за цією адресою, окрім діяльності з роздрібної торгівлі пальним. Це свідчить про пряму залежність функціонування підприємства від чинності згаданої ліцензії, а отже, й про ризик повного зупинення господарської діяльності у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Також, позивачем надано ряд договорів купівлі-продажу нафтопродуктів, відповідно до яких ТОВ "Паливно-торгова фірма "Центр" зобов`язується відпускати автомобільні бензини, дизельне пальне (нафтопродукти), та листів-повідомлень контрагентів про ініціювання розірвання договорів, у зв`язку із припиненням дії ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

При цьому Законом № 3817-IX не передбачене автоматичне зупинення дії оскаржуваного в судового порядку рішення про припинення дії ліцензії до завершення судового розгляду.

Зазначені докази, на думку суду, підтверджують доводи позивача можливого настання для нього незворотних наслідків у вигляді припинення функціонування АЗС у місті Сарни, втрати доходу та сталих економічних зв`язків з постачальниками.

З огляду на це, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання судового рішення в разі задоволення позову по суті, адже до цього моменту позивач може втратити господарські зв`язки, працівників, фінансову стабільність та репутацію на ринку.

Отже, застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У свою чергу, колегія суддів ураховує, на підставі ч.5 ст.242 КАС України, висновок Верховного Суду в межах постанови від 27.01.2026 у справі №440/9992/25: "анулювання ліцензії суттєво впливає на ведення господарської діяльності позивача, а саме - може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав або інтересів Товариства, оскільки основний вид діяльності Товариства, можливий лише за наявності відповідних ліценцій, а тому їх анулювання призведе до зупинення господарської діяльності, блокує формування доходу та виплати працівникам Товариства заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинах з іншими суб`єктами господарювання (застосування штрафних санкцій та ін.).

Відтак, припинення дії ліцензії тягне за собою припинення позивачем відповідної господарської діяльності, тобто суб`єкт господарювання позбавлений права здійснювати діяльність, зокрема, з оптової торгівлі пальним без відповідної ліцензії, яка у даному випадку є основним видом економічної діяльності позивача."

Отже, з урахуванням вказаного, наявних доводів позивача та доданих доказів, позиції Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до розгляду справи по суті щодо законності або не законності розпорядження про анулювання ліцензії, таке анулювання суттєво впливає на ведення господарської діяльності позивача, а саме: блокує формування доходу та виплати працівникам АЗС заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинами з іншими суб`єктами господарювання, яким позивач повинен здійснити поставку пального. Це може призвести до невідворотних витрат та перешкод у веденні господарської діяльності та безпосередньо впливає на наявні зобов`язання заявника в частині збереження робочих місць і виплати заробітної плати найманим працівникам.

Слід також зазначити, що правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у категорії спорів щодо оскарження розпоряджень податкового органу неодноразово була предметом розгляду Верховного Суду у постановах від 14.12.2021 у справі №240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 21.12.2022 у справі № 160/11995/22, від 31.01.2023 у справі №140/8709/21, від 22.03.2023 у справі №380/8301/22, у яких суди дійшли висновку про необхідність забезпечення позову.

Як зазначено в Огляді судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах, у яких вирішувалося питання щодо застосування заходів забезпечення позову (рішення, внесені до ЄДРСР, за період із 01.01.2018 року до 31.01.2023 року) застосування заходів забезпечення позову щодо зупинення дії розпорядження про анулювання ліцензії на право виробництва, зберігання пального, оптової та роздрібної торгівлі ним, а також зобов`язання видалити відповідні записи про анулювання ліцензій з відповідного реєстру в контексті таких оскаржуваних дій контролюючого органу узгоджується з принципом процесуальної економії, відповідно до якого немає потреби звертатися до суду для додаткових засобів захисту.

Таким чином, якщо прийняті суб`єктом владних повноважень рішення тягнуть за собою негативні правові наслідки у вигляді настання, зміни або припинення прав та обов`язків позивача, то без прийняття ухвали про забезпечення позову та до набрання рішенням суду законної сили фактично створюється ситуація, за якої позивач позбавлений можливості захистити свої права.

З огляду на вищевикладене в сукупності обставини справи, враховуючи співмірність вимог заяви про забезпечення позову із заявленими позовним вимогами, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову в даному випадку може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та третіх осіб, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Крім того, у разі невжиття заходів забезпечення позову можливе настання негативних наслідків, для виправлення яких позивачу буде необхідно докласти значних зусиль.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині зобов`язання податкового органу видалити з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального записи про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі реєстраційний номер № 17140314202200015 від 09.09.2022 не є предметом апеляційного перегляду, так як ухвала суду в цій частині не оскаржується.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.