Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №240/3490/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/3490/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

12 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення нарахування та виплати їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.08.2025 провести нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", що дорівнює 2 361,00 гривень, та статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", що дорівнює 2 595,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач є непрацюючим пенсіонером, який проживає в населеному пункті на території, віднесеній до зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на нарахування та виплату їй Відповідачем підвищення (доплати) до пенсії, що передбачено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Позивач зазначає, що Відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату такої доплати до пенсії Позивача, чим порушує право Позивача на належне пенсійне забезпечення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вказує, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, підтверджено проживання Позивача: 20.01.2005 - наш час - м. Коростень (зона гарантованого добровільного відселення), а інформація щодо місця проживання з 1 січня 1993 р. по 19.01.2005 - відсутня, і тому з 01.01.2025 та 01.01.2026 доплата до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначена статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, не встановлена.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Згідно відомостей з Реєстру територіальної громади Позивач з 27.03.1981 року по даний час безперервно проживає та зареєстрована в зоні добровільного гарантованого відселення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 року в справі № 240/41371/21, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 10.06.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 , підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII, у розмірі два прожиткових мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Позивачка 12.11.2025 року звернулася до Відповідача із заявою про нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Листом від 24.11.2025 року Відповідач, у відповідь на заяву Позивачки повідомив, що з 01.01.2025 доплата до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, не встановлена.

Вважаючи дії Відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії протиправними, Позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Спірні правовідносини у цій справі пов`язані з бездіяльністю Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України № 796-XII, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється, зокрема, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII Про внесення змін до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження такого змісту: Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшли висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Разом із тим, оскільки спірні правовідносини виникли у 2025 році, суд вважає за необхідне врахувати зміни законодавства, якими на період дії воєнного стану визначено особливості реалізації права на зазначене підвищення до пенсії.

Статтею 45 Закону № 4059-ІХ установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обовязкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідних зонах станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у звязку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №1524, якою передбачено, що у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та інших державних реєстрах факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Відповідно до статті 29 Закону №4695-IX аналогічні положення передбачені на 2026 рік. Зокрема, доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обовязкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідних зонах станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.

Отже, у зв`язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом №4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону №4059-ІХ та статтею 29 Закону №4695-IX визначено умови, порядок та розмір виплати такої доплати.

З матеріалів справи убачається, що Позивачці з 01.01.2025 не була встановлена доплата в сумі 2361,00 грн відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ, а з 01.01.2026 - у сумі 2595,00 грн відповідно до статті 29 Закону №4695-ІХ з тих підстав, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром встановлено відсутність підтвердження факту проживання Позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 01.01.1993 року по 19.01.2005 року.

Як уже зазначалося вище, відповідно до Реєстру територіальної громади Позивачка з 27.03.1981 року по теперішній час безперервно проживає у м. Коростені Коростенського району Житомирської області.

Вказаний населений пункт відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Щодо відсутності в Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про проживання Позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 01.01.1993 року по 19.01.2005 року суд зазначає таке.

Сам по собі факт відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі не свідчить про те, що Позивачка у зазначений період залишала місце свого постійного проживання за межами зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідачем у спірному випадку не підтверджено, що Позивачка залишила місце свого постійного проживання та реєстрації на території зони гарантованого добровільного відселення. Більше того, Відповідач не надав жодних доказів того, що Позивачка у період з 01.01.1993 року по 19.01.2005 року проживав чи була зареєстрована за межами зазначеної зони. Також Відповідачем не надано відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру чи інших державних реєстрів, які б підтверджували реєстрацію місця проживання Позивачки за межами зони гарантованого добровільного відселення.

Саме пенсійний орган, припиняючи виплату спірного підвищення до пенсії, зобов`язаний встановити підстави для припинення такої доплати, а не покладати такий обов`язок на отримувача цієї доплати чи посилатись на відсутність відомостей в Єдиному державному демографічному реєстрі про проживання отримувача такої доплати в межах відповідної зони в певний період. При цьому, частина 4 статті 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» та статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» передбачає, що для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідач фактично ототожнив відсутність відомостей у державному реєстрі із фактом непроживання Позивача на відповідній території.

Апеляційний суд наголошує, що відсутність інформації у державному реєстрі сама по собі не є належним та достатнім доказом проживання особи поза межами відповідної території та не свідчить про наявність передбачених законом підстав для припинення виплати.

Колегія суддів також враховує, що право Позивачки на отримання відповідного підвищення до пенсії вже було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому припинення виплати можливе лише за наявності нових обставин, які Відповідачем не доведені.

Таким чином, Відповідач безпідставно відмовив Позивачці у встановленні та виплаті доплати, оскільки матеріалами справи підтверджено дотримання нею умов, визначених статтею 45 Закону №4059-ІХ. Отже, дії Відповідача є протиправними.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати Відповідача здійснити з 01.08.2025 та з 01.01.2026 нарахування та виплату Позивачці доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", та у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік".

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.